Фіртка поспілкувалась з заступником Міністра освіти і науки України Олегом Дерев’янком, спеціально запрошеним гостем круглого столу, ініційованого Інститутом розвитку міста «Новий Івано-Франківськ».
- Олеже Валерійовичу, якою є найбільша проблема в розвитку освіти України?
Одна з найголовніших проблем в розвитку освіти – це те, що освіта окремо і світ окремо, немає зв’язку. Тому для міністерства освіти дуже важливо, щоб освіта розглядалась не як щось окреме, і щоб видатки на освіту розглядались не як видатки, а як інвестиції.
- В чому необхідність прийняття закону про освіту і які напрацювання є вже?
Я почав працювати з березня, але я знаю, що з минулого року ми боремося за постанову про відкриття рахунків у банках і використання коштів у державних банках. Це дуже складна боротьба, боротьба всередині влади за те, щоб дати хоча б якусь фінансову свободу університетам.
Є ще чотири базових закони, які потрібно прийняти. Це разовий закон про освіту, який вже майже розроблений і мав бути внесений в парламент ще в червні, але ми побачили, що нема поки консенсусу, а прийняти просто щоб прийняти нас не влаштовує.
Також розроблений і вже внесений в парламент Закон «Про науку і наукову діяльність», фактично це доповнюючий закон до вищої освіти.
Закон «Про професійну освіту» вже на виході з Кабміну, тобто він вже розроблений і скоро буде внесений.
Закон «Про загальносередню і дошкільну освіту» буде розроблений в наступному році, бо в цьому ми просто не встигнемо.
П’ятірка цих законів створить поле, а вже як вони будуть реалізовані залежить від інших моментів, а також і від децентралізації.
Перелік галузей і спеціальностей є складним для ВНЗ, але він дає можливість по-іншому подивитись на всю систему.
Мій професійний фах – це управління змінами. Всім відомо, що нещодавно ми припинили діяльність 70-ти ВУЗів.
Зараз в Києві точиться дискусія навколо Інституту міжнародних відносин, який до речі і я закінчував, тож коли зникла міжнародна інформація як спеціальність, то я, як випускник міжнародних економічних відносин, як і президент, вважаю, що міжнародна інформація, як спеціальність непотрібна. Як спеціалізація магістерська – так, як бакалаврська спеціальність – ні.
Робота над законом «Про вищу освіту» тривала п’ять років. Закон цей не є досконалим, але його треба було приймати, щоб хоч щось почало рухатись.
- Які ключові зміни передбачає освітня реформа?
Закон «Про вищу освіту» робить абсолютно правильну річ, яка є скрізь у світі, що проводиться функція контролю за якістю від формування політики. Контроль за якістю має переходити до незалежного органу, який формується як незалежний регулятор, тобто люди туди не призначаються кимось, а обираються від галузей.
А зараз кого, ми бачимо, вибирає академічна спільнота? Друге місце серед дев’яти посідає людина, яка була люстрована декілька місяців тому за хабарництво на захисті дисертацій.
Тому звичайно, що ще треба буде робити 3-4 літерації. Тобто сьогодні відбулися вибори, блокуємо щоб відбувся з’їзд обраних. Ми зробили рішення колегії щоб призупинити будь-які дії доки Кабмін разом з Верховною Радою не уточнить морально-етичні та інші вимоги до членів НАЗЯВО (Нацагенство якості вищої освіти – ред.), не будуть внесені зміни до закону «Про вищу освіту» в контексті, хто може претендувати в цьому органі і, щоб не їздили знову і казали «давайте ми вас акредитуємо, а ви нам занесіть…», а щоб був справжній контроль якості. Ідея в тому, що цей контроль якості дає зворотній зв'язок в чому треба покращитися, щоб рухатись далі. А якість буде обиратися людиною.
В США, наприклад, немає системи державних вузів, всі вузи є приватними. Приватизуємо всі університети і ви маєте конкурувати за отримання державного фінансування у вигляді грантів на наукову діяльність. А кошти, які сьогодні йдуть на фінансування університетів підуть, як гранти студентам, з якими ті підуть в той університет, в якому самі захочуть вчитись.
