Як ви прийшли до юриспруденції?
Я проходив військову службу за контрактом. Починав свою службу в збройних силах, як строкова служба. Це тоді було Міністерство надзвичайних ситуацій. Працював рятувальником за контрактом. Потім після цього перевівся в морську піхоту і вже по контракту проходив військову службу в Феодосії.
В Феодосію сім'ю забрав. Ми там вже були зареєстровані, тобто фактично рахувалися кримчанами, сподівалися залишитись надовго. Але відбулося захоплення півострова, я був учасником цих всіх подій. Все, що ми набули за довгі роки, все там залишилося. Залишилися друзі в лапках. Тому що вони вже не друзі, це зрадники.
І звичайно, що тяжко було це все пережити. Нас кинули, на самих себе залишили. Тобто, коли всі військові частини в Криму здались або навіть правильно сказати не здались, а перейшли на сторону ворога, їх просто перетягнули. Правління України на той час не було зацікавлене в тому, щоб мотивувати військовослужбовців перейти на материкову Україну.
В мене дві вищі освіти. Перша вища освіта — інструктор фізичної виховальної спорту. За фахом працював.
Моя служба завершилася в кінці 2014 року, мене у відставку відправили за станом здоров'я. В голові знайшли пухлину. Я хотів проходити службу далі, але військово-лікарська комісія прийняла інше рішення. Мене виключили з військового обліку, тобто взагалі не військовозобов'язаний. На мене взагалі всі правила не діють. Навіть по своїм зв'язкам нікуди не можу влаштуватися, тому що я виключений і не військовозобов'язаний. Ці обставини не дають мені можливість воювати, а тільки волонтером допомагати Збройним силам України.
У 2022 році я в Донецькій області, в Запорізькій волонтерив. Вчив бійців, передавав всі свої знання, підтримував. Тобто я з ними сидів і в окопах і під обстанами. Майже весь 2023 рік з нашою 102-ю бригадою пробув. А в 2024-му році я допомагав і допомагаю досі в правовому порядку.
Тому в 2014-му, після мого звільнення з військової служби, дізнався, що є така можливість, що можна з одної вищої освіти перейти на іншу. Для цього потрібно знання, здати іспити, набрати відповідну кількість балів. Захотів правознавством займатися. Мені цікава юридична сфера.Подав документи в шість університетів і намагався в один із них вступити. І мені вдалося. Вступив у Тернопільський національний економічний університет. Значить, коли отримав диплом юриста, пішов в громадську організацію юрисконсультом, там пропрацював десь три роки і здав іспит на адвоката. Пройшов всі вимоги, стажування та отримав свідоцтво про заняття адвокатської діяльності. З 2019 року вже офіційно займаюся адвокатською діяльністю в сфері адміністративне і цивільне право. В мене в більшості мої клієнти це військовослужбовці. Я намагаюся саме допомагати бійцям. Публічно себе всюди оголосив, в усіх соцмережах, що я надаю безоплатну правничу допомогу, непрофесійну, маю на увазі, консультації. Допомагаю учасникам бойових дій за наявності посвідчення, членам сім'ї загиблих, членам сім'ї зниклих безвести, членам сім'ї військовополонених і ліквідаторам аварії на ЧАЕС. Цим категоріям допомагаю безоплатно. І в різних питаннях.
Досвід на базах НАТО
Мій підрозділ — це був найбоєздатніший підрозділ Збройних сил України. Ми входили в склад резерву НАТО, ми постійно їздили по закордонним базам НАТО, готувалися. Я особисто був в багатьох країнах, багатьох базах НАТО. Бачив це НАТО своїми очимами.
Так, звісно, вони підготовлені, мають техніку, мають озброєння, але в них, скажімо так, мотивація – це грошове забезпечення. Тобто вони фактично найманці. Порівнювати їх з нами буде недоречно, тому що ми боремося за виживання, наше як націю. Якщо не вистоїмо, то нас не буде. Нас переодягнуть в форму іншу і погонять, як "стадо" на інші країни. Виходу немає. Або ми, або вони.
Тому якщо хтось хоче нас порівняти з НАТО, воно буде взагалі непрофесійно, неправильно і неадекватно. Ще раз наголошую, НАТО є найманці. Вони контрактники всі. В них немає мобілізації. Бійці туди йдуть добровільно і йдуть розраховуючи на те, що буде фінансове забезпечення, хороше, набагато краще, ніж в нас, і соціальне забезпечення.
Я спілкувався з багатьма солдатами з багатьох країн. Коли перебував на НАТОвських базах, то спілкувався безпосередньо з ними. І цікавився їхнім грошовим забезпеченням, розміром, цікавився чим мотивують і забезпечують. У військових там соціальний пакет дуже потужний. Держава дбає про своїх солдат. Ми харчувалися разом з ними. Бачив, яка повага йде до військових. Якщо ти вегетаріанець, для тебе є окрема кухня. Якщо ти мексиканець і любиш мексиканську їжу, для тебе є окрема їжа також.
