АРЧІ: «Чорнобиль нічим не відрізняється від Франківська»

 

/data/blog/82200/a5175b0c857561e3043046ee840a69f4.jpg

 

23-річний Арчі (Артур Сачковський) із Калуша наразі безробітний, каже, йому гроші не потрібні, хоча й намагається з металошукачем відкопати єврейське золото.

 

Разом зі своїм 19-річним братом Чіфом (Андрієм) вони вже прославилися як диваки, наслідуючи американський рух «джекіс» і викидаючи всілякі невинні й безпечні коники, що не могло не викликати здивування, а то й обурення серед традиційного міщанства. «Галицький кореспондент» порозмовляв із Арчі про ще одне дивне і не таке вже й безпечне захоплення хлопців – мандрівки... в Чорнобильську зону.

 

– Як виникла досить божевільна ідея їздити в Чорнобиль на прогулянки?

Я колись думав, що це єдине таке закинуте місто. А їх є більше. В Японії – Хіросіма, Нагасакі. А взагалі, таких міст є 20 у світі. Мені такі місця цікаві: ніхто там не буває плюс екстрим від дикої природи. Та й узагалі, цікаво подивитися, в якому там усе стані. Раніше описували, що там було багато цікавих речей, але майже все порозкрадали, порозтягали. Взагалі, ми з моїм молодшим братом Чіфом у Чорнобильську зону їздили вже чотири рази з 2012 року. І зараз знову плануємо.

 

– Як виглядав ваш маршрут із Калуша?

З Калуша – до Києва. У Києві на автостанції сідаєш на автобус і до Іванкова – це таке село, найближче біля прикордонної зони. А звідти пішки або можна таксі за 100 гривень узяти, таксисти все знають, вони підвозять під паркан, де можна перелізти. Вночі перелазиш паркан і пішки проходиш усю 30-кілометрову зону відчуження. Спочатку доходиш до Чорнобиля. Ми думали, то закинуте місто, а воно виявилося не закинутим. Там усе працює. Взагалі, місто Чорнобиль нічим не відрізняється від Франківська. Ну, хіба розмірами. Там є магазини, люди ходять, якісь п’яні компанії ввечері гуляють...

 

– Невже Чорнобиль не вимер?

Ні. Ми також були в шоці (сміється). Там працюють робочі саркофага, вони там із сім’ями, в квартирах. Дітей, правда, ми не бачили, тільки дружин і чоловіків. Ми там навіть пива і хліба купили в дорогу.

 

– В якому стані місця, де вже немає людей?

Там майже нічого не залишилось. Багатоповерхівки затоплені: зверху вода прокапує на п’ять поверхів вниз. Років десь за п’ять-десять туди вже не буде сенсу їхати, не буде на що дивитися. Раніше треба було їхати, але я не додумувався. Раніше туди взагалі не можна було пробратися. Це зараз багато екскурсій, везуть офіційно за гроші. Але так нецікаво, хоч і дуже популярно. Туди завозять, показують 5-10 найцікавіших місць і відвозять назад. Такі поїздки розраховані на шість годин.

 

– Що найцікавішого ти там бачив?

Не знаю, як вам це пояснити (сміється). Там усе цікаво, якщо чесно. У кожному будинку – чи то великий, чи маленький –  залишилися цікаві речі побуту. Ми знайшли хату (чомусь її не так сильно розікрали), де читали якісь листи, запрошення на весілля, розглядали дитячі малюнки в зошитах... Ми обійшли майже всю Прип’ять, Чорнобиль і довколишні села. Прип’ять – місто таке, як Калуш, тобто є де розвернутися і є де пошукати. Так просто – гуляєш, ходиш, дивишся, намагаєшся не потрапити до рук прикордонників і уникаєш звірів.

 

– Багато звірів там?