Кращі університети, як до прикладу Прикарпатський національний, своїх студентів отримають.
Але чи готові ми сьогодні так одразу запровадити? Ні. Надмірне прискорення цього процесу означало би руйнування його.
- Тобто нам необхідно налаштуватись, що все не зміниться одразу і запастись терпінням, щоб отримати хороший результат?
Звичайно. У кожної реформи є два показники – ширина і глибина. Коли ми розширюємо фронт і йдемо на глибину, то збільшуємо ризики. Тому треба рухатись поступово.
Сьогоднішня освітня політика у Фінляндії – це результат 30-ти років реформ. Це безперервний процес і триває він дотепер. Зараз вони відходять від предметного викладання майже повністю, залишилась математика і мова як предмети, залишилось лише феноменологічне викладання, тобто береться якийсь феномен і розглядається з усіх боків. І зараз вони хочуть міняти вивчення хендрайтинга (писання рукою). Я не кажу правильно це чи ні, можливо вони це роблять для того, щоб це стало цікавим.
Але й нам треба рухатися вперед. Краще зробити помилку і виправити її, аніж не давати собі навіть шансу щось зробити.
-Які інновації внесе пропонована міністерством концепція, яку хочуть закласти в Закон «Про освіту»?
В міністерській структурі була така установа Інститут інформаційних технологій. Було прийняте рішення по ліквідації цього інституту і створення на його базі двох окремих. Зараз цей процес триває. Був створений інститут освітньої аналітики і інститут модернізації змісту освіти. Попередній інститут налічував 617 людей, а два разом – 470, тобто скорочено 150 людей. Ми затвердили структуру інституту модернізації змісту освіти. В ньому буде відділ навичок материнства й батьківства. Ми чітко усвідомлюємо важливість цього відділу. Буде відділ цифрової фінансової грамотності підприємництва. Буде відділ шкільного менеджменту і лідерства, який за розробленою програмою буде готувати директора школи. Там немає умови, що ти маєш закінчити цю програму, щоб стати директором і сертифікуватися, але є умова, що якщо тебе призначили ти маєш протягом півтора роки піти а потім прийти й навчитись. Там є відділ неформальної та інформальної освіти дорослих та дітей. В яких ключові сектори – це сектор розвитку навичок мислення, спілкування і взаємодії.
- Де шукатимете людей на всі ці відділи?
Ми будемо залучати фахівців провідних країн, які вже це зробили. Національно-патріотичне виховання маємо робити по-своєму, бо воно стосується нас, а якщо ми говоримо про навички мислення, спілкування і взаємодії це загально-універсальні людські речі, де можна використовувати світові методики, які апробовані де завгодно і вони працюють універсально.
Якщо ми хочемо мати нову, якісну систему освіти, то треба йти до неї поступово на протязі двадцяти років, якщо сьогодні не будемо зволікати жодного дня.
- Які цілі, завдання освітньої реформи? Що пропонує Міністерство освіти і науки?
Це рівний доступ до якісної освіти, ефективність використання коштів, інтернаціоналізація, та освіта як засіб соціальної (ре-)інтеграції.
Сьогодні освіта в багатьох аспектах не є «соціальним ліфтом». Тобто людина не має чіткого розуміння, що якщо вона йде отаким освітнім шляхом, то це буде означати, що вона буде мати кращу роботу, більшу зарплату і т.д.
Що вже зроблено щодо вищої освіти. Затверджений перелік галузей знань і спеціальностей, це контроверсійний документ, але він дуже важливий для нас, бо наближає до загальних світових європейських стандартів. Замість того, аби бігати до міністерства і ліцензувати кожну зміну, тепер університети можуть робити спеціалізації на магістерських програмах скільки завгодно. З іншого боку, з точки зору роботодавця, важливо, щоб на бакалаврському рівні дитина отримувала широку спеціальність.
Скасовані вимоги щодо викладання конкретних дисциплін у ВНЗ, це дає ширшу автономія ВНЗ у формуванні власних програм.
