Чи вдасться опозиційним політичним силам вийти на парламентські вибори 2012 року згуртованими і сформувати єдиний список, виставивши в мажоритарних округах проти провладних кандидатів своїх, опозиційних? Якою в цьому буде роль партійної Івано-Франківщини? Про це розмірковували на політклубі газети «Галичина» голова обласної організації партії ВО «Батьківщина» Д. Шлемко, голова обласної організації ВО «Свобода» О. Сич, голова обласної організації «Фронт змін» В. Шкварилюк, голова обласної організації «УДАР Віталія Кличка» Р. Чернега, член ради обласної організації партії «Наша Україна» О. Дзеса та заступник голови обласної організації УНП В. Головчак.
В. Шкварилюк:
— Партію «Фронт змін» кандидат від влади взагалі не цікавить. Яким би він не був, шансів у нього, за умови об’єднання демократичних сил, на Прикарпатті немає. Нині для «Фронту змін» не має значення прізвище, яке буде на тому чи іншому окрузі. Для нас важливо, аби ми об’єдналися так, як ми це зробили 2010 року в обласній раді. Нам це вдалося, а об’єднані демократичні сили працюють у раді в тому ж форматі досі. «Фронт змін» готовий підтримувати цей формат і надалі й робити усе для того, аби від демократів був єдиний кандидат, незалежно від того, яку політичну силу він представляє. А нині, як на мене, кожна політична сила може працювати в тому чи іншому окрузі, а прийде час і ми побачимо, який кандидат має найбільше шансів на перемогу, і з огляду на це робитимемо висновки.
Р. Чернега:
— Я схиляюся до того, що така кандидатура повинна бути. Це повинна бути консенсусна людина, яка користується найбільшою популярністю в окрузі, що буде визначений, з якою будуть готові надалі працювати усі партії. Відповідно вона не лише нестиме відповідальність за свої кроки перед політичною силою, яку представляє, а й братиме на себе такі зобов’язання перед усією громадою округу й області.
Гадаю, що шляхом переговорів, досягненням спільної думки опозиціонери зможуть створити єдиний виборчий список. Адже це був би справді ідеальний варіант для держави загалом і для нашої області зокрема.
О. Дзеса:
— На обласному рівні ми не є опозицією, наші політичні сили є опозиційними на державному рівні. В області ми є домінуючий блок і робимо те, що потрібно для краю. Тут не треба щось особливе вишукувати, бо маємо політичний досвід виборів у 2010 році. «Наша Україна» готова діяти в тому форматі, про який сказав В. Шкварилюк. Ми готові до діалогу...
В. Головчак:
— УНП — за об’єднання демократичних сил. і виборчий бар’єр говорить про те, що демократам треба об’єднатися. Але все-таки УНП за те, щоб це було ідеологічне об’єднання. Має бути права ідеологія, потрібно розвивати власне виробництво, середній клас, малий і середній бізнес. Адже відповідно до опитування, яке проводила наша партія, 47 % виборців готові голосувати за ті політичні сили, які створюватимуть робочі місця, а 38 % — за ті, які представляють національні інтереси. Ми підтримуємо ідею об’єднання і робитимемо це надалі.
Д. Шлемко:
— Досвід Івано-Франківщини нині вже став надбанням декількох політичних сил. Це «Батьківщина», «Свобода» і «Фронт змін». Чільник «Свободи» Олег Тягнибок всюди розповідає про те, як продуктивно працюють ці три політичні сили на теренах Івано-Франківщини, перекидаючи «місток» на 2012 рік, — що це станеться і під час наступних парламентських виборів.
Те, про що ми нині говоримо, має глибші корені, ніж просто корені місцевого характеру. Йдеться про об’єднання. Річ у тому, що на загальноукраїнському рівні поставлене питання: хто переможе — влада чи опозиція? і той закон про вибори народних депутатів, який нарешті вдалося ухвалити у Верховній Раді (далі — ВР), практично дає шанс опозиції перемогти. І ті опозиціонери, які далі продовжують його критикувати, називати зрадниками тих, хто за нього голосував, повинні визначитися — чи йти на вибори зі «зрадниками» в опозиції, чи ні.
Ми прекрасно усвідомлюємо, що приймати рішення, як і яким чином групуватися, будемо не стільки ми тут, на місцях, скільки керівні органи партії там. Якщо вони домовляться, то, безперечно, нам буде легше це робити тут. і коли там буде розроблено стратегію, то її зможемо втілювати в життя на місцях. Якщо цього не буде там, то, зрозуміло, нам складно буде йти до згуртування. Нині лише дві політичні сили — «Батьківщина» і «Фронт змін» заявили, що вони готові до цього і почали вести перемовини. З цього приводу є вже заява. Я читав заяву «Свободи» про те, що вони сьогодні в принципі також готові. Таким чином, повертаємося до того трикутничка, з якого ми розпочинали.
