АРЧІ: «Чорнобиль нічим не відрізняється від Франківська»

 

/data/blog/82200/a5175b0c857561e3043046ee840a69f4.jpg

 

23-річний Арчі (Артур Сачковський) із Калуша наразі безробітний, каже, йому гроші не потрібні, хоча й намагається з металошукачем відкопати єврейське золото.

 

Разом зі своїм 19-річним братом Чіфом (Андрієм) вони вже прославилися як диваки, наслідуючи американський рух «джекіс» і викидаючи всілякі невинні й безпечні коники, що не могло не викликати здивування, а то й обурення серед традиційного міщанства. «Галицький кореспондент» порозмовляв із Арчі про ще одне дивне і не таке вже й безпечне захоплення хлопців – мандрівки... в Чорнобильську зону.

 

– Як виникла досить божевільна ідея їздити в Чорнобиль на прогулянки?

Я колись думав, що це єдине таке закинуте місто. А їх є більше. В Японії – Хіросіма, Нагасакі. А взагалі, таких міст є 20 у світі. Мені такі місця цікаві: ніхто там не буває плюс екстрим від дикої природи. Та й узагалі, цікаво подивитися, в якому там усе стані. Раніше описували, що там було багато цікавих речей, але майже все порозкрадали, порозтягали. Взагалі, ми з моїм молодшим братом Чіфом у Чорнобильську зону їздили вже чотири рази з 2012 року. І зараз знову плануємо.

 

– Як виглядав ваш маршрут із Калуша?

З Калуша – до Києва. У Києві на автостанції сідаєш на автобус і до Іванкова – це таке село, найближче біля прикордонної зони. А звідти пішки або можна таксі за 100 гривень узяти, таксисти все знають, вони підвозять під паркан, де можна перелізти. Вночі перелазиш паркан і пішки проходиш усю 30-кілометрову зону відчуження. Спочатку доходиш до Чорнобиля. Ми думали, то закинуте місто, а воно виявилося не закинутим. Там усе працює. Взагалі, місто Чорнобиль нічим не відрізняється від Франківська. Ну, хіба розмірами. Там є магазини, люди ходять, якісь п’яні компанії ввечері гуляють...

 

– Невже Чорнобиль не вимер?

Ні. Ми також були в шоці (сміється). Там працюють робочі саркофага, вони там із сім’ями, в квартирах. Дітей, правда, ми не бачили, тільки дружин і чоловіків. Ми там навіть пива і хліба купили в дорогу.

 

– В якому стані місця, де вже немає людей?

Там майже нічого не залишилось. Багатоповерхівки затоплені: зверху вода прокапує на п’ять поверхів вниз. Років десь за п’ять-десять туди вже не буде сенсу їхати, не буде на що дивитися. Раніше треба було їхати, але я не додумувався. Раніше туди взагалі не можна було пробратися. Це зараз багато екскурсій, везуть офіційно за гроші. Але так нецікаво, хоч і дуже популярно. Туди завозять, показують 5-10 найцікавіших місць і відвозять назад. Такі поїздки розраховані на шість годин.

 

– Що найцікавішого ти там бачив?

Не знаю, як вам це пояснити (сміється). Там усе цікаво, якщо чесно. У кожному будинку – чи то великий, чи маленький –  залишилися цікаві речі побуту. Ми знайшли хату (чомусь її не так сильно розікрали), де читали якісь листи, запрошення на весілля, розглядали дитячі малюнки в зошитах... Ми обійшли майже всю Прип’ять, Чорнобиль і довколишні села. Прип’ять – місто таке, як Калуш, тобто є де розвернутися і є де пошукати. Так просто – гуляєш, ходиш, дивишся, намагаєшся не потрапити до рук прикордонників і уникаєш звірів.

 

– Багато звірів там?