Це дуже хороша річ для прогресивних університетів і надзвичайно проблемна для не прогресивних, таких, що в будь-чому звинувачують Міністерство освіти, щоб не нести відповідальність. Тепер Міністерство нічого «не спускає», маєте свою академічну програму – навчайтесь і змагайтесь. Щодо прозорості, це важливий момент фінансової звітності, ми сподіваємось, що скоро буде затверджений кошторис від USA, і якщо це відбудеться ми очікуємо отримати кошти на розробку сучасного програмного забезпечення для автоматизації звітування у ВНЗ. Коли ми це все автоматизуємо, не треба буде їздити з папірцями до Міністерства. І, якщо все буде гаразд, то в пілотний проект за 18 місяців ми реалізуємо 10 університетів, туди входить і Прикарпатський університет, і вже далі будемо розповсюджувати по всій країні. Тоді більшість ВНЗ будуть оприлюднювати фінансову та іншу звітність на власних сайтах.
Також ВНЗ самі друкують дипломи, їх собівартість зменшено у 2,5 рази.
По дипломах, це дуже складна боротьба, бо все було монополізовано, були схеми по зароблянню грошей. Я рекомендую робити дипломи європейського зразка, просто роздруковувати їх, головне, що це прозоро.
Крім цього, вдосконалюємо систему ЗНО та механізм проведення вступної кампанії. ЗНО – складна тема і ми маємо рухатись до того, що називається матура (матура є формою оцінки рівня загальної освіти). Але сьогодні ЗНО – це фактично єдина більш-менш успішна реформа не тільки освіти, а взагалі в країні. Коли ми вийдемо на новий рівень університетів, я думаю, що можна буде повернутись до комбінованої системи : ЗНО плюс співбесіди в університеті. Матура це базис, і ми маємо прийти до неї.
- Що вже зроблено, які результати ми маємо на сьогодні?
- Скасоване обов’язкове відпрацювання випускників, бо це була чиста профанація, всі приносили довідки, справки, лиш би не відпрацьовувати. Чистої води бюрократія.
- Спрощена система визнання іноземних дипломів
- Понад 70 ВНЗ позбавлено ліцензій
- Підписано угоду про асоційоване членство у програмі ЄС Горизонт-2020
Ця програма триватиме до 2020 року з загальним бюджетом приблизно 70 мільярдів євро. Оскільки Україна підписала угоду про асоціацію з ЄС, можливості скористатися коштами програми з’явилася і в українців. Горизонт 2020 поділено на три компоненти: передова наука, індустріальне лідерство, соціальні виклики. В рамках програми українці мають можливість відвідати безкоштовний семінар для викладачів ВНЗ та науковців. Проінформую, семінар відбудеться на початку вересня у двох містах: 5 вересня у Львові, та 9-го в Києві.
-Якими будуть наступні кроки?
Далі плануємо надання реальної фінансової автономії.
Декілька місяців назад була постанова «Про розміщення коштів спец фондів ВНЗ у державних банках. Та на всі наші тексти постанов, які ми відсилаємо на погодження, зауваження, які ми отримуємо, нівелюють саму ідею автономії. Ми таку постанову ніколи не внесемо від Міністерства. Ми могли б давно запустити публічну війну проти тих органів влади, які не дають нам зробити те, що ми маємо зробити стосовно цього пункту. Але з точки зору загальної ситуації в країні, публічно сваритись між собою ми не можемо собі позволити, тому ми продовжуємо доводити, спілкуватись. Остання домовленість у нас є після колегії з прем’єром, що ми просто винесемо найбільш важливі постанови, які потрібні для того, щоб запустити ці механізми по імплементації Закону «Про вищу освіту» за невідкладною процедурою. Ми плануємо зробити це ще до нового навчального року. Сюди входять і кошти грантів і благодійні внески, це великий шмат грошей.
Наступне - формування стандартів вищої освіти, базованих на компетентнісному підході у співпраці з Агенцією з забезпечення якості Великої Британії. З цією агенцією ведеться активна робота. Проте, звичайно ми не привеземо сюди британців.