Мені все подобалося, це все бачив своїми очима. Мені подобалася їхня техніка ще тоді. Я тоді бачив цю техніку, яку зараз дають ЗСУ. На той час був дуже здивований.
Наші захисники зараз роблять величезну роботу. Безпосередньо був з ними, бачив, де вони, в яких умовах, що роблять, що говорять. З ними спілкувався, їм дуже тяжко. Проте бійці розуміють, що пішли на цю жертву, жертвують своїм життям, здоров'ям, свободою, часом, сім'ями заради того, щоб дати молодому поколінню шанс перезапустити систему.
Тому що в чому проблема? Проблема в тому, що за останні 30 років нашою країною керували ті, хто не поважав цінності, традиції, культуру, символи. Тобто це переважно були євреї або російські шовіністи, які вважали, що вищі за їхній народ.
Фактично, наша проблема в тому, що відсутня еліта національно-патріотична, українська. Зараз захисники на фронті жертвують своїм життям для того, щоб дати шанс молоді створити українську національно-патріотичну еліту з любов'ю до всього нашого.
Моє покоління виросло в таких умовах, що пропагандою вкладали в те, що Радянський Союз – це класно, а що воно розвалилося і це погано. Тобто нам не давали можливості любити наші цінності українські, традиції, символи. Коли просували українську мову, то називали націоналістами, нас цькували, навмисно стравлювали і говорили, що «от, русский язык, он красивый».
Сам наполовину росіянин. В мене батько з Сибіру, до 2014 року розмовляв російською мовою. Проте в 2014 році взяв, переключився, перезавантажив себе і з того часу жодного разу не розмовляю російською мовою. Тобто навіть якщо з кимось спілкуюся і він зі мною по-російськи розмовляє, буду по-українськи розмовляти. Хіба, якщо співрозмовник мене не розуміє з поваги до того, перейду на іншу мову.
Коли хлопці повертаються з фронту у відпустку, на лікування, звільняються за станом здоров'я, чи за якимись іншими обставинами, їх потрібно поважати. Цю повагу потрібно проявляти. Як її проявляти? Навіть взяти і уступити місце в черзі. Банально, але це вже приємно. Простими речами, підтримкою, любов'ю. Це прості речі, але захисникам допоможуть.
Війна закінчиться і бійці повернуться додому. Велика частина з них не зможе себе адаптувати. Вони захочуть назад. Назад туди, де стріляють, небезпека, адреналін, туди, де свої.
Чим на практиці займається військовий юрист?
Почнемо з того, що взагалі військового права як такого немає. Військове право — це те, що стосується бійців. Є адміністративне право, цивільне, кримінальне, господарське.
У випадку військовослужбовців, в моїй діяльності адміністративне, що воно в себе включає, так щоб довго не говорити, дивіться. Адміністративне своїми словами це означає, що якщо військовослужбовця, права порушені суб'єктом влади, тобто суб'єктом, який має повноваження від влади, командир військової частини, управління Служби безпеки України, управління Міністерства оборони України, управління Державної служби міжнародної ситуації, Міністерство дручних справ, будь-яка установа, наприклад, Пенсійний фонд України, якщо вона, оця установа у вигляді якоїсь суб'єкта, який в цій установі керує або має повноваження, тож якщо цей суб'єкт порушує права військовослужбовця, це є адміністративне право. І тоді я включаюся в цьому випадку.
Наведемо приклад, наприклад, військовослужбовець проходить військову службу, йому неправомірно, неправильно, помилково нараховують у грошове забезпечення. Не нараховують у грошове забезпечення, не дають йому, скажімо так, умови, на які він має право, наприклад, якщо він відповідно свого стану здоров'я має право проходити військову службу в підрозділах забезпечення і має підтвердження висновком військово-лікарської комісії. І йому не дають можливість, тобто його змушують виконувати задачі, які пов'язані з величезним ризиком.
Але наслідок його поганого стану здоров'я, що підтверджено, він не має там бути. Але ці права його порушують і це є адміністративне суддячення. Наприклад, військовослужбовець перебував в бою, отримав поранення, йому не дають довідку про це поранення.
А ця довідка про поранення вона дуже важлива, тому що відповідно цієї довідки і проводяться всі інші процедури, ключно навіть до його звільнення з військової служби і надання йому інвалідності. Тобто все ця довідка називається прообставне поранення. Якщо її немає, потім військовослужбовці величезні проблеми виникають.
Тому якщо Командовання військової частини не надає ці довідки, це також є адміністративне правопорушення. Тобто своїми словами, коли суб'єкт владних повноважень порушує права військовослужбовця, це є адміністративне правопорушення. Тобто суб'єкт владних повноважень порушує права військовослужбовця.
Це є адміністративне судочинство і все, що попадає під слово «порушує права», воно розглядається в адміністративному случаї. Звичайно, що мають бути докази цього порушення. Моя діяльність саме в цій сфері.
