Фото: ipress.ua
Відомий український політик і підприємець Петро Порошенко вчора відвідав Івано-Франківськ. Він був одним із спікерів концференції TEDx, що відбулася в обласному центрі Прикарпаття.
Журналісти «Фіртки» не тільки слухали розповідь Петра Олексійовича про те, як Україні і українцям стати успішними, але й змогли віч-на-віч поспілкуватися із політиком. Отож, Петро Порошенко про «стрибок жаби», конкуренцію у Європі, «Рошен», автопром і УПА. Деталі далі…
Петре Олексійовичу, Ви сьогодні виступали на конференції TEDx в Івано-Франківську. Які у вас враження?
Для мене це був перший досвід на TEDx. Це абсолютно новий формат дискусії, який, на мою думку, дуже потрібен. Потрібен тому, що не потрібно якимось чином причесувати думки, а казати те, що думаєш. Можливо, вони комусь не будуть подобатися. Але, це той формат відкриторї дискусії, відкритого суспільства, який нам потрібно запроваджувати. Не лише тому, щоб сподобатися виборцям чи глядачам, а для того, щоб змінити країну.
Тема сьогоднішньої конференції TEDх «Що потрібно Україні». То що ж потрібно Україні?
Дуже гарне запитання – «Що потрібно Україні?». Українці дуже полюбляють такі філософські запитання. Спочатку чому? Потім – хто винен? Впродовж всієї незалежності Україні доводиться відповідати на питання, хто винен. І, як правило, великої різноманітності думок тут не відбувається. Відповідь знаходиться дуже легко – у всьому винна нечесна, непрозора, неефективна, корумпована, часто-густо неукраїнська влада. Що робити? Владу треба змінювати. І ми це робили багато разів. Але чи змінилася країна? Ні. А чому? Для того, щоб краще жити лише зміни влади недостатньо. Українцям треба змінити себе. Влада – це лише наше відображення. І усі чиновники, політики поводяться із українцями так тому, що українці просто дозволяють так ставитися до себе. Якщо ми хочемо щось змінити, то треба змінити своє ставлення до влади.
Як це зробити?
Тут є дві складові. Перша, ми маємо чітко зрозуміти, чого ми чекаємо. Тут все зрозуміло, що ми хочемо країну, в якій буде свобода волевиявлення, демократія, свобода творчої реалізації, хочемо щоб країна була авторитетною у світі… І друга – потрібно діяти.
Як діяти? А яким же чином реалізувати ці кроки, зробити так, щоб Україна була найкращою?
Політики експлуатують дуже цікаву тезу – усе зразу не зробиш, потрібен час, бо зміни відбуваються дуже повільно. Ні, я хочу категорично заперечити – зміни або відбуваються швидко, або не відбуваються ніколи. Повільний темп лише консервує відсталість, хабарництво, неефективність, непрозорість і ніхто нічого змінювати не збирається, бо для них так вигідно.
Ми повинні чітко заявити, що ми змін вимагаємо вже і негайно і ми готові для цього серйозно працювати. Впевнений у тому, що ми не є у цих проблемах унікальними.
Не треба винаходити велосипед. Багато країн впевнено і переконливо продемонстрували як успішно подолати такі проблеми.
Що є символом України? А символом є жаба. Ні, я не зачіпаю тут у ніякому разі національну гідність. Жаба – це те, коли вона не бачить нічого далі власного болота. Подібним чином можна охарактеризувати ситуацію не тільки в Україні. Десятки країн світу демонструють таку ж ситуацію. Можна навести декілька прикладів. Сінгапур в 1960-х рр. - роздертий релігійними та політичними протиріччями, але за декілька років країна кардинально змінилася, людям повернули національну гідність. Така сама ситуація у Південній Кореї, Тайвані, Грузії… Усі вони демонструють шалені темпи зміни макроекономічних показників. В економічній теорії ця дивна траєкторія називається дуже цікаво – «стрибок жаби». І ось цей стрибок Україні треба готувати.