Дуже. Вони повсюди. Їх ніхто не відстрілює і не відловлює вже 30 років, вони там почуваються прекрасно. Найбільше кабанів, ми їх зустрічали разів десять ­– просто посеред Прип’яті. Слава Богу, ми не натрапляли на вовків, хоч бачили багато їхніх слідів. Вовк – це вже страшніше. Від кабанів ми не тікали: вони нас обходили, а ми їх. А прикордонники взагалі казали: «Як ви, ідіоти, тут ходите? Ми боїмося тут з калашами вилазити з машини, а ви по ночах бродите без нічого...»

 

– Але ж не все так гладко йшло...

Перший раз ми дійшли до Прип’яті... Треба пояснити, що є один паркан – зона відчуження, 30-кілометрова зона, і довкола самої Прип’яті є паркан – 10-кілометрова зона. Перед цією 10-кілометровою зоною є ще один блокпост, останній. Нам чогось стало ліньки обходити його (сміється). От ми з братом і вирішили: давай ідемо і попросимося у них, може, пустять. Вони нас побачили і викликали наряд міліції з Чорнобиля. Ми підходимо і кажемо: «Хлопці, а можна нам туди зайти і погуляти? Ми деньок погуляємо і всьо». А вони: «Чуєте, дюдіки, а чого ви не обійшли нас?» – «Та не знаєм... Якось не захотіли» (Сміється). Нас забрали у відділок, оформили штраф – 300 з чимось гривень. Ми потім дико з себе сміялися: на що ми розраховували? Іти до людей, які охороняють об’єкт, і просити: ну, пропустіть нас (сміється). У нас є така фішка: ми з братом спочатку щось робимо, а потім дико-дико думаємо...

 

– Зі сталкерами зустрічалися в зоні?

Так, зустріли одного, який там живе вже кілька років. Він нам розказав багато цікавого. Ми його зустріли вночі вже майже біля Прип’яті. Привітались, познайомились, сіли перекурити. Років йому десь 40 з чимось. Він за щось відсидів. Жив раніше в зоні відчуження, сюди й повернувся, бо не було що робити. Там загалом живе до десятка чоловіків. Але кожен сам по собі. Вони розбирають на метал все, що знаходять, і раз-два на тиждень здають його у найближчий пункт прийому, скуповують провізію і повертаються назад.

 

– Яка була найбільша небезпека?

Дикі звірі. Я думав, що в мене психіка готова до цього. Виявилось, ні. От ми сіли з братом перепочити, просто посеред траси поскидали рюкзаки, і тут метрів за 7-10 від нас виходить таке-от жахіття патлате з іклами – мамаша і за нею маленькі поросята. І ти розумієш, що от зараз вона поверне свою морду, побачить тебе і побіжить на тебе... Оце реально страшно.

 

– А найбільш вражаючі кадри з самих міст?

Ми зайшли в дитячий садок у Прип’яті, і там були розкидані маленькі дитячі протигази... Там ще є популярна школа, в яку всі ходять – сталкери й екскурсії туди возять. Школа ця дуже добре збереглася, підручники, зошити, обладнання – все є. Ми навіть прихопили собі сувенір – червоний прапорець «Мир. Спорт. Дружба». Там відразу при вході теж 200-500 протигазів валяється.

 

– Де ви ночували?

Насправді, там багато сіл, у них ми і намагалися ночувати на підлозі. Там усе розікрали, навіть меблів нема. У самій Прип’яті в квартирах ще залишилися речі, ми навіть орендували собі розкішну двокімнатну квартиру з меблями, диваном (сміється).

 

– Траплялися неприємні пригоди?

Коли ми йшли з Чіфом вперше, він пробив іржавим цвяхом ногу в селі Россоха. Ми після цього ще п’ять днів прожили в цьому селі: він не міг нікуди йти, нога розпухла. Було дуже «весело», бо води і їжі розраховано було тільки туди і назад. А тут на п’ять днів вибилися з графіка – то збирали дощову воду і їли яблука, ягоди, все що в селі знаходили. Через п’ять днів нога загоїлася, і ми вирушили далі.

 

– А курйози були?