Чи має шанс опозиція в державі загалом і в Галичині зокрема? Поза сумнівом, при цьому законі шанс є. Тоді як диявольський закон Єфремова не давав нам жодного шансу. За умови його прийняття єдиний кандидат від опозиції був би подарунком для партії влади — два зауваження, і претендента немає. А це могли бути будь-які зауваження, тим більше суд не вирішував і т. д. і т. п.
Нині ми маємо реальні шанси. При п’ятивідсотковому прохідному бар’єрі дві політичні сили «Батьківщина» і «Фронт змін» згідно з соціологічними даними точно пройдуть у парламент. і ще дві політичні сили «Свобода» і «УДАР Віталія Кличка», якщо добре піднатужаться і візьмуть до себе інші національно-демократичні сили, також мають доволі серйозні шанси. Таким чином, замість 130 лише за списком, які пропонуються до Верховної Ради, можемо розраховувати на 150—160 депутатів. А тепер щодо «мажоритарок». Тільки одна Галичина має 23 округи. Якщо ми зуміємо виграти, а це не з теорії фантастики, а з теорії реальності, а Західна Україна має 50 округів, то таким чином, що б не робили в Донецьку, ми забираємо в них донецькі і луганські округи. Тому що Західна Україна практично дає по округах більше голосів за демократичних кандидатів, ніж увесь Донбас. На півночі і в центрі, як показали вибори і попередні, і президентські, голосують за наші політичні сили. Ми маємо шанси, проте лише тоді, коли візьмемо за основу той напрям, про який нині говоримо і перестанемо один одного гризти.
П. Парипа, головний редактор:
— Я днями вичитав інформацію про те, що опозиційні сили теоретично можуть набрати на парламентських виборах 60% голосів.
Д. Шлемко:
— 60 відсотків — це тільки за списком. Рейтинг ПР впав уже до 10 відсотків. і його не піднімуть навіть домкратом ні партія Тігіпка, ні партія Литвина. Вони вливаються тому, щоб тільки потрапити в список. І тому, якщо брати в сукупності всі політичні сили, які пройдуть у парламент, то 60 відсотків за списками можуть мати опозиційні сили.
О. Сич:
— На запитання, чи зможуть поєднати свої зусилля опозиційні партії, відповідь дуже проста: іншого виходу просто немає. Звичайно, якщо перед усіма тими, які нині мають реальний вплив на перебіг політичних процесів в Україні, стоятиме стратегічна мета — сформувати в парламенті більшість і вберегти державу від зміни пріоритетів у її розвитку. Якщо ж таку мету перед собою провідні політичні сили не поставлять, то весь передвиборчий процес, зокрема й переговорний процес, зводитиметься до якихось тактичних ухилянь з метою обдурити один одного, пройти до ВР, а там уже якось буде. Така загроза, очевидно, є...
Щодо нашої області, то маємо прекрасний досвід консолідації. Очевидно, прикарпатський політикум генетично тяжіє до такої консолідації і таким досвідом уже може ділитися на всеукраїнському рівні. Нагадаю, що в 2002 році, коли сформувався блок партій «Наша Україна», то із 10 партій, які підписали угоду на всеукраїнському рівні, тільки в Івано-Франківській області дев’ять підписали на регіональному рівні. В усіх інших областях було по три-чотири, максимум п’ять. і той факт, що ми в 2010 році після завершення місцевих виборів зуміли сісти, порозумітися і сформувати таку неформальну більшість в обласній раді, свідчить про те, що цей досвід живе і його можна використовувати.
Очевидно, що тут будуть і об’єктивні, й суб’єктивні чинники, зможемо порозумітися чи ні, зможемо виставити проти кожного провладного кандидата свого опозиційного... Партії — це вертикально централізовані структури, отже, на обласному рівні вони можуть домовитися за умови, якщо така домовленість існуватиме на всеукраїнському рівні. З уст голови нашої партії вже прозвучало, що ми готові вести такі переговори. Звучала теза про те, що нині може бути сформовано як мінімум три головні колони, які відображають політико-ідеологічний спектр: націоналістична, ліберальна, соціал-демократична. Звичайно, це умовні назви. І ці три колони, очевидно, уособлюють партії ВО «Свобода», «Фронт змін» та ВО «Батьківщина». І вони можуть стати такими своєрідними інтеграторами, які підтягнуть інші політичні сили до союзництва. А як саме вони робитимуть це, як враховуватимуть інтереси інших політичних сил — це вже питання тактики.
