Івано-Франківська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів із поглибленим вивченням німецької мови – нині один із престижних освітніх закладів обласного центру Прикарпаття.
Школа відома в місті не тільки своїми іменитими випускниками – її закінчили Тарас Прохасько, Юрій Андрухович, Василь Нейко, але, в першу чергу, добротним багажем знань, який виносить із її стін кожен випускник, традиціями та міжнародним досвідом співпраці.
Отож, про школу, учнів, вчителів, контакти закордоном і загалом освіту в Україні кореспондент "Фіртки" поспілкувався із директором школи, заслуженим працівником освіти України Ярославом Олексиним.
Пане Ярославе, Ваша школа відома в Івано-Франкіську і в області, як же проводиться набір учнів у школу, адже бажаючих напевно багато.
Відповідно до міністерських нормативних документів спеціалізовані школи, гімназії і ліцеї приймають учнів на конкурсній основі. Оскільки ми приймаємо дітей з першого класу, то вони у нас проходять конкурсну співбесіду. Просто у шість років дітей якимось екзаменами перевіряти не можна. Але, тим неменше, вони мусять бути. На відміну від усіх інших спеціалізованих шкіл, ми не маємо мікрорайону. І тому, у нас набір здійснюється на підставі того чи хочуть до нас батьки давати дітей.
Щодо кількості учнів, то ми вже вийшли на свою оптимальну мережу і щорічно набираємо три класи. Згідно норм, у кожному класі має бути по 30 дітей. У нас деколи буває і 32… Деколи, це навантаження на вчителів початкових класів. Але бажаючих однозначно – більше. В середньому щороку у нас 160-170 заяв на вступ до школи, а приймаємо в середньому 90.
За якими критеріями відбираєте учнів у школу?
Перше – це рівень готовності дитини до школи. Тобто, наскільки дитина успішно засвоїла програму дитячого садка. Це допомагає нам визначити наскільки вона готова вчитися у школі.
Друге – методика, за якою ми перевіряємо. Скажімо, задатки дитини до вивчення іноземної мови. Мені важко сказати, наскільки досконала ця методика, але тим не менше ми ці речі перевіряємо.
Третє – психологічні тести. Їх зараз роблять усі дошкільні заклади на випуску дітей. Тут немає нічого складного.
Дитина тестується обов’язково в присутності батьків.
На підставі прослуханого, виставляються бали. Якщо є більше бажаючих, аніж школа може взяти, то так чи інакше якийсь конкурс повинен бути.
Вважаєте, що система ось такого тестового відбору доцільна? Тим більше, що зараз є інформація про можливість відміни такого конкурсу у спецшколах, гімназіях.
У 6 років протестувати дитину і зробити для себе остаточний висновок, що це є наша дитина – важко. Є дійсно яскраві діти, а є такі, що відкриваються з часом. Щодо можливої відміни, то теоретично можливо все. Але тоді у мене виникає зустрічне запитання – як набирати дітей школам, які не мають закріплених за собою мікрорайонів.
Зрештою, і гімназії, і ліцеї, і спеціалізовані школи – це заклади, в яких більше навчальне навантаження, де діти мають показувати вищий рівень готовності. Якщо ліквідувати це, то тоді виникає питання, яким принципом користуватися у наборі дітей.
Я добре знайомий із європейським, американським освітнім досвідом, і там є відбори. Інакше просто не може бути.
Школа №5 міста Івано-Франківська – це школа із поглибленим вивченням німецької мови. Однак, учні тут вивчають і інші мови.
Вивчається у нас поглиблено німецька, а ще англійська і польська. Ми перша і єдина школа в області, яка у 1961 році отримала статус школи із поглибленим вивченням іноземної мови, у нашому випадку, німецької. Пізніше була відкрита школа №1 із поглибленим вивченням англійської мови, а ще пізніше на початку 1990-х рр. школа №11 також із поглибленим вивченням англійської мови.
Ви єдина школа в області із поглибленим вивченням німецької мови. Вважаєте, що сьогодні цього достатньо, а чи може слід відкрити ще один освітній заклад такого типу?
Важко сказати, я не аналізував це. Але те, що зараз збільшується інтерес до вивчення німецької мови – це факт. Десь у 1980-х рр. була така політика центрального уряду СРСР, що ледь не насильно виводилась німецька мова із навчальних закладів. Натомість, запроваджувлася англійська. На кінець СРСР німецька мова залишилася тільки в деяких школах.
