Лічені дні залишаються до початку ІV Міжнародного мистецького фестивалю «Carpathian Space 2019», ініційованого Національною оперетою.
Фестиваль проходитиме в Івано-Франківську 3, 4, 5 травня. На три дні місто перетвориться в український Давос: елітарний простір для зустрічей політичного істеблішменту і провідних митців України та світу.
Про те, чому міжнародні фестивалі потрібні Івано-Франківську та який вони залишають за собою слід, Фіртка дізнавалась у розмові з автором ідеї та співзасновником «Carpathian Space», керівником Київського національного театру оперети Богданом Струтинським.
Богдане Дмитровичу, цьогоріч Міжнародний фестиваль «Карпатський простір» охопить 20 країн. Розкажіть, які ще долучилися?
З нових - Америка, Франція та Австрія. Процес підготовки фестивалю довготривалий, активний та забирає багато енергії та часу.
Головний мій меседж полягає в тому, що коли ми спілкуємось з посольствами, нашими партнерами за кордоном, то ми хочемо мати паритет, ми хочемо залучити їхніх митців, фахівців до фестивалю, скажімо так, на лояльних для України умовах. Спілкування починається завжди з того, чи може Посольство, культурні інституції тієї чи іншої країни долучитися, як вони можуть посприяти у тому, щоб на Прикарпатті люди могли якомога більше ознайомитися з класикою, топовими митцями тієї чи іншої країни. Тому що основне - в центрі Прикарпаття створити середовище для обміну думками, митцями, середовище без кордонів. Бо всі ми кричимо про Європейський Союз, але ми повинні розуміти, що мистецтво - це найкоротший шлях досягнення європейських канонів.
Зрозуміло, що Україна не має сильних економічних параметрів, але вона має сильну культуру. І ми мусимо цим пробиватись. Тому для мене Фестиваль - це ще сильна, серйозна реклама і регіону, і України.
До прикладу, як долучалась Америка? Мені дуже захотілось зробити тут хорошу, якісну джазову програму. Я третій рік поспіль це роблю. Минулого року це був Джаз Бастіон. Цього року там є певні нюанси з ковалями і ми будемо у Палаці Потоцького. Теж хороша локація.
І я подивився, що у Франківськ ніколи не приїжджали дуже якісні митці, наприклад Aaron Goldberg. Я почав спілкуватися з ними, зрозуміло, що їхні гонорари є дуже високими, але ми почали торгуватися, мовляв, це Україна, але торгуватися не на тому, що ми бідні. Зрозумійте, ніяким чином не треба себе принижувати і казати «Ви знаєте, та ми такі нещасні, приїдьте до нас». Ні! Ми наголошуємо на тому, щоб ми могли посіяти якісну музику тут і привити любов до неї, тому ми мусимо починати з топових митців. Ми не можемо брати поганого митця, неякісного і прививати поганий смак. Таким чином люди зголосилися приїхати до України.
Потім виник зв’язок, я почав спілкуватись з посольством Америки, вони теж зі свого боку почали контактувати і саме так ми отримали дуже хороших, якісних митців. Якщо подивитись на джазову програму, то вона цього року надзвичайно широка та цікава. Представлена Австрія, Франція, Америка, Україна. І «плюс» ще полягає у тому, що цього року приїжджає художній керівник «Сопотського джазового фестивалю», який входить в десятку найкращих фестивалів світу.
Франківці та мешканці України бачать фактично кінцевий результат. Наскільки складною є організація міжнародного фестивалю, так би мовити закулісся? З чим виникають труднощі?
Закулісна робота дуже складна. По-перше, штаб працює в Києві. В основному працюють люди від Національної оперети України. Це моя команда. Але ми долучаємо й людей зі сторони. Нам важко комунікувати, тому що ми приїжджаємо сюди наїздами. Проте нам вдається мати контакт. Хоча цього року дуже складно було готувати фестиваль, тому що люди займались зовсім іншою «виставою» - займалися виборами і ми це розуміємо. І от зараз, фестиваль одразу за декілька днів після Пасхи.
