Аль-Коляда, або Репортаж "терориста"

Різдво 2011 року...

 

Знаковий час в історії України. Бо ми дізналися на цьогорічні Свята, що на нашій землі, виявляється, діє український підрозділ "Аль-Каїди" – страшна "Аль-Коляда".

 

Це вона спалила двері в галицькій кнайпі, у котрій був міський штаб Януковича. Підірвала погруддя нелюда-сатаніста Сталіна.

 

Окрім цього – брала активну участь у підготовці та здійсненні вбивства Джона Кеннеді в Далласі, нальоті на башти-близнюки в Нью-Йорку, а також – за допомогою пострілів із пневматичних рушниць змінила траєкторію Тунгуського метеориту, котрий на початку ХХ сторіччя гепнувся на Російську імперію. З таких же рушниць планувалося збити літак Януковича.

 

Маячня? Безумовно, що до 9 січня 2011 року це була б єдина думка, якби я прочитав усе, написане вище. Але в нинішній Україні – це не маячня, а, як виявилось, сувора дійсність.

 

Хронологія подій

 

Уже більш як 25 років я працюю ургентним хірургом на Дніпропетровщині. На Різдвяні Свята приїхав до матусі у Львів, де не був уже півроку.

 

Святвечір провів за родинним столом із мамою, братом та сином. 7-го січня, ми з моїми найближчими друзями та їх родинами сиділи за святковим столом у Тернополі, а 8-го – більшість із нас співали колядок на Івано-Франківщині.

 

Виявилось: це вже було "дуже підозрілим". Бо згодом, працівники МВС, хитро примружуючи очі, запитували: "А чого це ви всі разом зібралися? Щось тут не теє..." Безумовно, це був кримінальний злочин скоєний мною – я вирішив відсвяткувати Різдво з близькими людьми.

 

А найголовніше – усі ми виявилися членами страшної "Аль-Коляди".

 

9-го січня, об 11:00, біля рогатинського автовокзалу розпочалося те фантасмагоричне шоу, котре я буду пам'ятати, напевне, ціле життя...

 

Перебіг подій цього бурлеску був досить докладно висвітлений в інтернеті. Тому викладу лише деякі найяскравіші епізоди історії та думки щодо того, що відбулося й відбувається зараз.

 

Отже – 9 січня, сонячний день, площа біля автовокзалу міста Рогатин Івано-Франківської області.

 

Я лежу обличчям у брудному снігу, два здорові драби викручують мені руки, а третій репетує на весь Рогатин не своїм голосом: "Обережно! Він небезпечний! У нього в сумці зброя! В машину його!" Мене пакують в машину, везуть в Рогатинський РВВС. А я все ще не можу прийти до тями від обурення й нерозуміння ситуації.

 

У міліції мене при свідках обшукують, вилучають записник та два мобільних телефони. На моє запитання: "За що мене затримано?" – відповідь: "Слідчий все пояснить". Я даю свідчення, у мене знімають відбитки пальців, і до вечора ніхто нічого не пояснює. Усе на диво законно. А що вже прав людини дотримано – і не описати.

 

Приблизно о 21:00 мені несподівано надягають наручники, на голову щось чорне й непрозоре, та із криками "Бігом! Мовчати! Голову вниз!" – садять в автомобіль та везуть, як згодом виявилося, в Івано-Франківське облуправління МВС.

 

На допит я потрапляю приблизно о другій ночі.

 

Перше запитання слідчого: "Ви, напевно, знаєте, чому ви тут?" Моя відповідь – категорично негативна. Із протоколу затримання я дізнаюся, що співдіяв у підпалі дверей кафе-бару "Галич" в місті Галичі й у киданні у вікно туди ж пляшки із запальною сумішшю 20 грудня 2009 року.

 

Унікальна інформація!

 

Я кажу: "Пане слідчий! У цей час я доглядав смертельно хворого батька у Львові, де пробув до 24 грудня 2009 року включно". Відповідь: "Я маю право затримати вас на 72 години". І мене помістили в камеру Надвірнянського ІТТ.

 

Хочу сказати, що особисте життя й специфіка роботи навчили мене не шкодувати себе при будь-яких життєвих ситуаціях і намагатися завжди зберігати рівновагу. Але весь час запитував себе: "За що?". Я не скоїв жодного злочину, усе своє життя віддав служінню людям...

 

Так – я завжди був свідомим українцем і боровся за Українську Державу. Як і мій дід, Микола Стронський, старшина УСС та УГА, я вважав цю боротьбу своїм святим обов'язком. У серпневі дні 1991 року я очолював Кам'янську (Дніпродзержинську) міську організацію УРП. У 1992 році – був засновником та головою міської організації КУНу. У цей же час був ініціатором та співзасновником міської громади Преображення Господнього УГКЦ. У 1994 році – один із засновників ВО "Тризуб" імені Степана Бандери на Східній Україні.

