Третій рік поспіль у світі триває криза. На відміну від Великої депресії 1929-1932рр поточну кризу складно назвати виключно фінансовою. Так, з одного боку саме неконтрольоване використання фінансових інструментів і повне відчуження ринку фінансових послуг від реального виробництва матеріальних цінностей стало однією з видимих всім причин кризи. За влучним висловом одного з постійних коментаторів аналітичного порталу «Війна і Мир» фінансові ринки в десятки разів більші ніж весь реальний сектор і вони вже більше не могли зростати, а тому - обвалилися.
Простий приклад для ілюстрації:
- виробляємо гайку,
- потім - страхуємо гайку,
- після чого - продаємо страховку гайки,
- далі - створюємо фінансовий інструмент, що ставить на те, що гайка буде рости в ціні,
- страхуємо його,
- продаємо страховку,
- створюємо фінансовий інструмент, що ставить на те що, прибутковість страховки на гайку і прибутковість страховки на зростання гайки в ціні буде рости.
- Страхуємо цей інструмент, продаємо страховку ...
- І т.д.
І при чому тут взагалі гайка і реальний сектор економіки?
Не дивлячись на те, що фінансовий сектор був абсолютно віртуальним і не містив у собі абсолютно ніякої реальної корисної для суспільства функції, за рахунок свого колосального обсягу, впавши - він переважив все інше.
Боргові зобов'язання, створені «ударниками віртуального фінансування» перевищують весь світовий ВВП в 20 разів! Тобто всі гроші на 20 років вперед - вже витрачені і коштів на розвиток реального сектору немає і не передбачається. Накопичивши боргів на $ 600 трлн. доларів при загальносвітовому ВВП близько $ 30 трлн. доларів, світ здригнувся від звуку тріснувшого «фінансового пузиря». І всі спроби стабілізувати ситуацію з допомогою «накачування» економіки грошима - не увінчалися успіхом, тому що неможливо врятувати нічим не забезпечені борги за рахунок нових боргів.
Другою причиною кризи - стали зміни в споживчих звичках і поведінці, які формувалися одночасно з роздуттям «фінансового пузиря». Починаючи з другої половини 20-го століття, кожне наступне покоління відкладало все меншу частину від зароблених грошей про запас. Так тривало до тих пір, поки значна частина населення розвинених країн Заходу не почало мати негативний баланс заощаджень - тобто жити в борг, в кредит.
Третьою причиною кризи стала наявність нічим не забезпеченої в реальності і фактично єдиної універсальної світової валюти - долара США. За часів Великої Депресії 1929-1933 рр. англійський фунт не був єдиною світовою резервною валютою, а вартість національних валют мала під собою реальні стабілізуючі чинники - золото, коштовності і т.д. На даний же момент гроші як такі втратили частину свого функціоналу - вони перестали бути засобом накопичення капіталу, тому їх цінність різко впала по відношенню до прикладу до акцій компаній реального сектора або державних цінних паперів. Говорячи простіше, той хто накопичив велику купу грошей може в один момент стати банкрутом, оскільки його гроші нічим не забезпечені.
Наступною причиною кризи став дисбаланс між реальним сектором і сектором послуг, при якому, прагнучи здешевити виробництво і максимізувати прибуток - виробництво товарів почало мігрувати в бік країн, що розвиваються. У результаті, для паритетного обміну більш розвинені країни пропонували все більше віртуальних послуг і надрукованих фантиків - грошей і цінних паперів. В обмін же вони отримували цілком відчутні автомобілі, одяг, продукти харчування.
Перша хвиля: корпоративні дефолти
Розпочата з обвалення іпотечного ринку в США перша хвиля кризи, по суті, закінчилася з банкрутством багатьох фінансових інститутів і корпорацій. Серед них, такі гіганти як: Lehman Brothers Holdings Inc., Merrill Lynch, General Motors і Chrysler і т.д.