Що зараз? Звичайно, що англіська мова – це світова мова. Але, я завжди говорю, що потрібно привязуватся до місця проживання. Якщо взяти, скажімо, промисловість, приватний бізнес нашого міста, нашого регіону, то із Англією у нас співпрацюють одиниці. Натомість маємо контакти із Німеччиною, Австірєю, Швейцарією. Я веду до того, що ось ця ситуація призвела до того, що почали більше звертати увагу на німецьку мову. Також ця ситуація змінилася з цього року, міністерство змінило навчальні плани і з 2 класу вивчають дві мови. І у більшості випадків у нас, як другу, запроваджують саме німецьку.
Як у вашій школі організований процес вивчення іноземних мов?
У нас німецька мова вивчається з першого класу. В 1-3 класі – три години на тиждень, кожен клас ділиться на три групи. У 4 класі у нас чотири години. З 5 до 11 класу у нас п’ять годин німецької мови на тиждень. У старших класах, починаючи із 9, вивчаються ще й спецпредмети на німецькій мові – німецька література, країнознавство, бізнес-курс.
У спецшколах друга мова вивчалася з 5 класу. Ми 18 років тому запровадили в плані експерименту вивчення другої мови із 2 класу. Треба було багато зусиль щоб переконати і керівництво і батьків. Але, цей експеримент довів своє право на життя. Він спрацював вдало. Керувався я тим, що чим у меншому віці дитина починає вивчати мову, тим їй легше вона засвоюється. Доказом цього є те, що наші учні з аглійської мови деколи на олімпіаді навіть краще виступають, ніж із спецшкіл із вивченням англійської.
Тепер до цього вже дійшло і Міністерство освіти і науки.
А як із польською мовою?
Тривалий час третьою мовою у нас була латинська. Її вивчали вже у старших класах. Але ми стикалися з тим, що в учнів була надзвичайно низька мотивація до її вивчення. Єдиними, хто її хотів вчити – це були ті учні, які налаштовувалися до вступу у медичний.
Десь років 6-7 тому я зібрав батьківську конференцію і поставив питання про запровадження іншої мови. Абсолютна більшість вибрали польську. Мене це не здивувало, я і сам був на це налаштований. Чому? Тому, що Західна Україна історично і ментально близька Польщі. Плюс, коли ми запровадили, ми вязли викладачку із Польщі і у нас дуже добре пішов процес. І як результат – кожного року у нас збільшується кількість учнів, які поступають у ВНЗ Польщі на навчання. Цього року поступило 8, при чому 5 чи 6 на державну форму навчання.
Чи не є учні перенавантажені навчанням, адже окрім трьох мов вони мають засвоїти і програму інших предметів?
Чим спецшкола відрізняється від інших шкіл? Тим, що у нас вивчають всі інші предмети у тому ж обсязі, що і в інших школах, але іноземну мову поглиблено. Звичайно, що навантаження більше. Але батьки дітей свідомо на це йдуть. Якщо не витримують, то переводять дітей. Тут вибір у всіх свідомий. Так більше навантаження, більше роботи, але й на випуску діти себе можуть більше реалізувати. Знання трьох мов – це вже багато. Наведу приклад. коли ми їздили з дітьми в Америку і як вони розмовляли добре по-англійстки – то це мене дуже тішило. Мене навіть запитували чи у нас часом поглиблено вивчається англійська, а не німецька мова? Тим більше, що сьогодні такий світ, що без знання хоч однієї іноземної мови важко себе повноцінно реалізувати. Світ став глобалізованим.
Рівень кожної школи визначається по успішності її представників на предметних олімпіадах. Як у вас із цим успіхи?
Кожного року ми йдемо після І Української гімназії по усіх предметах в місті. Якщо ж брати результати 4-етапу олімпіад, то до минулого року ми серед шкіл міста йшли першими.
Як правило, школи такого типу як 5, мають добрі контакти на міжнародному рівні. Із якими закладами за кордоном співпрацює Ваша школа? Можливо, ви залучені до якихось міжнародних проектів?
Коли я прийшов у цю школу 20 років тому, то почав аналізувати, що потрібно у школі міняти. І, на мій погляд, якщо є на школі вивіска, що вона із поглибленим вивченям німецької мови, то вона має відповідати цьому змісту.
Коли я почав вникати у проблеми вивчення німецької мови, то зрозумів, що на багажі Радянського союзу далеко не зайдеш. Іноземну мову вчили всі, але тільки одиниці могли розмовляти. Я вирішив це докорінно змінити. Почав шукати контакти у країнах-носіях мови – Німеччині і Австрії. Для того, щоб подивитися як там вчать мови і щоб знайти стимул для вчителів, для учнів вивчати мову на сучасному рівні. І це вдалося.
