Ні для кого не секрет, що ринок праці зараз переживає не кращі часи. Кількість вакансій зменшується, а шукачів роботи все більшає. Крім того, попит і пропозиція робочих місць в Івано-Франківську «несиметричні»: одних спеціалістів забагато, а інших, навпаки, не вистачає. І ось уже той чи інший шукач вакансій невдоволено зітхає: «Напевно, нашим дідам-прадідам було легше!» Чи справді це так? Спробуємо розібратися.
Ринок праці сто років тому і сьогодні
Виявляється, і на початку минулого століття в місті були «зайві» спеціалісти. Зокрема в Станиславові було забагато адвокатів. «Неможливо заперечити, що в адвокатурі нині тісно, – зауважувала місцева преса в 1904 р. – Мало не щомісяця новий адвокат відкриває свою канцелярію і відбирає у своїх колег певну кількість клієнтів, частково за допомогою добровільних чи платних «переманювачів», частково за допомогою родини».
Здавалося би, сильна конкуренція повинна була змушувати правників підвищувати якість своїх послуг, але виходило навпаки. Через зменшення доходів і «брудну» конкуренцію місцеві адвокати хапалися за ведення будь-якої справи, яка лише потрапляла до них, аби не втратити клієнта і гонорар. При цьому вони не надто зважали, чи «потягнуть» цю справу. Судовий процес того часу в багатьох випадках вимагав особистої присутності адвоката – на судових аудієнціях, перед трибуналом, в повітових розглядах… І нерідко траплялися «накладки» – адвокат у ті самі години мав бути присутнім у різних місцях для розгляду справ своїх клієнтів. Не дивно, що правники постійно були заклопотані й змушені бігати з місця на місце і благати суддів, аби ті перенесли засідання на більш зручний час. Все це дуже негативно позначалося на якості послуг, нерідко призводило до плутанини й непорозумінь. Врешті-решт надто жадібні адвокати все одно втрачали клієнтів, які віддавали перевагу їхнім менш «забіганим», але більш відповідальним колегам.
Якщо порівняти з сьогоденням, то бачимо, що ситуація дуже схожа. Серед івано-франківських вступників протягом останніх років найбільшим попитом користувалися наступні спеціальності: правознавство, менеджмент, туризм, економіка, фінанси, облік і аудит, технічний переклад. Разом з тим спостерігається велике навантаження на одну вакансію економіста, юриста, спеціаліста у сфері туризму, бухгалтера. За даними Міського центру зайнятості, на одну вакансію юриста в середньому претендує 5 осіб.
А кого не вистачало?
Разом з тим були спеціалісти, яких у місті гостро бракувало. В пресі 1904—1910 рр. час від часу з’являлися розпачливі повідомлення про нестачу у місті висококваліфікованої домашньої прислуги. «В нас у Станиславові брак доброї служби дуже відчутний, особливо це стосується служби жіночої», – бідкався «Кур’єр Станиславівський». Причини такої ситуації називалися різні. Перш за все це дуже низький рівень виховання та інтелігенції тих верств населення, звідки набирали домашніх працівників. Домашня обслуга в Станиславові наймалася в основному серед дівчат з навколишніх сіл, яким удома жилося не вельми добре, або ж їх приваблювало веселіше й перспективніше життя у місті. Порядніші й освіченіші сільські родини зазвичай не пускали своїх доньок до міста, побоюючись наявних тут спокус для молодих дівчат. Новоспечені служниці, природно, нічого не вміли, тож починати свою кар’єру їм доводилося в будинках небагатих єврейських родин. Там їх змушували або доглядати за дітьми, або робити брудну й важку роботу. Навчитися ж більш майстерного виконання обов’язків покоївки чи служниці дівчата на такій роботі не могли. Крім того, навіть такі невмілі служниці були дуже вередливими – при найменших конфліктах з господинею залишали службу й тікали додому. Офіційні органи міста не вели практично ніякого контролю за домашньою прислугою, тож нерідко траплялися прикрі несподіванки. На роботу влаштовувалися не зовсім порядні люди чи … з венеричними хворобами.
Не вистачало в місті й кравців, шевців взуття, будівельних робітників, ковалів, «сторожів» житлових кам’яниць, чиї обов’язки радше нагадували консьєржів. Вони повинні були слідкувати за чистотою і спокоєм у будинку, причому за чистотою коридорів біля квартир слідкували самі мешканці. Сторожі мали право приймати від мешканців гроші як оплату за різні дрібні послуги, проте їм не дозволялося пригощатися спиртними напоями. Заборонялося також… мати власний музичний інструмент і грати на ньому під час служби. Може, це й було причиною того, що бажаючих зайняти цю посаду було небагато? Адже сидіти цілий день у під’їзді без спиртного й музики було, мабуть, дуже нудно.
