Друга половина 80-х років для працівників органів внутрішніх справ Івано-Франківщини та усієї України стала періодом великих випробувань та напруженої праці.
Сумнозвісна аварія, яка сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній електростанції, на тривалий період змінила розмірений ритм роботи численних трудових колективів, органів та підрозділів МВС і загалом населення нашої держави.
Волею службового обов’язку першими прийняли на себе удар атомного монстра черговий персонал АЕС та працівники пожежної охорони міст Прип’яті і Чорнобиля, для яких він став непередбачуваним іспитом на мужність, стійкість, героїзм і вміння професійно виконувати свої завдання в екстремальних умовах.
Потім було багато днів і ночей, тижнів і місяців важкої і небезпечної для життя і здоров’я людей роботи щодо ліквідації наслідків аварії та зменшення її шкідливого впливу на навколишнє середовище.
З перших хвилин після виникнення катастрофи працівники органів внутрішніх справ Прикарпаття брали активну участь у ліквідації наслідків цієї жахливої аварії.
Підняті за сигналом тривоги, вони кинулись на бій з невидимим підступним ворогом. Вони, БОЙЧУК Михайло Степанович, ГРИШКО Дмитро Дмитрович, ГУРТОВСЬКИЙ Зіновій Миколайович, ДЗЕМ’ЮК Юрій Іванович, ІВАНЕЦЬ Петро Якович, ЄФІМОВИЧ Олег Миколайович, МАНДАР Михайло Михайлович, МЕНДЕЛЮК Іван Іванович, МАТУЛЯК Петро Ярославович, МИРОНОВ Микола Михайлович, МЕЛЬНИК Андрій Данилович, ТАРАСЕНКО Олександр Георгійович, РИБАК Іван Васильович, ОСІДАЧ Роман Степанович, КАСІЯНЧУК Василь Васильович, КОРИЗМА Петро Михайлович, КРЕЧКО Михайло Михайлович, КРУЛЬ Михайло Франкович, СЄРИЙ Ігор Павлович, СЕНИЧ Юрій Ярославович, ПРОКОПІВ Юрій Степанович, РОМАНЧИЧ Микола Миколайович, ( помер у 2005 році), ЯКОВИШИН Петро Володимирович, - це перші прикарпатські, тоді ще такі молоді, міліціонери, які з 26 по 30 квітня 1986 року стали на охорону громадського порядку в 30-кілометровій зоні навколо джерела біди і отримали невідомі дози опромінення.
Не було чіткого алгоритму щодо дій за даних обставин, та час вимагав від них негайних рішень. Тож часто доводилося діяти не за службовими інструкціями, а за велінням власного сумління і обов’язку.
Вони, ліквідатори тієї страшної катастрофи, досвіду та навичок боротьби з радіаційним лихом набули вже там, в Чорнобилі, залишивши на цій землі частку власного здоров’я.
Так, у книзі “ Чорнобильська катастрофа в документах, фактах та долях людей ” головний оперуповноважений інспектор ГУКР МВС України підполковник міліції Калашник П.С., який на той час був заступником командира зведеного загону УВС Київського міськвиконкому в зоні аварії на ЧАЕС, розповідає, що вже менше, ніж за добу після евакуації міста Прип’яті, а точніше о 1 годині 20 хвилин 28 квітня, підлеглий йому слухач навчального центру УВС Київського міськвиконкому міліціонер Коломийського МВВС Івано-Франківської області старшина міліції Романчич М.М., виявивши пильність, винахідливість і сміливість, затримав під час патрулювання по місту та доставив до Прип’ятського міськвідділу раніше двічі засудженого З., який скоював крадіжки з спустілих квартир.
У складі 25-ї бригади хімзахисту Міністерства оборони протягом 48 діб – з 18 липня по 3 вересня 1986 року – у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС також приймав участь батальйон протипожежної служби Івано-Франківської області, сформований із військовозобов’язаних запасу Прикарпаття.
У ньому налічувалось 269 чоловік, в тому числі 10 осіб начальницького складу пожежної охорони та УВС області.