Тобто, бувало й таке, коли ми мали мати якусь нараду, домовлялися, і приїжджаємо через місяць і бачимо, що ще кінь не валявся.
Але ми це вже подолали і цього року ніхто нічого не відчує. Я розповідаю ці речі до того, чи важко. Звичайно це важко. Особливо, коли ти робиш це не просто для галочки.
Уявіть собі, я два роки хотів привезти сюди «The Hardkiss». Тоді у них були розписані всі концерти і не виходило. Але цього року мені все-таки вдалося це зробити. Вони будуть 3 травня, 4-го буде «KAZKA» і 5-го Vanotek feat. Eneli. Також дуже класні гурти. Спочатку я хотів Willy William. Ми його анонсували, але його побутовий райдер дуже складний. Коли ми зрозуміли, що не матимемо згоди і можемо зірвати концерт, то вирішили поміняти хедлайнера.
Мені ставлять питання «Чому ви живете в Києві і приїжджаєте сюди займатись фестивалем?» Чесно сказати тому, що це хочеться робити. Хоча ми й витрачаємо дуже багато своїх коштів, і до кінця того фідбеку для Національної оперети наприклад не отримуємо. Бо наш глядач не тут. Він в Києві.
Але, коли люди розказують про децентралізацію, для мене дуже важливо показати, як можна через невеликі міста досягнути великого розголосу. Показати, що мистецьке, культурне життя не відбувається тільки у столиці. Не зациклюватись на одній точці. Скажу більше, я свого часу жив у Вроцлаві. Я бачив і бачу як він помінявся, хоч він і не є столицею Польщі. Але він є просто могіканом у мистецькому житті країни.
Так і тут. Я дивлюсь, як люди уже починають говорити в Києві про Івано-Франківськ. Як міняється їхнє ставлення до цього регіону, краю. Як, коли ти спілкуєшся з послами чуєш «Вау, ми їдемо на Карпатський простір», і їм це подобається. Вони вже відчувають, що тут відбувається щось дуже серйозне. Тому що місто, яке творить такий великий фестиваль, входить у список топових міст. Тому що воно не займається тільки, перепрошую ковбасою і виборами. Воно займається іншими речами, які фундаментально будують державу.
Для мене це не є голі слова. Ні. Я просто дуже сильно у це вірю і ці речі сповідую. Тому Фестиваль – це створення дуже якісної, класної площадки для рекламування краю і України. Це можна зробити через культуру. І це найкоротший комунікативний шлях.
Повертаючись до питання, чи було складно. Зрозуміло, що викликів дуже багато. Я це фінансую з Києва і, чесно кажучи, цього року йде дуже велика сума. Фінансуємо через Національну спілку театральних діячів України, яку я очолюю. Тому тут є нюанси та виклики.
Щороку міжнародний фестиваль «Carpathian Space 2019» ставить перед собою амбітні завдання. Чим цьогоріч дивуватимете?
Якщо подивитись на логотип цього року, ви побачите деку скрипки, яка сегментується різними кольорами, для різних спейсів. Це ознака того, що це фестиваль "high-class", тут є і популярна музика і висока музика. Така була моя мета. І таку я ставив задачу піарщикам.
І він є великим нашим подарунком місту. Цього року ми матимемо по лінії Національної спілки круглі столи, майстер-класи «Український театр відкритий світу». Ми робитимемо виставки, тут проходитимуть сезонні школи акторської майстерності і режисури. Ми привозимо спікерів, керівників, які проводитимуть класи з молодими акторами. Тобто фестивальна площадка надзвичайно цікава.
Цьогоріч ми маємо 14 потужних точок та локацій. Це і відкриття «Музею Івано-Франківська» в Палаці Потоцького. Це нова площадка навпроти філармонії, де ми встановили 6 кубів, які зараз виконують інформативну функцію, такий манок, а далі вони працюватимуть, як локаційні сегменти.
