Анна Заячківська – переможниця конкурсу Міс Україна 2013, представляла Україну на Міс Світу 2013, виконавця авторських пісень. Щира, неймовірно проста, ніжна та з безмежно добрим серцем дівчина.
Ань, скажи, будь ласка, що мотивувало Тебе прийняти участь у Міс Україна?
Я якось і не задумувалась над тим, що мене мотивувало це зробити, але був ряд збігів, які направили мене на цю дорогу. Для мене все це було досить неочікувано.
Я читала, що головною причиною була любовна історія…
… все Ви вичитуєте (Сміється). Ну і справді, ще однією причиною був не надто сприятливий період для мене, не надто гарні відносини із моїм хлопцем, і в один момент якось все розірвалося у нас. Напевно, я хотіла щось змінити, почати рухатись у новому напрямку, у цей час це було необхідністю для мене. Воно якось все комплексно співпало і вийшло, як вийшло.
Як гадаєш, чому Тобі віддали перевагу, що було в Тобі такого, чого не мали інші дівчата?
Я завжди старалась бути собою і виконувати все добре: усі позиції, постановочні номери та розумно відповідати на питання. Напевно, у ту хвилину, в той час я вирізнялась поміж усіх дівчат, що якимось чином зацікавило тих людей, які були у журі.
Вигравши конкурс в Україні Ти вирушила на Балі. Чи відчувала Ти підтримку з України?
Насправді, я розуміла, що їду не я, а моя країна. І ніколи особисто себе не представляла, а намагалася, якнайкраще представити Україну. Я отримала багато хороших відгуків від організаторів та фотографів, які обожнювали працювати зі мною. Також для мене стало приємністю, що мою пісню оцінив лондонський композитор та музикант, який був одним із членів журі. Якось він навіть сказав мені: «Спробуй себе на Євробаченні!» (Сміється).
Пісня, яку Ти представила на конкурсі, була написана Тобою?
Так, моя. Тільки частинка іноземною була перекладена дочкою Романа Калана.
Що взяла для себе від цього конкурсу? Повернулася іншою?
Так, приїхала трохи інакшою, адже я побачила зовсім інший світ з такими добрими, щирими, радісними людьми. Я не хочу сказати, що українці не є такими, але у нас є дуже багато проблем і речей, які пригнічують. Постійно на вулицях ми ходимо або сумні, або незадоволені, задумані, або ж заплакані. Рідкість, коли людина є така сяюча, осяяна сонцем.
Як думаєш, у чому наша проблема?
По-перше, інше відношення до життя. Вони дякували Богу за кожну хвилину, нам потрібно цього вчитися. По-друге, вони готові ділитися навіть тим, що мають, а мають вони небагато.
Після конкурсу, Ти приїхала в Україну вже з якимись конкретними пропозиціями?
Чесно, єдиною моєю помилкою було те, що я не відреагувала одразу на всі пропозиції, які отримала. Я приїхала в Україну, а за місяць вже був Майдан. У мене була можливість виїхати закордон, ніжитися на сонці і займатися своєю кар’єрою, та я обрала трохи інший шлях. На Майдані я фізично була присутньою три місяці.
Від самого початку?
Від кінця листопада і до січня.
Що робила там, чим допомагала?
Після того як приїхала в столицю я зрозуміла, що рук не вистачає на кухні. Тому, вирішила не тільки бути присутньою фізично на Майдані, хоча присутність в той момент там була також важливою, але вирішила замінити декількох дівчат на їхній зміні: готувала чай, канапки і т.д. Згодом я познайомилася із людьми, які проводили «Вільний Університет Майдану», де проводилися дуже цікаві обговорення. У новорічну ніч я уже вела там програми як ведуча із Євгенією Стрижевською. І хоч реакція мого тіла на холод була несприятлива, я ні на мить не пошкодувала, що була в ці дні там. Напевно, це був найкращий Новий рік у моєму житті.
Майдан завершився. А чи змінилися українці?
Напевно, як які. Люди, які мали певне відношення до цих подій, то стовідсотково змінилися. Коли я працювала у лікарні із потерпілими, допомагаючи їх перев’язувати, бачила молодого хлопця в якого із носа лилась кров, із рота також. В такі моменти не можна було не змінитися, не можна було не переоцінити своє життя і не задумуватися над правильністю тих речей, які Ти робив.
Чим зараз займаєшся?
Намагаюся втілити у життя свою мрію – створити благодійну організацію, школу, або ж лікарню.
Для кого, власне, буде ця школа?
Хотілося, щоб там навчалася талановита молодь, яка не має можливості навчатись. Ідея спрямована на дітей з сиротинців та інтернатів. Ми звикли приносити речі у дитячі будинки, але таким чином ми їх нічому не вчимо. Потрібно брати те хороше, що вони мають в собі і розвивати, намагатися пристосовувати їх до суспільства, щоб вони не були тільки користувачами, але й могли дати щось суспільству.
Що Ти вкладаєш у поняття краса?
Це поєднання внутрішнього, прекрасного Світу і зовнішнього. Це поняття для кожного індивідуальне. Я вірю, що Бог і так створює кожну людину прекрасною, а завдання людини працювати і самореалізовуватися.
Ти була на конкурсі краси, де Тебе оточували красиві, розумні дівчата. Приїхавши в Україну пересвідчилася у тому, що українці все ж таки найвродливіша нація?
Я бачила і справді дуже красивих дівчат, тому не знаю, як загалом говорити, хто вродливіший, але знаю одне: українці не дуже цінують красу. От в нас чоловіки надто розбещені жіночою красою, саме тому немає відповідного ставлення . Так насправді, я дуже обурена тим, що наші хлопці, чоловіки, не смію говорити за всіх, не вміють ставитися до жінки, як до леді, а іноземці, у свою чергу, як алмази відкопують цих красивих жінок, вчаться любити, поважати та цінувати їх, і не лише за зовнішність.
Що надихає Тебе у житті?
Саме життя. Продовжувати радіти життю, шукати більше позитиву та добрих речей.
У дитинстві хотіла бути: не знаю ким, але точно знала, що мені було б тісно у собі, якщо я не обрала б щось творче.
Остання переглянута кінострічка: фільм зроблений зі смаком та про смак – «Прянощі та пристрасть»
Остання прочитана книга: «Перехрестя» Чеповой В.В.
Улюблена кухня:своя фантазійна кухня. Люблю готувати нестандартні речі!
Країна в якій хотіла би жити: в рідній країні все таки найкраще.