Спроби врятувати від розорення основних винуватців кризи за рахунок бюджетних вливань не принесли особливого успіху, але серйозно підірвали економіку національних держав. Особливо постраждали ті країни, чия валюта не була вільно конвертованою і вони не могли перекласти внутрішні ризики на зовнішні ринки. Також сильно постраждали держави Євросоюзу, в яких практично не залишилося національних виробництв реального сектора економіки. В один прекрасний момент послуги, якими вони торгували стали мало кому потрібні, а бюджетний дефіцит став рости з великою швидкістю. При цьому, перебуваючи в єврозоні, такі країни не могли запустити власний друкований верстат і врятувати ситуацію за допомогою інфляції. І ... їх більш економічно благополучним сусідам довелося взяти на себе турботу про їх підтримку, причому в основному за рахунок власного ж населення.
За даними Міжнародної організації праці, в країнах ОЕСР (той самий горезвісний «золотий мільярд») частка зарплат у ВВП за три роки кризи (2007-2009) впала в середньому на 7% і продовжує знижуватися. Нагадаю, що після відмови від «золотого паритету», доходи корпорацій у порівнянні з доходами найманих працівників зросли в кілька разів, а реальна купівельна спроможність населення незмінно знижувалася, демонструючи ілюзорне зростання за рахунок системи споживчого кредитування. За період кризи - частка доходів корпорацій, на відміну від зарплат - виросла!
Усілякі «експерти», а насправді просто сволота і покидьки, почали активну компанію по обгрунтуванню зниження рівня соціальних витрат і підвищення пенсійного віку, як у розвинених країнах, так і в країнах «третього світу». Таким чином, фінансові корпорації, використовуючи національні уряди намагаються перекласти витрати щодо забезпечення своїх боргів на населення. Але у зв'язку зі зниженням ділової активності і зростанням безробіття - така стратегія обов'язково призведе до соціальних катаклізмів, які вже зараз починають зароджуватися.
Спроби вирішити системні проблеми за допомогою локальних механізмів поступово підвели світ до другої хвилі кризи
Друга хвиля: суверенні дефолти держав
Про другу хвилю кризи говорять і пишуть багато аналітиків і економістів. До кінця 2010 року стало зрозуміло, що не тільки єврозона тріщить по швах у спробах уникнути суверенних дефолтів окремих її членів, що фактично означало б розпад ЄС.
Надмірні вливання коштів національних банків в мильні бульбашки фінансових інститутів і спроби зупинити рецесію з допомогу кредитування кінцевих споживачів ні до чого доброго не привели. Як вже було описано вище, тому що реальний сектор не може забезпечити виплату боргів віртуального «фінансового пузиря». Кредитування ж, саме по собі є вкрай шкідливим для громадян (хоча і дуже прибутковим для компаній і банків) засобом уявної активізації економії. Чому уявної? Тому що його єдиним завданням є подальше перекладання боргів гравців фінансового ринку один перед одним на плечі працюючих і пенсіонерів.
Кредитування споживача ніяк не збільшують його платоспроможність навіть у середньостроковій перспективі. Навпаки, стратегічно це лише погіршить ситуацію, оскільки знову зроблені борги доведеться віддавати, а фондів для віддачі - не буде. Єдино можливим варіантом активізації економіки було б різке (у 2 та більше разів) збільшення мінімальних зарплат і ... підвищити фіскальний тиск на тих, хто слідом за підвищенням зарплат почав би піднімати ціни. Ці кроки повинні були зробити національні уряди всіх країн і змусити корпорації істотно скоротити свої прибутки. Тільки так можливо було збільшити попит на товари і послуги та оздоровити реальний сектор.
Проте, пішовши по шляху підтримки фінансового сектора національні уряди, загнали себе в пастку суверенних дефолтів. Ті, хто могли перекласти на треті країни наслідки своїх дурниць (тобто країни з вільно-конвертованою валютою, яку вони могли продати на зовнішньому ринку) - швидше за все, переживуть другу хвилю без особливих втрат або відстрочать час дефолту. Ті ж, хто цієї можливості не має (зокрема Україна) сповна відчують на собі всю красу банкрутства.
