Івано-Франківщина за обсягами житла, зведеного в першому кварталі ц.р., вийшла на шосте місце в державі. За даними, оприлюдненими Держкомстатом України, забудовники і будівельні компанії Прикарпаття в січні-березні здали 138,6 тис. кв.м нового житла, лише трохи поступившись Одещині та менш ніж на десять тисяч «квадратів» — Львівщині, а також Київщині, самому Києву й АР Крим. Водночас вони значно випередили Донеччину, яка зайняла сьому позицію в рейтингу регіонів, — за перший квартал у цій області збудували 90,4 тис. кв.м житла.
Варто додати, що Івано-Франківщина за обсягами будівництва житла взагалі зайняла б третю сходинку в державі, відразу після Київської області й столиці, якби уряд недавно не ухвалив низку рішень, що дозволили тим, хто впродовж останніх років зводив «самобуди», за спрощеною процедурою їх узаконити. Тому Крим, Львівщина та Одещина зі значною кількістю самовільних забудов відтіснили нашу область, де переважну більшість багатоквартирних й індивідуальних будинків зводять на легальних підставах.
Івано-Франківськ і прилеглі околиці?
Водночас оприлюднені Держкомстатом дані дають підстави говорити про наявність щонайменше двох тенденцій, які свідчать про серйозні мінуси в економічній та соціальній політиці держави. Передусім слід зважити на те, що 20,7 відсотка всього нового житла в країні зведено і здано в Києві та в Київській області. Не тому, звичайно, що жителі Миколаївщини, Луганщини або ж Черкащини, де за квартал здали усього в середньому по 20 тисяч «квадратів», уже живуть у власних хоромах і не потребують нових квартир. Пояснення цьому, на жаль, інше.
Уряд предметно не займається питаннями пропорційного соціально-економічного розвитку областей України, створенням робочих місць на місцях та не вживає ефективних заходів для вирівнювання заробітків і доходів між регіонами. Більше того, надмірною концентрацією фінансових потоків у столиці, в тому числі й бюджетних, Кабінет Міністрів лише посилює привабливість Києва і Київщини. і ті, хто нині живе у Макіївці, Кременчуці чи Каховці і вже достатньо заможний, а можливо, ще й не дуже, але амбітний і талановитий, прагнуть будь-що переселитися до Києва. Бо усвідомлюють, що вдома у найближчій перспективі їм не «світить» ні високооплачувана робота, ні можливість кар’єрного зростання або ж самореалізації. Всі ці можливості, як і потужні фінансові потоки, вже перетекли з регіонів до Києва.
Втім, заради справедливості варто зауважити, що ось цей ефект «порохотяга», який висмоктує із сільської глибинки людські ресурси та їхні гроші, у ще більшому масштабі копіюється й на місцевому рівні. За даними Головного управління статистики в області, торік із майже 600 тисяч «квадратів», введених в експлуатацію будівельниками Прикарпаття, більше половини — 3 973 квартири — здано в Івано-Франківську. Друга ж половина нового житла розпорошилася між Калушем, Коломиєю, Яремчем та Болеховом і ще між 14 районами, де проживає понад мільйон осіб — чи не вп’ятеро більше, ніж в Івано-Франківську. Місцеві жителі, які зібрали гроші на нове житло, воліють купувати його в обласному центрі. Бо у себе вдома, знову ж таки, ні роботи, ні належного медичного забезпечення та комунального комфорту. А якщо є ще й плани вчити дітей, то тут, як мовиться, взагалі без варіантів. Бо без власного житла в Івано-Франківську, крім можливої плати за науку за чотири-п’ять років, напевно, доведеться ще стільки ж викласти за наймання житла і на транспорт.
На жаль, парламент і уряд України, сконцентрувавши у держскарбниці основні податки і збори, водночас не забезпечив місцеві органи влади — як виконавчої, так і представницької — ефективними інструментами, з допомогою яких вони могли б рятувати села, малі містечка і навіть райцентри від цієї «ерозії». Ресурси Держбюджету при формуванні субсидій, поточних і капітальних трансферів підприємствам, установам і організаціям народні депутати України ділять за поданням Кабінету Міністрів без дотримання принципу бюджетної справедливості. До такого висновку, зокрема, дійшли експерти Лабораторії законодавчих ініціатив Києво-Могилянської академії. Згідно з оприлюдненим днями дослідженням, торік 56 відсотків загального обсягу державних субсидій отримали три регіони: Київ (5,69 млрд грн) та Донецька (8,4 млрд грн) і Луганська (понад 3,44 млрд грн) області. Івано-Франківщині, наприклад, з державної скарбниці виділили лише 142,1 млн грн субсидій, або 0,5 відсотка загальної суми. Єдине, що місцевим органам влади настійно рекомендує уряд, то це шукати приватних інвесторів. Однак в умовах уже хронічної політичної і, зрештою, економічної нестабільності в Україні і таких підводних рифів, як корупція, недосконале законодавство, несамостійність судів і бюрократизм, це є надзвичайно складним, тривалим і не завжди результативним процесом.
