Прикарпаття у цій справі, як то кажуть, у бонусі. Для цього є чимало чинників. Ну, по-перше, ми географічно ближчі до Європейського Союзу, ніж більшість інших регіонів. По-друге, з окремими з країн ЄС ми тісно пов’язані історично, і подекуди ще живі люди, які на власні очі бачили, «як то було за Польщі», а від своїх батьків чули «що то було за Австрії». По-третє, в силу насичених міграційних процесів (в тому числі і трудової міграції) чимало прикарпатців вже побувало у країнах сучасної Європи і мають уяву про те, як воно сьогодні живеться у цивілізованому світі. Ну і, зрештою, чи не найважливішим чинником є та обставина, на Прикарпатті проживає численна діаспора деяких народів, що населяють країни ЄС. Найчисельнішою та, вочевидь, найактивнішою і найорганізованішою з таких діаспор є община етнічних поляків. Зрештою, враховуючи той факт, що саме Польща вже багато років поспіль виступає головним промоутером та адвокатом нашої країни на шляху до Євросоюзу, ці люди – патріоти України, які, проте, десятиріччями, навіть у часи, коли це було незручно і, зрештою, небезпечно, зберігали рідну культуру, історію та віру, - виступають однією з тих ниточок, які пов’язують нас з тим, омріяним, проте поки що відокремленим від нас кордонами і митницями світом, який ми, хоча й будучи європейцями географічно, все ж звикли вважати справжньою Європою.
Втім, що актуальніша проблема, то більше навколо неї спекуляцій, то більше тих, хто не проти використати її у своїх власних інтересах. Тож, оскільки проблема євроінтеграції останніми роками залишається для українців питанням №1, то бажаючих нагріти на цьому руки не меншає.
Зокрема, якщо вже ми торкнулись теми польської етнічної общини, хотілось би відзначити дивну, як нам здається, ситуацію, що склалася навколо цієї громади.
Ні, власне, з громадою все гаразд. Як то кажуть, живе, процвітає.
Більше того, громада існує не сама по собі. Етнічні поляки в Івано-Франківську та інших містах Прикарпаття задля захисту своїх прав, збереження та примноження культурних, історичних та мовних традицій, створення належних умов для розширення зв’язків своєї громади з історичною батьківщиною самоорганізувались, утворивши низку етнічних культурологічних товариств. «Пшиязнь», Товариство ім. Карпінського, дещо згодом – товариство «Станіславів»… - ці назви сьогодні знає чи не кожен іванофранківець, який має польське походження і пишається ним.
Їх знають польські дипломати та благодійні організації у Республіці Польща. Через них прикарпатські поляки мають змогу використовувати можливості відкритого кілька років тому в Івано-Франківську Центру польської культури і європейського діалогу та без зайвих проблем і витрат оформити «Карту поляка». Через них франківці відкривають для себе польське мистецтво, літературу, а Польща відкриває для себе таланти з Прикарпаття. Завдяки ним зберігається пам'ять про тих, хто не пережив лихоліття воєн та міжнаціональних чвар, а сучасні покоління на сумних уроках минулого вчаться міжнаціональній толерантності та людяності.
З року в рік протягом двох десятиліть все це досягалося наполегливою працею ентузіастів, які доклали чимало зусиль до того, щоб інтереси прикарпатських поляків були захищені в усіх сферах, щоб їх почули і місце влада, і однодумці у Польщі. Дивні речі почали відбуватися останні п’ять років, коли слідом за вже традиційно діючими почали, неначе гриби після дощу, з’являтися нові громадські організації етнічних поляків. Так, за останні 4 – 5 років ми нарахували не менше чотирьох нових таких структур.
Цілком погоджуючись з тією думкою, що розвиток громадського суспільства передбачає, насамперед, розмаїття різного роду тематичних об’єднань громадян, все ж зауважимо, що польська громада Прикарпаття при цьому ні чисельно, ані демографічно особливо не змінилася, а самі поляки переконані, що особливої потреби у виникненні нових організацій на сьогоднішній день немає, а причини їх створення слід шукати, вочевидь, у площині комерційній.
«Справа в тому, що уже, скажімо, з напрямками діяльності практично кожна організація уже визначилася. – прокоментувала стан речей у польській громаді міста Івано-Франківська голова Польського культурологічного товариства імені Францішека Карпінського Ванда Рідош, - Скажімо, ми коли починали, то ми хотіли все: це була і освіта, це була і мартирологія польська, і культура, і інші речі. Але потім за нами постали інші організації – скажімо, така друга – це «Пшиязнь», яким ми практично переказали опіку над меморіалом у Чорному лісі… Ми зрозуміли, що обійняти неосяжне не можливо і ми вже відрубали, що це є освіта і культура, а вони вже займаються напрямком опіки над Меморіалом… Потім постала ще одна – яка займається молоддю. Ну займається і хай. Натомість усі інші, які тепер постають, - на нашу думку, це у них такий напрямок комерційний, делікатно кажучи».