Дуже. Вони повсюди. Їх ніхто не відстрілює і не відловлює вже 30 років, вони там почуваються прекрасно. Найбільше кабанів, ми їх зустрічали разів десять ­– просто посеред Прип’яті. Слава Богу, ми не натрапляли на вовків, хоч бачили багато їхніх слідів. Вовк – це вже страшніше. Від кабанів ми не тікали: вони нас обходили, а ми їх. А прикордонники взагалі казали: «Як ви, ідіоти, тут ходите? Ми боїмося тут з калашами вилазити з машини, а ви по ночах бродите без нічого...»

 

– Але ж не все так гладко йшло...

Перший раз ми дійшли до Прип’яті... Треба пояснити, що є один паркан – зона відчуження, 30-кілометрова зона, і довкола самої Прип’яті є паркан – 10-кілометрова зона. Перед цією 10-кілометровою зоною є ще один блокпост, останній. Нам чогось стало ліньки обходити його (сміється). От ми з братом і вирішили: давай ідемо і попросимося у них, може, пустять. Вони нас побачили і викликали наряд міліції з Чорнобиля. Ми підходимо і кажемо: «Хлопці, а можна нам туди зайти і погуляти? Ми деньок погуляємо і всьо». А вони: «Чуєте, дюдіки, а чого ви не обійшли нас?» – «Та не знаєм... Якось не захотіли» (Сміється). Нас забрали у відділок, оформили штраф – 300 з чимось гривень. Ми потім дико з себе сміялися: на що ми розраховували? Іти до людей, які охороняють об’єкт, і просити: ну, пропустіть нас (сміється). У нас є така фішка: ми з братом спочатку щось робимо, а потім дико-дико думаємо...

 

– Зі сталкерами зустрічалися в зоні?

Так, зустріли одного, який там живе вже кілька років. Він нам розказав багато цікавого. Ми його зустріли вночі вже майже біля Прип’яті. Привітались, познайомились, сіли перекурити. Років йому десь 40 з чимось. Він за щось відсидів. Жив раніше в зоні відчуження, сюди й повернувся, бо не було що робити. Там загалом живе до десятка чоловіків. Але кожен сам по собі. Вони розбирають на метал все, що знаходять, і раз-два на тиждень здають його у найближчий пункт прийому, скуповують провізію і повертаються назад.

 

– Яка була найбільша небезпека?

Дикі звірі. Я думав, що в мене психіка готова до цього. Виявилось, ні. От ми сіли з братом перепочити, просто посеред траси поскидали рюкзаки, і тут метрів за 7-10 від нас виходить таке-от жахіття патлате з іклами – мамаша і за нею маленькі поросята. І ти розумієш, що от зараз вона поверне свою морду, побачить тебе і побіжить на тебе... Оце реально страшно.

 

– А найбільш вражаючі кадри з самих міст?

Ми зайшли в дитячий садок у Прип’яті, і там були розкидані маленькі дитячі протигази... Там ще є популярна школа, в яку всі ходять – сталкери й екскурсії туди возять. Школа ця дуже добре збереглася, підручники, зошити, обладнання – все є. Ми навіть прихопили собі сувенір – червоний прапорець «Мир. Спорт. Дружба». Там відразу при вході теж 200-500 протигазів валяється.

 

– Де ви ночували?

Насправді, там багато сіл, у них ми і намагалися ночувати на підлозі. Там усе розікрали, навіть меблів нема. У самій Прип’яті в квартирах ще залишилися речі, ми навіть орендували собі розкішну двокімнатну квартиру з меблями, диваном (сміється).

 

– Траплялися неприємні пригоди?

Коли ми йшли з Чіфом вперше, він пробив іржавим цвяхом ногу в селі Россоха. Ми після цього ще п’ять днів прожили в цьому селі: він не міг нікуди йти, нога розпухла. Було дуже «весело», бо води і їжі розраховано було тільки туди і назад. А тут на п’ять днів вибилися з графіка – то збирали дощову воду і їли яблука, ягоди, все що в селі знаходили. Через п’ять днів нога загоїлася, і ми вирушили далі.