Також планується затвердження нових вимог щодо надання вчених звань, які б відображали дійсні академічні досягнення претендентів.
Наступний крок - пріоритет надання державних замовлень ВНЗ, які мали за останні три роки абітурієнтів з найвищими балами ЗНО. А також оприлюднення інформації про розподіл місць між ВНЗ.
В новому Законі немає формату «державного замовлення», є формат «державного фінансування». Тобто, гроші розраховуються за формулою, але витрачати їх можна не за формулою. Пояснюю: ви можете перекинути гроші з однієї програми на іншу, якщо якась з них потребує додаткових коштів. Це ви робите самостійно. Але при цьому є договір, не тільки з ректором, а й договір держави в особі Міністерства з університетом, в якому сформульовано очікування від університету, наприклад, на 4 роки. Що університет має дати суспільству, скільки він там має зробити дослідницьких праць та в якому напрямку, в залежності від специфіки університету. Саме під це дається фінансування.
Як приклад Болгарія, де є університети, а є дослідницькі університети. Зараз вони будуть вводити 4 чи 5 університетів з 53, які будуть мати статус дослідницьких і відповідно будуть отримувати фінансування на наукову діяльність. Решта – будуть отримувати просто для підготовки фахівців.
У нас, можливо, таких дослідницьких університетів буде 30.
Останній запланований наразі крок - запуск нацагенств із забезпечення якості вищої освіти.
- Пане Олеже, розкажіть про професійну освіту, які зміни пропонуються в ній? Адже зараз це питання хвилює багатьох, особливо батьків.
Я розумію всі проблеми зв’язані з реформою професійної освіти, яка є найбільш складною. Тому що 1 400 колишніх профтехів повністю відбивали структуру радянської економіки і були заточені під неї, сьогодні цієї структури економіки нема, а 1 400 закладів є. Наступний 2016 рік профтехи будуть залишатись на державному фінансуванні, бо ми розуміємо, що не встигаємо. Якщо припинити державне фінансування на 2016 рік, то в 2016 році половину їх «роздерибанять». Але ми також розуміємо, що з 1 400 закладів має лишитись від 50 до 120 багатопрофільних великих регіональних центрів професійної освіти, заточених під регіональну специфіку структур. Ті, що є універсальними, як, наприклад, медичні, мають ввійти або в ці багатопрофільні, або приєднюватись до університетів.
Вирішувати за професійний заклад де йому залишатись, буде сам заклад. Хочете домовляйтесь з університетом і приєднюйтесь до нього, або домовляйтесь з місцевою владою і створюйте багатопрофільний центр.
Проект закону «Про професійну освіту» передбачає дворівневість професійної освіти, створення нового типу закладів – регіональний центр професійної підготовки, що сприятиме укрупненню мережі закладів. Тобто створення багатопрофільних центрів. В Голандії, наприклад, є такий потужний центр на 40 000студентів. У Фінляндії є центр, директор якого, готовий приїжджати і робити проект в Україні, в будь-який регіон.
- Створення системи незалежної оцінки якісної професійної освіти.
- Регіональні ради стейкхолдерів - для розвитку соціального партнерства.
Тобто управління цими навчальними центрами має бути через раду стейкхолдерів, це коли закладом управляють представники від всіх зацікавлених сторін суспільства: міська влада, галузі, батьки, експерти, держава. Створюється рада стейкхолдерів і вона приймає стратегічне рішення, куди рухатись цьому закладу, в якому напрямку і т.д. Тоді бізнес зможе нормально співпрацювати з освітою, тому що він в цьому надзвичайно зацікавлений. Адже, простіше було б дати кошти навчальному закладу і отримати фахівця «на виході», ніж повністю проводити перепідготовку людини і вчити її 1,5-2 роки.
Наступний пункт - створення наглядових рад закладів професійної освіти.
Коли рада стейкхолдерів має збиратись частіше, то наглядова є більш стратегічною, в ній може бути, умовно кажучи, мер міста, ректор університету, який взагалі не відноситься до професійної освіти чи там ще хтось. Це більш такий стратегічний рівень, а рада стейкхолдерів має більш операційний рівень.