Але й ті й інші будуть змушені піти по одному шляху - розкручувати інфляційну спіраль і пробувати за рахунок друкування грошей відновлювати реальний ринок виробництва матеріальних цінностей. Але ... на цьому шляху їх зустріне третя хвиля кризи.
Третя хвиля: переділ світових ринків
До цих пір про Третю хвилю кризи практично неможливо ні прочитати, ні почути нічого певного. В якості окремої проблеми її виділяють хіба що окремі експерти та аналітики, та й то дуже обережно. Але от про зовнішні її прояви в ЗМІ присутньо досить багато матеріалів. Третя хвиля кризи буде пов'язана з переділом ринків. У першу чергу ринків збуту готової продукції, ринків послуг та ринків робочої сили.
Зробивши абсолютно вірні висновки про сильну уразливість невиробляючих нічого, крім віртуальних послуг економік, європейські та американські уряди всерйоз задумалися про відновлення свого реального сектора економіки. Однак, оскільки місце європейських і американських товарів у світі давно і міцно зайнято товарами з Азії, то гостро постало питання про перехід на новий технологічний уклад. ЗМІ зарясніли матеріалами про нанотехнології, альтернативні джерела енергії та іншу наукову, поки ще фантастиці. Але саме ця фантастика може стати реальністю в дуже швидкому часі, так як саме в цих сферах ЄС, США і, можливо, Японія щось зможуть протиставити на світовому ринку експансивному росту Китаю.
Можливо, ми незабаром побачимо перші плоди чергового витка НТР. Однак не слід забувати про те, що до цього витка може банально виявитися неготовою система загальної та професійної освіти, яка в усіх розвинених країнах стабільно виробляє клінічних ідіотів, не здатних без калькулятора помножити 5 на 5. Вже зараз помітна тенденція на активізацію національних урядів у сфері залучення «мізків» з країн, що розвиваються. Багато країн ЄС дають можливість не тільки безкоштовно вчитися талановитим студентам з країн третього світу у своїх ВНЗ, але й забезпечують їх держстипендіями, в обмін на зобов'язання відпрацювати в країні певну кількість років. Швеція взагалі пішла на надання громадянства тим талантам, які після закінчення ВНЗ залишаться в ній працювати назавжди.
На даний момент складається парадоксальна ситуація, при якій ЄС і США для швидкого переходу до виробництва товарів, заснованому на нових (а точніше, на давно вже розроблених, але десятки років нереалізовуваних) технологіях може банально не вистачити фахівців. У цьому випадку, Китай, Індія, Росії і Бразилія отримують шанс стати світовими лідерами, але на цьому шляху може їм завадити четверта хвиля кризи.
Четверта хвиля: переділ політичної карти світу
Наступ Четвертої хвилі кризи передбачають безліч експертів. Правда, поки її так не називають, але значне число політологів, а також економістів та істориків сходиться на тому, що вона неминуча. Основна ознака Четвертої хвилі кризи - військові дії.
Це може бути щось подібне до Першої Світової війни 21 століття, так і низка локальних конфліктів у вже існуючих та новостворених гарячих точках, наслідками чого стане зміна існуючої політичної карти світу.
Нова світова війна, всупереч думці обивателів, швидше за все не буде ядерною. Так як ядерна війна не принесе жодних прибутків тим, хто міг би в принципі її розв'язати.
На перший погляд, може здатися, що в майбутній війні основну роль буде грати високоточна технологічна зброя, як це було в Перській затоці або в Іраку. Але в реальності, більш правдоподібним є сценарій, при якому основною зброєю нової війни стане автомат Калашникова. Чому? Та тому що у сьогоднішніх політичних акторів та керівництва транснаціоанальних корпорацій, які фінансують військові дії немає орієнтації на масові руйнування в глобальному масштабі.
