Аль-Коляда, або Репортаж "терориста"

Різдво 2011 року...

 

Знаковий час в історії України. Бо ми дізналися на цьогорічні Свята, що на нашій землі, виявляється, діє український підрозділ "Аль-Каїди" – страшна "Аль-Коляда".

 

Це вона спалила двері в галицькій кнайпі, у котрій був міський штаб Януковича. Підірвала погруддя нелюда-сатаніста Сталіна.

 

Окрім цього – брала активну участь у підготовці та здійсненні вбивства Джона Кеннеді в Далласі, нальоті на башти-близнюки в Нью-Йорку, а також – за допомогою пострілів із пневматичних рушниць змінила траєкторію Тунгуського метеориту, котрий на початку ХХ сторіччя гепнувся на Російську імперію. З таких же рушниць планувалося збити літак Януковича.

 

Маячня? Безумовно, що до 9 січня 2011 року це була б єдина думка, якби я прочитав усе, написане вище. Але в нинішній Україні – це не маячня, а, як виявилось, сувора дійсність.

 

Хронологія подій

 

Уже більш як 25 років я працюю ургентним хірургом на Дніпропетровщині. На Різдвяні Свята приїхав до матусі у Львів, де не був уже півроку.

 

Святвечір провів за родинним столом із мамою, братом та сином. 7-го січня, ми з моїми найближчими друзями та їх родинами сиділи за святковим столом у Тернополі, а 8-го – більшість із нас співали колядок на Івано-Франківщині.

 

Виявилось: це вже було "дуже підозрілим". Бо згодом, працівники МВС, хитро примружуючи очі, запитували: "А чого це ви всі разом зібралися? Щось тут не теє..." Безумовно, це був кримінальний злочин скоєний мною – я вирішив відсвяткувати Різдво з близькими людьми.

 

А найголовніше – усі ми виявилися членами страшної "Аль-Коляди".

 

9-го січня, об 11:00, біля рогатинського автовокзалу розпочалося те фантасмагоричне шоу, котре я буду пам'ятати, напевне, ціле життя...

 

Перебіг подій цього бурлеску був досить докладно висвітлений в інтернеті. Тому викладу лише деякі найяскравіші епізоди історії та думки щодо того, що відбулося й відбувається зараз.

 

Отже – 9 січня, сонячний день, площа біля автовокзалу міста Рогатин Івано-Франківської області.

 

Я лежу обличчям у брудному снігу, два здорові драби викручують мені руки, а третій репетує на весь Рогатин не своїм голосом: "Обережно! Він небезпечний! У нього в сумці зброя! В машину його!" Мене пакують в машину, везуть в Рогатинський РВВС. А я все ще не можу прийти до тями від обурення й нерозуміння ситуації.

 

У міліції мене при свідках обшукують, вилучають записник та два мобільних телефони. На моє запитання: "За що мене затримано?" – відповідь: "Слідчий все пояснить". Я даю свідчення, у мене знімають відбитки пальців, і до вечора ніхто нічого не пояснює. Усе на диво законно. А що вже прав людини дотримано – і не описати.

 

Приблизно о 21:00 мені несподівано надягають наручники, на голову щось чорне й непрозоре, та із криками "Бігом! Мовчати! Голову вниз!" – садять в автомобіль та везуть, як згодом виявилося, в Івано-Франківське облуправління МВС.

 

На допит я потрапляю приблизно о другій ночі.

 

Перше запитання слідчого: "Ви, напевно, знаєте, чому ви тут?" Моя відповідь – категорично негативна. Із протоколу затримання я дізнаюся, що співдіяв у підпалі дверей кафе-бару "Галич" в місті Галичі й у киданні у вікно туди ж пляшки із запальною сумішшю 20 грудня 2009 року.

 

Унікальна інформація!

 

Я кажу: "Пане слідчий! У цей час я доглядав смертельно хворого батька у Львові, де пробув до 24 грудня 2009 року включно". Відповідь: "Я маю право затримати вас на 72 години". І мене помістили в камеру Надвірнянського ІТТ.

 

Хочу сказати, що особисте життя й специфіка роботи навчили мене не шкодувати себе при будь-яких життєвих ситуаціях і намагатися завжди зберігати рівновагу. Але весь час запитував себе: "За що?". Я не скоїв жодного злочину, усе своє життя віддав служінню людям...