І куди ж ця «жаба» має стрибати?
28 листопада Україна отримає вікно для стрибка. Ми знаємо, що робити, коли є великий дефіцит бюджету, коли є дифіцит платіжного балансу, коли погіршуються умови торгівлі, що робити для того, щоб стимулювати економіку і що робити щоб створювати інші позиції для інвестиційного клімату. І не можна приймати пояснення від влади, що для цього тільки потрібен час, треба почекати і все получиться. Нічого не получиться, якщо нічого не робити. Починати треба з себе. Ми маємо перестати бути байдужими, більш жорстко вимагати від влади рішучих дій, контролювати її і вимагати її зміни у випадку, якщо вона будує країну, яка більшості її жителів не подобається, з якої вони хочуть виїхати і в якій вони почувають себе не комфортно, де вони позбавлені можливості реалізації власного потенціалу.
Для того, щоб ми змінилися і відбувся «стрибок жаби» нам потрібен лідер?
Ні в якому разі не треба списувати власну бездіяльність і байдужість на те, що у нас немає лідера. Якщо ми почнемо поводити себе адекватно, у нас появиться лідер. У нас не буде питань чи вони усі мають іти на вибори президента, чи якось інакше. Я переконаний, що лідер має бути один. Країна має голосувати за нього. Вона не має права гратися із тим відкритим вікном можливостей, яке може закритися, якщо ми нічого не будемо робити. Отже, починати треба із себе.
Отож, в листопаді, за вашими словами, Україну очікує велкиий стрибок – підписання Угоди про асоціацію. Чи зможе український виробник, його продукція витримати конкуренцію на європейських ринках?
Якщо цей продукт, який Європа «з'їсть» буде «Рошен», то я абсолютно не буду з цього панікувати. Дивіться, ми маємо два напрямки розвитку держави і її економіки. Шлях перший – залізна завіса, побудова протекціоністських бар’єрів, накшталт, Митного Союзу. Ми законсервуємо усе під прапором того, що нам треба зберегти свою промисловість. Хто за це платить – платить суспільство і споживачі, бо вони купують неконкурентні товари за завищеною ціною. Чи хочуть українці жити в таких умовах? Думаю, що ні. Що може бути рушійною силою національної економіки? Відповідь одна і ви не знайде іншої – конкуренція. І тому ,коли є гарний інвестиційний клімат, коли є гарні конкуренті умови, коли пиходять фінансвоі інвестиції і техноології і коли україхнці, як освічені і працездатні любди, готові працювати для того, щоб перемагати в конкурентному змаганні, то що для цього потрібно, щоб бути переконаним у правильності вибору шляху? Одне – любити Україну і бути перекоанному, що україцні найкращі. Можу вас запвенити, що я відношуся саме до таких людей і моя вся діяльність – «Рошен» демонструє, що ми перемагаємо і нашої конкурецнії бояться. І ми доведемо, що ми найякісніші і анйконкурентноздатніші. Ми продемонстурємо, що нас чекають в Європі і ми не боїмося цього. І таких компаній у нас згодом буде у кожній галузі. І коли тисячі людей почнуть пишатися тим, що вони працюють в українській компанії, яка є найкращою у світі, я буду вважати, що прожив своє життя не дарма.
Нещодавно ваш бізнес опинився в центрі українсько-російських торгівельних воєн. Що ж це було, на вашу думку, – реакція на можливість Асоціації з Європою, політика, економіка чи, можливо, якісь особисті порахунки?
Думаю, що тепер вже весь світ знає, що це було. Ці оцінки дають керівники держав, міністри закордонних справ. Це абсолютно неправильне і неприпустиме переслідування української компанії, яка опинилася в перших рядах боротьтби за суверенітет Української держави, за право нам визначати свою долю і напрямок нашого розвитку, не приймаючи ні порад, ні тиску ні із Заходу, ні із Сходу. Бо це виключно наше право поважати себе, любити Україну, тримати національну гідінсть і визначати, якою ми хочемо бачити нашу країну. І я переконаний, що зараз відбувся переворот. Більше 50% українських громадян хочуть працювати і користатися можливістю жити в ЄС. Не скористатися цим було би злочином.