 

То невже на 20-му році незалежності України – власне ця моя проукраїнська життєва позиція стала причиною мого перебування за ґратами?

 

10 січня – вечір, десь 19-20 година. Мене викликають у кімнату здійснення слідчих дій.

 

Заходжу під конвоєм: у кімнаті троє чоловіків – два російськомовних і один україномовний. Розмова розпочалась брутально. "Клікухі, поганяла, когда послєдній раз бил в Запорожьє, істочнікі фінансірованія!" – почали кричати двоє з цих чоловіків. На що я відповів, що не розумію, які "клікухі" та "поганяла" вони мають на увазі, а в Запоріжжі я останній раз був десь у 1999-2000 роках на курсах підвищення кваліфікації. "Какой ето єщьо кваліфікаціі – поджігателя ілі подривніка?"

 

Мої слова про те, що я вже 25 років працюю ургентним хірургом у Дніпродзержинську, привели до 10-20 секундного ефекту, котрий називається "німа сцена". Оговтавшись, мене почали переконувати, щоб я розповів усе, бо мої побратими всю неіснуючу провину перекладуть на мене.

 

Після декількох запитань один із чоловіків сказав мені: "Вспомінай всьо, а то ти будєш сидєть тут два мєсяца, а потом – полгода. І каждий день ми будєм пріходіть к тєбє". Після цього люб'язного повідомлення я їх більше не бачив...

 

11 січня, ранок, десь 9-10 година.

 

Мене везуть на медичний огляд у Надвірнянську районну лікарню. Весь цей час я думав про дві речі: про здоров'я моєї 83-річної мами, котру, між іншим, навіть не повідомили, де я й що зі мною, а також про те, що існує можливість того, що ніколи вже не зможу стояти за операційним столом і своїми руками рятувати людей.

 

Остання думка була особливо болісною, бо я живу своєю професією, вона складає величезну частину мого життя, як ментальну, так і дієву. Коли ж я потрапив у звичну й близьку для себе атмосферу лікарні, побачив хворих, середній медперсонал, відчув запахи лікувальної установи – це були найжорстокіші тортури!

 

Мене, хірурга, у наручниках, під конвоєм вели по лікарні. А повз мене пролітав, залишаючи мене на узбіччі, такий дорогий і близький для мене світ. Це була жахлива, макабрична грань між реальністю та фантазмом. Господня молитва допомогла мені втримати себе в руках...

 

Після відвідин лікарні, зі мною мали розмову працівник обласного управління МВС та співробітник обласного управління СБУ. Розмова проходила достатньо коректно, але ні про який підпал дверей мови не було.

 

Їх цікавила виключно діяльність "Тризубу".

 

Ближче до обіду мене переводять під охороною бійців "Беркуту" в ізолятор Івано-Франківського обласного управління СБУ. При цьому, звісно ж, – ніхто нічого не пояснює, на запитання не відповідає.

 

Увечері цього ж дня мене викликають. Слідчий, котрий веде мою справу, розповідає, що телебачення й інтернет, мовляв, аж захлинаються, переповідаючи подробиці справи. Я запитую, чи буде завтра санкція, бо 72 години мого затримання вже добігають кінця. Слідчий якось дивно подивився на мене й сказав: "Як начальство скаже..."

 

І я зрозумів, що це ще далеко не кінець...

 

12 січня вранці звучать слова: "З речами на вихід". Не буду зупинятись на подіях цього дня – мас-медіа та інтернет-ресурси докладно описували всі ці події. Скажу тільки, що нас шістьох, під посиленим конвоєм івано-франківського "Беркуту" перевезли до Львова, а звідти – чартерним рейсом на літаку, під охороною взводу автоматників – до Запоріжжя, до міського управління МВС.

 

На допит до слідчого я потрапив, просидівши напівроздягненим в автозаку – на вулиці був мороз – більше 2-х годин. Гуманно.

 

У Запоріжжі не було вчинено жодних "дурниць": не складено ні протоколу мого затримання, ні постанови про вибір запобіжного заходу. Усі запитання слідчих – знову виключно про "Тризуб". А ще – про моє відношення до Сталіна.

 

Тоді я й відкрив для себе нові історичні реалії сучасної України: виявляється, що Сталін ніякий не вбивця й злочинець, а мудрий державний діяч, що він, виявляється, не знищував мільйонів українців, а тридцяті роки двадцятого століття – це наочний приклад мирного співжиття народів СРСР; голод – це було стихійне лихо, а не штучний геноцид совєтського режиму проти української нації.

