Минулої п'ятниці на чергове засідання івано-франківського дискусійного Клубу 17 «PRO-позиція» завітав відомий український політик Юрій Луценко.
Він поділився із учасниками дискусії своїм баченням майбутнього української політики, її європейського курсу, а також розповів яким має бути новий президент і як не повторити помилок Майдану 2004 року.
Деталі у інтерв'ю.
Пане Юрію, Ви тривалий час пробули у в’язниці. У Вас було достатньо часу, щоб переосмислити свою громадську та політичну діяльність і українського політикуму взагалі. Що нового Ви з’ясували для себе?
У тюрмі була можливість подивитися на українську політику без метушні. Не беручи участі в інтригах, викликах, діях. Можна подивитися на те, що відбувається і чому це відбувається. Я провів із собою велику внутрішню дискусію. Я розумію, що несу свою частину вини за те, що ми всі з вами зараз збираємося і говоримо, чому не вдалося і чому зараз така ситуація в Україні. Зараз варто зрозуміти поразки Помаранчевої революції, перед тим, як починати знову. Як на мене, то головна причина – ми голосували тоді серцем за людину, замість того, щоб голосувати розумом за програму. І перед виборами знову повторюється та сама ситуація, коли нам пропонують фігур людей, гасла, але зовсім не пропонується альтернативна програма сучасному бандитському устрою держави. Перед тим як почати творити нову спробу демократичної держави, ми маємо зрозуміти, що політика твориться не персоналіями, а планами, великими візіями того, що ми робимо.
Перебуваючи в тюрмі я зрозумів, що насправді Україна – це великий радянський барак, перефарбований у жовто-блакитні кольори. Будь-який ремонт і намагання очолити правильними людьми цей барак – нічого не дає. Ми мусимо почати говорити про стратегію. Ми мусимо говорити про нову систему, бо тоталітарна система не піддається демократичному ремонту.
Нам треба говорити про новий фундамент нової України. Саме звідси і з’явилася назва «Третя республіка» - не як назва нової партії, а як пароль для людей, які розуміють необхідність радикальної перебудови України.
Ми маємо почати говорити про нову Україну, а не про нового українського Президента... Ми не змінимо отой барак, допоки не закладемо відповідних законів.
Ви людини великої політики. Чи варто очікувати у 2015 році Юрія Луценка як кандидата у Президенти України?
Я не маю права творити сьогодні нову партію. На це є багато причини і ключова – ми маємо сьогодні ту опозицію, яку маємо, і при всіх її мінусах іншої до 2015 року не буде. І ми маємо кандидатів у Президенти від опозиції – яких маємо, інших не буде. І нам треба зробити лише так, щоб вони зробили те, що вимагає суспільство і перспектива країни.
Якщо хтось розраховував, що Луценко стане четвертим чи п’ятим кандидатом у Президенти – я точно ним не буду. І не тільки тому, що мені це заборонив Печерський суд, а тому, що я особисто вважаю, що сьогодні не час грати в політичні та особисті амбіції.
Ви згадували про «Третю республіку»? Що це за такий проект?
«Третя Українська республіка» – це не нова партія, це навіть не громадська організація, а радше збір небайдужих, не поламаних людей, які все ще хочуть змінити країну і які мають, на мою думку, три завдання.
Перше завдання – інтелектуальне – розробити план нової країни. Як інженер скажу, перед тим, як щось робити має бути технічне завдання. Перед тим, як приступити до виборів, давайте скажемо політикам, кандидатам – яке у вас технічне завдання, яку ви хочете бачити країну? Ми на круглих столах по всій Україні про це проговорили і сьогодні чекаємо від експертної групи цей план до кінця жовтня. Потім він стане відкритим для всієї країни і всі зможуть долучитися і зробити його кращим. Це буде відкритий для обговорення процес.