 

Так – я завжди був свідомим українцем і боровся за Українську Державу. Як і мій дід, Микола Стронський, старшина УСС та УГА, я вважав цю боротьбу своїм святим обов'язком. У серпневі дні 1991 року я очолював Кам'янську (Дніпродзержинську) міську організацію УРП. У 1992 році – був засновником та головою міської організації КУНу. У цей же час був ініціатором та співзасновником міської громади Преображення Господнього УГКЦ. У 1994 році – один із засновників ВО "Тризуб" імені Степана Бандери на Східній Україні.

 

То невже на 20-му році незалежності України – власне ця моя проукраїнська життєва позиція стала причиною мого перебування за ґратами?

 

10 січня – вечір, десь 19-20 година. Мене викликають у кімнату здійснення слідчих дій.

 

Заходжу під конвоєм: у кімнаті троє чоловіків – два російськомовних і один україномовний. Розмова розпочалась брутально. "Клікухі, поганяла, когда послєдній раз бил в Запорожьє, істочнікі фінансірованія!" – почали кричати двоє з цих чоловіків. На що я відповів, що не розумію, які "клікухі" та "поганяла" вони мають на увазі, а в Запоріжжі я останній раз був десь у 1999-2000 роках на курсах підвищення кваліфікації. "Какой ето єщьо кваліфікаціі – поджігателя ілі подривніка?"

 

Мої слова про те, що я вже 25 років працюю ургентним хірургом у Дніпродзержинську, привели до 10-20 секундного ефекту, котрий називається "німа сцена". Оговтавшись, мене почали переконувати, щоб я розповів усе, бо мої побратими всю неіснуючу провину перекладуть на мене.

 

Після декількох запитань один із чоловіків сказав мені: "Вспомінай всьо, а то ти будєш сидєть тут два мєсяца, а потом – полгода. І каждий день ми будєм пріходіть к тєбє". Після цього люб'язного повідомлення я їх більше не бачив...

 

11 січня, ранок, десь 9-10 година.

 

Мене везуть на медичний огляд у Надвірнянську районну лікарню. Весь цей час я думав про дві речі: про здоров'я моєї 83-річної мами, котру, між іншим, навіть не повідомили, де я й що зі мною, а також про те, що існує можливість того, що ніколи вже не зможу стояти за операційним столом і своїми руками рятувати людей.

 

Остання думка була особливо болісною, бо я живу своєю професією, вона складає величезну частину мого життя, як ментальну, так і дієву. Коли ж я потрапив у звичну й близьку для себе атмосферу лікарні, побачив хворих, середній медперсонал, відчув запахи лікувальної установи – це були найжорстокіші тортури!

 

Мене, хірурга, у наручниках, під конвоєм вели по лікарні. А повз мене пролітав, залишаючи мене на узбіччі, такий дорогий і близький для мене світ. Це була жахлива, макабрична грань між реальністю та фантазмом. Господня молитва допомогла мені втримати себе в руках...

 

Після відвідин лікарні, зі мною мали розмову працівник обласного управління МВС та співробітник обласного управління СБУ. Розмова проходила достатньо коректно, але ні про який підпал дверей мови не було.

 

Їх цікавила виключно діяльність "Тризубу".

 

Ближче до обіду мене переводять під охороною бійців "Беркуту" в ізолятор Івано-Франківського обласного управління СБУ. При цьому, звісно ж, – ніхто нічого не пояснює, на запитання не відповідає.

 

Увечері цього ж дня мене викликають. Слідчий, котрий веде мою справу, розповідає, що телебачення й інтернет, мовляв, аж захлинаються, переповідаючи подробиці справи. Я запитую, чи буде завтра санкція, бо 72 години мого затримання вже добігають кінця. Слідчий якось дивно подивився на мене й сказав: "Як начальство скаже..."

 

І я зрозумів, що це ще далеко не кінець...

 

12 січня вранці звучать слова: "З речами на вихід". Не буду зупинятись на подіях цього дня – мас-медіа та інтернет-ресурси докладно описували всі ці події. Скажу тільки, що нас шістьох, під посиленим конвоєм івано-франківського "Беркуту" перевезли до Львова, а звідти – чартерним рейсом на літаку, під охороною взводу автоматників – до Запоріжжя, до міського управління МВС.

 

На допит до слідчого я потрапив, просидівши напівроздягненим в автозаку – на вулиці був мороз – більше 2-х годин. Гуманно.

 

У Запоріжжі не було вчинено жодних "дурниць": не складено ні протоколу мого затримання, ні постанови про вибір запобіжного заходу. Усі запитання слідчих – знову виключно про "Тризуб". А ще – про моє відношення до Сталіна.