Є таке Товариство допомоги галицьким німцям – вони пішли на співпрацю з нашою школою. Починаючи з 1995 року вони нам організували виїзди в Німеччину. Пізніше вже в Тюрингії ми сконтактувалися із реальною гімназією Рьон міста Кальтензундгайма. Пізніше знайшли вихід на Баварію, ще пізніше через Українсько-австрійське бюро кооперації у галузі освіти, науки і культури ми почали співпрацювати із гімназіями Автрії. Із цими трьома закладами ми співпрацювали, здійснювали обміни учнями, вчителями.
Також налагодили добрі відносини із Інститутом ім. Гете, Червоним Хрестом, Посольством Німеччини. Ми маємо змогу кожного року безкоштовно відправляти двох-трьох вчителів на стажування у Німеччину. Це їх стимулює до поглиблення знань. Вони працюють там у школах, інститутах післядипломної освіти.
Учні, які їздили в Німеччину, Австрію жили у тамтешніх сім’ях, ходили разом на навчання, разом відпочивали. Якщо дитина два-три тижні перебуває у іноземній сім'ї і бачить, що може нормально спілкуватися із своїми однолітками з Німеччини, то це дає їй стимул і мотивацію до кращого вивчення мови та й загалом навчання.
Разом з тим ми зацікавлювали іноземців відвідати Україну.
У 2005-2006 ми розпочали ще один цікавий проект – так званий «DSD-Проект» - Deutsche Sprach Diplom. Тобто німецькомовний диплом. У цьому проекті працює в Україні 21 школа. Проект здійцснюється по лінії МЗС Німеччини. Суть його зводиться до того, що вчителі з Німеччини відбирали дітей і з 9 до 11 класу ті діти, які хотіли здавати на цей диплом працювали за окремою программою. В 11 класі вони здавали екзамен на цей німецькомовний диплом. Здати його не просто, оскільки усі завдання готують у Мюнхені і екзамен приймають німецькі вчителі. Що цей диплом дає? дитина-випускник, яка досягла 18 років, має цей диплом, може вчитися у вузі Німеччини без вступних іспитів і безкоштовно.
На разі, школа №5 є рекордсменом по Україні за кількістю отриманих учнями цих дипломів.
Цьогоріч, 7 наших випускниів поступило вчитися у Польщу, 1 – в Канаду, 1 – в Англію, 1 – в Німеччину.
Можливо, маєте якісь домовленості з університетами, куди випускники школи №5 вступають поза конкурсом?
Тієї практики, що була колись про співпрацю із вузами, навчання з напрвленням, немає. Це вже минуле століття. І це правильно, бо всі мають бути в одинакових умовах. Закордонном її немає тим більше. Там показуєш свої результати атестата і все. У Німеччині для іноземнців потрібно ще здати екзамен із німецької мови. Ось цей DSD-диплом вже узгоджений конференцією федеральних земель Німеччини.
Співпрацюємо і з Польщею. Після того, як ми запровадили польську мову, ми нав’язали контакти із ліцеєм у Познані. У нас дуже успішно працює цей прооект. Щороку ми здіснюємо обміни вчителями, учнями. Тішить, що і дирекція цього ліцею дуже позитивно налаштована на співпрацю із нами.
І останнє, вже майже три роки назад, ми виграли грант ЄС і працюємо у проекті «Європейська школа обміну досвідом». В цьому проекті задіяні Словаччина, Румунія, Угорщина. Україну представляє дві школи – Школа №5 з Івано-Франківська і школа №5 міста Ужгород. Це проект прикордонної співпраці. Він уже завершується. Ми нав’язали контакти із навчальними закладами цих країн. Думаю, що скоро вже вийдемо на рівень двохсторонніх партнерських відносин.
Що дають такі проекти для учнів?
Наші учні, маючи можливість побувати в різних країнах, познайомитися із їхньою системою освіти, краще починають розуміти, де вони себе можуть реалізувати, що таке Європа.
Знаємо, що маєте партнерів не тільки у Європі, але й за океаном.
Так, Асоціація міст-побратимів Івано-Франківська два роки тому запропонувала нам проект співпраці з американським Арлінгтоном. Минулого року до нас приїхали учні із Арлінгтонської школи. То було 8 дітей і двоє дорослих. Навесні цього року ми також відвідали Арлінгтон. Думаю, що ми наступного літа знову прийматимемо американців.