Неважко збагнути, що якщо столиця невідкладно не повернеться обличчям до областей, то ще через п’ять-десять років матимемо ситуацію, коли на рівні держави буде лише Київ, Київщина і довколишні райони, а у нас — один Івано-Франківськ з прилеглими до нього околицями. Власне, й адміністративно-територіальної реформи вже не потрібно буде. Її за урядовців проведуть фінансові потоки, що розподіляються у столиці в режимі ручного управління без врахування інтересів і потреб областей та без дотримання принципу бюджетної справедливості. Хоча ще два роки тому нинішній глава держави Віктор Янукович, змагаючись за пост президента України, одним із найважливіших пунктів своєї передвиборчої програми декларував, що після його перемоги не менш ніж 60 відсотків бюджетних коштів розподілятимуть саме обласні ради і лише 40 — центр. На жаль, ця важлива обіцянка й досі залишається лише гарною декларацією намірів…
Два «двигуни» житлових «квадратів»
Аналіз оприлюднених Держкомстатом даних «засвічує» ще одну важливу тенденцію. Зокрема, дозволяє зробити висновок, що в державі сьогодні утворилося два центри інтенсивного житлового будівництва. Перший — це Київ і Київщина. Спорудження як справді елітних, огороджених високими парканами особняків, так і більш чи менш комфортних багатоповерхівок там фінансується з кишень олігархів, що стікаються до столиці й її околиць з усієї України, а також і завдяки значно вищим, ніж в областях, заробітків киян і приїжджих та більшим можливостям отримати іпотечні кредити і погашати їх.
Другий центр інтенсивного будівництва житла — це вісім західноукраїнських областей, починаючи від Волині і завершуючи Буковиною та Хмельниччиною. Навіть невелике Тернопілля з найнижчими в Україні зарплатами у людей збудувало житла за квартал майже стільки ж, як і найбільша область держави — Донецька. і з своїми 86,6 тис. «квадратів» іде вслід за нею на восьмому місці в рейтингу регіонів. А загалом невеликі області західної України за обсягами введеного в дію житла випереджають, інколи значно, провідні індустріальні регіони держави — Дніпропетровщину, Харківщину, Запоріжжя.
Проте на відміну від столиці України та Київщини, ці високі темпи житлового будівництва забезпечують не гроші олігархів, а загалом дещо інший «двигун» — гроші, які важкою працею заробляють за кордоном й пересилають додому заробітчани. Власне в цьому має цілковиту рацію голова постійної комісії Івано-Франківської обласної ради з питань розвитку промисловості, будівництва, архітектури, комунікацій, дорожнього та житлово-комунального господарства ігор Олійник, стверджуючи, що економіка Івано-Франківщини нині тримається на заробітчанах, які щороку лише офіційно, через банківські установи, переказують додому в середньому 3,2 млрд. в гривневому еквіваленті.
Безперечно, те, що насамперед заробітчанські гроші дають роботу і зарплату будівельникам краю, а заодно й забезпечують високі позиції Прикарпаттю в рейтингу регіонів, само по собі є позитивним. Але водночас вони без державної політики, спрямованої на пропорційний економічний та соціальний розвиток територій, не вирішують чимало інших проблем. Новенькі івано-франківські багатоповерхівки з розпроданими заробітчанам квартирами, що роками пустують цілими під’їздами, — це поки що просто вкладені у розчин і цеглу тисячі євро і доларів. Інвестиції, які не приносять ні щоденного виторгу виробникам молока і хліба, продавцям на ринках та в магазинах, ні податків у міську скарбницю, аби за їх рахунок будувати ще й дитсадки та школи, ремонтувати вулиці і дороги, підтримувати комунікації та інженерну інфраструктуру. По-друге, можливо з часом заробітчани повернуться і вже, звісно, матимуть готове власне житло. Проте понад тисячу сімей, котрі, за даними начальника відділу обліку та розподілу житла Івано-Франківського міськвиконкому Тетяни Курилів, вже сьогодні потребують його, лишень заново стали в чергу з невиразною перспективою колись таки отримати свій дах над головою.
Не тому, що місцеві будівельники мало будують, а тому, що Івано-Франківськ — не Київ, де не просто концентруються гроші, але ще й є високооплачувані робочі місця і перспектива, передусім для молоді, знайти свою нішу і реалізувати свої можливості, не покидаючи Батьківщину у пошуках заробітків.