До прикладу, цього року у них відбуватиметься Coffee Space. Здавалось би, чи нема у Франківську де випити кави? Та мільйон місць є. Але тут буде конкурс бариста, буде спеціальна якісна програма, ми будуємо спеціальну сцену, де все буде пов’язано з кавою. Наприклад, буде грати «Кавова кантата» Йоганна Себастьяна Баха (видатний німецький композитор, органіст і неперевершений майстер поліфонії – ред.).
Уже другий рік поспіль відновили ляльковий фестиваль "Лялькові Обереги” і цього року там буде 12 вистав. Одна буде надзвичайно цікава, я раджу на ній зупинитись – «АндерСон», це соціальний проект для малозрячих та незрячих дітей. Ця вистава з аудіоскрипцією, тобто діти матимуть спеціальні апарати, і людина-аудіоскриптор розповідатиме їм емоцію. Ще буде майстер-клас зі зрячими дітьми, яким зав’язуватимуть очі, вони ліпитимуть щось ручками, це така тактильна програма, а потім ділитимуться своїми враженнями. Таким чином ми виховуємо повагу до особливих дітей.
Далі Театральна локація працює на Малій і на Великій сценах. Проекти працюють дуже просто, оскільки у нас заявлено 400 років українському театру, то ми взяли контент суто український. Це сучасний балет на дві дії «Спляча красуня» – Раду Поклітару, міжнародний проект «10 тенорів» у виконанні кращих голосів України та Польщі, це вистава «Погані дороги» – соціальний проект про війну від Наталії Ворожбит і Тамари Трунової.
Щодо амбітних викликів, звичайно я хочу привезти хедлайнера, я дуже хотів цього року Алвіса Херманіса з Латвії із виставою «Чорне молоко», та, на жаль, у нього зайнятий цей період. Але це дуже хороша вистава і, думаю, що я все-таки на наступний рік привезу хедлайнера.
Щодо періоду фестивалю, чому саме ці дати 3-5 травня?
Коли зароджувалась ідея, 5 років тому, до мене звернулась група народних депутатів з Верховної Ради, губернатор, мер міста і запропонували зробити щось таке цікаве. Але оскільки в місті був ще один фестиваль, то ми зрозуміли, що нам треба прив’язуватись саме до весни, оскільки весною в Карпатах все розквітає, це нова енергія. У 2014 році була підписана конвенція, куди входить вісім країн Карпатського регіону, і її ратифікували саме весною. Тому цей період є благодатний. І звичайно Фестиваль вже йде, як подарунок Івано-Франківську до Дня міста.
Власне, якщо говорити про День міста. 4 травня також випадає День міста у Львові. На Вашу думку, це може відняти глядачів?
Львів, як одне з центральних туристичних міст, звичайно давно завоював цей ринок з його Leopolis Jazz Fest — міжнародним джазовим фестивалем, який щороку проходить у Львові починаючи з 2011 року.
Але якщо ставити на терези Львів і Франківськ, то ми маємо формувати відмінність. Тому наш фестиваль є поліфонічним і він вбирає в себе різні види мистецтв: арт – візуальне мистецтво, яке представлене малярством, народними промислами, різними фотовиставками. Цього року буде 18 виставок посольств. Це дуже багато, це величезна робота. Цього року ми привозимо виставку Івана Марчука. Далі ми маємо інсталяцію Оксани Чепелик. Це якби одна ніша.
Далі три роки тому я заснував скульптурний форум. Ми привозимо сюди скульпторів, які живуть в Городенці, вони працюють з кар’єром, з каменем. Потім перед фестивалем ми привозимо роботи. Першого року ми встановили скульптури в парку Адама Міцкевича, а минулого року попробували на майдані Шептицького.
