Життя – Божий дар,
який людина до кінця ніколи не оцінить
Людина слабка. Надзвичайно слабка. Слабкіша, ніж нам здається. Відчуття поразки від народження міститься глибоко всередині у кожного з нас, і це тяжко подолати. Ми не бетмени і не супермени, які щохвилинно ризикують своїм життям аби врятувати світ.
Нині ми перебуваємо у більш-менш тепличних умовах. Ми не пройшли крізь концтабори, голодомори та бойове пекло. Тваринний страх ми можемо пережити всього лише кілька разів за життя. І за все життя над нами може ні разу не нависнути смертельної загрози. Поки що в більшості з нас відсутня потреба боротися щодня за виживання. І за цих більш-менш мирних умов чимало наших співвітчизників страждають від своїх незначних негараздів і поринають у депресії.
Багато юнаків ламається на першому ж допиті в міліції. А ще більше їх народжується вже зламаними. І вони ніколи не підведуться. Як каже один мій добрий знайомий, падають усі, не всі підводяться. І додає: а підвестись допомагає тільки віра.
За життя людиною можуть рухати різні чинники: бажання слави, влади, грошей, ще чогось. Але коли це минає, і зачепитися душі більше нема за що, тоді, коли пощастить, може народитися в душі віра в Творця.
Чимало моїх друзів, знайомих, пройшли крізь тюрми та вийшли на свободу повноцінними людьми. Їх зберігала віра. У камері вони не мали нічого, окрім віри в Бога. Вони вийшли на свободу, і не отримали багатства, не зайняли посад і не стали впливовими людьми. На ногах їх тримає віра.
Людина шукає Бога по-різному. Інколи, шляхом теоретичних розмірковувань, але такий шлях може виявитися хитким. Буває, під тиском загрозливих обставин, через страх. Крізь людину неначе проходить відчуття існування Бога. І людина усвідомлює, що Він Єдиний. Людина намагається вхопитись за трансцендентне, й багато чого змінюється у її житті.
Віра здатна змінити навіть фізіологію, ми починаємо одужувати від хвороб, або менше хворіти. Чудо дуже індивідуальне і в кожного воно своє, не зрозуміле для інших. Набувши віру в Бога, людина може зіштовхнутися з чудом, і тоді вона відчуває присутність Творця поряд з собою.
Проте, віра людини не буває досконалою до кінця. Віруючий так чи інакше перебуває в якомусь власному невігластві. Свідомо чи несвідомо опирається тому, що насправді було би для неї краще. І в такі миті вона може відчути, як щось її примушує до цього, кращого, всупереч її власній волі. В такі моменти людина відчуває над собою Божу волю.
Іноді виникає потреба розмірковувати над природою Бога. Звісно, ми ніколи до кінця її не пізнаємо. Люди просто не мають такої можливості. Але Отці Церкви кажуть про інтелігібельність Бога. Пізнавати Бога можливо лише шляхом розумових міркувань.
Україна стане авангардом Християнства. Українці будуть передувати у вченні Господа Ісуса Христа. Іншого шляху немає, не існує, і ніколи не існуватиме.
Амінь.
Аттіла Селлеі-Довженко
