Два сторічні ювілеї відсвяткували жительки Богородчанського району: Катерини Здерко із села Горохолина та Євдокія Дунь із селища Солотвина.
У такі поважні літа Катерина Здерко добре бачить, читає газети без окулярів та добре веде фінансові справи. Бабуся вміє рахувати гроші та видавати скільки треба на своє господарство. Вона активно цікавиться життям села і політичною ситуацією в Україні, слідкувала за виборами. На жаль, пані Катерина майже не ходить і погано чує.
«То й не дивно, — каже сільська місцева активістка Ірина Рицар, — адже вона стільки в житті набідувалася. Бабуся пережила дві світові війни, важко працювала у колгоспному рабстві, доглядала трьох синів: Семена, Володимира та Іван. Останній, наймолодший, на жаль покійний. 50 років тому сталася біда, помер чоловік бабці, а незабаром і синочок покинув світ».
Двоє інших живуть на Одещині й у Молодові. Має Катерина Здерка шість онуків і два правнуки. А нині опікуються поважною бабцею племінниця Ганна з донькою Лідою та онукою Іриною. Бабуся любить поговорити і згадати минуле, смачно поїсти молочних каш, та випити трішечки вина. Жаліє, що у неї немає доньки, які могла би навчити вишивати.
Хоча й замолоду сама бабця Катерина була неабияка майстриня. У її шафах — сотні змережаних візерунками та квітками подушок, доріжок, салфеток.
«Щодня бабуся, хата якої знаходиться на роздоріжжі, дивиться у вікно на автомобілі, що проїжджають повз її оселю, та виглядає гостей — продовжує пані Рицар. — Наша бабця любить, коли їй дарують цукерки, якими вона з радістю смакує та інших пригощає. Коли дарують гроші, сердиться».
На день народження пані Катерина одягнулася у вишитий одяг тішилася у колі рідних, згадувала минуле, співала. А представники місцевої влади привезли їй ікону і розкішний букет квітів та вітання від Президента. Місцеві жителі бажали їй ще довго прожити, веселили піснями і танцями. Високий ювілей відзначила і Євдокія Дунь із селища Солотвино.
«Все, що у житті я собі бажала, то маю, — каже старенька. — Сьогодні прошу в Бога здоров’я для рідних, бо вони — моя найбільша втіха», пишуть Вікна.
У святковий день на очах у бабці з’являються сльози, коли згадує свого чоловіка Михайла, якого вже 30 років нема на світі. Ювілярка мовить, що дуже його любила, бо був добрий і вродливий, а що вже коваль майстровитий! І ще й в оркестрі грав. Разом з Михайлом народили і виховали трьох доньок і сина. Юстина і Ганна вже відійшли у Вічність.
Живе бабця біля невістки Ольги та сина Івана, який є священиком УПЦ КП. Пані Євдокія згадує, що коли його народила, то постановила, що буде постити кожної п’ятниці. З того часу вже минуло 67 років, а любляча мати й досі у цей день відмовляється від скоромної їжі.
А ще відрадою є невістка, яка вже давно стала доброю донечкою для ювілярки. Вона тішить свекруху смаколиками та не забуває про улюблену каву для бабці, яку вона п’є тричі на день. І так ще замолоду робила. Привчилася споживати каву у пана, в якого служила замолоду.
Тішать пані Євдокію і чотири онуки, вісім правнуків та одна праправнучка.