Моя мета, я вже казав це місту і області, створити тут Парк скульптур. Не так, щоб зробити щось тимчасово, а вони потім десь розпорошаться, а щоб зробити це в одному місці. Бо коли, до прикладу іноземець приїжджає сюди, бере карту, і бачить на ній класну локацію – йому це цікаво. Мало того, я потім можу робити річні пленери скульпторів, давати їм різні теми і в цьому парку виділяти квадрати землі, де будуть встановлені локації скульптур. І потім, з часом це переросте у велике місто. Так як у Литві є до прикладу «Гора хрестів», вони там, як обереги. Так як ми бачимо біля Роттердаму у Нідерландах, там теж є історія молодих архітекторів. Так як минулого року ми привозили скульпторів з Мексики, вони роблять скульптури в скелях. Ми можемо зробити таке місто скульптур, таке впізнаване місце. І цього не треба соромитись чи боятися.
Бо ж традиції як закладаються? Це дуже просто. Ми мусимо народжувати їх. Мистецька традиція народжується від циклічності, повторювання. Від цього фактору звички народиться дуже цікава ідея, реалізація якої через Фестиваль, стане потім хорошим мистецьким і туристичним осередком для міста. І це треба розуміти. Людей треба збуджувати. Вони дуже сонні. Я не кажу за всіх, бо зустрів тут багато молодик класних волонтерів, які допомагають нам. Мені подобається співпрацювати з університетом, я бачу там багато молоді, вони прив’язані по двоє, волонтерами до іноземних делегацій. Я бачу, ці люди щось хочуть робити.
Тобто якщо місто має фестиваль, а таких фестивалів має бути десятки – то це буде говорити про те, що буде в’язатися все – і бізнес, і народжуватимуться традиції, цікаві історії.
От народилось створення Музею історії Франківська (МІФ). Наступного року буде ще щось нове. Далі ми створимо ініціативу, коли люди будуть самі хотіти бути дотичними до цього і щось приноситимуть своє. Головне рух. Основне зародити в людях не тільки ініціативу, а підтримку цієї ініціативи. Бо й лише ініціативи мало. От може бути ініціативна людина, і знаєте, як у законі Коха 80/20, коли людина може закритися і все. Робила, робила, робила, а тут не стало їй віри і все. Так от ці 20% - вони є.
Мушу сказати, якби не мій характер – цього фестивалю б не було. Мої люди інколи задають мені питання: «Богдан Дмитрович, у нас є великий фестиваль у Києві «О-ФЕСТ». Навіщо ми робимо цей фестиваль у Франківську?». Так, вони задають мені такі питання.
І що Ви відповідаєте?
Я відповідаю дуже смішно, жартую: «Тому що це наша філія там». Але якщо серйозно, мною щось рухає. Не знаю, як це пояснити. Мною рухає якась енергія, яка потребує постійно змін. І я розумію, що фестиваль дає ці зміни. По-перше, він знайомить людей. От вдумайтесь, я привіз сюди 68 дипломатів. Це цілий літак. Люди перезнайомились, народилась якась економічна ініціатива, бізнес-ініціатива. Тобто ми не повинні бути в якомусь вакуумі. Думаєте, сьогодні будь-яку ідею підтримують? – Її треба вигризти! На жаль.
Її треба доказати. І треба вміти ще РЕАЛІЗУВАТИ. Бо можна багато говорити і махати руками, а реалізувати дуже складно.
Уявіть собі ситуацію. У нас є трохи виділених бюджетних коштів по лінії Міністерства культури, через бюджетний комітет вони виділені на Національну спілку театральних діячів. А що таке бюджет? Бюджет працює по акту виконаних робіт. І як тоді мені привезти з Америки виконавця? Я ж йому маю проплатити квитки, дати аванс. І я шукаю спонсорів, я спілкуюся з людьми з бізнесу, долучаю їх. Тобто фестиваль такого масштабу - це дуже дороге задоволення. Надзвичайно дороге задоволення. Я думаю, якщо всі видатки і чинники порахувати, то це більше 10 мільйонів. Приблизно.
На відкриття «Carpathian Space» Ви плануєте театралізоване відкриття, яке покаже історію міста. Розкажіть детальніше, як виникла ідея?
Ми минулого року хотіли її зробити. Режисер уже цим займався. Але як завжди наштовхнулися на те, що наша ініціатива вмерла тут на безініціативі. Недотиснули. І я цього року сказав, що ні, тепер це буде 100%. Бо це ознака певного об’єднання.
