Аль-Коляда, або Репортаж "терориста"

Різдво 2011 року...

 

Знаковий час в історії України. Бо ми дізналися на цьогорічні Свята, що на нашій землі, виявляється, діє український підрозділ "Аль-Каїди" – страшна "Аль-Коляда".

 

Це вона спалила двері в галицькій кнайпі, у котрій був міський штаб Януковича. Підірвала погруддя нелюда-сатаніста Сталіна.

 

Окрім цього – брала активну участь у підготовці та здійсненні вбивства Джона Кеннеді в Далласі, нальоті на башти-близнюки в Нью-Йорку, а також – за допомогою пострілів із пневматичних рушниць змінила траєкторію Тунгуського метеориту, котрий на початку ХХ сторіччя гепнувся на Російську імперію. З таких же рушниць планувалося збити літак Януковича.

 

Маячня? Безумовно, що до 9 січня 2011 року це була б єдина думка, якби я прочитав усе, написане вище. Але в нинішній Україні – це не маячня, а, як виявилось, сувора дійсність.

 

Хронологія подій

 

Уже більш як 25 років я працюю ургентним хірургом на Дніпропетровщині. На Різдвяні Свята приїхав до матусі у Львів, де не був уже півроку.

 

Святвечір провів за родинним столом із мамою, братом та сином. 7-го січня, ми з моїми найближчими друзями та їх родинами сиділи за святковим столом у Тернополі, а 8-го – більшість із нас співали колядок на Івано-Франківщині.

 

Виявилось: це вже було "дуже підозрілим". Бо згодом, працівники МВС, хитро примружуючи очі, запитували: "А чого це ви всі разом зібралися? Щось тут не теє..." Безумовно, це був кримінальний злочин скоєний мною – я вирішив відсвяткувати Різдво з близькими людьми.

 

А найголовніше – усі ми виявилися членами страшної "Аль-Коляди".

 

9-го січня, об 11:00, біля рогатинського автовокзалу розпочалося те фантасмагоричне шоу, котре я буду пам'ятати, напевне, ціле життя...

 

Перебіг подій цього бурлеску був досить докладно висвітлений в інтернеті. Тому викладу лише деякі найяскравіші епізоди історії та думки щодо того, що відбулося й відбувається зараз.

 

Отже – 9 січня, сонячний день, площа біля автовокзалу міста Рогатин Івано-Франківської області.

 

Я лежу обличчям у брудному снігу, два здорові драби викручують мені руки, а третій репетує на весь Рогатин не своїм голосом: "Обережно! Він небезпечний! У нього в сумці зброя! В машину його!" Мене пакують в машину, везуть в Рогатинський РВВС. А я все ще не можу прийти до тями від обурення й нерозуміння ситуації.

 

У міліції мене при свідках обшукують, вилучають записник та два мобільних телефони. На моє запитання: "За що мене затримано?" – відповідь: "Слідчий все пояснить". Я даю свідчення, у мене знімають відбитки пальців, і до вечора ніхто нічого не пояснює. Усе на диво законно. А що вже прав людини дотримано – і не описати.

 

Приблизно о 21:00 мені несподівано надягають наручники, на голову щось чорне й непрозоре, та із криками "Бігом! Мовчати! Голову вниз!" – садять в автомобіль та везуть, як згодом виявилося, в Івано-Франківське облуправління МВС.

 

На допит я потрапляю приблизно о другій ночі.

 

Перше запитання слідчого: "Ви, напевно, знаєте, чому ви тут?" Моя відповідь – категорично негативна. Із протоколу затримання я дізнаюся, що співдіяв у підпалі дверей кафе-бару "Галич" в місті Галичі й у киданні у вікно туди ж пляшки із запальною сумішшю 20 грудня 2009 року.

 

Унікальна інформація!

 

Я кажу: "Пане слідчий! У цей час я доглядав смертельно хворого батька у Львові, де пробув до 24 грудня 2009 року включно". Відповідь: "Я маю право затримати вас на 72 години". І мене помістили в камеру Надвірнянського ІТТ.

 

Хочу сказати, що особисте життя й специфіка роботи навчили мене не шкодувати себе при будь-яких життєвих ситуаціях і намагатися завжди зберігати рівновагу. Але весь час запитував себе: "За що?". Я не скоїв жодного злочину, усе своє життя віддав служінню людям...

 

Так – я завжди був свідомим українцем і боровся за Українську Державу. Як і мій дід, Микола Стронський, старшина УСС та УГА, я вважав цю боротьбу своїм святим обов'язком. У серпневі дні 1991 року я очолював Кам'янську (Дніпродзержинську) міську організацію УРП. У 1992 році – був засновником та головою міської організації КУНу. У цей же час був ініціатором та співзасновником міської громади Преображення Господнього УГКЦ. У 1994 році – один із засновників ВО "Тризуб" імені Степана Бандери на Східній Україні.