Що стосується суб’єктивного фактора на обласному рівні і тактики місцевих політичних сил, чи будуть вони зберігати здорове зерно консолідації, чи ж вестимуть тактику відштовхування, прихованої тактичної боротьби... Чи зможемо ми домовитися на обласному рівні, залежатиме від того, яку тактику обиратимуть провідні політичні сили, які нині користуються найбільшою підтримкою жителів нашого краю. З приводу того, що Володимир Васильович сказав, що в кожному окрузі ми подивимося, який кандидат які рейтинги має, і тоді будемо визначатися, знаю з огляду на свій 20-річний досвід, що кожен принесе свої рейтинги, що кожен покаже, що саме його кандидат має найвищий рейтинг, причому познаходять фірми, і місцеві, і всеукраїнські, і міжнародні... Для того, аби показати, що рейтинг, скажімо, мого кандидата найкращий, треба понизити рейтинг противника. А тактика такого пониження, політичні технології далеко не завжди можуть бути коректними.
Що стосується закону, то я б не хотів зараз вдаватися до його аналізу. Але ми тут можемо розмежувати опозицію парламентську і позапарламентську. Далеко не завжди вони можуть знайти між собою спільну мову. і так виглядає, що не завжди їхні інтереси збігаються. На мою думку, факт прийняття закону у ВР всупереч попереднім домовленостям є фактом легітимізації того закону, який подала влада.
О. Процюк, журналіст:
— З огляду на те, що спільно опозиційні партії мають немалі шанси на парламентських виборах, яким чином політичні «важковаговики» враховуватимуть інтереси дрібних партій?
В. Шкварилюк:
— Чужі інтереси жодна політична сила відстоювати не буде, кожен дбатиме про себе. Проте двері «Фронту змін» відчинені для всіх. Якщо стоїть питання виграти мажоритарний округ — це одне, а якщо — взяти більшість у ВР, аби вона не була імені Чечетова, то воно дещо глибше. Звісно, з партіями, які мають піввідсотка-відсоток рейтингу, не можна не рахуватися, але й не можна до них примикати, аби вони диктували умови.
Будьмо відверті, кожна політична сила має на окрузі свого кандидата, незважаючи на те, чи є у нього шанси пройти, чи ні. Я думаю, що нині треба дати можливість кожній політичній силі працювати на свого кандидата. А потім ми всі будемо орієнтуватися на якогось одного з них.
О. Сич:
— Деколи мені і виборці кажуть, і студенти на парах щось на кшталт: пане Олександре, у нас 180 партій, як з ними дати раду? А я завжди дуже просто кажу і простим людям, і тим, які займаються аналітикою, і колегам-політикам. Пригадаймо всі разом, хто які партії пам’ятає. Якщо розпочнемо пригадувати, то сумарно назвемо не більше 15 партій. То оце і є ті реальні політичні сили, які — хто більше, хто менше — здійснюють вплив на суспільно-політичне життя держави. Решта — це партії-проекти, партії-химери, партії на продаж на політичному ринку послуг і т. д.
Ми повинні говорити про ті партії, які здійснюють, хай і мінімальний, але вплив. і коли я казав про те, що ми, умовно кажучи, можемо сформувати декілька союзницьких колон, які за принципом подібності програм, світогляду, ідеологій можуть стати інтеграторами, то власне ВО «Свобода» може стати інтегратором націоналістичних сил. Мова йде про те, що в партійному списку можуть бути мінімально враховані інтереси тих політичних сил, які здійснюють реальний вплив. ВО «Свобода», яка підтягне до себе як інтегратор націоналістичні сили, зможе мати кандидатів не лише від себе в тих округах, на які буде мати квоту, а й від тих політсил, які є націоналістичними.
Зрозуміло, що політичні сили, які мають проблеми навіть не з п’ятьма, а й з трьома чи двома відсотками, не мають сенсу висуватись у боротьбі за партійний список. Сенс може бути тільки один — відтягувати електорат від тієї політичної сили, яка домінує на цьому ідеологічному полі. Тоді на всеукраїнському рівні не кандидуйте за партійними списками, натомість у мажоритарних округах ваші інтереси можуть бути враховані.
Але загалом, із врахуванням мого досвіду, всі переговори на нашому обласному рівні, всі консультації, всі блокування, які здійснювалися далеко до дня виборів, мають теоретичний характер і, як правило, всі ті домовленості, коли справа доходить до виборів, є не дуже ефективнимиѕ Нині можемо теоретично говорити, що буде. Бо насправді ситуація змінюється надзвичайно динамічно...