 

Тоді я й відкрив для себе нові історичні реалії сучасної України: виявляється, що Сталін ніякий не вбивця й злочинець, а мудрий державний діяч, що він, виявляється, не знищував мільйонів українців, а тридцяті роки двадцятого століття – це наочний приклад мирного співжиття народів СРСР; голод – це було стихійне лихо, а не штучний геноцид совєтського режиму проти української нації.

 

Це був черговий акт жахливої фантасмагорії – відчуття власного безправ'я, повної безкарності та вседозволеності тих людей, що оточували мене. Людей із тризубом та синьо-жовтим прапором на шевронах, котрі весь час натякали мені, що "Тризуб" – це фашистська, екстремістська організація.

 

А тому, ми – найбільші вороги цієї держави.

 

Після допиту мене ставлять до відома, що мене заберуть у Дніпропетровськ.

 

13 січня 2011 року, приблизно о 2-й годині ночі я потрапив в обласне управління МВС Дніпропетровська. Тут мені пред'являють протокол затримання, де констатувалося, що я є підозрюваним у справі про вбивство бізнесмена Брагінського 13 жовтня 2009 року.

 

Цікавий поворот справи.

 

Приблизно о 12:30 я був забраний із Дніпропетровського ІТТ на допит, котрий тривав близько 5 годин. Знову ж таки, слідчу цікавило все моє життя, починаючи зі шкільних років, моє членство в громадських та політичних організаціях, моя участь у громадському житті міста та області.

 

І тільки наприкінці допиту були задані конкретні запитання щодо справи, у котрій я був у якості підозрюваного.

 

Завершення цієї дикої фантасмагорії було таким: нас викликали до начальника слідчого відділу, котрий сказав, що ймовірність скоєння мною злочину "значно зменшилась". Тому мені змінюють міру запобіжного заходу на підписку про невиїзд, додавши при цьому, що він розуміє, через що мені довелося пройти...

 

Сталося це десь близько 18.00, 13 січня, на самісінький Щедрий Вечір...

 

Вже на вулиці, мені раптом пригадалися події вечора 10 січня, коли один із російськомовних чоловіків, котрі допитували мене в Івано-Франківську, задав мені запитання: "Ти віриш в Бога?". А за мить, не дочекавшись відповіді, зник за дверима.

 

І в цю мить, у мене, українця, "терориста", члена міфічної "Аль-Коляди", страшної української підпільної організації, визріло запитання до всіх дійових осіб цього театру абсурду:

 

"А ким для вас є Господь Ісус Христос? Чи згадуєте ви, сідаючи за Різдвяний чи Великодній стіл, про ті десятки, сотні невинних людей, котрі страждають у камерах та тюрмах, ідучи шляхом Христа?

 

А хто ж тоді ви?!.. Бездумні римські вояки? Чи, може – понтії пілати?

 

Чи усвідомлюєте ви, що настане мить, коли кожен із вас стане перед Творцем, і буде відповідати за всі свої земні справи? За обдурених, обібраних, страждаючих людей, котрих ви несправедливо тримали під вартою та піддавали тискові?

 

Що ви носите в душі й у серці, коли славите народження Спасителя чи святите паски?"

 

Що ж, доводиться констатувати: на 20-му році незалежності українці залишаються безправними й упослідженими на своїй землі. Одні – працюючи на державну систему, інші – перебуваючи під її пресом.

 

А нам та навколишньому світові – розповідають про" демократію" та "права людини"...

 

Сьогодні в Україні людей переслідують за світогляд та переконання, за любов до своєї землі, історії та мови.

 

Та ми ще є. Клопіт із нами владі.

 

Залишилося тільки створити резервацію для українців, у котрій би були заброньовані місця для наших нащадків. Права була та мудра людина, котра сказала, що для перемоги зла необхідна тільки байдужість добрих людей.

 

Якщо ми всі разом, та кожен окремо, будемо байдужі до зла – воно підкорить наш народ, і майбутні покоління стануть рабами...

 

Але ж навіщось, і для когось, писав поет: "Борітеся – поборете!"

 

Ростислав Винар, спеціально для УП


Коментарі (2)

пыпец 2011.02.10, 18:42
Не плутайте проукраїнську позицію з профашистською. Не всі свідомі українці фашисти.
Jozef 2011.02.10, 09:20
Поет писав не для "гречкосіїв", а для козаків- "лицарів духу". А для тих описаних і зацофаних у мундирах лише одне-зневага людей і довгі роки перебування у місцях куди вони пакують нормальних людей.Прикро лише,що немає прізвищ слідчих,я б пішов і подарував їм красниє гвоздікі-цвєток рєволюциї.Лиш не знаю коли той Бовван народився на світ.
09.07.2025
Тетяна Дармограй

В інтерв’ю професорка кафедри судової медицини Івано-Франківського національного медичного університету Наталія Козань розповіла про процес та методи ідентифікації тіл загиблих військових, виклики, з якими стикаються фахівці та чому ця робота — це насамперед про гідність.  