І знову ж таки напрошуються паралелі з сьогоденням. За інформацією Міського центру зайнятості, в місті гостро бракує кухарів, водіїв, кваліфікованих робітників. Проте бажаючих зайняти ці посади небагато.
Зарплата чи власна справа?
Найзаповітнішою мрією багатьох молодих іванофранківців є відкриття власної справи. Важко повірити, але сто років тому молоді люди думали зовсім інакше. Той же «Кур’єр Станиславівський» у 1910 р. опублікував замітку «Гонитва за зарплатою», яка сучасним молодим людям здалася би парадоксальною. Виявляється, молодь початку ХХ ст. зовсім не прагнула відкрити власний магазин чи стати дрібним підприємцем. Неохоче молоді люди переймали бізнес навіть від батьків. Усі прагнули вступити до гімназії й зайняти посаду «на зарплаті» – лікаря, чиновника… Особливо престижною вважалася робота чиновника. Та й власники невеликого підприємства чи майстерні, сільського господарства, крамниці часто прагнули дати своїм дітям до рук легший шматок хліба, ніж мали самі. Проте зарплати чиновників, лікарів та іншого кваліфікованого найманого персоналу були не такі вже й високі, але, мабуть, стабільні. Очевидно, молодь Станиславова більше прагнула стабільної роботи, а не тієї, де наявний певний ризик, але більше можливостей реалізувати себе.
Скільки заробляли в Станиславові?
Якими ж були заробітки в місті сто років тому і які вимоги ставили роботодавці до кандидатів? Досить багато заробляв начальник міської поліції – 3600 корон в рік чи 300 корон щомісячно. Для порівняння: простий поліцейський заробляв лише 576 корон в рік. Проте, щоб зайняти цю відповідальну керівну посаду, потрібно було представити докази хорошого стану здоров’я, мати незаплямовану репутацію, здати три екзамени на правничі та професійні знання й мати як мінімум трирічний досвід роботи в поліції.
Лише 780 корон в рік заробляв екзекутор, тобто чиновник, який відав господарчими справами в державній установі. Він повинен був мати не більше 40 років, крім хорошого здоров’я та репутації, від нього вимагалося також знати всі мови, які використовувалися в державі, мати завершену шкільну освіту. Міський лікар заробляв близько 1700 корон у рік і, крім доказів свого доброго здоров’я й репутації, повинен був представити диплом про медичну освіту, мати не більше 40 років та щонайменше два роки лікарського досвіду. Середня зарплата в місті для кваліфікованого персоналу складала близько 1000—1500 корон в рік (83-125 корон у місяць), наприклад, практикант при Касі ощадності заробляв саме 1000 корон в рік.
Щоб зрозуміти купівельну спроможність мешканців міста на початку ХХ ст. і порівняти її з теперішньою, використаймо «індекс торта». Торт у Станиславові в той час коштував приблизно 4 корони. Отже, на щомісячну середню зарплату 125 корон мешканець міста міг придбати 31 вишуканий торт. В сучасному Івано-Франківську великий торт вартує близько 100 грн., а середня зарплата, за офіційною статистикою, у 2014 р. складає 2786 грн. Отже, на середню зарплату можна придбати майже 28 тортів. Це свідчить про те, що купівельна спроможність наших сучасників усе ж нижча, хоча й ненабагато.
Оголошення про заміщення вакансій в українських громадських організаціях розміщувалися в газеті «Станиславівські вісті», а кандидатів для державних, муніципальних органі в та різноманітних польських організацій підшукували через «Кур’єр Станиславівський». Через цю газету оголошувалися конкурси на заміщення вакантних посад не тільки в місті, а й у воєводстві.
З даного міні-дослідження добре видно, що, на жаль, сучасні мешканці міста стають на ті ж «граблі», що й їхні предки сто років тому. А саме орієнтуються перш за все на «престижність» професії і мало враховують актуальну ринкову ситуацію та її тенденції на майбутнє. В результаті чого лише поповнюють лави безробітних. Можливо, перш ніж вибрати професію, все ж варто вивчити аналітичну інформацію про ринок праці та його перспективи? Адже в сучасному світі, де панують цифрові технології, зробити це значно легше, ніж сто років тому.