Безумовно, такий сценарій також не можна виключити, але у випадку широкомасштабних бойових дій з одномоментною загибеллю великої кількості людей і серйозними інфраструктурними втратами, національні уряди можуть отримати можливість повного і безперешкодного встановлення контролю на ресурсами ТНК. Або шляхом націоналізації їх власності, або шляхом завантаженням потужностей безприбутковими військовими замовленнями. До того ж, не виключені і соціальні революції. А війна ж потрібна абсолютно не для втрати прибутку, а саме для його збільшення і перерозподілу.
Тому, найбільш вірогідною зараз представляється не глобальна світова війна, а низка паралельних локальних конфліктів, яка приведе до деяких змін на карті, а також буде сприяти трансформації НАТО в загальносвітові поліцаї з повним переліком повноважень. ООН остаточно втратить своє значення і вплив і стане, швидше за все, тільки декоративним елементом. Роль національних урядів може зрости. Громадяни будуть дещо урізані в соціальних і, можливо, інших правах з мотивуванням «на благо суспільства». Такому зменшення обсягу прав буде передувати масова піар-компанія (або навіть інформаційна війна), прообраз якої ми зараз спостерігаємо на прикладі «боротьби з тероризмом».
До речі в Росії зараз всерйоз йдуть розмови про створення «інформаційних військ».
Чи буде П'ята хвиля?
Вихід з кризи за допомогою військового переділу світу сам по собі служить основою для наступної кризи. Особливо яскраво це відбувається в тих випадках, коли війна є каталізатором переходу до чергового технічного укладу. Обидві світові війни в 20-му столітті були саме такими. Можлива Перша Світова війна у столітті двадцять першому буде також служити каталізатором переходу світу до другого технологічного укладу (який і так зараз йде, але повільно) або навіть до сьомого технологічного укладу. Але практично з тією ж ступінню ймовірності, людство може бути відкинуто до першого або другого технологічного укладу. Усе залежить не стільки від масштабів війни, скільки від застосовуваних військових технологій. Високотехнологічна війна сучасності з точковим знищенням цілей може бути такою ж руйнівною для економіки всього світу, як і ядерна війна. Щоправда, від наслідків такої війни можна швидше оговтатися, а знищення застарілої технологічної бази може, як це не дивно звучить, допомогти прискореному переходу до побудови принципово нових виробничих потужностей.
Військовий переділ світу однозначно посилить роль національних урядів і дасть їм у руки повноваження і ресурси для радикальної перебудови технологічного укладу майбутнього світу. Цілком можна очікувати масове поширення нових технологій, розвиток яких зараз стримується транснаціональними корпораціями. Цей перехід буде обумовлений як браком ресурсів, так і бажанням національних урядів у найкоротші терміни вписатися в новий світоустрій і не стати «вічними лузерами», які назавжди залишаться позаду в технологіях від більш спритних сусідів.
Особливістю «Хвиль кризи» є той факт, що вони накочуються на світ не дискретно-послідовно, а перетинають один одного, створюючи химерне плетиво з певними точками біфуркації, в яких сходяться кілька хвиль. У результаті, в цих точках можуть відбуватися як явища інтерференції, так і резонансу. Складно сказати, де і коли буде посилення або ослаблення хвиль. Це робота для математиків, економістів, соціологів, політологів, психологів, тощо. Поки що ясно одне, криза буде тривати до тих пір, поки не вичерпаються рушійні її сили, не спадуть резонансні коливання і не знищаться ті умови, що викликали дисбаланси. Зрозуміло, що нове положення світового гомеостазу буде ще більш хистким, ніж попередні - так як система все більше ускладнюється. Але це всього лише привід для того, щоб створювати нові механізми стабілізації системи.
Сподіваюся, що всі, хто цікавиться зможуть не тільки побачити, а й пережити те, що з вищевикладеного буде реалізовано.
Юрій Гаврилечко, Теорія Імперії