Чемпіон світу Віталій Мерінов повернувся з зони АТО: Такого рівня патріотизму я за свої 23 роки ще не бачив

 

Крайній справа - Віталій Мерінов

 

Віталій Мерінов - майстер спорту міжнародного класу та чемпіон світу з кікбоксингу, майстер спорту з боксу, студентський мер м. Івано-Франківська і лідер молодіжної організації «Спільними зусиллями» нещодавно повернувся із зони АТО.

Він розповів у інтерв’ю  Фіртці про свою «подорож» та поділився планами на майбутнє.

 

Як сталося так, що ти поїхав у зону АТО? Чи маєш відповідну військову підготовку?

Я вже три роки несу службу у Національній гвардії України, у внутрішніх військах. Так як я спортсмен, то я виступаю з свою військову частину у змаганнях.

Тільки коли все ще починалося на Сході, то я пам’ятаю, що переглядав з товаришами фільм у кінотеатрі і мені зателефонував командир роти і запитав: «Ми їдемо на Схід. Ти з нами?».

В четвертій годині ранку я прийшов у свою військову частину. Тоді ми їхали з бронежилетами, які не захищали від куль автоматів, вони від сильного удару ножем пробивалися. Нас завезли під Київ, в місто Ірпінь на базу. Ми сиділи там у резерві на випадок вторгнення російських військ або посиленого наступу терористів. Оскільки тоді події розвивалися повільно, ми через тиждень часу поїхали додому.

Та вже згодом аналізуючи ситуацію в країні я прийняв рішення знову їхати на Схід для того, щоб війна не дійшла до нас. Як подзвонив до командира частини, сказав, що хочу їхати. Єдиним, про що він одразу мене попередив, було те, що я не зможу вернутися додому тоді, коли мені захочеться.

Солдати з нашої частини ще 15 днів до мене поїхали на Схід, тому я ще з одним товаришем сіли на поїзд, прибули у Харків у штаб АТО, звідти ми вирушили у місто Сіверськ, Донецької області, 20 кілометрів від Лисичанська.

 

Чи з був ти забезпечені усім необхідним військовим спорядженням?

 Бронежилети, каски та зброю нам надали у частині. Що ж стосується форми, взуття, додаткового обладнання, то кожен шукав це у міру своїх можливостей. Значну підтримку ми отримали від Олександра Шевченка, зокрема він допоміг нам закупити амуніцію.

 

Які бойові завдання виконували ви і ваша частина?

Нашим завданням була оборона міста та утримання блокпостів, перевірка громадян, їх автомобілів. Ми повинні були не допустити повернення терористів на визволені території. Їздив на затримання підозрюваних у тероризмі.

 

Які були враження у перші дні після приїзду на Схід?

В нас було більш-менш спокійно, але у перші ночі було надзвичайно тривожно, бо ті постріли з БТРів та Градів, які звучали неподалік, дуже насторожували, але з часом вже на це не зверталося уваги.

 

В яких умовах довелося жити?

Умови «польові». По різному було. Зокрема, ми проживали у гаражах, біля водоканалу. У день в нас було дуже жарко, а в ночі, під кінець серпня, вночі ми виходили на чергування у трьох парах штанів. Ми цілодобово змінювали один одного, у день працювали по три години, потім відпочивали і знову виходили, а в ночі по чотири години.

У нас проблем з продовольством не було, адже ми знаходилися у відносно спокійній точці, так що міг доїхати і гуманітарний вантаж, чого не можна сказати про точки на передовій, у них там дійсно є проблеми з постачанням.

 

Чи не було проблем із місцевим населенням? Як люди реагували на Вашу присутність?

Люди, яких ми зупиняли по різному реагували. Було дуже багато таких, які були незадоволені тим, що українські війська прийшли на «їх територію», як вони казали.

Також запам’ятався випадок, коли до нас поїхав кремезний чоловік років сорока і зі словами «хлопці, хлопці, що в країні робиться», - розплакався. Були і випадки, коли люди приїжджали і давали кавуни, печиво, воду…

Якщо б ми із Західної України частіше їздили на Схід, розмовляли із за зомбованим Росією населенням, запрошували їх у гості, показали, що у нас немає фашистів, то можливо і цієї війни б не було. Коли ми стояли на постах, до нас приходили люди і під час спілкування переходили з російської на українську мову. Там на машинах та будинках почали з’являтися українські прапори. Сьогодні люди там побачили, ким є Росія, вони почали реально любити Україну. Я впевнений, що коли закінчиться війна на Сході, то Україна стане єдиною.