Що ми хочемо зробити? Хочемо від Вічевого майдану сюди до площі Франка, де буде стояти головна сцена, а цього року у нас їх буде чотири, зробити театралізовану ходу з байкерами, з ретро-машинами, ми привозимо естрадно-циркову академію, також маємо театр «Воскресіння», який працює на ходулях і покаже свою програму.
О 18 год будемо мати невелику програму тут і потім о 18.30 буде офіційне відкриття. Вести його буде Діма Хоркін, керівник «Українського радіо», також на радіо буде пряма трансляція. Це дуже класна ініціатива. Відкриватиме відомий джаз-бенд Олександра Фокіна, який попрацював у Лондоні, в Америці. Він матиме 40-хвилинну програму з хорошою, дуже популярною, якісною музикою. Далі урочиста частина, а потім уже хедлайнер.
Ми так робимо кожного року: два національні хедлайнери і один закордонний. Така в мене ініціатива.
Я хотів цього року взагалі «Ace of Base» привезти. Зустрівся з ними в Америці, але вони щось не поділили та розійшлись. Тож я не ризикнув підписати контракт. Щось з топовими мені не везло цього року. Але минулого року ми привозили Kadebostany (швейцарська музична група, - ред.), їх теж не дуже знали, але нічого, все склалося. Люди були задоволені.
Що цього року приготували для дітей?
Для дітей соціальна вистава для незрячих «АндерСон». Фестиваль ляльок. Далі в Палаці Потоцького працюватиме щодня дитяча локація з різними конкурсами. Там буде бальний, вокальний і кулінарний день.
Також гостей фестивалю очікують локації Wine space, Coffee Space. Що буде тут?
Минулого року я створив спеціальний простір, майданчик на Вічевому майдані у стилі Loft. Бо мені хотіли ставити палатки, пропонували якісь дерев’яні хатки - я від того відмовився, бо це зовсім інший стиль.
А простір Wine space має бути не просто для того, щоб прийти попити вина, а для того, щоб познайомити людей з філософією вина. Тому що вино - це особлива поведінка, і що не так важливе нам саме вино, як послухати ту концертну програму, яку ми робимо тут.
На сцені звучатиме lounge, лірика у виконанні музичних колективів та співаків з Івано-Франківська. Тут ми взяли не топових хедлайнерів, а молодь, яка хоче себе проявити. У цьому задум.
Крім того, вино - це певна філософія спілкування. Тобто ми прагнемо навчити людей просто розслаблятися під музику і смакувати вино.
Друге, ми хотіли створити ще одну цікаву точку, де українські і закордонні виробники вина будуть знати, що кожного року можна сюди приїхати, попити вина, поїсти якісного сиру, а крім того й ознайомитися з новинками, з новою продукцією. Це такий певний рекламно-інформаційний семплінг, який дозволяє нам познайомитись з новою культурою.
Також на локації працюватиме «Школа вина», плануємо виступи сомельє від представлених виробників.
Для мене дуже важливо, щоб люди не сприймали Wine space, як місце, куди треба прийти набухатися і піти.
Це тусовочне місце, де люди мають навчитися дегустувати, а не пити. І дуже важливо, що це все відбувається під спеціальну музичну програму, яка закінчується перед хедлайнерівською. А далі вона триває уже під запис, під lounge-музику.
Але на Wine space в принципі і для виробників має бути цікава історія, які мають приїжджати сюди і мати певний марафон з продажу, тобто це також має бути виставка-продаж. Тобто людина продегустувала і вона може далі собі це купити. І, щоб не просто так, як в магазині, взяв пляшку, купив і пішов. А щоб їй розповіли про це вино, розказали, який це букет, як він розкривається, чому у нього такий характер, як і з чим його споживати.
Wine space - це культура споживання вина, освітня робота.