Була весела історія в цьому ж селі Россоха, де Чіф проколов ногу. Дорогою туди ми промокли до нитки, бо страшенно лило. В селі знайшли першу-ліпшу хату і вирішили просохнути. Там ще були якісь меблі, дрова, можна було розпалити багаття. До наступного дня ще не все просохло, і ми вирішили піти надвір просушитися. А Чіф ходити не міг, бо нога дуже боліла. То я його взяв до себе на ґарґоші, виніс з хати, посадив надворі, розпалив багаття, розклав одяг. А Чіф був голий абсолютно, бо одяг ще не просох. Потім уже вирішили повертатися назад у хату, я переніс всі речі, все позабирав, залишився один Чіф. Я беру його на ґарґоші голого, щось своє розказуємо, сміємося, я його несу і тут чую, він каже: от п***ц... Я піднімаю голову – а то стоять люди (сміється). Стоять три хлопці і дівчина. Ми завмерли, я стою з братом, а то не дуже видно, що він голий, видно тільки ноги і що він мене обіймає зверху. Ми такі стоїмо... То була наша перша зустріч там. Я кажу: «Привіт». Вони: «Привіт». У них в руках були кошики з грибами. Я зрозумів, що то чуваки з села. Вони розпитали, що ми тут робимо, порадили, де краще вийти. Ми поговорили хвилин зо п’ять. І все: «Па-па!» - «Па-па!». Ми розвертаємося (сміється). Чіф із голим задом сміється й каже: «Давай обернемось і подивимось на їх обличчя». А я відповідаю: «Ні, йдемо вперед! Будьмо гордими!» Не знаю, що би я подумав, якби був на їхньому місці, коли в зоні відчуження, де боїшся будь-якого звуку, де дикі звірі і прикордонники ходять, – бігають по селу два типи, один з яких голий і на іншому катається (сміється).

 

– Що, крім цікавості, тебе тягне в Чорнобильську зону?

Мабуть, адреналін і потяг до пригод... Просто всюди нудно. А сюди таки тягне. Ми з братом хочемо ще раз з’їздити, подивитися ще два місця –  загублений порт мертвих кораблів, за годину ходьби від Прип’яті. І ще ми не були біля антен. Там є півтора кілометра антен заввишки 50 метрів і бункер. За совітів там була мега-мегалабораторія, і ці антени начебто були націлені шпигувати за Америкою.

 

 

– Але ж твоя цікавість гробить твоє здоров’я...

Як тільки ми зайшли у Прип’ять, відчув гіркуватий присмак у роті, бо радіація вбиває йод. Але за 10 хвилин звик. Правда, в мене голова боліла тиждень після поїздки. Але ніхто мені не довів, що радіація погано впливає на здоров’я (сміється). Я вважаю, що вона не впливає або впливає індивідуально на кожен організм. Ми перед поїздкою купили дозиметр. Біля 30-кілометрової зони чистіше, ніж у нас. У Калуші, Франківську більша радіація, ніж там. І скільки я їздив Україною, всюди є радіація, а там якраз найменша. Радіація починається вже після Чорнобиля і ближче до атомної електростанції – там уже 1-2 мікрозіберти. Хоча траплявся і червоний фон – «небезпечно для життя».

 

– Знаєте ще таких диваків, як ви?

Не знаємо, але зустрічали там, у зоні. Одного разу ми поїхали на святвечір у Прип’ять – щоб менше було прикордонників, бо переважно всі святкують. Думали, що будемо одні. А там зустріли ще таких чотирьох. На Новий рік було дві компанії, святкували. Ми теж із собою взяли два феєрверки, вилізли на найвищу у Прип’яті 24-поверхівку і постріляли звідти феєрверками.

 

Розмовляла Наталя ТКАЧИК, ГК


22.07.2015 1526 0
Коментарі (0)

26.06.2025
Олег Головенський

Фіртка вже проаналізувала декларації нардепів, керівників рад, ОВА та голів громад Прикарпаття за 2024 рік. Сьогодні — фінальна частина: декларації керівників правоохоронних органів області.

2109
24.06.2025
Павло Мінка

19 червня 2025 року Івано-Франківська обласна прокуратура повідомила: судитимуть організатора злочинної групи торговців бурштином.