Хочу сказати, що у місті, де ми стояли, було дві церкви: православна і греко-католицька. Так, священик із православної спочатку підтримував і возив допомогу сепаратистам, а потім перейшов на нашу сторону. Священик з греко-католицької церкви не рідко приїжджав до нас, після розмов з ним і справді ставало на душі спокійніше. На Сході є теж люди, які не зраджують Україні і хочуть були неподільною державою.

 

Що солдати кажуть про вище командування? Чи не втрачають віру у перемогу?

Як говорив командир батальйону Дніпро-1, «я би порадив всім українським командирам застрелитися». Дуже багато хлопців гинуть через безвідповідальність вищого командування. Яскравий приклад - Іловайський котел. Хлопцям так і не надали обіцяної підтримки. Не зрозуміло чому на складах стоять БТРи та інша важка техніка, а солдати не мають нормальної технічної підтримки. Як можна йти проти російських танків з автоматом і кількома гранатами? Кажуть, що у Харкові на складі стоїть близько двох тисяч БТРів. Чому їх не задіяти? Можливо Схід вже просто злили? Але чому тоді там мають гинути наші хлопці?...

Разом з тим, такого рівня патріотизму я за свої 23 роки ще не бачив. Хлопці борються до останнього.

 

Яка твоя позиція стосовно бійців батальйону Прикарпаття? Вони герої чи дезертири?

Хлопці були добровольцями, вони мали їхати в тил і тримати блок-пости. Вони не є спеціально підготовленими військовими чи бійцями збройних сил. Натомість їх закинули на передову, де постійно ведуться бойові дії та артобстріл. Те, що хлопці приїхали сюди живими – це дійсно щастя. Вони побували в пеклі. Я впевнений, що якщо б хлопцям дали підтримку бронетехнікою, то вони б не повернулися в Івано-Франківськ. Як можна з голими роками воювати? Всі знають з історії про селянські бунти, коли люди повставали і через те, що у них були тільки вила – вони програвали. Так само і з нашою армією, вище командування хоче, щоб з автоматами у третьому тисячолітті можна було здобути перемогу над танками… Якщо хлопці повернуться у зону АТО – вони герої.

 

Чи готовий ти повернутися у зону АТО?

Я перебував на Сході 31 день. Зараз загін приїхав на відпочинок після якого знову повернеться на Схід. Якщо буде необхідність, то звичайно що я повернуся у зону АТО і буду воювати за свою країну.

 

Чим займаєшся після повернення зі Сходу?

Як так як і раніше працюю тренером у своєму залі, готуюся до чемпіонату світу з кікбоксингу, який пройде в Італії. Що ж стосується громадської роботи, то28 вересня ми будемо святкувати річницю створення ГО «Спільними зусиллями» і будемо втілювати проекти, які допоможуть виховати здорову та патріотичну молодь.

 

Кажуть, що в Україні буде лад тільки тоді, коли до влади прийдуть люди, що воювали на Сході? Багато хто з бійців планує брати участь у парламентських виборах? У тебе немає такого бажання?

Дуже багато людей кажуть, щоб я йшов на вибори. Але для мене це сьогодні не є пріоритетом. Я розумію, що сьогодні я не здобуду перемогу. Я буду бататуватися тоді, коли буду впевнений на 100 %, що виграю. Крім того, я не готовий і з фінансової сторони для до боротьби, адже треба дати заставу. Я не бачу необхідності брати участь у виборах для піару, краще на 16 тисяч закупити спортивний інвентар для школи.

Зараз є люди, які мають рейтинги і достойні сьогодні йти у Верховну Раду. Я зокрема підтримую Олександра Шевченка, який допомагає молодим людям та робить багато добрих справ, при чому щиро, а не заради піару. До речі, він зараз створює «Центр військової підготовки та інформації», який буде займатися як підтримкою наших військових на Сході та їх сімей, так і військовою підготовкою молоді, медичною підготовкою дівчат, буде програма навчанню партизанському рухові. І мені поступила пропозиція щодо роботи в цьому проекті – звичайно я з радістю віддам себе цій роботі.