Наказом УВС Івано-Франківського облвиконкому від 16 липня 1986 року №062 командиром батальйону було призначено заступника начальника відділу пожежної охорони УВС області підполковника внутрішньої служби Романа Антонюка, а начальником штабу (він же заступник командира батальйону) – начальника відділення служби і підготовки ВПО УВС майора внутрішньої служби В.В. Павловича. Заступниками командира батальйону були: - з політико-виховної роботи – старший лейтенант внутрішньої служби Василюк Я.Д.; - з тилового забезпечення – капітан внутрішньої служби Горчилін В.С. Цим же наказом медико-санітарне забезпечення батальйону було покладене на начальника поліклініки медслужби УВС І.М.Чоповського (нині покійного) і лікаря-терапевта В.Ф.Андрусяка Основними завданнями Івано-Франківського батальйону протипожежної служби були дезактивізація приміщень і обладнання 2 реакторного цеху, 3-го та 4-го енергоблоків АЕС, забезпечення безперебійної роботи насосів і стрічкового транспортера, які подавали бетонний розчин на спорудження т.зв. саркофагу та стіни між 3-м і 4-м енергоблоками станції, гасіння пожеж та загорання на ЧАЕС, у населених пунктах і лісових масивах 30-ти кілометрової зони відчуження. Чорнобильська катастрофа ще тривалий період вимагала залучення значних сил для ліквідації її наслідків. Протягом 1986-1990 років із Івано-Франківської області з цією метою були відряджені більше 400 працівників органів внутрішніх справ, переважна більшість яких в екстремальних умовах виконувала різні завдання щодо здійснення охорони громадського порядку, недопущення та припинення злочинних проявів, охорони зони по її периметру, недопущення випадків проникнення злочинного елементу в евакуйовані міста Прип’ять, Чорнобиль та інші населені пункти, охорона державного та особистого майна, надання практичної допомоги при евакуації мешканців з населених пунктів, розташованих у 30-ти кілометровій зоні, організація роботи з розкриття та розслідування злочинів на території, де розміщені громадяни, які евакуйовані з 30-ти кілометрової зони, заходи з безпеки дорожнього руху у зоні аварії та прилеглій до неї території, контролю за протипожежним станом об’єктів та гасіння пожеж. 26 квітня 1986 року – ця чорна дата, що позначає одну із найтяжчих трагедій в історії України, провела у людській свідомості болісну межу, що розділяє наше буття на до і післячорнобильське.
Чорнобиль – біль України. І біль цей неперебутній. 25 років пролетіли над зболеною українською землею після планетарної Чорнобильської катастрофи. Ще й сьогодні ми не можемо сповна оцінити чи бодай осмислити наслідки фатального вибуху. Знаємо тільки – це назавжди.
Кажемо, що від аварії на ЧАЕС в Україні постраждали 3,2 мільйона чоловік, серед них понад 1 мільйон дітей, і водночас розуміємо, що трагедія зачепила долю кожного українця, сколихнула життєве дерево українського народу і що ця лиховісна подія завжди об’єднуватиме усіх живих одними спогадами, одним сумом, однією надією.
Залишилася пам’ять, залишився біль, що пронизує серця тих, хто там був, і тих, хто через Чорнобиль зустрічає цьогорічний Великдень у смутку.
Згідно з архівними даними, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС взяли участь 472 працівники органів внутрішніх справ Прикарпаття.
Станом на квітень 2011 на обліку служби медичного забезпечення УМВС перебувають 312 ліквідаторів, із них інвалідів -103. Перебуває на пенсії 296 учасників ліквідації аварії на ЧАЕС.
За час з 1986 року вже пішло з життя 55 чорнобильців, 24 з них внаслідок захворювань, пов’язаних з ліквідацією аварії на Чорнобильській АЕС.
Хотілося би розповісти про особистий внесок кожного з них у загальну, величезну за своїми людськими і матеріально-технічними затратами роботу щодо ліквідації наслідків аварії та зменшенню її екологічно-шкідливого впливу на довкілля. Адже в пам’яті усіх тих, хто брав тоді безпосередню участь у виконанні невідкладних і вкрай важливих завдань в особливих умовах, ці події залишаться на все життя. Чорнобиль для нас ніколи не стане минулим. Величний подвиг здійснили всі, хто брав участь у ліквідації наслідків вибуху на 4-му блоці Чорнобильської АЕС. З часів аварії залишилися в основному документальні свідчення, які сухою мовою дозволяють відтворити події тих днів. Однак саме це дає змогу показати справжнє обличчя учасників двобою – розбурханого атома, який в своїй люті намагався знищити все навкруги, та тих, хто став на перепоні його свавіллю, ціною власного здоров’я чи й життям заплативши за це. Ті, хто вижив в тому страшному пеклі, які зараз це усвідомлюють, нині діляться спогадами про пережите та побачене, розповідаючи правду про ті дні, не намагаючись її прикрасити.
І нехай ці розповіді дещо сухуваті: правда в основному такою і буває – без лакування, жорсткою та гіркою. У 25 роковини, котрі віддаляють нас від тих подій, поклик нашого сумління – скласти данину пам’яті героям і жертвам Чорнобиля. Всі працівники органів внутрішніх справ, котрі пройшли через горнило Чорнобиля, не лише очевидці лиха, яке чорним рядком вписане в історію, а й герої свого часу, мужність та героїзм котрих гідні бути увічненими.
Час лікує рани, та не повинен розгладжувати закутків нашої пам’яті. І нехай спомини про страшну квітневу ніч 1986 року, боротьбу з наслідками катастрофи стануть останніми жахливими сторінками в нашій історії…
Володимир Числов, директор музею історії міліції Прикарпаття, голова Асаціації спілки “Чорнобиль” ОВС Івано-Франківської області.