Друге завдання – організація активізації громадянського суспільства. Арифметика в бюлетенях 2015 року не спрацює, якщо не буде такої ж самої переможної арифметики на вулицях. Нинішня влада не збирається демократичним шляхом з неї піти. Відтак ми маємо готуватися не тільки до переможного результату опозиції на виборах, але й до захисту цього результату. Це не буде форма 2004 року Майдану. Я знаю, яким буде наступний Майдан, але поки що не скажу. Будемо готуватися. Знаю тільки одне – нам потрібна мережа людей, які готові захищати свої права на вулиці, а не в Інтернеті. Фактично ми хочемо повторити результат Народного руху України кінця 1980-х., коли маса людей, не пов’язаних політикою, громадськими організаціями зрозуміла, що так жити далі не можна, уявили собі міф про нову Україну і пішли на злам системи. Ми маємо мати глибокий план і групу людей, які повинні розуміти, що майдан має бути не тільки у Києві, але й на кожній дільниці. Отож, це мають бути з’єднані між собою мережі довіри, з’єднані фізичними і віртуальними зв’язками. І кожен член мережі має точно знати, що йому робити в цей день і наступний.
Третій блок роботи – найважчий, найнеприємніший, але і найважливіший. Необхідно зараз працювати із кандидатами від опозиції у президенти, яких є троє на волі і одна в тюрмі, щоб був один кандидат.
Я знаю, що це тема контраверсійна. Дехто говорить, що не потрібно єдиного кандидата у першому турі, а достатньо чесної конкуренції з тим, щоб об’єднатися у другому турі. Я ж глибоко переконаний. Що він має бути, бо перемогти монолітну і ще більш потужну, ніж у 2004 році, силу нам не вдасться. Я не маю монополії на істину і можу помилятися. Але я собі ніколи не прощу, якщо не буду говорити. Вважаю, що нам треба максимально зменшити, якщо не звести до єдиного, кандидатів у президенти. І крім цього – нам треба не просто єдиного кандидата, а кандидата, у якого є доступна, зрозуміла людям програма і команда. Щоб знову не було як із Ющенком.
Я все це продумував у камері і коли вернуся додому, то переглянув відео з Майдану 2004 року. Ющенко тоді нам нічого не обіцяв. Насправді, у нього не було ні програми, ні команди. Я в цьому пересвідчився вже у 2005 році. І щоб цього не повторилося, ми мусимо вимагати це на старті і питати в політиків не те, за яку мову, патріархат чи сторінку історії вони виступають, але питати – покажіть нам план першого року президенства, покажіть команду виконавців цього плану… У нас розумні кандидати, але вони звикли, що суспільство питає у них примітивні речі. Ми самі їм даємо можливість говорити на такій мові. Потрібно питати системні речі.
І хтось із потенційних кандидатів уже має таку програму, на вашу думку?
Я зустрічаюся із Віталієм Кличком, Арсенієм Яценюком, Олегом Тягнибоком, переписуюся із Юлею Тимошенко. Мені вони всі симпатичні. І перемога кожного із них буде моєю особистою перемогою. Вони мене всі агітують, щоб я став їхнім VIP-агітатором. Алея їх питаю у кожного із них – скажи хто твій прем'єр, хто твій міністр закордонних справ, міністр освіти, хто твій ген прокурор? І тоді я розумітиму, що ти будеш робити, які будуть твої перші кроки. І скажу чесно, на сьогодні ніхто із них не відповідає на це запитання. От тільки Яценюк знає, хто у нього прем’єр – Юля Володимирівна. Ну і Тимошенко також знає, хто у неї прем’єр – Арсеній Петрович. Нам єдиний кандидат потрібен для того, щоб ми на старті Мали хоча б 30% .У Януковича є 20% і вони на жаль не падають. І не впадуть, бо це 20% людей, які, на жаль, ненавидять Україну як незалежну державу. І намалюють вони щонайменше ще 10%. І того у Януковича 30% також. А тепер запитання – хто із усіх кандидатів із позиції може набрати цих 30%? А тепер уявімо, якщо у першому колі буде три результати по 12%-16%. Це переможний результат? Це абсурд, з моєї точки зору… Я не розумію, чому сьогодні для всіх трьох світ клином зійшовся на цій посаді. Я їм кажу - сядьте і домовтеся.