 

То невже на 20-му році незалежності України – власне ця моя проукраїнська життєва позиція стала причиною мого перебування за ґратами?

 

10 січня – вечір, десь 19-20 година. Мене викликають у кімнату здійснення слідчих дій.

 

Заходжу під конвоєм: у кімнаті троє чоловіків – два російськомовних і один україномовний. Розмова розпочалась брутально. "Клікухі, поганяла, когда послєдній раз бил в Запорожьє, істочнікі фінансірованія!" – почали кричати двоє з цих чоловіків. На що я відповів, що не розумію, які "клікухі" та "поганяла" вони мають на увазі, а в Запоріжжі я останній раз був десь у 1999-2000 роках на курсах підвищення кваліфікації. "Какой ето єщьо кваліфікаціі – поджігателя ілі подривніка?"

 

Мої слова про те, що я вже 25 років працюю ургентним хірургом у Дніпродзержинську, привели до 10-20 секундного ефекту, котрий називається "німа сцена". Оговтавшись, мене почали переконувати, щоб я розповів усе, бо мої побратими всю неіснуючу провину перекладуть на мене.

 

Після декількох запитань один із чоловіків сказав мені: "Вспомінай всьо, а то ти будєш сидєть тут два мєсяца, а потом – полгода. І каждий день ми будєм пріходіть к тєбє". Після цього люб'язного повідомлення я їх більше не бачив...

 

11 січня, ранок, десь 9-10 година.

 

Мене везуть на медичний огляд у Надвірнянську районну лікарню. Весь цей час я думав про дві речі: про здоров'я моєї 83-річної мами, котру, між іншим, навіть не повідомили, де я й що зі мною, а також про те, що існує можливість того, що ніколи вже не зможу стояти за операційним столом і своїми руками рятувати людей.

 

Остання думка була особливо болісною, бо я живу своєю професією, вона складає величезну частину мого життя, як ментальну, так і дієву. Коли ж я потрапив у звичну й близьку для себе атмосферу лікарні, побачив хворих, середній медперсонал, відчув запахи лікувальної установи – це були найжорстокіші тортури!

 

Мене, хірурга, у наручниках, під конвоєм вели по лікарні. А повз мене пролітав, залишаючи мене на узбіччі, такий дорогий і близький для мене світ. Це була жахлива, макабрична грань між реальністю та фантазмом. Господня молитва допомогла мені втримати себе в руках...

 

Після відвідин лікарні, зі мною мали розмову працівник обласного управління МВС та співробітник обласного управління СБУ. Розмова проходила достатньо коректно, але ні про який підпал дверей мови не було.

 

Їх цікавила виключно діяльність "Тризубу".

 

Ближче до обіду мене переводять під охороною бійців "Беркуту" в ізолятор Івано-Франківського обласного управління СБУ. При цьому, звісно ж, – ніхто нічого не пояснює, на запитання не відповідає.

 

Увечері цього ж дня мене викликають. Слідчий, котрий веде мою справу, розповідає, що телебачення й інтернет, мовляв, аж захлинаються, переповідаючи подробиці справи. Я запитую, чи буде завтра санкція, бо 72 години мого затримання вже добігають кінця. Слідчий якось дивно подивився на мене й сказав: "Як начальство скаже..."

 

І я зрозумів, що це ще далеко не кінець...

 

12 січня вранці звучать слова: "З речами на вихід". Не буду зупинятись на подіях цього дня – мас-медіа та інтернет-ресурси докладно описували всі ці події. Скажу тільки, що нас шістьох, під посиленим конвоєм івано-франківського "Беркуту" перевезли до Львова, а звідти – чартерним рейсом на літаку, під охороною взводу автоматників – до Запоріжжя, до міського управління МВС.

 

На допит до слідчого я потрапив, просидівши напівроздягненим в автозаку – на вулиці був мороз – більше 2-х годин. Гуманно.

 

У Запоріжжі не було вчинено жодних "дурниць": не складено ні протоколу мого затримання, ні постанови про вибір запобіжного заходу. Усі запитання слідчих – знову виключно про "Тризуб". А ще – про моє відношення до Сталіна.

 

Тоді я й відкрив для себе нові історичні реалії сучасної України: виявляється, що Сталін ніякий не вбивця й злочинець, а мудрий державний діяч, що він, виявляється, не знищував мільйонів українців, а тридцяті роки двадцятого століття – це наочний приклад мирного співжиття народів СРСР; голод – це було стихійне лихо, а не штучний геноцид совєтського режиму проти української нації.

 

Це був черговий акт жахливої фантасмагорії – відчуття власного безправ'я, повної безкарності та вседозволеності тих людей, що оточували мене. Людей із тризубом та синьо-жовтим прапором на шевронах, котрі весь час натякали мені, що "Тризуб" – це фашистська, екстремістська організація.

