Ексклюзив Фіртки. Тарас Возняк: Боюсь, що у цьому складі керівництва держави перемога у війні неможлива

 

 

Тарас Возняк – відомий український культуролог, політолог, головний редактор і засновник Незалежного культурологічного журналу «Ї», у розмові із кореспондентом Фіртки поділився своїми думками стосовно майбутнього України, як вилікувати українське суспільство, які партії потрібно створювати, коли закінчиться війна на Донбасі і чи здатна українська влада вирішити конфлікт...

 

Зараз багато інтелектуальних середовищ розробляють стратегії для України. Яке Ваше бачення майбутнього держави?

- Ми повинні, у першу чергу, змінити структуру суспільства у сенсі доступу до створюваного національного продукту. Зараз декілька сімей, яких називають олігархічними, контролюють 80% економіки країни. Одна людина – Ахметов – контролює 15-20% економіки України. Так бути не може. Ця людина контролює те, що він не створює. Більша частина нашого суспільства є по-суті, злидарями, які просто виживають. Тільки 10 – 12% людей є більш-менш зарадними, котрі не є олігархами, але і не є злиденними.

 

Як це завдання виконати?

- Потрібно міняти систему. Зараз у наших владних структурах – від парламенту до обласних чи міських рад поставлені найбагатші. Кілька десятків олігархів тримають кілька десятків фейків, які у нас називають політичними партіями. Усі вони у нас зараз дружно сидять у ВРУ і працюють на благо і процвітання цих декількох десятків сімей. Це ось те, що потрібно змінити в першу чергу.

Якщо доступ до створюваного національного продукту матимуть тільки кільканадцять сімей, а всі решта будуть на них працювати, то нічого не буде. І це не є якісь посткомуністичні синтементи чи щось таке. Скажімо, структура сусідньої Польщі чи Угорщини – це 60-70% середнього класу. 30% - людей, котрі живуть нижче середнього. Теж є кілька десятків людей багатих, але вони не грають тієї ролі, що у нас.

 

Після розпаду СРСР, Україна і Польща були практично на рівних вихідних позиціях. Де і коли у нас стався перелом, після якого пішло все не так?

- Де? – У головах. А коли? То це сталося тоді, коли у 1991 році національна демократія пішла на компроміс із комуністичною номенклатурою і по суті комуністи залишилися у владі. Це був той мезальянс – поворотний момент.

 

Можемо припустити, що такий компроміс, чи то домовленості між старою і новою владами, які міняються, існує і до сьогодні. Після Майдану суспільство очікувало кардинальних змін. Цього не трапилося. Чому?

- Компроміс випрацьовувався на протязі останнього року чи півтора. Але ті, котрі стояли на трибуні на Майдані, і ті, котрі стояли під трибуною, мали зовсім інші цілі і завдання. Ті, хто стяв на трибуні, не збиралися нічого, за великою мірою, міняти у здійсненні системи влади, розподілу суспільних благ і так далі. Так, вони, без сумніву, хотіли усунути від влади Януковича, але натомість зайняти його місце, що і були зроблено. Природа влади не змінилася. Але, в принципі, так довго не мало б бути. Не може вже стільки років – чверть століття – тривати такі несправедливі суспільні відносини у такій великій, європейській країні.

 

Тим не менше, ці чверть століття ми себе шукаємо. Можливо, нам потрібно нарешті знайти якусь просту, зрозумілу для усіх на Сході і на Заході країни ідею, навколо якої ми себе знайдемо і згуртуємося?

- Не треба шукати ідею. Має бути єдине – справедливий розподіл суспільних благ і досягти його можна тільки тоді, коли будуть усунуті від влади олігархи. Якось політолог Сергій Гайдай сказав, що він мав надії на багатьох, але згодом зрозумів, що від влади потрібно усунути усіх.

 

Хто тоді повинен керувати?

- Ті хлопці і дівчата, що ходять по вулиці зараз.

 

Чи можливо в українській політиці таке, що політики не будуть ручними? На минулорічних виборах до ВРУ пройшло багато журналістів, громадських активістів, комбатів – усі вони були начебто не залежними, а зараз випливають їхні стосунки до того чи іншого олігарха і так далі.

- Політики не можуть бути ручними – або ти ручний, або ти не політик.

На майдані було багато молодих активістів, які успішно продалися в успішні фейки – олігархічні бренди і партії, отримали перші місця у списках, пройшли у владу. Але вони не політики, а ляльки, якими керують. Політик – це людина вільна, а вони – невільники.

 

Ви буваєте багато закордоном. Чи є у тамтешніх політичних еліт розуміння того, що відбувається насправді в Україні?

- Політичний клас закордоном все чітко розуміє. Більше того, він чітко розуміє не тільки хто з ким воює, але й де воює. Крім того, вони чітко знають хто бере хабарі, а хто ні. Вони знають більше про наше вище керівництво, ніж гадають наші можновладці. Періодично вони передають на верхні щаблі нашої влади списки тих, хто підозрюється у корупції. Списки бачать, але чи на них реагують – це вже інше питання.

