Коли дивишся на вулиці наших міст, то здається, що ми живемо у страшно елітній країні. Тобто такій елітній, що аж страшно. Ну бо справді, це ж яким має бути відсоток еліти серед населення, щоб для її обслуговування було потрібно аж стільки закладів з товарами і послугами, що містять у назвах слово «еліт» чи «елітний»?
Не тільки в обласних, але й у районних центрах, а навіть в амбітніших селах, є салони, що пропонують елітні послуги, і крамниці, що заманюють елітними товарами. А ще є елітні розваги та елітні ритуальні послуги. Є навіть елітні секонд-хенди, у яких, як можна припустити, наша збідніла еліта може собі прикупити за доступними цінами ганчір’я з еліти закордонної.
Але це все тільки ілюзія, оптичний обман, який став можливим внаслідок багатолітньої підміни цінностей і понять. Еліти у нас немає взагалі.
Підміна понять у цій сфері для нас – Галичан – почалася з приходом радянської влади. Саме тоді стару еліту знищили чи прогнали, та найгірше, що й саме поняття піддали репресіям як «буржуазне». Поняття старої еліти підмінили іншими категоріями «вибранців»: партійний актив, передовики праці, робітничо-селянська інтелігенція тощо.
Наступна підміна понять сталася у «перебудовний» період. Тоді, наприклад, слово «авторитет» почало асоціюватися майже однозначно з кримінальними, а не моральними авторитетами. А реабілітоване слово «еліта» почало асоціюватися з людьми, які мають вплив на прийняття рішень, які допомагають їм збагатитися, та відчуття безкарності.
Але насправді все це – не еліта, принаймні у тому ідеальному, колись уживаному і тепер очікуваному значенні слова. Бо еліта – це ті, хто безкорисно бере на себе відповідальність за прийняття рішень, які стосуються долі народу і батьківщини. І саме «відповідальність», умотивовану розумом і порядністю, а не «почуття місії» як її розуміють фанатики чи інший тип «мішіґіне», що й нині трапляються в нашому політикумі.
Такої еліти у нас немає – ні в Україні загалом, ні в Галичині зокрема. А це означає, що її потрібно створити.
Звісно ж, у нас, в Галичині, як мало деінде, є прекрасні люди – моральні взірці, чесні фахівці, відповідальні інтелектуали. Мабуть, багато хто з нас знає людей із різних сфер діяльності, що поводяться так, як належить справжній еліті: бізнесменів, які не використовують корупційних схем, ведучи при цьому постійну боротьбу з корумпованою системою за виживання свого бізнесу; лікарів, які беруть собі триставідсоткове навантаження, щоб заробити на гідне життя і не брати при цьому зайвих грошей від пацієнтів; освітян, які не беруть і не дають хабарів etc.
Але цього замало, щоб говорити про існування галицької еліти. По-перше, їх одиниці, по-друге, вони не мають впливу на прийняття важливих для регіону і його мешканців рішень, по-третє, не становлять якоїсь консолідованої спільноти. А саме елітарну спільноту і потрібно творити.
У нинішній ситуації мало залишатися особисто незаплямованим серед моря бруду, в якому живе цей народ, і очікувати на ефект модної серед частини інтелектуалів «теорії притягання», згідно з якою, позитивне мислення має таку сильну енергетику, що «притягає» бажаний результат. Не думаю, що вона діє у публічній сфері. Публічний – це спільнотний. І цю спільноту потрібно творити з нинішніх Галичан, на основі нової галицької ідентичності і прогресивних ідей.
Стару еліту вже не воскресиш, бо знищено саму основу, на якій вона базувалася. Творити ж нову можливо тільки з тих людей, які нині вважають Галичину своєю батьківщиною й ідентифікують себе як галицьких патріотів, незалежно від їхньої національності, віросповідання чи світогляду. Людей, здатних окреслити єдину систему цінностей на основі потреби відповісти на нові виклики з пошануванням старої традиції. Людей, готових об’єднатися довкола ідей, спрямованих на процвітання, досягнення безпеки і добробуту батьківщини.
Зайве, мабуть, нагадувати, що рицарські ордени, масонські ложі, християнські братства та інші важливі рухи творили не задля потрапляння у виборчі списки чи заради доступу до «дерибану», а для малого служіння великій ідеї. Може, у цьому і є ключ до загадки, як творити цю нову галицьку еліту? Творити орден – щоб галицький ідеалізм був «з кулаками», щоби вмів захищатися, щоб мав своє право голосу. Творити братство – щоб забезпечити собі братерську підтримку, щоб випрацювати систему, яка б не обвалювалася з відходом окремих представників братства. Творити ложу – щоб берегти від профанських очей таємне знання і рецепт галицького щастя.
І не тільки заради самого ідеалізму. Так можна витворити широке коло людей, яких об’єднає «нова галицька ідея». Смію припустити – не останніх у суспільстві людей, які своїм авторитетом зможуть створити наочний приклад альтернативи до так званої «української еліти», яка нам нині асоціюється з корупцією, невіглаством і некомпетентністю. Поява такого організованого і згуртованого середовища чи руху могла б спричинитися до прориву тієї безвиході, у якій нам немає кому довіряти, немає на кого надіятись, немає за кого голосувати. Гадаю, що більшість Галичан підтримали б природних лідерів такого середовища в момент життєво важливих виборів, у результаті яких можна було б реалізувати головне завдання галицької еліти – захист інтересів Галичини і Галичан. На все це здатна тільки своя, галицька еліта.
Така еліта потрібна галицькому народові. Народові, а особливо молоді потрібні взірці справжньої еліти, щоб бачити не тільки ту, яка є – кримінально-корумповану. Народ без власної еліти, як це показує наша історія, приречений на асиміляцію, невільництво, деградацію – на втрату перспективи колись стати елітою.
Утім, галицький народ є важливим для створення галицької еліти не менше, ніж еліта потрібна для нормального функціонування і розвитку народу. Нинішні забезпечені й впливові люди в Галичині марнують свою працю, свій талант, а інколи й Божий дар заради забезпечення власних потреб, досягнення непотрібних цілей, врешті для зайвих насолод і сумнівних розваг. Щоб не марнувати життя на профанум, треба поставити собі завдання, варте гідної людини, тобто зробити крок до створення галицької еліти.