 

А тому, ми – найбільші вороги цієї держави.

 

Після допиту мене ставлять до відома, що мене заберуть у Дніпропетровськ.

 

13 січня 2011 року, приблизно о 2-й годині ночі я потрапив в обласне управління МВС Дніпропетровська. Тут мені пред'являють протокол затримання, де констатувалося, що я є підозрюваним у справі про вбивство бізнесмена Брагінського 13 жовтня 2009 року.

 

Цікавий поворот справи.

 

Приблизно о 12:30 я був забраний із Дніпропетровського ІТТ на допит, котрий тривав близько 5 годин. Знову ж таки, слідчу цікавило все моє життя, починаючи зі шкільних років, моє членство в громадських та політичних організаціях, моя участь у громадському житті міста та області.

 

І тільки наприкінці допиту були задані конкретні запитання щодо справи, у котрій я був у якості підозрюваного.

 

Завершення цієї дикої фантасмагорії було таким: нас викликали до начальника слідчого відділу, котрий сказав, що ймовірність скоєння мною злочину "значно зменшилась". Тому мені змінюють міру запобіжного заходу на підписку про невиїзд, додавши при цьому, що він розуміє, через що мені довелося пройти...

 

Сталося це десь близько 18.00, 13 січня, на самісінький Щедрий Вечір...

 

Вже на вулиці, мені раптом пригадалися події вечора 10 січня, коли один із російськомовних чоловіків, котрі допитували мене в Івано-Франківську, задав мені запитання: "Ти віриш в Бога?". А за мить, не дочекавшись відповіді, зник за дверима.

 

І в цю мить, у мене, українця, "терориста", члена міфічної "Аль-Коляди", страшної української підпільної організації, визріло запитання до всіх дійових осіб цього театру абсурду:

 

"А ким для вас є Господь Ісус Христос? Чи згадуєте ви, сідаючи за Різдвяний чи Великодній стіл, про ті десятки, сотні невинних людей, котрі страждають у камерах та тюрмах, ідучи шляхом Христа?

 

А хто ж тоді ви?!.. Бездумні римські вояки? Чи, може – понтії пілати?

 

Чи усвідомлюєте ви, що настане мить, коли кожен із вас стане перед Творцем, і буде відповідати за всі свої земні справи? За обдурених, обібраних, страждаючих людей, котрих ви несправедливо тримали під вартою та піддавали тискові?

 

Що ви носите в душі й у серці, коли славите народження Спасителя чи святите паски?"

 

Що ж, доводиться констатувати: на 20-му році незалежності українці залишаються безправними й упослідженими на своїй землі. Одні – працюючи на державну систему, інші – перебуваючи під її пресом.

 

А нам та навколишньому світові – розповідають про" демократію" та "права людини"...

 

Сьогодні в Україні людей переслідують за світогляд та переконання, за любов до своєї землі, історії та мови.

 

Та ми ще є. Клопіт із нами владі.

 

Залишилося тільки створити резервацію для українців, у котрій би були заброньовані місця для наших нащадків. Права була та мудра людина, котра сказала, що для перемоги зла необхідна тільки байдужість добрих людей.

 

Якщо ми всі разом, та кожен окремо, будемо байдужі до зла – воно підкорить наш народ, і майбутні покоління стануть рабами...

 

Але ж навіщось, і для когось, писав поет: "Борітеся – поборете!"

 

Ростислав Винар, спеціально для УП


Коментарі (2)

пыпец 2011.02.10, 18:42
Не плутайте проукраїнську позицію з профашистською. Не всі свідомі українці фашисти.
Jozef 2011.02.10, 09:20
Поет писав не для "гречкосіїв", а для козаків- "лицарів духу". А для тих описаних і зацофаних у мундирах лише одне-зневага людей і довгі роки перебування у місцях куди вони пакують нормальних людей.Прикро лише,що немає прізвищ слідчих,я б пішов і подарував їм красниє гвоздікі-цвєток рєволюциї.Лиш не знаю коли той Бовван народився на світ.
15.10.2021
Христина Савчин

Журналісти Фіртки вирішили піти в рейд з працівниками Комунального підприємства «Муніципальна інспекція «Добродій», щоб поглянути, як проходить звичайний день інспекторів, та які порушення найбільш популярні у місті.  

365
14.10.2021
Сергій Білий

Його шлях на фронт пролягав через осмислення, сумніви і навіть страждання. Адже на тій війні загинув його рідний брат і це наклало свій відбиток на ставлення рідних до обраного ним шляху.

696
13.10.2021
Тетяна Дармограй

Фіртка пояснює, чому «День захисників і захисниць України» – це про оборону, а не гендер, кого доречно вітати та як найкраще це зробити.  