Тобто, фактично, своїми словами, я борюся з системою, тому що є індивідуальні справи. Коли, наприклад, військовослужбовець пішов там, в когось позичив гроші, чи хтось йому позичив гроші і не віддає. І тут спір між фізичними особами.
Це інше зовсім. Це вже цивільне. Або ж, коли військовослужбовець з кимось побився, йому розбили голову.
Це вже кримінальне. А адміністративне — це конкретно з системою, з суб'єктами влади. Тобто, командування військової частини, командири військових частин, управління Міністерства оборони і тому подібне.
І саме з ними в мене конфлікт. В якому випадку конфлікт, навіть не конфлікт, а спір в інтересах моїх клієнтів, або ж допомога в інтересах людей, які до мене звертаються. Це так коротко про цю діяльність, якою я займаюся.
А чи взагалі охочі військові звертаються за юридичною допомогою? Ну, дивіться. А якщо ні, то чому? Дивіться, зрозуміло питання. Дивіться, розділю його на, скажімо так, на дві частини.
Дивіться, перша частина — це є, скажімо так, непрофесійна правнича допомога. Тобто не в такому вигляді, як адвокат-клієнт. Непрофесійна.
Дивіться, до мене звертаються кожного дня. Буває таке, що просто з телефона не злазить. По 100 дзвінків.
І з різними питаннями. Розлучення, як розлучитися швидше, як одружитися швидше, як з-за кордону і розлучитися. Різні питання.
Розумієте? А як отримати землю? А як отримати квартиру? А як сподарувати комусь квартиру? Спадщину отримати? Різні питання. Стосовно професійної правничої, дивіться, в мене є репутація. Я не хожу, не бігаю, не роздаю свої візитки, я не розклеюю в величезно-величезних пікбордах свої фотографії, що от ідіть до мене, я найкращий, я вам зроблю це найкраще.
В мене є репутація. Тобто люди, які до мене зверталися за моєю допомогою, вони отримали цю допомогу, і я намагаюся як можна якісніше її надати. Розумієте? У мене завдання першочергове.
Не фінансове збагачення, а саме перемога. Причому перемога не будь-якими методами, а законними. Для мене, скажімо так, законні методи, вони вищі всього.
Тому що я проти корупції, проти таких моментів, як кум, брат, сват, порішаємо, і там заніс чимодан зелених судді, і справа в шапках покажеться. Скажімо так, якщо дійсно людина має на це право, я буду за неї боротися до посліднього, до кінця. І буває таке, що у мене справи, буквально недавно з міністерством оборони я виграв справу три роки.
Я ходив в суди три роки, багато дуже засідань було, але ми перемогли. Тобто я до чого веду? Справедливість є, вона є, звісно, але в пошуках цієї справедливості можна загубити все своє життя, а отак її не знайти. І людина, яка її шукає, вона має сама, скажімо так, визначити, чи варто їй це, чи не варто.
Тобто можна загубити життя своїх дітей, життя своїх внуків, але зато добитися справедливості. Чи воно цього варто? Знов таки ця людина, яка це робить, вона має визначитися, чи це варто, чи не варто. Тому в мене в першу чергу інтереси моїх клієнтів.
Якщо ми в професійному, скажімо так, в житкому порядку, я допомагаю, тобто між нами вкладено договір, ордер, я намагаюся справу довести до того, щоб мій клієнт був максимально задоволений. Я не буду обговорювати дії інших адвокатів, тому що це є право адвокатської етики. Що про них говорять, мені нецікаво і я не хочу про них теж говорити.
Я говорю конкретно за себе. Раз до мене йдуть, значить, їм подобаються мої послові. Коли до мене приходить військовий, він каже, я хочу адвоката.
Я йому кажу, а для чого тобі адвокат? Поясни мені ситуацію, можливо, тут можна і без адвоката це вирішити. Більше половини, скажімо так, відсотків 70 ситуацій, з якими до мене звертаються і хочуть адвоката, я допомагаю без адвоката. Відсотків 70 звернень, їх можна вирішити без адвоката.
Тобто, розумієте, до адвоката треба йти тоді, коли ти вже використав всі можливості вирішення, врегулювання цієї справи і нічого не допомогло. Тобто, самого в тебе нічого не виходить, значить, ти щось невірно робиш. Звичайно, якщо ти, скажімо, вмієш робити електрику вдома, ти сам собі міняєш ті розетки, але є такі моменти, де ти не знаєш, як воно має бути.
І ти звертаєшся до кого? До спеціаліста, до електрика. Так само і тут, якщо ти бачиш, що воно в тебе не виходить і ти бачиш, що потрібна професійна юридична допомога, то краще, звісно, що звернутися до спеціаліста, до адвоката, оплатити його послуги, вартість його послуг і отримати адекватну, скажімо так, належну допомогу. Результат.
Я до чого веду, розумієте, є людина, яка хоче отримати допомогу адвоката професійно, вона має зрозуміти одне, що це людина має визначити для себе, чи можна в даному випадку це питання вирішити без адвоката. Тому що в багатьох випадках воно може вирішити без адвоката.