Нам, представникам основних політичних сил Прикарпаття, слід пам’ятати, що після виборів теж буде життя. і якщо ми нині маємо можливість похизуватися на всеукраїнському рівні нашою ефективною консолідацією в обласній раді, то ми повинні подумати і про те, аби в запалі політичної боротьби її не втратити. Тому і рівні нашого порозуміння можуть бути різними. Максимальний рівень порозуміння — це узгодження кандидатів у кожному виборчому окрузі. Мінімальний рівень порозуміння — це цивілізовані методи боротьби — боротьби ідей, ідеологій, програм, особистостей, а не боротьби брудних технологій.
Д. Шлемко:
— Кожна політсила має логіку своїх дій. У ВР нині у фракції «БЮТ—«Батьківщина» є 103 народні депутати. Здебільшого це люди, які перевірені в боях. Що, сьогодні ми їх відкинемо? і скажемо, що когось іншого треба взяти? Це було б нелогічно, і ніхто б цього не зрозумів. Є голови обласних партійних організацій, які сьогодні не є депутатами. Вони будуть керівниками штабів на місцях. А чи будуть ефективними дії тих людей, які керуватимуть штабами, знаючи, що вони не потрапляють у Верховну Раду? Та, безперечно, що ні. Вони думатимуть: якщо ви набрали чужих, то чому ми маємо на них працюватиѕ Проте є політичні сили, з якими ми йшли. У блоці Юлії Тимошенко є ПРП, частина УСДП... Маємо союзників з «Народної самооборони»ѕ Ми надалі будемо з ними працювати.
Є гарні позитивні політичні сили — Європейська партія, «За Україну!» Кириленка. То що, їх залишити за бортом? Ні. Вони можуть підсилити політичні сили, які мають три-чотири відсотки. А якщо вони готові індивідуально йти до нас, то ми знайдемо їм місце. Але це не буде те, що, як правило, буває: ми йдемо до вас, а ви нам маєте кожного п’ятого, десятого дати. Для тих людей, яких не треба втрачати, які перевірені на вірність служіння Україні, місце буде у прохідних політичних силах. Я вже 12 років керую «Батьківщиною». У 2002-му ми мали 7 %, у 2006-му — 34%, у 2007-му — 51%. Не відразу стрибнули. Може, й важко комусь стрибнути відразу через планочку в 5%, але м’язи тренувати треба.
ѕ Кожна політична сила прагнутиме привести якомога більше своїх. і це закономірно, і це правильно. Але, аби не програти «мажоритарку», треба сконсолідуватися на всіх рівнях, навчити належно працювати кожного голову, члена комісії, спостерігачів з тим, щоб максимально унеможливити фальсифікації.
Тим більше, як відомо, окремі кандидати від влади сьогодні добре працюють, витрачають величезні гроші з бюджету. і якщо б наших троє-четверо прийшло в округ, то, звичайно, провладний кандидат виграє без проблем. Наприклад, у моєму снятинсько-коломийському окрузі йому достатньо набрати 15 %. Якщо наших кандидатів там буде четверо-п’ятеро, яких виборці справді поважають і голосуватимуть за них, то кожен із них набере по 10-12 %, а кандидат від влади отримає 15-17 % і спокійно пройде. і будуть сміятися з нас. От у чому проблема...
О. Дзеса:
— Тут декілька разів говорили про закон. Закон прийнято, він є таким, як він є. На жаль, події можуть відбуватися за тим сценарієм, який описує Дмитро Васильович, тому на обласному рівні ми приречені продовжувати діалог мінімум у форматі шести і шукати такі методи, такі способи, аби на кінцевому етапі вийшов один кандидат у мажоритарному окрузі. Якщо так не буде і ми почнемо поборювати один одного, нічого доброго з цього не вийде.
О. Сич:
— Логіка така сама, як і під час формування більшості в обласній раді: чи переможе вузька партійна амбіція, чи здоровий політичний глузд, спрямований на перспективу. От у чому проблема. і ще одне. Характерною рисою політичної парламентської боротьби на Прикарпатті буде наявність латентно провладних кандидатів. Бо ПР та її союзники прекрасно розуміють, що на Івано-Франківщині перемогти їхньому кандидатові, якими б не були його заслуги й авторитет, надзвичайно складно з огляду на ідеологічні та політичні уподобання жителів нашого краю. Схоже, від партії влади йтиме латентний кандидат, який позиціонуватиме себе як абсолютно незалежний чи буде висуватися від партії, яка має добропорядну назву. Він ходитиме у вишиванці, казатиме: «Слава Україні!», «люблю Бандеру», «люблю Шухевича». Але, пройшовши у Верховну Раду, робитиме те, що буде треба для цієї влади.