 

У контексті цього, про що свідчить історія із звільненням голови СБУ Валентина Наливайченка?

- Це приблизно та сама історія. Наливайченко не зрозумів того, що якщо американці сказали, що хтось є корупціонером, то не обов’язково потрібно поспішати його знімати.

 

Перемога на президентських виборах Петра Порошенка – це помилка українського виборця чи це краще з того, що було на той час?

- Це дійсно було ліпше з того, що ми мали і це не було помилкою.

Нам потрібно розрізняти олігархів від багатих людей. Скажімо, той таки Рокфеллер, який так у разів 150 багатший від Ахметова, не є олігархом, бо він не бере участі у здійсненні влади. Кульчик у Польщі – мільйонер, але не олігарх.

Порошенко, коли його обирали, олігархом не був.

Звичайно, Порошенка обирали з тим таки розрахунком, що він позбудеться своїх бізнес проектів. І тут почалися проблеми. Зрозуміло, що у Росії, напевно, продаж його підприємства блокують. Путін хоче, щоб він задарма віддав свій бізнес. Тут глухий кут і це робить ситуацію неприємною.

 

Нам потрібно розуміти Порошенка, співчувати йому, сварити його, він робить правильно чи так як дозволяє ситуація?

- Він обраний нами. Він не є нашим царем, імператором, чи королем. Ми повинні йому вказувати на те, що він має виконати, бо ми так хочемо. Це не означає, що його потрібно скидати як Януковича, але потрібно коригувати і наполягати.

 

Чи готове сьогодні суспільство обирати не лідерів, не бренди, не фейкові партії, а партії, які дійсно представлятимуть їхні інтереси?

- Люди не мають вибирати, а мають сформувати партії, самоорганізуватися і досягти свого щастя.

 

Прогнозують, що цьогорічні місцеві вибори відкриють багато нових облич і у місцеві ради прийдуть нові люди...

- Це буде ні що інше, ніж заливання старого у стару систему. Тому, що на місцеві вибори йтимуть олігархічні партії-фейки, вони формуватимуть місцеві ради. Звільнятимуться певні ніші. Скажімо, у нас, у Львові, ВО «Свобода» зазнає краху, куди спробують зайти інші фейки, або ж ті сам власники з новими обличчями. Тому, що кожна партія складається із власника, політичних псевдо-лідерів – маріонеток, які появляються на телебаченні, ну і рядових членів партії – голосувальщиків.

Так от власники партій, очевидно, поставлять цього разу на інші проекти і прийдуть під новими знаменами.

 

Адміністративно-територіальна реформа, яку так поспіхом намагаються впровадити в Україні, вона потрібна і на часі?

- Абсолютно потрібна. Зараз вже трішки призипунилися процеси дикого дерибану, який запровадили донецькі і почали появлятися достатньо великі суми коштів у бюджеті. Крадуть, але вже трохи встидаються. І тому, ці ресурси потрібно ефективно використовувати. Але ефективно використовувати їх при тому формуванні і розподілі бюджету, який є, неможливо.

 

Чи не породить зосередження більших коштів на місцях містечкову корупцію і тепер крастимуть на найнижчих рівнях?

- Так, породить. Але Янукович підвів усі крадіжки під одну вертикаль – усе йшло і в Київ. Поки що нічого не мінилося – 1,5 роки пройшло, а система залишилася. Після реформи це повинно змінитися.

 

Чи не призведе ідея про автономію і самоврядування для Донбасу до якихось заворушень на Заході країни, у Галичині, скажімо?

- Це технологія Путіна – розв’язувати галицький сепаратизм для того, щоб підготувати ідеологічні основи розчленування України. Але це і неміч мислення наших галицьких – львівських, івано-франківських, а тепер ще й чернівецьких хлопців.

 

Після тривалого польсько-українського конфлікту актуальним було міжнаціональне примирення. Чи потрібно примирення між народами України і Росії зараз. Чи про це взагалі не йде мова?

- Безсумнівно, воно рано чи пізно відбудеться. Та розмова почнеться, але тільки після того, як ми звільнимо Україну від російський військ.

 

Кому вигідна війна в Україні?

- Ця війна вигідна усім сторонам. Це ж величезна машина для заробляння грошей, це величезна машина для того, щоб виправдовувати чому не проводяться реформи, для підняття рейтингів, для того, щоб грабувати сусідів. Усі ці «Моротоли» і «Гіві» були ніким. У нас це були б бомжі, а там вони герої. Не говорю вже про рівень контрабанди і так далі. Це щастя для тих, хто у тому задіяний. Інше питання, що за це «щастя» розплачуються життями наших хлопців. У цьому, власне, цинізм усіх сторін конфлікту.

 

Схоже, що цей конфлікт хочуть заморозити…

- Заморозити – це означає зробити машину для заробляння грошей вічною. Так само зробили із Придністровським конфліктом і на контрабанді звідти вся Одеса і пів’Києва сиділо. А на контрабанді через Донбас сидітиме вся українська еліта.