 

– А курйози були?

Була весела історія в цьому ж селі Россоха, де Чіф проколов ногу. Дорогою туди ми промокли до нитки, бо страшенно лило. В селі знайшли першу-ліпшу хату і вирішили просохнути. Там ще були якісь меблі, дрова, можна було розпалити багаття. До наступного дня ще не все просохло, і ми вирішили піти надвір просушитися. А Чіф ходити не міг, бо нога дуже боліла. То я його взяв до себе на ґарґоші, виніс з хати, посадив надворі, розпалив багаття, розклав одяг. А Чіф був голий абсолютно, бо одяг ще не просох. Потім уже вирішили повертатися назад у хату, я переніс всі речі, все позабирав, залишився один Чіф. Я беру його на ґарґоші голого, щось своє розказуємо, сміємося, я його несу і тут чую, він каже: от п***ц... Я піднімаю голову – а то стоять люди (сміється). Стоять три хлопці і дівчина. Ми завмерли, я стою з братом, а то не дуже видно, що він голий, видно тільки ноги і що він мене обіймає зверху. Ми такі стоїмо... То була наша перша зустріч там. Я кажу: «Привіт». Вони: «Привіт». У них в руках були кошики з грибами. Я зрозумів, що то чуваки з села. Вони розпитали, що ми тут робимо, порадили, де краще вийти. Ми поговорили хвилин зо п’ять. І все: «Па-па!» - «Па-па!». Ми розвертаємося (сміється). Чіф із голим задом сміється й каже: «Давай обернемось і подивимось на їх обличчя». А я відповідаю: «Ні, йдемо вперед! Будьмо гордими!» Не знаю, що би я подумав, якби був на їхньому місці, коли в зоні відчуження, де боїшся будь-якого звуку, де дикі звірі і прикордонники ходять, – бігають по селу два типи, один з яких голий і на іншому катається (сміється).

 

– Що, крім цікавості, тебе тягне в Чорнобильську зону?

Мабуть, адреналін і потяг до пригод... Просто всюди нудно. А сюди таки тягне. Ми з братом хочемо ще раз з’їздити, подивитися ще два місця –  загублений порт мертвих кораблів, за годину ходьби від Прип’яті. І ще ми не були біля антен. Там є півтора кілометра антен заввишки 50 метрів і бункер. За совітів там була мега-мегалабораторія, і ці антени начебто були націлені шпигувати за Америкою.

 

 

– Але ж твоя цікавість гробить твоє здоров’я...

Як тільки ми зайшли у Прип’ять, відчув гіркуватий присмак у роті, бо радіація вбиває йод. Але за 10 хвилин звик. Правда, в мене голова боліла тиждень після поїздки. Але ніхто мені не довів, що радіація погано впливає на здоров’я (сміється). Я вважаю, що вона не впливає або впливає індивідуально на кожен організм. Ми перед поїздкою купили дозиметр. Біля 30-кілометрової зони чистіше, ніж у нас. У Калуші, Франківську більша радіація, ніж там. І скільки я їздив Україною, всюди є радіація, а там якраз найменша. Радіація починається вже після Чорнобиля і ближче до атомної електростанції – там уже 1-2 мікрозіберти. Хоча траплявся і червоний фон – «небезпечно для життя».

 

– Знаєте ще таких диваків, як ви?

Не знаємо, але зустрічали там, у зоні. Одного разу ми поїхали на святвечір у Прип’ять – щоб менше було прикордонників, бо переважно всі святкують. Думали, що будемо одні. А там зустріли ще таких чотирьох. На Новий рік було дві компанії, святкували. Ми теж із собою взяли два феєрверки, вилізли на найвищу у Прип’яті 24-поверхівку і постріляли звідти феєрверками.