1283
05.07.2025
Вікторія Косович

Про те, що таке фемінізм, як він розвивався в українському суспільстві та чому його не потрібно боятися, Фіртка поспілкувалася з журналісткою та письменницею, авторкою книги "Слово на літеру "Ф" Іриною Славінською.

1017
30.06.2025
Тетяна Ткаченко

Про актуальність проблеми больового синдрому в периопераційному періоді журналістці Фіртки розповів завідувач кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Івано-Франківського національного медичного університету, професор Іван Тітов.  

2031
26.06.2025
Олег Головенський

Фіртка вже проаналізувала декларації нардепів, керівників рад, ОВА та голів громад Прикарпаття за 2024 рік. Сьогодні — фінальна частина: декларації керівників правоохоронних органів області.

3507
24.06.2025
Павло Мінка

19 червня 2025 року Івано-Франківська обласна прокуратура повідомила: судитимуть організатора злочинної групи торговців бурштином.

1309
21.06.2025
Діана Струк

Нікіта Тітов — художник, плакатист, ілюстратор. Ще кілька десятиліть тому він називав себе «ватніком», а сьогодні його роботи — символи українського спротиву. Його плакати надихають, підтримують і попереджають: Україна — сильна, і вона не зламається.

1293

По соцмережах пішла дискусія про зрізані кілька дерев (ялинок) на Івано-Франківській Площі Ринок. «Політично» мотивований ґвалт наростає. Аж до вимог «засадити» ринкову площу деревами та зробити парк.

1609

Гадаю багато хто був свідком такої ситуації в церкві, коли дитина могла пробігтись у церкві, кудись заглядати, можливо щось голосно запитувати й одразу отримати зауваження або присоромлення від інших, часто старших, людей або бабусь.

461

Ніколи ідіотизм не стає більш очевидним, як у момент, коли починають його зводити у абсолют великі писарі сентиментально-переконливих текстів у редакційних кімнатах центрів, які «творять думки».

1103

Тема про заборону абортів, яку вчора запустила Івано-Франківська міськрада, не «від добра» і, звісно, «для піару». Якщо «піаром» вважати висловлення консервативної правої традиціоналістської політичної позиції.

1273
04.07.2025

Харчування під час війни немає відрізнятись від звичного раціону, який був у мирний час, та обов'язково повинне бути збалансованим. 

24229
30.06.2025

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

477
26.06.2025

Мер зазначив, що це приватний бізнес, а тому місто не видає земельні ділянки чи майно для таких закладів.

2638
05.07.2025

Протягом двох днів, 12-13 липня, у Погінському монастирі Успіння Матері Божої відбудеться XVI міжнародний з'їзд Апостольства страждальної Матері Божої покровительки доброї смерті.  

565
30.06.2025

У рамках цього благодійного заходу зібрали 78 тисяч 320 гривень на підтримку 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».  

1475
27.06.2025

Сьогодні, 27 червня, віряни відзначають свято Найсолодшого Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа – Людинолюбця.  

650
24.06.2025

Один чоловік ходив по окрузі, проклинаючи священика та розповсюджуючи про нього по всій парафії брехливі, злісні чутки.

15345
01.07.2025

Плакати Нікіти Тітова надихають, підтримують і попереджають: Україна — сильна, і вона не зламається. Художник прагне, аби про героїзм українців знали в усьому світі.  

457
09.07.2025

Президент США Дональд Трамп, аби втримати пУтіна від вторгнення в Україну, погрожував російському диктатору «розбомбити Москву до бісової матері».

523
04.07.2025

«Більдерберзький клуб» — одна із найбільш загадкових закритих «тусовок». Зустрічі клубу щороку тривають кілька днів щоразу в іншому місці.

1320 1
02.07.2025

Президент США Дональд Трамп оглянув новий центр утримання мігрантів "Алігатор Алькатрас" у Південній Флориді.  

592
26.06.2025

Рішення саміту НАТО, ухвалене у Гаазі за підтримки президента США Дональда Трампа, підтверджує статус росії як спільної загрози для всього Альянсу.  

502