 

На Вашу думку, коли і чим закінчиться війна на Донбасі?

- Закінчиться тоді, коли суспільство нарешті приведе до влади не олігархів, а справжніх політичних лідерів, не фейкових командирів батальйонів і фейкових сотників майдану, а реальних політичних гравців. Олігархам ця країна є найкраща з усіх можливих. Це мільйони злидарів, які стоять у черзі за роботою.

 

При теперішньому керівництві держави чи зможемо звільнити Україну від військ?

- Боюсь, що у цьому складі і при цьому небажанні перестати бути торгівцями, а ставати воїнами чи політиками, перемога не можлива. Можливе тільки замороження конфлікту. Нажаль.

 

Розмовляла Марія Лутчин


23.06.2015 Марія Лутчин 1610 0
Коментарі (0)

19.07.2026
Тетяна Ткаченко

Викладач Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Юрій Довган не мріяв стати героєм. Просто вважав, що не має права залишитися осторонь. Провів останні пари, попрощався зі студентами й пішов шукати шлях до війська. З п'ятої спроби його прийняли. Про службу в Силах оборони, труднощі після звільнення з армії, адаптацію та роботу зі студентами ветеран розповів журналістці Фіртки. 

1759
16.07.2026
Павло Мінка

Як під шумок відставки уряду Рада переписала статтю 301 Кримінального кодексу, прибравши заборону на "доросле кіно".

808
11.07.2026
Ігор Бартків

Цього тижня The Economist віддав обкладинку одному з найбагатших росіян і провів із ним майже 60 годин у розмовах.

1079
07.07.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Ірина Онищук розповіла, чому театр сьогодні став своєрідною терапією, як війна змінила глядачів і самих митців, що найчастіше турбує військових після повернення з фронту та чому віра в людей залишається її головною опорою.

1504
03.07.2026
Олександр Мізін

Корупційна схема чи «ринкова реальність»? Поки МВФ наполягає на підвищенні тарифів для населення, монополісти отримують надприбутки.  

2723 1
30.06.2026
Вікторія Матіїв

«Іван пішов воювати, бо для нього це було питання честі й відповідальності. Він не зміг залишитися вдома, коли країна потребувала захисту», — згадує Тетяна Майка свого чоловіка, полеглого захисника Івана Майку.

3816

Картинка, коли 16-річні дівчатка хором кричать «Сирок – геть!» — то це не лише щира емоція, але і, очевидно, технологія. А ще якась колективна нам ганьба.

914

Фільм революційний, бо має широку візуальну павутину. І в цій павутині кожен буде плутатись по-своєму. Певна категорія буде засуджувати, бо ніби забагато власних інтерпретацій. Але Нолан, можливо, захотів стати сліпим, як Гомер.

517

Як влада дає метастази від людини до інституцій і чому держава має вміти пережити своїх лідерів

384

Закупівлі, відбудова, регіони і роль бізнес-мереж у тому, щоб публічні гроші працювали на спроможність, а не лише на звітність.

1068
23.07.2026

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

5669
17.07.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

5223
13.07.2026

Війна та стрес суттєво впливають на харчові звички.

10602 2
23.07.2026

На початку серпня Івано-Франківщина прийматиме дві всеукраїнські прощі — до галицької чудотворної ікони Матері Божої у Крилосі та до відпустового центру блаженного священномученика Симеона Лукача у Старуні.  

1185
19.07.2026

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

7573
15.07.2026

З 3 по 9 серпня у селі Погоня відбудеться дитячий християнський табір «7 дарів Святого Духа. Веселі канікули з Богом – 2026».

935
12.07.2026

Із 17 до 19 липня у Калуші відбудуться урочистості з нагоди перебування мощей святого Івана Хрестителя.

1094
20.07.2026

Недостатнє фінансування, кадровий голод і відсутність системної державної політики у сфері культури — ключові виклики, з якими стикається краєзнавчий музей «Бойківщина» Тетяни й Омеляна Антоновичів.

15847
23.07.2026

Росія щораз більше стикається з наслідками повномасштабного вторгнення в Україну. Про це пише The New York Times в статті-аналізі книги доктора Анни Нотте «Ми переживемо їх: Глобальна кампанія Путіна з метою перемогти Захід».

336
14.07.2026

Із дев'яти народних депутатів, обраних від Івано-Франківщини, п'ятеро підтримали документ, одна депутатка утрималася, ще четверо не підтримали його різними способами.

1417
03.07.2026

Президент Польщі Кароль Навроцький (колишній боксер і сутенер, яким його називають політичні опоненти) нещодавно очолив рейтинг довіри серед польських політиків із рекордними 54,8%. 

1839
26.06.2026

Законодавча пропозиція щодо об'єднання Румунії з Молдовою, була схвалена румунською Палатою депутатів без голосування завдяки завершенню терміну розгляду ініціативи.  

1741