Вперше на цьогорічному фестивалі працюватиме кавова локація – COFFEE Space. Тут для мене дуже важливо, що ми граємо спеціальну музику пов’язану з кавою, це буде кантата Баха. (Канта́та (італ. cantata, від лат. canto — співаю) — твір урочистого або лірико-епічного характеру, що складається з декількох закінчених номерів, виконується співаками-солістами, хором у супроводі оркестру і призначений для концертного виконання. – ред.)
Бах написав майже двісті кантат, але до нас дійшли «Сільська кантата» і «Кавова», які є дуже популярними. Сама кавова кантата розрахована на 25 хв, але програма триватиме понад годину. Буде середовище з шести кубів, у яких знаходяться кавові спейси кожного виробника, І на сцені розмістимо екран, щоб показувати конкурс бариста, які демонструватимуть свою майстерність.
Якщо брати Арт-простір, цього року ще буде виставка, яку робить Національна спілка на алеї Адама Міцкевича. Тут буде 30 відомих корифеїв, але в новітньому виконанні, починаючи від корифеїв українського театру і завершуючи учасниками, які вже від нас відійшли. Їхні портрети подані в колажі. І це не просто розповідь про них, як про митців, а це цікавинки з їхнього життя, те, про що ви ніколи не прочитаєте у Вікіпедії. Ми зробили це з Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва. Це буде така вулична пропаганда, присвячена до 400-ліття українського театру.
А на Майдані Шептицького продовжиться проект, який ми уже робимо четвертий рік поспіль – «Народжені Карпатами». Тут співпраця з художньою академією, з кафедрою плакатного мистецтва, де молоді художники подають митців, які пов’язані з українськими Карпатами, хоч це не означає, що вони народились саме там. Наприклад, Сергій Параджанов, він тут не народився, але він створив геніальний фільм, якому понад 50 років, «Тіні забутих предків» і він жив у Криворівні, коли знімав. Далі Енді Воргол, його історія була пов’язана з тим, що його родина з Тернопільщини, і він дуже багато своїх вражень писав про гори. Тобто «Народжені Карпатами» - це люди, які отримали силу гір, Карпат…і потім міняли середовище – залишили дуже яскравий слід в історії культури і мистецтва.
У чому полягає особливість театрального напряму для цьогорічного фестивалю?
Повторюсь, це вистави для дітей. І на цьому наголошую. Оскільки дуже важливо отримати потім готового глядача. Його треба починати формувати саме з лялькового театру, з якісного контенту. Ми всі розказуємо, чому діти не ходять в театр – дуже просто, бо обірваний зв'язок і він неправильно задавався, не було цього якісного переходу і виховного процесу. Тому для мене це принципово. Хоч насправді це дуже дороге задоволення, бо їдуть дуже великі колективи, і це не дуже великий фідбек для нас. Але я на це пішов, бо вважаю, що це надзвичайно важлива справа в плані побудови нації.
Далі, якщо ми дивимось на Малу сцену в театрі Франка, першого дня о 16 годині вистава «Що робити у Попасній після шостої вечора?». Цього року тематика, присвячена майже документальному театру. Тут живі історії дітей, які пережили ці трагедії погромів, розгромів, бомбардувань і вони діляться цими історіями. Це дуже така сильна річ.
На другий день о 15 год ми граємо містичну драму «Москалиця» за повістю Марії Матіос. Це перше прочитання в Україні, яке зробила відома режисерка Влада Белозоренко.
На третій день ми граємо виставу «Отелло» - зовсім не «Отелло», яку поставив Стас Жирков. Цікава робота.
На вечірній сцені у перший день вистава «Погані дороги» Наталії Ворожбит і Тамари Трунової, це Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра.
Другий день – проект «10 тенорів», який зробила Національна оперета разом з польським агентством. Ми привозимо тенорів з України та Польщі і з оркестром Національної оперети.
Третій день – Раду Поклітару привозить свій балет «Спляча красуня». Це контемп, дуже цікава робота.
Таким чином розсегментовано: драма, муздрама і пластика.
Далі, з 2 травня починаються сезонні школи Національної спілки, присвячені майстерності актора і режисурі. Це майстер-класи, які триватимуть чотири дні. Тут уже суто професійна лабораторія.