 

Це був черговий акт жахливої фантасмагорії – відчуття власного безправ'я, повної безкарності та вседозволеності тих людей, що оточували мене. Людей із тризубом та синьо-жовтим прапором на шевронах, котрі весь час натякали мені, що "Тризуб" – це фашистська, екстремістська організація.

 

А тому, ми – найбільші вороги цієї держави.

 

Після допиту мене ставлять до відома, що мене заберуть у Дніпропетровськ.

 

13 січня 2011 року, приблизно о 2-й годині ночі я потрапив в обласне управління МВС Дніпропетровська. Тут мені пред'являють протокол затримання, де констатувалося, що я є підозрюваним у справі про вбивство бізнесмена Брагінського 13 жовтня 2009 року.

 

Цікавий поворот справи.

 

Приблизно о 12:30 я був забраний із Дніпропетровського ІТТ на допит, котрий тривав близько 5 годин. Знову ж таки, слідчу цікавило все моє життя, починаючи зі шкільних років, моє членство в громадських та політичних організаціях, моя участь у громадському житті міста та області.

 

І тільки наприкінці допиту були задані конкретні запитання щодо справи, у котрій я був у якості підозрюваного.

 

Завершення цієї дикої фантасмагорії було таким: нас викликали до начальника слідчого відділу, котрий сказав, що ймовірність скоєння мною злочину "значно зменшилась". Тому мені змінюють міру запобіжного заходу на підписку про невиїзд, додавши при цьому, що він розуміє, через що мені довелося пройти...

 

Сталося це десь близько 18.00, 13 січня, на самісінький Щедрий Вечір...

 

Вже на вулиці, мені раптом пригадалися події вечора 10 січня, коли один із російськомовних чоловіків, котрі допитували мене в Івано-Франківську, задав мені запитання: "Ти віриш в Бога?". А за мить, не дочекавшись відповіді, зник за дверима.

 

І в цю мить, у мене, українця, "терориста", члена міфічної "Аль-Коляди", страшної української підпільної організації, визріло запитання до всіх дійових осіб цього театру абсурду:

 

"А ким для вас є Господь Ісус Христос? Чи згадуєте ви, сідаючи за Різдвяний чи Великодній стіл, про ті десятки, сотні невинних людей, котрі страждають у камерах та тюрмах, ідучи шляхом Христа?

 

А хто ж тоді ви?!.. Бездумні римські вояки? Чи, може – понтії пілати?

 

Чи усвідомлюєте ви, що настане мить, коли кожен із вас стане перед Творцем, і буде відповідати за всі свої земні справи? За обдурених, обібраних, страждаючих людей, котрих ви несправедливо тримали під вартою та піддавали тискові?

 

Що ви носите в душі й у серці, коли славите народження Спасителя чи святите паски?"

 

Що ж, доводиться констатувати: на 20-му році незалежності українці залишаються безправними й упослідженими на своїй землі. Одні – працюючи на державну систему, інші – перебуваючи під її пресом.

 

А нам та навколишньому світові – розповідають про" демократію" та "права людини"...

 

Сьогодні в Україні людей переслідують за світогляд та переконання, за любов до своєї землі, історії та мови.

 

Та ми ще є. Клопіт із нами владі.

 

Залишилося тільки створити резервацію для українців, у котрій би були заброньовані місця для наших нащадків. Права була та мудра людина, котра сказала, що для перемоги зла необхідна тільки байдужість добрих людей.

 

Якщо ми всі разом, та кожен окремо, будемо байдужі до зла – воно підкорить наш народ, і майбутні покоління стануть рабами...

 

Але ж навіщось, і для когось, писав поет: "Борітеся – поборете!"

 

Ростислав Винар, спеціально для УП


Коментарі (2)

пыпец 2011.02.10, 18:42
Не плутайте проукраїнську позицію з профашистською. Не всі свідомі українці фашисти.
Jozef 2011.02.10, 09:20
Поет писав не для "гречкосіїв", а для козаків- "лицарів духу". А для тих описаних і зацофаних у мундирах лише одне-зневага людей і довгі роки перебування у місцях куди вони пакують нормальних людей.Прикро лише,що немає прізвищ слідчих,я б пішов і подарував їм красниє гвоздікі-цвєток рєволюциї.Лиш не знаю коли той Бовван народився на світ.
02.02.2023
Тетяна Дармограй

Фіртка зібрала актуальну інформацію про правила вручення повісток під час воєнного стану та відповіді на розповсюджені запитання.