 

Розмовляла Наталя ТКАЧИК, ГК


22.07.2015 1508 0
Коментарі (0)

05.06.2025
Олег Головенський

Про сучасні загрози, що потребують нової парадигми підготовки управлінців і фахівців та про нову освітню програму «Національна безпека», Фіртка поспілкувалася з куратором програми, професором кафедри публічного управління та адміністрування Василем Остап’яком.

1243
02.06.2025
Лука Головенський

Про репресії радянською системою українських науковців та лідерів визвольних змагань, про навчання і наукові дослідження Українського Вільного Університету в Мюнхені та його місію української культурної дипломатії Фіртка поспілкувалася з Ларисою Дідковською.  

1873 3
28.05.2025
Вікторія Матіїв

Фіртка порозмовляла з Сергієм Галкіним — колишнім морським піхотинуем Феодосійського батальйону. Після окупації Криму Росією у 2014 році, медики виявили в нього пухлину. Чоловіка визнали непридатним до служби. Відтоді він активно займається волонтерством: допомагає українським військовим та надає юридичні консультації.  

1144
25.05.2025
Олег Головенський

Фіртка підготувала «змішаний» рейтинг задекларованих зарплат місцевих посадовців, в який входять керівники рад та державних (військових) адміністрацій Івано-Франківщини та районів області.  

3735
23.05.2025
Вікторія Косович

Про методи викладання, сучасну школу історії та виклики професії Володимир Половський розповів журналістці Фіртки.

3421 7
21.05.2025
Тетяна Ткаченко

Про долю Центрального ринку, судові процеси, стихійну торгівлю та майбутні плани, журналістка Фіртки поспілкувалася з директором КП «Муніципальні Ринки» Мар’яном Слюзаром.

2776 1

Світ змінився до невпізнаваності зі стрімким розвитком технологій ми наче живемо у майбутньому. І водночас існують традиції, яким сотні років. Одна з таких  релігійних традицій — це шанування мощей святих у християнстві.

377

Ані висока освіченість, ані шляхетна спадковість, ані залучення до незлобивих віровчень не породжують усвідомленого гуманізму «просто так».

486

Звичайно знаковою подією у християнській сім`ї є перша сповідь і причастя дитини, але  цю важливу сакральну подію  батьки часто нівелюють, зміщуючи акценти з важливого на другорядне.  

1031

Поділ народів на «історичні» та «неісторичні» є ідейним спадком позаминулого століття. Історики кажуть, що методологічно він застарів. Певне, мають рацію. Попри це прихід Трампа продемонстрував, що певні історично «застарілі» та «архаїчні» речі здатні досить бадьоро та свіжо випірнати з минувшини.

1598
02.06.2025

На Прикарпатті завершується весняна посівна кампанія.  

1096
26.05.2025

На Івано-Франківщині триває посівна кампанія.  

1121
20.05.2025

Фіртка ділиться порадами та лайфхаками, які допоможуть зробити раціон більш корисним та збалансованим.

815
01.06.2025

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

6639
29.05.2025

У четвер, 29 травня, християни відзначають Вознесіння Христове.  

769
25.05.2025

У Біблії немає вичерпного пояснення природи людської душі. Але вивчивши, як використовується у Святому Письмі слово «душа», ми можемо зробити певні висновки.

44102
19.05.2025

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

3407
07.06.2025

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

35752 1
06.06.2025

В усьому світі санкції, накладені на Росію через її агресію в Україні, стали потужним інструментом, спрямованим на ізоляцію Кремля. Однак, як і у випадку з багатьма іншими, ці заходи не стали перепоною для всіх.  

286
01.06.2025

Другий тур виборів президента Польщі відбувається після того, як жоден з 13 кандидатів у першому турі 18 травня не здобув більше половини чинних голосів.  

418
27.05.2025

Німеччина, а також Франція, Велика Британія та США більше не мають обмежень щодо далекобійної зброї для України.  

698
22.05.2025

Держсекретар США Марко Рубіо відмовився назвати лідера Кремля володимира путіна воєнним злочинцем.  

775