В Україні, незважаючи на війну, в певній мірі стабілізувилася як суспільство і держава, чого багато хто не очікував. А в Росії проблеми тільки починаються.
Для України 2016 рік починається під знаком надії: з початку року вступила в силу угода про асоціацію з Євросоюзом. Крім того, в середині нинішнього року для українців, а також для грузин, почне діяти безвізовий режим з Євросоюзом. Такий він, прогрес в рамках програми Євросоюзу під назвою «Східне партнерство», яке, насправді, охоплює шість країн. Проте в новому році прийшла і погана новина: головні умови Мінської угоди про припинення вогню, які, власне, повинні були бути реалізовані до кінця минулого року, залишаються невиконаними.
Давайте згадаємо: спочатку у вересні 2014 року, а потім в лютому 2015 року складався квартет із президентів і канцлерів (Порошенко, Путін, Олланд, Меркель) проводив переговори в білоруській столиці. У результаті в лютому минулого року з’явилася на світ угода Мінськ II. Відповідно до її положень, до кінця року передбачалося відновлення «повного контролю над державним кордоном з боку уряду України у зоні конфлікту». Це, у свою чергу, було пов’язано з припиненням вогню в окупованих східних районах (одночасно з проведенням виборів у всій Україні) і наданням Києвом «особливого статусу» цим територіям.
Коли восени, як і очікувалося, стало очевидним, що керівництво в окупованих регіонах (в «Народних Республіках») проводитиме муніципальні вибори тільки в свої терміни і за своїми правилами, тому стало зрозуміло, що гордіїв вузол можна було розрубати лише одним способом: відкласти терміни. Таким чином, конфлікт був лише відстрочений. Решта положень угоди Мінськ II, зокрема, відведення озброєнь і вільний доступ до гуманітарної допомоги – самі по собі є тими заходами, з якими прекрасно можна грати: в останні тижні, наприклад, було оголошено про блокування роботи організацій, що займаються наданням допомоги, а також численних західних журналістів.
В іншій ситуації знаходиться Крим, який після анексії з боку Росії також не може заспокоїтися. Багато зв’язків з континентальною України виявилися розірваними, і цей півострів, населення якого складає 2 000 000 чоловік, перетворився, по суті, на острів. «Проблема Росії – це Крим», – підкреслює один німецький знавець цього регіону і, за його підрахунками, він обходиться Москві щодня в 7 000 000 доларів. У той же час надійний міст через Керченську протоку, тобто з Росії до Криму, коштуватиме вже мільярди доларів. А коли татари та українські націоналісти підірвали опори лінії електропередач, то у Криму виникли додаткові проблеми з електроенергією. Навіть бліц-візит Путіна не допоміг остаточно їх вирішити.
Таким чином, для України закінчився вже другий рік, що наповнений кризами, а іноді й військовими зіткненнями. Підсумок цих двох років є невтішним. З того моменту, як Путін вирішив за допомогою тиску зупинити той курс на «м’яке зближення» з Євросоюзом, який проводився українською владою, відносини між двома найбільшими державами Європи засмутилися. Приблизно 2,5 мільйона чоловік покинули розташований на сході країни Донбас, а також Крим. Більшість з них залишилися в Україні як внутрішні біженці, найчастіше вони знаходяться недалеко від своїх рідних регіонів, однак їхніх надій щодо можливості повернутися додому у випадку відносного поліпшення ситуації поступово випаровуються.
Разом з тим ситуація на лінії припинення вогню набуває стійкого характеру і виглядає наступним чином: контрольно-пропускні пункти, нескінченні черги, хабарі, корупція і контрабанда. А в серцях людей накопичується ненависть і розчарування: ненависть до «протилежної сторони», а часто і до «власного» уряду, який не може впоратися з існуючими проблемами; розчарування щодо європейців, які спочатку були в повному захваті з приводу мужності київських демонстрантів з їхніми європейськими прапорами, але потім виникли проблеми з наданням конкретної допомоги.
Про зброю ніхто і не говорить, але навіть фінансова допомога досі надходить у досить обмеженій кількості. А Організація з надання допомоги біженцям (ООН-Flüchtlingshilfe), що є партнером ООН і звернулася до міжнародного співтовариства із закликом про допомогу у розмірі 316 000 000 доларів, через рік змогла зібрати лише половину цієї суми.
Якби Путін отримав можливість повернути годинник назад до моменту початку конфлікту – повторив би він, в такому випадку, свої дії? У 2011 році він оголосив про створення на пострадянському просторі митного союзу, який докорінно «змінить геополітичні контури всього євразійського простору». Незабаром він почав підготовку до наступного кроку – створення «Євразійського економічного союзу». Він переконує своїх співвітчизників – і нас – в тому, що цей «Союз», в якому Москва буде дуже гучно грати першу скрипку, є рівноцінним партнером ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ.
Ціну за путінські плани нового варіанту домінування тепер платить сама Росія. За оцінкою Світового банку, цього року російська економіка продовжить скорочуватися, а українська почне рости з низького рівня. Загалом, Україна, незважаючи на фактичну втрату таких своїх важливих регіонів, як Донбас і Крим, певною мірою стабілізувалася як держава і суспільство, хоча багато хто цього не очікував; тоді як у Росії проблеми тільки починаються.
Що «Захід» може зробити для України, яка до нього так прагне? Звичайно, він може чинити тиск, щоб там продовжували проводити реформи; а щодо Росії, природно, слід демонструвати як готовність до діалогу, так і за допомогою санкцій показувати жорсткість. І одночасно Захід повинен зрозуміти, чи можна, насправді, вирішити питання Донбасу без миротворчих сил під керівництвом Євросоюзу чи ООН, а також без щедрої допомоги, спрямованої на відновлення Донбасу.