З 3 травня починається круглий стіл 10-ти театральних критиків у фойє театру за участі Ані Веселовської, на якому будуть займатися професією журналіста, театрального критика та маркетингу.
Є ще дотичне до театру це — Літературна локація, яка проходитиме на Промприладі. А також у книгарні «Є» буде презентація книги Ганни Веселовської «Театр Миколи Садовського (1907-1920)».
Тобто театральна локація цього року дуже насичена.
Крім цього буде й вулична вистава театру «Воскресіння» на відкритому повітрі.
Давайте трішки відійдемо від фестивалю. Розкажіть, чим зараз живе Київська оперета?
Якщо прослідкувати, то Національна оперета України - це такий великий синдикат. Тому що у нас є п'ять сцен, три з яких відповідають за музичний напрямок, а дві суто драматичні – одна експериментальна Stage_Lab для молодих режисерів, друга Сцена «77» теж лабораторія. Одна велика сцена на Хрещатику на 800 місць. І ще сцена у театрі фойє - це салонний театр, де граються опери-буф, зінгшпілі та комічні опери. Такі напрямки.
Нещодавно 19 квітня ми зробили мюзикл «Сімейка Адамсів» з литовською командою. Перед цим ми створили рок-оперу «Біла ворона».
"Сімейка Адамсів" фото: operetta/Анатолій Федорців
"Біла ворона" фото: operetta
Музична сцена у нас вбирає в себе всі жанри музики тобто це опера, оперта і мюзикл. У нас йде вистава «Маруся Чурай» з етнофолком. Це суто драматична вистава. Символічно, вона якраз грається у день прийняття «мовного закону». Ми будемо стверджувати українське слово.
Ми дуже активні. У нас в сегменті є два фестивалі це - «Карпатський простір» і «Оперета фест». Також у нас дуже багато масових заходів, як наприклад, День Києва. Цього року ми привозимо Дідьє Маруані (французький музикант, композитор і клавішник, лідер групи «Space» - ред.). Це буде виступ під симфонічну музику з нашим оркестром.
Також ми сегментовані у «Оперу Європи». Національна оперета проводила великий міжнародний форум, на якому були 166 керівників оперних театрів світу, починаючи від Метрополітен-опера (провідний театр в США – ред.) і закінчуючи європейськими театрами.
Таким чином ми маємо сьогодні дуже багато кооперацій.
З Будапештським театром оперети і мюзиклу у нас проект 10 травня у Києві. Далі у нас з ними буде спільний проект «Герцогиня з Чикаго», для нього ми взяли уже погодження дочки Імре Кальмана (угорський композитор, - ред.). Ця прем’єра восени, ставить відомий молодий режисер Береш Атілла.
Тобто ми сьогодні дуже чітко сегментуємося. У нас є багато проектів, таких як іммерсивний театр, такі як «Ніч в опереті». І ми були перші у цьому. Далі театри в Україні почали повторювати, і ваш театр теж навіть створив до Дня театру такий проект.
Ми є певними законодавцями моди.
У нас надзвичайно потужний проект для дітей «Вихідний з оперетою» - це квести та майстер-класи. Після головних вистав ми продаємо квитки і діти майструють все, що хочуть, мають годинну програму, для них є спеціальний педагог. Я приділяю цьому дуже велику увагу.
І хочу сказати, що також маємо дуже багато потужних, якісних, молодих режисерів. Нещодавно випустили авторську моновиставу «Георг Отс», зараз Діма Захоженко з театром Малахова ставить виставу «На краю», прем’єра буде всередині травня. Потім «Розмова, якої не було» на сцені «77» це суто драматична вистава про монолог людини, яка помирає. Це такий напрям.
Чому ми почали забирати цей ринок? Бо, скажімо, в музичному світі ми сьогодні найбільш аншлаговий театр. У нас найбільша дохідна частина серед усіх театрів держави. Ми заробляємо за місяць так, як ваш театр за рік.
