Стереотипи живучі. Німців в Росії та Україні часто асоціюють з дорогими автомобілями та історичними подіями. А в Києві одна жінка зізналася журналісту Єнсу Мюлінґу у своїй любові до німецької ковбаси, яка, мовляв, найкраща в світі. Про роль стереотипів у сприйнятті іноземців Єнс Мюлінґ розмірковує в німецькому виданні Der Tagesspiegel.
«Моя київська сусідка – досить замкнута старша жінка. Ми час від часу зустрічаємося в ліфті та дорогою з тринадцятого поверху на перший обмінюємося кількома словами, здебільшого про погоду. Як і багато інших київських жінок, моя сусідка любить носити хутро. І з її гардеробу я часто можу ще до початку розмови здогадатися про погоду», – пише Єнс Мюлінґ.
Та одного вечора, зазначає автор статті, коли він повертався додому з магазину, то помітив щось не те: сусідка розгублено подивилася на журналіста та запитала: «Ви їсте нашу ковбасу?»
Брехати не було сенсу, зауважує Єнс Мюлінґ, оскільки приховати пакунок з шістьма українськими ковбасками було складно. «Але ж ви німець!» – сказала на це сусідка. Тут теж не посперечаєшся, бо автор статті розповів сусідці про своє громадянство ще при першій зустрічі в ліфті. Тоді ж сусідка розповіла про свої єврейські корені, про те, що нацисти замордували в Бабиному Яру половину її рідні. Але при цьому вона не робила закидів, а навпаки зауважували, що приємно жити двері в двері із німцем, оскільки німці – акуратний народ. А тому автор статті не міг зрозуміти, чим же так збило з пантелику сусідку споживання ним української ковбаси.
Це змусило Єнса Мюлінґа у ліфті швидко згадати стереотипи, з якими стикаються німці в Росії чи Україні. Наприклад, тисячі разів доводилося ставати свідком того, як таксисти, дізнавшись, що пасажир з Німеччини, з посмішкою говорили німецькою «Ґітлер капут!». При цьому росіяни не вимовляють «Г», але чомусь в імені Гітлер замінили його на «Ґ». І цей жарт автору статті доводилося чути так само часто, як і радісний вигук «Бе-еМ-Ве». За інші марки німецьких автомобілів Єнсу Мюлінґу так пристрасно дякували, ніби він сам їх винайшов.
Досить часто автору статті доводилося також чути: «Ґерманія! Я там служив!» – і складалося враження, що в НДР відслужила ледь не половина чоловічого населення СРСР. Єнс Мюлінґ вже навіть збився з ліку, скільки захопливих спогадів про Карлсґорст, Адлєрсгоф чи Ґаблєрстадт в його присутності оживало. Автор статті добре пам‘ятає чоловіка, який під час усієї поїздки в таксі вихваляв продукцію текстильної індустрії НДР: «А які сорочки! Лише по 12 марок штука! Ніде не було таких сорочок!»
Ніхто точно не знає, як виникають культурні образи чужинців, зауважує автор статті. Чоловіча сорочка зі Східної Німеччини могла б зробити для німецько-російської дружби більше, ніж відомий журналіст Ґерд Руґе та письменник Владімір Камінер разом.
Німеччина після возз‘єднання сплатила Росії 15 мільярдів марок, щоб полегшити повернення більше не потрібних радянських військ з НДР в російський хаос. У автора статті склалося враження, що за ці гроші головно були вивчені таксисти, які тепер всі мріють про німецькі авто.
А що ж ковбаса? Перед 13 поверхом історія для автора статті прояснюється: його сусідка не могла повірити, що німець їсть українську ковбасу, бо чи не кожен українець знає, що німецька ковбаса – найкраща в світі. І сусідка зізналася, що вже давно хотіла попросити автора статті привезти їй ковбасу з Німеччини – бо вона, сусідка, за її ж словами є «ковбасною душею».
Єнс Мюлінґ пообіцяв це зробити. І подумав, що його як німця краще вже нехай асоціюють з товстою ковбасою, аніж з крутими автомобілями, не кажучи вже про Гітлера.
Єнс Мюлінґ, Der Tagesspiegel (Німеччина)