В. Головчак:
— З нагоди 20-ї річниці Всеукраїнського референдуму УНП провела моніторинг громадської думки жителів України. За попередніми даними, на запитання «Чи підтримали б ви незалежність України в разі повторного проведення відповідного референдуму?» найбільше сказало «так» в Івано-Франківську — 94,5 %, а найменше в Харкові — 66,2. А інтеграцію України в ЄС та підписання угоди з ЄС про асоціацію знову ж таки найбільше підтримують в Івано-Франківську — 98 %, найменше в Одесі — 61. В той же час підтримують дії влади в Україні загалом 15,5 %, а в Івано-Франківську менше 5%. Це засвідчує, що в суспільстві присутні відповідні настрої, а демократичні сили мають можливість перемогти. Звичайно, повинен бути єдиний кандидат від опозиції. Але тут проходить конфлікт інтересів. Великі партії, малі партіїѕ Хто нині міряв ті партії? Я розумію, що є рейтинги. Але якщо говорити стосовно УНП, яка була базою об’єднання в 2001 році, то хіба немає вини тих великих партій щодо рейтингів? А за структурою і чисельністю УНП не є малою партією.
Гадаю, що в цій ситуації може бути й четверта колона. Є національна демократія, яку сьогодні закатують в асфальт. Вона може теж об’єднатися і йти окремо. і це буде доволі ідеологічна колона, яка відображатиме інтереси, що домінують в суспільстві. Політика має бути зваженою, без взаємопоборювання, а із взаємоповагою.
Д. Шлемко:
— Яку все-таки позицію стосовно об’єднання займає ваш лідер Юрій Костенко?
В. Головчак:
— Він вважає, що об’єднання має бути передусім ідеологічне, а не під якусь особу. Ведуться переговори з «Нашою Україною»,
КУНом, який теж не треба списувати, з «Собором» та іншими партіями. Костенко приїжджав недавно до Івано-Франківська, велася мова про те, що самостійно не можна пройти, а треба сформувати національно-демократичну колону. Наразі йде опрацювання цього питання.
В. Шкварилюк:
— Наші обласні ЗМІ треба попросити, аби, крім сесій обласної ради, вони відвідували ще й сесії районних рад і дивилися, як влада залякала тих, кого вона призначила. Вона вже так залякала тих депутатів, які є директорами шкіл по селах, лікарями і т. д., що вони на сесії хочуть вислужитися так, що навіть не зважають на те, що на них дивляться люди. Вони просто так залякані, що хочуть, аби голові ОДА або комусь із керівництва ПР сказали, що от гарно виступив голова райдержадміністрації або якийсь там їхній депутат від тих політичних сил, які нині дрібненькі, проте чомусь прислуговують ПР. А потім, коли виходиш з кабінету, розмовляєш з ними, то голова РДА каже щось на кшталт: ви знаєте, та я мушу так казати, а мої люди мусять так голосувати, бо їх завтра будуть звільняти з роботи.
Тому повинен бути єдиний кандидат від демократичних сил. Нашого виборця не здуриш. Я вважаю, що у нас тут немає жодних проблем. Єдине, аби ніхто не клав патики в колеса, кажу про ті політичні сили, які мають величезні амбіції, проте не мають потуги.
Нині в обласній раді сконсолідовано працюють «Свобода», «Батьківщина», «Наша Україна», «Фронт змін», «УДАР Віталія Кличка» і Рух. Більше з нами ніхто не голосує. На жаль, і УНП.
В. Головчак:
— Що ви маєте на увазі?
В. Шкварилюк:
— Та коли потрібно вирішувати принципові питання, то ми не відчуваємо вашої підтримки.
Р. Чернега:
— За 20 років незалежності України ми мали можливість проаналізувати ті помилки, які було зроблено щодо будівництва держави. Як молодий політик, можливо, занадто голосно це скажу, але у мене є думка, яка стосується об’єднання. Справді, нині є небагато партій, які можуть подолати п’ятивідсотковий бар’єр і пройти у ВР. Я не хочу образити ті чи інші партії, які не проходять за тими рейтингами. Проте, може, варто звернутися до них з тим, аби вони не йшли на вибори, якщо ми так голосно заявляємо, що хочемо об’єднуватися. Треба ставити питання значно глибше. Переконувати їх, якщо є гідні їхні лідери, вносити їх у списки чи віддавати їм мажоритарні округи. Тільки так можна здобути перемогу на парламентських виборах.
