Про день народження держави в цей час зазвичай прийнято говорити - і вже протягом не одного року - щось на кшталт «ще вчиться в школі дитина», «вже втратила дівочу цноту дівка», «вже молода жінка в пошуках серйозного і сильного каваліра - з заміром до одруження». І іншу сентиментальну словесну урочистість виголошуємо з тостами і без, поза антропоморфізацією якої ми, українці, не уявляємо себе.
От і знову можна сказати, що наша країна ще молода надто, недосвідчена, невинна і такє-сякє, тому не лаймо її сильно… А ми і її не лаємо, бо вона у нас одна (не враховуючи тітку Канаду, кузену Польщу, подругу Італію), солодка і сакральна. Ми лаємо її нікудишніх дітей, непевних любасів і колишніх рабовласників, та й себесебе штрикаємо голками, що не «пупер-мени- і-вумени».
З колишніми л. зрозуміло – повернення назад немає і не буде, тому що час сильніший за будь-які пристрасті, навіть найпалкіші збочення. А от що робити з цілою купою байстрюків і тих, хто її вкотре одружив на собі з числа «її рідних» ? Радіти з того, що Вона, як об’єкт, переживе своїх негативних суб’єктів, яким вготовано не більше сто двадцяти (за Біблією) – і ось-ось нарешті народить нових-чергових-добрих діточок ?
А якщо не дадуть дожити до справжньої молодості, до справжнього розквіту, хто гарантував ? А якщо нові діти – ті самі нові-старі виродки, просто з трохи іншими панятками ? Що тоді ? До чергової мачухи, ближньої чи далекої ? Сестри, тітки…
З наших ойкумен станом на день чинний все виглядає досить хмарно і прохолодно під самий кінець літа. Справа либонь не у місячно-сонячному затемненні, від якого ми встигли удрати, благо Кравчук і Компанія довго не вовтузилися після поразки гекачіпе – поставте свічку за його здоров’я, не згадуючи про кравчучки. Справа у клятих кіндерах, які явно хочуть маму пережити і заживо псам скроїти. Їх майбутнє – це лише їхнє теперішнє, і баста.
І нема що і чого казати/писати багацько, бо ти можеш бути вуйком валянком, а можеш високочолим експертом і чемпіоном з фактчекінгу, світовим кібераналітиком, батьком нової футурології і, що в нас все ще набагато більше цінується за все вище перелічене, циганкою Розою з проспекту Булгакова, а що завтра точно буде у тому майбутньому – enigma для всіх без розборів і польотів людинок.
Буде війна чи не буде війни, буде новий потужний цикл фінансово-економічної кризи чи може буде якийсь масштабний природний катаклізм, вам мільйони скажуть, що буде і мільйони що не буде, десь так само розкажуть і покажуть малюночками, що робити, коли буде і як далі весело жити, індиферентно до того буде чи не буде - поки буряки на городі у мене не зійдуть чи поки не завершиться остання серія екранізованої саги про дикунів Джорджа Мартіна, що так згуртувала світ сильніше за доляр і нафту.
Щоб бути як всі (Смартікі), видам свій гноз-прогноз і дам добру пораду. Від Світової війни, браття та сестри, світ врятує Світова Громадянська війна - єднаймося (як був сказав один закінчений пацифіст); майнити треба не лише біткоїн, а й слоїк з тушонкою, повидлом і молоком (як сказав хакер Профексер 666 в Second Life під аватарою гобліна) . І головне: знати, пам’ятати, що Незалежність - не раз у рік, ні, це не банальний факт відбуття, а тривалий процес, постійне становлення і він лише в міру сакральний через рано чи пізно свою неуникненну скінченність (як кажуть всі, кому не лінь).
Та все-таки віримо, що існують люди, які можуть черпати і передавати інформацію з точного периметра дійсності.
Можливо Гузар, незадовго до того, як піти у вічність, своїми вустами виголошував від Святого Духа - спокійно і вдумливо - у Парламенті: « …Велика справа таки здійсниться». Перевірте запас Святого духа в собі.