Як Ви оцінюєте стан українського театру? Чого він потребує?
За останні 2,5 роки український театр відчуває відродження з точки зору віддачі, фідбеку від глядача. Це аншлаги практично у всіх театрах. Десь краще, десь гірше. Але коли ми перекрили історію, канали з дешевими антрепризами з Росії – ми отримали дуже якісну віддачу. Я зараз дуже хвилююсь, як буде далі, чи не буде змінений вектор, чи не буде ця шантрапа москальська знову до нас заїжджати і пробувати перекуповувати ринок. Тому що український ринок сам по собі не дуже великий.
Друге – український театр зокрема по законодавству про контрактну систему отримав перезагрузку. Багато директорів театрів були змінені, театр омолодився. І це дало хорошу, дуже якісну конкуренцію.
І третє. Національна спілка підготувала декілька законодавчих баз, які створять дорожню карту для існування театру. Це скасування ПДВ, економія 20% на внутрішній баланс, який залишиться для розвитку театрів і це закон про створення національного продукту.
Плюс також те, що був створений український культурний фонд – це дало нову якісну загрузку, створення нових проектів, їх було 298. І ми розуміємо, що прийшла дуже велика якісна реалізація. Таким чином люди отримали і гастролі, і створення нових вистав, і фестивалі. І плюс ще у тому, український театр сьогодні дуже сильно омолодився.
Але які є виклики?
Український театр не став модним до кінця серед молоді. Він є чужим для телебачення. Він сьогодні є чужим для комерційних каналів. Тому український театр не має сьогодні квотності так, як наприклад має квоту музикант на радіо. А я вважаю, що театр - це якісний сильний соціальний інститут побудови держави. Скажу банальні речі, людина, яка ходить в театр, не дозволить собі на вулиці грубити. Це зовсім інша людина. Це морально готова людина до життєвих викликів. Тому на театр треба ставити великий акцент.
От дивіться, чому Китай зараз так потужно розвивається? Він заполонив сьогодні всі консерваторії Європи. Вони вчать своїх людей. Китай створює театр. Чому? Вони розуміють, що маючи економіку і не маючи духу, вони нічого не зроблять. Тому і ми мусимо ставити акцент на розвиток українського театру. Ну я не бачу, як по-іншому. Я цим живу, я за це вболіваю.
Ви сказали театр омолоджується. І власне не так давно вперше в Україні головним режисером Івано-Франківського музично-драматичного театру став французький режисер Жуль Одрі. Як Вам таке рішення?
Ну я Жуля Одрі привіз перший. І можете поставити провокативне запитання Ростиславу (Держипільському - директор-художній керівник Івано-Франківського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Івана Франка, - ред.) , хто перший привіз в Україну Жуля Одрі.
Раз на два роки я роблю міжнародну лабораторію молодих режисерів. Жуль Одрі був зареєстрований, я його прийняв, профінансував його приліт, він приїхав до нас, зробив півгодинну роботу, потім була прем’єра у театрі «Золоті ворота». Тому його я знаю дуже добре. Це талановитий, хороший хлопець. І я вважаю, що це чудовий, якісний знак. Це потрібно робити. Тому він уже знаний в Києві, він уже пройшов площадку мою, площадку «Золотих воріт» і добре, що зараз він тут.
Підсумовуючи, фестивалі покликані формувати естетичні смаки своїх гостей. Богдане Дмитровичу, на Вашу думку, що первинне етика чи естетика?
Естетика виховує етику. Це основний закон, який я сповідую у всьому. Якщо ви сьогодні потрапите в стіни Національної оперети України – ви зрозумієте, про що я казав. Якщо ви навіть погортаєте сторінки фото і подивитеся – це надпотужна історія з будівлею. Ми зробили велику реконструкцію.
Коли мені, до прикладу, казали на кавову локацію: «Ми поставимо палатки», - я відповідав: «Ні. Не при мені». Тому що тоді був би базар, а не Фестиваль. І я так роблю у всьому.
Мені не хочеться робити як-небудь.
Розмовляла Олена Британська