Несподівано для багатьох Віктор Янукович розвернув Україну на шлях реальної інтеграції із Європою та вступив в гострий конфлікт з Кремлем. Яким, на Вашу думку, буде результат України на листопадовому самміті ЄС у Вільнюсі?
Зараз багато хто говорить, що у нас йде війна із Кремлем і нам треба встояти до Вільнюса. І це дуже правильно. Єдине, що я б хотів сказати – війна з Кремлем, Путіним, Медведчуком – нам не так страшна. Вона не є небезпечною. Звичайно, що Путін робив і буде робити все, щоб результат самміту у Вільнюсі був негативним для України. Зараз змінилися сигнали із Британії, яка говорить що Україна у ЗВТ має вступити колись потім, а не після підписання угоди про Асоціацію. І це зовсім новий сигнал. Є й інші тенденції, які показують дії «російської машини». Звичайно, є яскрава п’ята колона в Україні. Але все це не страшно. На даний момент ми маємо позитив у Вільнюсі і до того моменту Янукович наш попутчик. Як тільки висохнуть чорнила і підпис буде правильним, ми маємо оголосити його ворогом №1 і в 2015 змусити його піти. Бо якщо Янукович залишиться президентом, то весь європейський вибір стане просто фіговим листком. Думаю, що зараз Європа витягує нас до себе за Юлину косу. У 2015 році ми маємо поставити Президента, який почне євроремонт у країні. У протилежному випадку програємо 2017 рік.
Ви називаєте ряд дат, які, як прогнозують експерти, є ключовими для України у найближчий час. Яка ж ваша стратегія для країни?
Нам потрібен колосальний успіх реформ, щоб підтвердити європейський вибір країни. А тому 2013 рік – Вільнюс, 2015 рік – новий Президент. 2017 рік – демократична більшість, яка втримає європейський вибір. От цим я б пропонував займатися.
Якщо Ви не висуватиметеся на пост глави держави, то тоді за кого ви б проголосували, якщо б вибори були вже завтра?
За того, хто сьогодні покаже мені план першого року президентства із конкретними його виконавцями. Якщо ніхто з них не покаже, то закличу йти голосувати, але не закличу за кого.
Якщо все ж таки не буде погоджено єдиного кандидата. У чий штаб ви б пішли працювати?
За того, який запропонує план розвитку країни. Поки що немає жодного такого комплексного плану, який відповідає на базові питання. І у мене немає кандидата на цей момент. У мене сьогодні є місія змусити кандидатів домовитися між собою і дати суспільству відповідь на наявність плану і команди. Бо без цього ми знову вступаємо у 2004 рік із усіма наслідками. У нас тоді не було ні команди, ні плану, ні розуміння, що ми робимо. Так не можна повторятися. Ми ж розуміємо, у який депресняк це завело суспільство. Якщо ж до кінця цього року кандидати не зможуть домовитися між собою, а у мене таке відчуття є, хоча, на Різдво чудо буває, то потрібно, щоб це рішення прийняло суспільство.
Яку ж тоді ви собі відводите роль у сучасній українській політиці?
Я відчуваю колосальну відповідальність за ту ступінь підтримки, яку мені надало суспільство під час мого перебування у в’язниці. Чесно, для мене – це фактично остання спроба у політиці. На цей момент після усіх моїх поразок, помилок, я розумію, що це мій останній крок у політиці і я хочу, щоб він був переможним. Я хочу, щоб у країні був не просто президент, а щоб він почав будувати нову Україну.
Я маю півтора року. Я хочу і говорю із громадянами по всій країні – тисніть кандидатів від опозиції, щоб вони максимально зменшили кількість кандидатів, щоб вони дали план і виконавців першого року своєї діяльності. І це буде відповідь на уроки майдану 2004 року. Інакше, хто ж ми такі, якщо не вміємо вчитися...
Читайте також:
Юрій Луценко в Івано-Франківську: У президенти йти не хочу (фото)