Поїздка була дуже цікавою. Діти подивилися, як живуть їхні однолітки за океаном, у нас була дуже насичена програма – школа, екскурсії, зустрічі із діаспорою. Вразили умови, у яких навчаються діти – колосальні кошти на обладнання класів, приміщення, все зроблено для того, щоб діти розвивалися. Мене важко чимось здивувати, бо бачив багато. Але тут мене вразило усе. Натомість вчитися там хочуть одиниці.
Тобто, наші діти старанніші?
Не до порівняння. Нам би тільки такі умови.
Чи не вважаєте ви, що такі поїздки наштовхують дітей після закінчення школи виїжджати на навчання за кордон, виховують у них певний космополітизм?
Я над цим колись думав. Коли починав реалізовувтаи такі полїздки то поставив перед собою засторогу – щоб це все не перетворилося у возіння дітей багатих батьків. Щоб це не перетворилося у возіння за рахунок школи дітей, щоб там відпочити. І тому кожна наша поїздка мала тематичну спрямованість. Тобто, ми навантажували дітей певними завданнями. Обов’язковими були відвідування уроків. І дуже тішило мене, що вчителі хвалили наших дітей.
Я завжди дітям казав і кажу, оцініть це. Вони розуміють, що десь там є більше можливостей себе реалізувати, але щоб вони повністю відмовилися від свого – такого немає.
Але, з іншої строни, зрозумійте, тут не стільки школа може спрямувати дитину, як за це має дбати держава. Якщо людина закінчує наш престижний вуз і йде торгувати на ринок, то є проблема. І школярі це вже розуміють.
Після кожної поїздки ми аналізуємо її. Я кажу – діти, там далеко не все добре, як є на перший погляд. Кажу, скажіть, що вас вразило, а що було негативним.
Космополітами діти не виростають. Це закладається не за рахунок таких зв’язків, а тільки тоді, коли держава не дбає про молодь. А у нас в державі зараз немає ефективної молодіжної політики, немає якогось елементарного розрахунку необхідності набору на спеціальності у ВНЗ. У нас немає політики щодо зацікавлення учнів до вибору непопулярних у суспільстві професій. А вони сьогодні є необхідними. У нас взагалі система вищої освіти далека від продуманості, комплексності і раціональності. Вона розбалансована.
Ви першими в області запровадили систему відеоспостереження у школі. Вона себе виправдала?
Комфорт учнів – це не тільки гарні класи, але й безпека. У цьому плані я також був піонером. Почав у свій час реалізовувати проект із встановлення у школі камер спостереження. Вони стоять у коридорах, в туалетах на вході, у спортзалі, на подвір'ї. І що я тоді тільки не витримав. Мені весь час доказували, що я ставлю усіх під ковпак. Але я заперечував, що це не спостереження за вчителем чи дитиною, а директор має контролювати і відповідати за навчально-виховний процес. І це мені допомагає. Це найперше безпека, адже в школі учні мають почуватися у безпеці. Потім це почали запроваджувати і в інших школах.
І про педагогічний колектив? Наскільки він змінився за час вашого керівництво школою?
У мене понад 100 вчителів. Десь 40% педагогічного складу – це вчителі іноземних мов.
У нас постійно йде процес оновлення. За останні 5-6 років він суттєво омолодився. Тривалий час категорія вчителів-пенсіонерів трималася. Ніхто, досягнувши пенсійного віку, на пенсію не йшов. З двох причин – я їх сам не заставляв, адже є вчителі, які досягли пенсійного віку, але продовжують ефективно працювати. Але раптово впродовж двох-трьох років вони почали йти на пенсію.
Переважно, беремо своїх випускників, бо знаємо, що добре знають німецьку мову. А методика – це вже наживне, у процесі роботи удосконалюється. Професійно у вчителів рівень досить непоганий. Молоді мають у кого вчитися, було б тільки бажання і стимул. Правда є проблеми із стимулом, адже зарплата у вчителя сьогодні "не дуже".
Сьогодні школу №5 можна вважати елітним навчальним закладом?
У нас вчаться діти із різних сімей – є заможні, є не дуже. Я не люблю таке визначення як елітна. Якщо брати до уваги ті знання, які діти отримують, по мотивації, по кругозору, то щось є від цього визначення.
Я стараюся ніколи не давати таких категоричних оцінок своєї школи. Якщо це говорять батьки, випускники – то я цим тішуся. Вони, як ніхто, скажуть правду. Головний критерій для будь-якої школи – відгуки батьків і випускників.
А я хотів би бачити свого випускника людиною, яка знає, ким вона себе бачить і де вона себе бачить. Щоб він був готовий функціонально і мав бажання себе реалізувати, бо ми живемо у непростий час. Але щоб це для цього бути чітка політика держави.