- З цим зрозуміло, а чого очікувати школам, дитсадкам?
По школі зроблено: новий порядок атестації шкіл та дитсадків, змінено навчальні програми для 1-4 класів, затверджені Концепція, План заходів та методичні рекомендації про національно-патріотичне виховання.
Закон має дати рамки, він не має визначати, як конкретно в школі будуть призначати директора. Основне закон прописує, яка буде структура освіти і як буде здійснюватись управління.
- Якою ви бачите майбутню структуру освіти?
Дошкільна, початкова та середня освіта має бути прив’язана до місця проживання. Позашкільна освіта також буде.
Ми будемо давати рекомендації, але не будемо приймати рішення, яку школу треба закрити. Це буде вирішувати місцева громада. Якщо громада вважатиме, що при закритті якоїсь школи може зникнути село, а коштів на неї не вистачає, то на місцевому рівні громада має знайти кошти.
Загалом освіта триватиме 12 років: 5років – початкова, 4 –базова, середньо-профільна – 3. Є різні моделі: «4-5-3», «6-3-3», але середньо-профільна скрізь «3».
По початковій ми плануємо, що це має бути рішення батьків, ми не будемо регламентувати з якого віку, чи з шести чи з семи йти дитині в школу, це вирішувати батькам.
Яка основна перешкода для розвитку мережі дошкільних навчальних закладів?
Це санітарні правила і норми Міністерства охорони здоров’я. Тобто, фактично, вдома можна поєднувати місце для спання і ігор, а в дитячому садку сімейного типу не можна. Але є інститут гігієни та медичної екології О.М.Марзєєва і треба, щоб вони це проаналізували, бо йдеться про здоров’я дітей. Так ми проаналізуємо, але потрібно провести дослідження – а це фахівці, кошти і час. А потім ідуть до міністерства, а який у міністерства спецфонд, який можна використовувати. А він складає 216 000 гривень в рік. Це те що у нас є крім заробітної плати і комуналки.
Дуальна освіта дуже важлива річ, це можливість зарахування процесу роботи на підприємствах в освіту. Тобто, коли відбувається освіта не в аудиторіях.
Біля Хельсінкі створили великий центр професійної освіти, який якраз сфокусований на сервісі індустрії, там готують будівельників, садівників, готельний бізнес, тобто сфера обслуговування. Цей центр вони зробили шляхом об’єднання 11 ПТУ. Процес тривав 5 років. Ключову роль у цьому відіграв мер міста. Хоча не всі хотіли об’єднюватись, але принципова позиція мера дала зрозуміти, що об’єднання відбудеться і краще шукати своє місце в цій об’єднаній структурі та співпрацювати. Це відбувалось на початку 2000 року. Після об’єднання вони побудували ще один кампус (університетське містечко). Зараз у них навчається 10 000 студентів на здобуття професійної освіти і 40 000 – просто дорослого населення, яке хоче навчитись чогось додатково або перекваліфікуватись.
А університет – це заклад, де має відбуватись наука і там мають навчатись люди, які хочуть стати науковцями. Тобто основна ідея університету – це готувати науковців. У США 70-80% вищої освіти – це рівень коледжу.
В управлінні освітою є ключові моменти.
Та структура, яку я представляю це один з елементів цієї системи. Те, що стосується загальної середньої освіти, це те, що ми маємо нарешті відійти від того що в нас органи, які забезпечують освіту і контролюють – це один і той самий орган. Це треба припиняти, наше управління і департамент освіти мають займатись забезпеченням освіти.
В Австрії школи зобов’язані робити соціологічне дослідження зрізу якості по якомусь, наприклад, конкретному вчителю. Результат отримує саме цей вчитель, а не директор. Директор отримує узагальнені показники без прізвища. Тобто ідея в тому, щоб оце оцінювання якості було інструментом не для покарання, а для вдосконалення.
