"Є багато моментів, з якими доведеться миритися", — ветеран з Івано-Франківська про шанобливе ставлення до військовослужбовців

З початку повномасштабного російського вторгнення іванофранківець Степан Савчук став на захист країни.

Утім, після низки подій, які трапилися з бійцем на війні, він, маючи на це законні підстави, повернувся до цивільного життя.

Сьогодні Степан Савчук має нагоду спостерігати за життям у тилу та допомагати військовим звідси.

Ветеран розповів журналістці Фіртки, що сьогодні потрібно більше піклуватися про ветеранів, надавати більше інформації про те, куди звертатися за різними видами допомоги, адже цього наразі бракує. 

"Багато людей психологічно покалічені, а також фізично. Так, частину протезують за кордоном, частину — лікують у нас. Це є, але, насправді, не для всіх.

Дуже багато людей лікуються за свій кошт, витрачають свої заощадження, аби привести своє життя у норму.

Я вважаю, що держава повинна забезпечити цих людей, бо вони живуть у цій країні, платять податки, роблять свій суспільний внесок і захищали цю державу. Тому держава повинна піклуватися про тих, хто віддавав найдорожче".

Крім того, з його слів, є проблеми у ставленні суспільства до ветеранів. І, як уточнює Степан Савчук, все залежить від кожного з нас.

"Кожен повинен усвідомлювати ціну нашої свободи, яка поки ще не виплачена, тому що війна триває. Немає точних прогнозів, військові аналітики не можуть сказати, коли вона закінчиться.

Я, звичайно, буду радий, якщо це все закінчиться швидко, але не думаю, що так буде. Для того, щоб усвідомлювати ціну свободи не потрібно проходити бойові дії чи наживо бачити наслідки війни. Достатньо просто мати людське серце.

Аби суспільство почало краще ставитися до ветеранів потрібно проводити у школах, університетах, на підприємствах різні заходи. Запрошувати туди людей, які можуть пояснити, як це правильно комунікувати з ветеранами.

Можна проводити такі навчальні курси, адже це є дуже важливо. Тут немає нічого складного, таке можуть робити й самі ветерани.

Потрібно розуміти, що іноді людина в формі може поводити себе якось не так, то ж краще в такому випадку оминути цю людину. Якщо хочете допомогти — спробуйте, але не вступайте у конфлікт.

Є багато моментів, з якими нам доведеться миритися. Також є багато людей з інвалідністю. І коли я ще волонтерив до 2022 року, й гуляв стометрівкою зі своїм другом, який був на інвалідному візку, то багато людей на нас дивились.

І ці погляди були неприємними. А тепер таких людей буде в декілька разів більше. Тому люди мають вміти реагувати. А також розуміти, що людина після фронту — це інша людина".

Степан Савчук додає, наразі не вистачає також й ветеранських хабів, просторів, куди б можна було звернутися за допомогою. 

"У багатьох ветеранів є проблеми з пошуком роботи, чи з відкриттям бізнесу, в певних юридичних моментах.

Також у цих хабах мають бути фахівці з психологічного здоров'я, тому що все взаємопов'язано. Іноді люди втрачають сім'ю та роботу через те, що не знають, як комунікувати з іншими.

Я, як ветеран, наразі не відчуваю особливої підтримки від держави.

Звичайно, є "Єдина ветеранська лінія", але там, коли не зателефонуєш, завжди зайнято.

Можу навести приклад свого товариша, який теж є ветераном, і має проблеми із зубами. Добре було б, аби він у такому хабі отримав контакти приватних чи державних центрів, які надають знижку ветеранам на стоматологічні послуги.

Я думаю, що це абсолютно реально. Та навіть зробіть окремий ЦНАП".

Більше читайте у матеріалі: "Найбільше болить байдужість": життя в тилу після фронту очима ветерана з Івано-Франківська Степана Савчука.