Анонс. Приїхали з гастролями, мало б діяти ринкове правило: «хто платить, той замовляє музику»… В даному випадку тут, ні ринок, ні закони не діють. З одного боку клоун і конферансьє, з іншого безмовні глядачі, які заплатили гроші, але мають «жувати те, що їм дають»
До Івано-Франківська з гастролями в котрий раз завітав цирк-шапіто. Це радісна подія для наших людей спраглих за видовищами, особливо цьому втішається малеча.
Сидимо в цирку в очікуванні початку вистави. І ось конферансьє російською мовою привітала глядачів: «В ваш город с цирковим прєдставлєниєм приєхал Кієвскій государственний цирк-шапіто…»
«Звідки, звідки приїхали?» - перепитала жінка з дитиною, що сиділа по сусідству.
Кажу: «Це наші, з Києва, зі столиці…»
«А я подумала, що це цирк з Костроми» - віджартувалася жінка.
Веселив усіх клоун на ймення «Афоня». Два роки тому «Афоня» мав напарника, тепер прийшлося «дурачити» народ самому. Говорив «Афанасій» по-російськи, а щоб було, (напевно на думку режисерів-сценаристів), смішніше, то він вставляв українські слова.
«Не слишу, громче…», - розмахуючи руками час від часу кричав «Афоня», звертаючись до аудиторії. Потім він вчив дітей кликати на допомогу і гукати «пожар». Одного з глядачів назвав «мужиком», а глядачку «бабушкой» і т.д. Одним словом налагоджував з хохлами контакт…
«А теперь антракт на 20 мінут», - оголосила конферансьє. І артист-дресирувальник, знову ж таки російською звернувся до аудиторії: «Ви імєєтє возможность сфотографіроваться с артистами и животнимі… покататься на качелі… купить сладкую вату і попкорн…» Далі йшов перелік цін. Малеча стала в чергу, перерва явно затягувалася…
Один з хлопчиків запитав у мами: «А що означає «апрєль» і що означає «животниє»?» Мама відповіла, що «апрєль», то по-російськи так називають місяць квітень, а «животниє» - тварини. «Це з якої країни артисти? - не вгавала дитина. «Це наші», - коротко відповіла мама. «А якщо вони наші, то чому вони говорять не по-нашому?» - наполягав на відповіді хлопчик. «Не знаю!» - відрубала мама.
А тепер трохи відійдемо від лірики. Цирк він завжди цирк, а артисти переважно прості трудяги, котрі своєю працею собі заробляють на хліб. Але як каже мій знайомий будівельник: «Є питання…» Отож і у мене виникли питання.
Хто затверджує сценарій циркової вистави, хто слідкує за хронометражем?
Чи може цирк три роки підряд приїздити в одне і теж місто з однією і тою ж програмою?
Хто визначає мову, якою веде циркову виставу конферансьє? Невже мова конферансьє не повинна залежати від аудиторії, від мовного середовища? (Я не кажу про закон про державну мову, про обов’язки, про так звану політику двомовності, коли влада поділила Україну на російськомовні і російськомовні регіони і т.д.) Я говорю про елементарні правила ведення бізнесу, маркетингову політику… Приїхали з гастролями в україномовний регіон, мало б діяти ринкове правило: «хто платить, той замовляє музику»…
В даному випадку тут, ні ринок, ні закони не діють. З одного боку клоун і конферансьє, з іншого - безмовні глядачі, які заплатили гроші, але мають «жувати те, що їм дають».
Напрошується паралель. Артисти демонстрували чудеса дресирування на тваринах. Невже не можна навчити дівчину-конферансьє вести програму по-українськи, невже не можна придумати для клоуна сценки українською мовою? Та самі ж артисти наочно засвідчують, що вчаться навіть мавпи і дикобрази…. Є інший варіант. Якщо ведучий чи то вистави, чи концерту за своїм інтелектом не підлягає «дресируванню-навчанню», то можна знайти іншого.
Чому без діє виконавча влада Івано-Франківська? Невже вона не знайома з сценарієм вистав? Адже може бути гарна вистава, а може і бути халтура, як кажуть артисти цирку «чепуха»? А де принциповість виконавчої влади славного мііста Бандерштадт у мовному питанні?
P.S. Не можна сказати, що за сценарієм не було нічого українського. «А тепер представтє сєбє, что ви очутілісь в украинском селе…», - чуємо голос ведучої, лунає українська музика і дресирувальник в українському брилі, (але правда чомусь без шароварів), виводить на сцену кнура, цапа і інші тварини. Згадалися радянські часи, студентські роки проведені у Києві, коли Україна, українська мова асоціювалися з насаджуваним стереотипом - «забите село, бидло (худоба), рагулі…»
І останнє. Отож, тепер я не про архітектурні потвори, а про людську і національну гідність.
А для Вась і Пєть повідомляю: квитки на виставу від 60 грн. і вище, програма та ж, що минулого і позаминулого року, жарти ті ж, мова та ж російська… але нічого страшного, «какая разніца на каком язике?» Найважливіше, що позаминулого року клоунів було два, а тепер один «Афоня» лишився. Поспішайте на вистави, бо гастролі закінчуються, як сказала конферансьє, «29 апреля».
Тетяна Суха для агенції новин «Фіртка»