Нещодавно наші колеги повернулися із США. І кажуть, що Україна зараз на топі, всі знають про асоціацію, про тиск Росії. Американці кажуть – купляйте український шоколад, бо потрібно підтримувати Україну!…
О, це дуже розумно!
В контексті цього, якщо б вам довелось просувати бренд «Рошен» у світі за гроші. Скільки б треба було потратити, щоб був такий результат, який є після тієї преси на Заході, після заклику Хіларі Клінтон їсти "чудовий ураїнський шоколад"?
(Сміється). То ви хочете сказати, що я пану Оніщенку винен за це? Я подумаю над цим:).
...Але, насправді, це не жарти. І «Рошен» дійсно опинився в скрутній ситуації. Уявіть собі, що 22 тисячі працюючих фактично були позбавлені 40% ринку для збуту своєї продукції, через нечесні мотиви. Ми дуже піклуємося про якість, репутацію компанії. І те, що сьогодні весь світ бореться не за «Рошен», він бореться за ті цінності, які об’єднали західний світ. І саме тому, що Європа і США не лише говорять про ці ціннсоіт, але й їхня поведінка доводить те, що вони справді так живуть, що їх поряд із Сирією, Палестиною, Кореєю бентежить проблема України і Рошену. Це свідчення того, що значить тримати своє серце відкрити і бути небайдужим. Я за це дуже вдячний їм.
Сьогодні річниця створення Української Повстанської армії. Отож, УПА сьогодні в історії України – це сторінка, яка роз'єднує суспільство, об'єднує, показує героїчний приклад. Чи просто цю сторінку потрібно вже перегорнути і йти далі?
УПА - це частина України. Хтось може ставитися до цього позитивно, хтось негативно. Але це частина нашої держави. УПА боролася за суверенітет держави, за те, щоб вона відбулася. І лише за це, якшо б вона навіть нічого більше не зробила, її треба шанувати. По-іншому далі вже не можливо. До цього можна повертатися, не повертатися... Але віддавати шану - це те, на що вони заслуговують. Сьогодніне тільки УПА, але й Покрова і це, думаю, дуже важливо, що ці два свята поєднуються. Коли ти відторгаєш УПА - це не тому, що вони винні, це тому, що ти ще не дійшов до цього внаслідок власної необізнаності, нецікавості, байдужості або нелюбові до України. Знайди, що тобі заважає більше дізнатися про УПА і ліквідуй ці недоліки. На себе треба повертатися, а не на героїв УПА, які боролися за нашу незалежність.
Петре Олексійовичу, Ви колись зробили дуже хороший проект із автомобілебудування. Нині, український автопром зможе вижити? Чи є зараз ідеї хорошого українського автомобіля?
Думаю, що по-одинці в сучасному світі конкуренції вижити не можна. На сьогоднішній день, технологічно Україна зацікавлена в тому, щоб сюди прийшли потужні європейські виробники для того, щоб скористатися усіма можливостями, опанувати нові моделі. Я думаю, що на місці «ЗАЗ», «Богдан», «Єврокар» ці можливості будуть активізовані. Багато кажуть, що ось немає українських автомобілів. У світі левова частина виробництва тієї чи іншої марки забезпечує лише 20-30% локалізації. Усе інше – привозять із закордону, шляхом кооперації і конкуренції. Коли ми говоримо про міжнародну кооперацію, то з ким кооперується Росія? Подивіться, які заводи вони побудували у себе – «Фольцваген», «Мерседес», «Фіат». Тобто, вони співпрацюють із європейськими компаніями, а нас позбавляють права гідно конкурувати. Думаю, що це теж, як мінімум, не щиро.