«Я дивуюсь, що в даний момент з’являються польські товариства, які займаються виключно комерційною діяльністю. – говорить пані Ванді голова польського культурного товариства «Пшиязнь» Віталій Чащін, - Я бачу це. Це коли було відкриття віз – займалися відкриттям віз, сприянням. Так само «Картами поляка» займаються – не знаю, де вони шукають цих своїх клієнтів; займаються іншими питаннями».
Як зауважує Ванда Рідош, громада етнічних поляків обласного центру не є великою. Переважно ці люди концентруються навколо Костелу. Крім того, справами польської громади опікується спеціальний відділ Генерального консульства Польщі у місті Львові. Проте ні там, ані у Костелі, ані в традиційних польських товариствах співпраці з «неофітами» немає.
«Ці люди нам невідомі, ми їх у себе не бачимо», - з жалем зазначає голова ПКТ ім. Ф.Карпінського.
За дивним збігом більшість нових товариств з’являлися такими собі хвилями. І ці хвилі співпадали з такими знаковими для прикарпатських поляків і не тільки подіями, як відкриття в Івано-Франківську Пункту прийому візових анкет, що його одразу ж «обсіла» незліченна кількість «контор» (деякі з яких, не соромлячись, називали себе польськими культурними товариствами) з надання допомоги (звісно ж, не безкоштовної) щодо оформлення таких анкет; активною роздачею на Прикарпатті «Карт поляка», коли рекламні оголошення на електроопорах та спотикачах, на кшталт «Карта поляка за 700 євро» просто-таки заполонили центр міста. Остання хвиля пов’язана, судячи з усього, з буремними подіями на Сході. Принаймні так виглядає з того переліку «послуг», що їх пропонують новоутворені за останні два роки організації – такі, як ГО «Спілка етнічних поляків Прикарпаття» та Благодійна організація «Благодійний фонд Товариство поляків України імені Андрея Потоцького» виникли буквально за останні два роки. В першому випадку – це навчання у Республіці Польща (безоплатне, але за умови сплати товариству «благодійного» внеску при вступі до організації), у другому – волонтерська діяльність. Погодьтеся, вельми актуальні сьогодні заняття. Хто ж відмовиться у наші неспокійні часи відправити свою дитину на навчання до однієї з країн ЄС? А волонтерська діяльність на фоні війни на Сході – це просто життєво необхідна справа. За умови, що уся благодійна допомога, що її привозять волонтери, або хоча б її частина дійсно доходитимуть до тих, хто її потребує, а не реалізовуватиметься десь на ринках. Щоправда, читаючи новини та звіти відомих на Прикарпатті волонтерів про допомогу воякам АТО або потерпілим від війни цивільним людям інформація про допомогу, передану благодійною організацією «Благодійний фонд Товариство поляків України імені Андрея Потоцького» авторові цих рядків на очі, чомусь не потрапляла, але будемо вважати, що то просто випадковість.
Слід зазначити, що керівники та активісти «традиційних» польських етнічних товариств насправді не проти того, що таких, як вони, ентузіастів більшало. Бо ж гуртом, як то кажуть, і батька легше бити. Але той, факт, що, власне, допомоги від «нових» у своїй діяльності – чи то освітній, чи культурній чи мартирологічній вони, власне, і не отримують. А могли би. Бо ж у новостворених структурах є відповідний матеріальний і людських ресурс, а у «традиційних» є чимало ідей, де його можна було б реалізувати на благо етнічних поляків Прикарпаття та всієї України.
Є ще одна обставина, яка не може не турбувати. За джерелами у правоохоронних органах, серед засновників та активістів нових організацій, чомусь все частіше трапляються люди раніше засуджені. І то за злочини насильницького характеру, як-от: зґвалтування, опір працівнику правоохоронних органів тощо. Такі люди є у активі двох названих вище нещодавно створених структур. Найгірше у цій ситуації – те, що їх активно запрошують на різного роду міжнародні заходи, як-от: круглі столи, конференції, в тому числі організовані владними органами та органами місцевого самоврядування. За певних обставин це може дуже боляче вдарити по іміджу нашої країни на міжнародній арені, як, власне, і по іміджу міської польської общини.
«Вони нам приносять стид, - каже Ванда Рідош, - вони пишуть у назві «польська організація» і кидають тінь на нас».
Хочеться вірити, що час та люди, від імені яких у нашому краї функціонують польські етнічні товариства поступово розставлять усе на свої місця. Адже суспільство має здатність до самоочищення і саме може визначити, хто йому несе користь, а хто шкоду…