1321
24.01.2023
Тетяна Дармограй

Втеча з дому — це найчастіше протест дитини. Згідно зі статистикою, лише у 2022 році на Прикарпатті розшукували понад 180 дітей. На щастя, правоохоронці усіх знайшли та повернули батькам. 

853
16.01.2023
Тіна Любчик

Журналістка Фіртки розпитала в отця Йосафата Бойка, настоятеля парафії Святих Кирила і Методія в Крихівцях, як зберегти подружній союз, що символізує собою таїнство вінчання та як жити в сім’ї згідно з Божими заповідями.

6015
06.01.2023
Уляна Мокринчук

Журналістка Фіртки поспілкувалась з лікаркою-терапевтом, дієтологинею Тетяною Чевалюк та дізналась, як не переїдати під час святкових застіль, як харчуватись людям, які дотримувались посту та чим допомогти організму після свят.  

1567
03.01.2023
Тетяна Дармограй

Фіртка розповідає, які обов’язки у призовників, військовозобов’язаних і резервістів та що нового передбачає порядок.  

5964
30.12.2022
Уляна Мокринчук

Журналістка Фіртки дізналась, як новини впливають на людину, її стан та емоції та як в сьогоденні читати новини без шкоди для психічного здоров'я.

1728

Якби усіх людей, що беруть участь у дискусіях  в соцмережах, які розгорнулися довкола Почаївського монастиря, зібрати разом, то ними можна було б  легко заповнити центральний собор обителі та й весь  монастир до зовнішніх мурів.  

371

Потенціал енергетичних запасів і підземних сховищ газу України для забезпечення надійного резервного джерела природного газу для країн Європи, включно з Великобританією. Розкриття потенціалу Лондона, як світової фінтех-столиці, для сприяння широкомасштабним інвестиційним проєктам у цій сфері та створення мережевої платформи для співпраці та процвітання компаній в Україні та Великобританії.

1037

Нова українська школа стартувала влітку 2016 року з розробки й затвердження Державного стандарту початкової освіти та Державного стандарту базової освіти. "Зображення" бажаного випускника НУШ: особистість, патріот та інноватор. Задля досягнення поставлених завдань освіта має стати інклюзивною та компетентнісно орієнтованою.

1341

Через безліч фільмів та подорожей ми познайомилися з так званим «європейським» або «американським» Різдвом, де поміж красивих гірлянд не видно жодної згадки про Христа. Різдво Христове без Христа! 

1342
31.01.2023

Найулюбленішою стравою українців вважається червоний борщ. Готують його часто із засмажкою, різними овочами та м'ясом. Однак є такі інгредієнти, які можуть лише зіпсувати смак страви.  

298
25.01.2023

Всім відома фраза "краще не їсти після шести вечора". Багато людей дотримуються цього правила, особливо, коли намагаються схуднути. Але чи може сон натщесерце погано вплинути на самопочуття? Читайте, чи можна лягати спати голодним.  

516
20.01.2023

Пропонуємо підбірку продуктів, які допоможуть зберегти здоров'я у таких несприятливих для організму погодних умовах та зміцнити імунітет.

711
31.01.2023

Якщо люди вільного стану одружилися цивільно, і в них не було раніше іншого вінчання, то щоб вони могли іти до сповіді та до причастя — мають повінчатися.

276
24.01.2023

Коли подружжя переживає кризові моменти у сім’ї – слід прийти на розмову чи то до священника, чи до духівника, чи хорошого психолога, оскільки є різні ситуації й відповідно різні ділянки компетенції.

435
18.01.2023

19 січня за юліанським календарем українці святкують Водохреще. Цього дня є безліч різних традицій, безпосередньо пов'язаних з водою.

751
10.01.2023

Спільної комісії Української греко-католицької церкви та Православної церкви України, яка працюватиме над реформою церковного календаря, поки немає, але будь-які рішення церкви ухвалюватимуть спільно.  

1245
04.02.2023

Сьогодні працюють над оформленням необхідних документів та зйомкою відеофільму, який продемонструють згодом.

60
04.02.2023

Сили безпеки і оборони України продовжують посилюватися. Так, в МВС почали формувати штурмові бригади «Гвардія наступу».  

97
31.01.2023

Президент Хорватії Зоран Міланович заявив, що виступає проти передачі зброї Україні західними союзниками, а також висловив переконання в тому, що окупований Росією Крим ніколи не повернеться до складу України.  

237
25.01.2023

Президент Володимир Зеленський подякував лідерам Німеччини й США за рішення надати Україні танки Leopard 2 і M1 Abrams, зазначивши, що провідне значення тепер має їхня кількість та швидкість постачання.  

408
20.01.2023

Голова грузинської провладної партії виступив за відновлення прямого авіасполучення між Тбілісі та москвою.  

639