1116
12.10.2021
Тіна Любчик

Наскільки українське суспільство володіє темою визвольної боротьби та наскільки вона є актуальною сьогодні, - про це Фіртка поспілкувалася з Ярославом Коретчуком, директором Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери.

957
12.10.2021
Іван Муканик

У зв'язку з тим, що державне свято День захисників та захисниць України, припадає на четвер Уряд ухвалив рішення п'ятницю, 15 жовтня теж зробити вихідним днем, а відпрацювання цього дня перенести на наступну суботу, 23 жовтня. Тобто, найближчими днями багатьох українців очікує подовжений вікенд у вигляді чотирьох вихідних днів. Фіртка дослідила, куди можна сходити та що відвідати у ці дні на Прикарпатті.

668
09.10.2021
Сергій Білий

Відповідно до законодавчих новацій систему територіальної оборони та підрозділи ТрО буде виведено з відання територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (колишніх обласних, районних та міських військових комісаріатів). Натомість створюється окрема вертикаль, яка підпорядковуватиметься командуванню територіальної оборони.

1181

Українська Повстанська Армія нині - це ми всі - правдиві патріоти України, незалежно від партійно - політичної приналежності. Всі для кого понад усе Україна, а не " корито ". Хто не за зрадників, холуїв і пристосуванців, а за Коновальця, Бандеру й Шухевича, за Бога і Україну та українців.  

454

То була епоха безкінечної студентської смути та оптимізму. При чому те і те існувало паралельно і, якщо бути до кінця чесним, то одне-одному абсолютно не заважало. У повітрі густо пахло революцією, духами студенток і їх губними помадами. А в гуртожитках і «на хатах» студентська молодь затирала головки тодішніх касетників (були за сивої давнини такі девайси) піснями «Бютифул Карпати», «Ми помрем не в Парижі» та «Франсуа».

860

Спочатку був Ян Флемінг. І він народив Джеймса Бонда. «Сер Джеймс Бонд» - Представлявся він майже 60 років з екранів більше ніж на 80-ти мовах.

1094

Засипана капуста у Галичині ніколи не була просто стравою. Або, як тут ще люблять казати, їдженням. Такий наїдок готували на свята або для певної події. Засипану капусту можна сміливо називати ритуальною стравою.

3108 1
11.10.2021

Напередодні зими чимало господинь заморожують сезонні овочі та фрукти, щоб завжди мати під рукою необхідні інгредієнти для приготування страв, а особливо десертів. І якщо деякі продукти та після заморозки не втрачають свій звичний смак і вітаміни, як, наприклад, малина або полуниця, то інші, навпаки, стають непридатними до вживання. 

673
29.07.2021

Що краще: консервувати, сушити чи морозити? Відповідь на це питання залежить від типу й кількості сировини та ваших ресурсів, як-от часу, грошей, та місця в морозилці та коморі.

9925
18.06.2021

В Україні, за останні 12 місяців кількість пошукових запитів українських користувачів зі словом "рецепт" зросла на 29%.

14862
04.10.2021

Розпочалася зустріч із Божественної Літургії, яку очолив Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин у співслужінні ректора семінарії прот. Олексія Данилюка та численного духовенства.    

1509
19.07.2021

Предстоятель Православної церкви України Блаженніший Епіфаній освятив розписи кафедрального собору Преображення Господнього Коломийської єпархії.

10671
05.05.2021

У третій день Великодніх свят Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин завітав на парафію святого Апостола Юди Тадея, що в Івано-Франківську, на вул. Стуса, 29.  

19642
03.05.2021

Поливаний понеділок у 2021 році відзначають 3 травня, на другий день після Великодня.  

20045
12.10.2021

Місія "Карпатського гірського міжнародного кінофестивалю (CMIFF)" – привернути увагу до збереження Карпатських гір та популяризувати край, який має неймовірний потенціал для кіновиробництва.

500
10.10.2021

За результатами поіменного голосування про призначення Руслана Стефанчука новим спікером Верховної Ради лише один народний депутат виходець з Прикарпаття утримався, решта народних депутатів проголосували "за".

668
03.10.2021

Другого жовтня керівництво фракції передало народним депутатам бланки для збирання підписів під коллективною ініціативою про відкликання Голови Верховної Ради України з займаної посади, а вже станом на 17.30 годину суботи під ініціативою зібрали понад 150 підписів народних обранців.

1543
23.09.2021

Законопроєкт № 5599, внесений на розгляд парламенту Президентом України, підтримали 279 народних обранців з 379 зареєстрованих у сесійній залі.

2881
25.08.2021

У столиці правоохоронці затримали чоловіка, який облив зеленкою Петра Порошенка, п’ятого Президента України.

7390 4