Ми хочемо запровадити нову окрему інституцію, але це не інспекція навчальних закладів, це повністю з нуля підготовлені фахівці, до яких можна звернутись, якщо є якась проблема. І ця інституція займається як захистом прав вчителя так і прав незадоволеного роботою вчителя.
Крім цього необхідна незалежна сертифікація вчителів, що включає в себе:
- Можливість обирати яким чином здійснювати підвищення кваліфікації
- Незалежність установи для здійснення сертифікації вчителів
- Перші 5 років сертифікація добровільна; стимулюючий чинник – підвищення зарплати
-Як забезпечити вчителям гідну заробітну плату?
В мене є персональне бачення стосовно вирішення питання по оплаті праці вчителів, яке я зараз активно просуваю.
Ніколи ми не зробимо реформу шкільної освіти, поки в нас вчитель не буде мати в середньому хоча б 5000-6000 гривень. Але чи є у держави на це гроші - немає. Поки держава збагатіє треба повністю лібералізувати можливості доплати вчителям і вивести це «на світло». Наприклад, держава може дати «стільки», далі законодавча місцева влада може доплачувати . Але Мінсоцом не має бути обмежень, скільки можна доплатити, не двадцять-тридцять а хоч 200%. І третє, це піклувальні організації шкіл з юридичним статусом, які має створити кожна школа, щоб ті гроші, які несуться батьками, прозоро входили і щоб батьківська рада могла вирішити питання про доплату вчителю за досягнення. Наприклад, виграв учень міжнародну олімпіаду – доплатили.
Скрізь по всьому світі не можуть знайти механізму, як зробити систему оплати праці вчителя в залежності від результатів навчання. Всюди вона залежить від стажу а не від результату. Це загальносвітова проблема.
Якщо цю лібералізацію зробити, тоді почнеться конкуренція і на першому етапі приведе до нерівності. Але це єдиний шлях починати отримувати якісь приклади, де місцева влада правильно збалансувала свій бюджет, може доплачувати вчителям. Це може бути революційним проривом.
- Які перед вами стоять виклики, так звані перешкоди ?
Наразі маємо скорочення фінансування освіти, 178 шкільних автобусів забрано для АТО, низьку інституційну спроможність Міністерства.
Ми визнаємо, що Міністерство не має достатнього ресурсу для втілення всіх програм. Проведу паралелі: в Міністерстві освіти працює 280 людей, в Міносвіті Фінляндії теж 300 людей. У Фінляндії живе 8 млн. людей, є 2 800 шкіл. У нас 17 000 шкіл і реально малі потужності навіть на рівні кількості людей. Ось це велика проблема.
Також у нас слабкі механізми для перекваліфікації вчителів і неготовність освітянської спільноти до змін.
- Яка передбачається система набору вчителів на роботу?
Є два підходи: децентралізація до рівня місцевого самоврядування і до рівня школи. Я є прибічником другого, хоча розумію, що сьогодні це не відбудеться. Так от з точки зору управління, дві принципові системи, або дуже сильний фаховопідготовлений директор або рада. Єдине, що може бути однаковим це публічність вакансій.
Не передбачається, що Міністерство буде курувати управлінням шкіл. Міністерство має давати загальну політику, формувати законодавче поле, а управління освітою має відбуватися там, де процес відбувається.
Нещодавно ми відмінили специфікації для комп’ютерів, бо не хочемо створювати монопольні умови. Ми навіть не затвердили рекомендацій, бо зрозуміло, як ментально сприймаються рекомендації від Міністерства.
Нам потрібно вийти на прорамковий закон, потім на закон про загальну середню освіту і створити просто поле, яке вже потім залежить від місцевого рівня, від талантів людей, від рівня управління, від того кого ви будете обирати до міської влади. Бо все воно має взаємодію. Тоді буде здорова конкуренція.
Майдан продовжується, є питання – відстоюйте свої ідеї. Це боротьба ідей і лише практика покаже хто був правий хто – ні.
Наше завдання створити таку систему, яка б давала можливість визнавати і виправляти помилки. Закон про освіту недосконалий, але з часом його можна вдосконалити.
Підготували Оксана Федорак та Олена Британська