Але, щодо виборів. Не виключаю, що буду балотуватися на найближчих виборах до Івано-Франківської міської ради.

Зараз я з однодумцями на стадії формування своєї команди, яка готова буде ввійти у міську раду, щоб змінювати наше місто на краще. 

 


10.09.2014 2762 0
Коментарі (0)

19.07.2026
Тетяна Ткаченко

Викладач Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Юрій Довган не мріяв стати героєм. Просто вважав, що не має права залишитися осторонь. Провів останні пари, попрощався зі студентами й пішов шукати шлях до війська. З п'ятої спроби його прийняли. Про службу в Силах оборони, труднощі після звільнення з армії, адаптацію та роботу зі студентами ветеран розповів журналістці Фіртки. 

1761
16.07.2026
Павло Мінка

Як під шумок відставки уряду Рада переписала статтю 301 Кримінального кодексу, прибравши заборону на "доросле кіно".

810
11.07.2026
Ігор Бартків

Цього тижня The Economist віддав обкладинку одному з найбагатших росіян і провів із ним майже 60 годин у розмовах.

1081
07.07.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Ірина Онищук розповіла, чому театр сьогодні став своєрідною терапією, як війна змінила глядачів і самих митців, що найчастіше турбує військових після повернення з фронту та чому віра в людей залишається її головною опорою.

1507
03.07.2026
Олександр Мізін

Корупційна схема чи «ринкова реальність»? Поки МВФ наполягає на підвищенні тарифів для населення, монополісти отримують надприбутки.  

2725 1
30.06.2026
Вікторія Матіїв

«Іван пішов воювати, бо для нього це було питання честі й відповідальності. Він не зміг залишитися вдома, коли країна потребувала захисту», — згадує Тетяна Майка свого чоловіка, полеглого захисника Івана Майку.

3818

Картинка, коли 16-річні дівчатка хором кричать «Сирок – геть!» — то це не лише щира емоція, але і, очевидно, технологія. А ще якась колективна нам ганьба.

916

Фільм революційний, бо має широку візуальну павутину. І в цій павутині кожен буде плутатись по-своєму. Певна категорія буде засуджувати, бо ніби забагато власних інтерпретацій. Але Нолан, можливо, захотів стати сліпим, як Гомер.

519

Як влада дає метастази від людини до інституцій і чому держава має вміти пережити своїх лідерів

385

Закупівлі, відбудова, регіони і роль бізнес-мереж у тому, щоб публічні гроші працювали на спроможність, а не лише на звітність.

1070
23.07.2026

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

5671
17.07.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

5225
13.07.2026

Війна та стрес суттєво впливають на харчові звички.

10604 2
23.07.2026

На початку серпня Івано-Франківщина прийматиме дві всеукраїнські прощі — до галицької чудотворної ікони Матері Божої у Крилосі та до відпустового центру блаженного священномученика Симеона Лукача у Старуні.  

1190
19.07.2026

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

7574
15.07.2026

З 3 по 9 серпня у селі Погоня відбудеться дитячий християнський табір «7 дарів Святого Духа. Веселі канікули з Богом – 2026».

937
12.07.2026

Із 17 до 19 липня у Калуші відбудуться урочистості з нагоди перебування мощей святого Івана Хрестителя.

1096
20.07.2026

Недостатнє фінансування, кадровий голод і відсутність системної державної політики у сфері культури — ключові виклики, з якими стикається краєзнавчий музей «Бойківщина» Тетяни й Омеляна Антоновичів.

15850
23.07.2026

Росія щораз більше стикається з наслідками повномасштабного вторгнення в Україну. Про це пише The New York Times в статті-аналізі книги доктора Анни Нотте «Ми переживемо їх: Глобальна кампанія Путіна з метою перемогти Захід».

339
14.07.2026

Із дев'яти народних депутатів, обраних від Івано-Франківщини, п'ятеро підтримали документ, одна депутатка утрималася, ще четверо не підтримали його різними способами.

1419
03.07.2026

Президент Польщі Кароль Навроцький (колишній боксер і сутенер, яким його називають політичні опоненти) нещодавно очолив рейтинг довіри серед польських політиків із рекордними 54,8%. 

1843
26.06.2026

Законодавча пропозиція щодо об'єднання Румунії з Молдовою, була схвалена румунською Палатою депутатів без голосування завдяки завершенню терміну розгляду ініціативи.  

1743