842
21.06.2025
Діана Струк

Нікіта Тітов — художник, плакатист, ілюстратор. Ще кілька десятиліть тому він називав себе «ватніком», а сьогодні його роботи — символи українського спротиву. Його плакати надихають, підтримують і попереджають: Україна — сильна, і вона не зламається.

887
19.06.2025
Катерина Гришко

На початку червня 2025 року провели тендерні конкурси на роботи в навчальних закладах на суму майже 40 мільйонів гривень. Фірми відомі та мають кримінальні справи.  

884 3
16.06.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалася з керівником Івано-Франківського театру Ростиславом Держипільським, щоб дізнатися, як театр живе і працює під час війни, як народжуються нові вистави, які міжнародні проєкти підтримують українське мистецтво, а також про виклики сучасності і непересічну силу мистецтва в непростий час.

2713 3
14.06.2025
Вікторія Матіїв

Напередодні Всесвітнього дня донора крові Фіртка поцікавилася, скільки прикарпатців регулярно здають кров, яка підготовка й процедура донації, розпитала у лікарки-трансфузіологині Прикарпатського обласного центру служби крові Марти Щирби, як на потреби крові вплинула війна.  

1449

Ніколи ідіотизм не стає більш очевидним, як у момент, коли починають його зводити у абсолют великі писарі сентиментально-переконливих текстів у редакційних кімнатах центрів, які «творять думки».

619

Глибше за інших пірнули гностики перших століть християнської ери. Вони дійшли принципового висновку: таємниця часу сусідить з таємницею Бога. Сусідить так близько, так щільно й невіддільно, що її пізнання майже напевно відкриває браму Творця, як найбільшої з таємниць.

331

Світ змінився до невпізнаваності зі стрімким розвитком технологій ми наче живемо у майбутньому. І водночас існують традиції, яким сотні років. Одна з таких  релігійних традицій — це шанування мощей святих у християнстві.

994

Ані висока освіченість, ані шляхетна спадковість, ані залучення до незлобивих віровчень не породжують усвідомленого гуманізму «просто так».

1118
26.06.2025

Мер зазначив, що це приватний бізнес, а тому місто не видає земельні ділянки чи майно для таких закладів.

1924
19.06.2025

Станом на 1 червня 2025 року на Івано-Франківщині зареєстрували 901 фермерське господарство. Загальна площа сільськогосподарських угідь у їх власності та користуванні становить 40 тисяч гектарів.  

1062
12.06.2025

Все більше людей відмовляються від дієт і переходять до інтуїтивного харчування — підходу, що вчить слухати тіло, а не рахувати калорії.  

784
27.06.2025

Сьогодні, 27 червня, віряни відзначають свято Найсолодшого Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа – Людинолюбця.  

243
24.06.2025

Один чоловік ходив по окрузі, проклинаючи священика та розповсюджуючи про нього по всій парафії брехливі, злісні чутки.

14959
20.06.2025

Священник розповів про ставлення Церкви до дошлюбних статевих стосунків. 

7270
16.06.2025

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

703
26.06.2025

Роботи Нікіти Тітова стали символами українського спротиву. Його плакати підтримують, надихають і говорять мовою, яка зрозуміла кожному. Та попри публічне визнання, автор часто стикається з піратством власних робіт.  

252
26.06.2025

Рішення саміту НАТО, ухвалене у Гаазі за підтримки президента США Дональда Трампа, підтверджує статус росії як спільної загрози для всього Альянсу.  

167
23.06.2025

Прем’єр-міністр Британії Кір Стармер заявив, що ядерна програма Ірану — серйозна загроза, а США вжили заходів для усунення цієї загрози.  

274
19.06.2025

Депутати Верховної ради України 18 червня 2025 року підтримали в цілому законопроєкт № 11469 про множинне громадянство.   

560
18.06.2025

Україна готується до виборів після завершення воєнного стану, але це будуть не звичайні, а унікальні вибори, які потребуватимуть окремого закону.  

1013