Чи буде Верховну Раду переобрано достроково? Питання. На яке ми спробуємо відповісти.
Чи повинна Верховна Рада відійти від політичних справ до закінчення своїх повноважень (тобто до 2017-го)? На наш погляд, так. Чому?
Рада повинна піти
По-перше, це буде справедливо. Всі центральні інститути влади винні у кризі, яка призвела до найбільш серйозних випробувань для держави за всі роки її існування. Парламент не є винятком. Сумнозвісного пакету законів від 16 січня досить, аби жорстко поставити питання про відповідальність депкорпусу і за те, що сталося взимку, і за те, що відбувається тепер. Тим більше що цим вина діючого складу ВР перед країною не вичерпується. Крім того, Рада залишилася єдиною державною структурою, яка не зазнала бодай формального покарання. Причому є сенс говорити як про колективну відповідальність усього органу, так і про індивідуальну — окремих політиків, які, перебуваючи під охороною депутатського імунітету, фактично недоступні для правосуддя.
По-друге, є підстави ставити під сумнів легітимність ВР. Як справедливо зазначають чимало досвідчених юристів, не варто плутати поняття "легітимний" і "легітимно обраний". Легітимність у цьому випадку означає рівень згоди виборців із діями своїх обранців, готовність народу (як джерела влади) делегувати свої повноваження виборному органу. Проголосувавши за цей склад парламенту два роки тому, електорат уклав із депутатським корпусом своєрідний суспільно-політичний договір. Умов якого нардепи, по суті, не виконали. Отже, народ має право цей договір розірвати.
А те, що в нього, в народу, таке бажання є, навряд чи хтось оскаржуватиме. Ще в лютому, згідно з опитуванням компанії TNS, 58% респондентів висловлювалися за проведення позачергових парламентських виборів. Днями один впливовий політик у приватній розмові зі мною заявив (спираючись на закрите дослідження, проведене недавно з ініціативи його партії): 2/3 виборців висловлюють готовність попрощатися з Радою VII скликання вже зараз. Ми не можемо перевірити вірогідність цих даних, однак те, що прибічників оновлення депутатського корпусу в країні — більшість, мало в кого викликає сумніви. Ратування всіх кандидатів у президенти, які реально претендували на перемогу, за позачергові вибори парламенту (включно з тими, хто насправді дотримується іншої точки зору) — зайвий того доказ.
До речі, підсумки недавніх виборів очільника держави дають ще один привід говорити про "неактуальність" нинішньої Ради.
Не забуватимемо, що ВР — не тільки вищий законодавчий, а й центральний представницький орган. Достатньо поверхового погляду на результати минулої президентської кампанії, аби засумніватися в тому, що ця Рада сьогодні повною мірою відбиває політичні уподобання населення.
По-третє, парламент не цілком впорюється з покладеними на нього завданнями. Далеко не всі нормативні акти, необхідні для відновлення керованості країною, нормалізації стану економіки та підвищення обороноздатності держави, приймаються вчасно і в повному обсязі. Інколи поведінка частини депутатського корпусу схожа на відвертий саботаж. Що в умовах фактичної війни межує з державною зрадою.
Згадаємо, що, з погляду формальної правової чистоти, процедура усунення з посади Віктора Януковича не була абсолютно ідеальною. Але була абсолютно обґрунтованою з погляду інтересів держави. Через загрози, які стояли перед Україною, країна не могла собі дозволити залишатися невизначено довго без глави держави і верховного головнокомандувача.
Безумовно, демократії ніхто не скасовував. Ось нехай переформатування, м'яко кажучи, неспроможної державної структури і відбудеться якомога демократичнішим шляхом — із допомогою виборів. У Раді нині чимало публічних прибічників люстрації, ось нехай і почнуть із себе. А хто найкращий "люстратор", коли не народ?
По-четверте, продовження життя цього парламенту підмиває репутацію нової влади. Її формальною опорою у ВР є коаліція, до якої входять чимало представників старої влади. Більшість їх, наприклад, підтримала "закони 16 січня". Ті, хто сьогодні персоніфікує владу, свого часу не соромилися називати злощасне голосування злочином. Їхнє сьогоднішнє співіснування зі "злочинцями" — вимушений захід, але довіри новим поводирям, безумовно, не додає.
Не секрет, окремі екс-регіонали вважали, що своєчасне політичне дезертирство стане для них індульгенцією. Але хто сказав, що народ (а хто ще має право?) готовий видати її людям, чиє діяння, по суті, визначило перетворення мирного протесту на кривавий конфлікт? Трохи підправили собі карму, і досить із них: відповідати все одно доведеться.
Чи є правові підстави для переобрання парламенту?
Очевидних на сьогодні — немає. 90-та стаття Основного закону містить вичерпний перелік причин, із яких Раду можуть позбавити повноважень. Нагадаємо, йдеться про нездатність ВР:
— протягом 30 днів однієї чергової сесії розпочати пленарні засідання;
— протягом місяця після чергових (позачергових) виборів сформувати коаліцію;
— протягом місяця після розпаду коаліції сформувати нову;
— протягом 60 днів після відставки уряду сформувати новий Кабмін.
Як бачимо, наразі немає підстав позбавляти парламент повноважень. Але вони можуть з'явитися. Наприклад, якщо попередня коаліція розвалиться, а нова не оформиться вчасно. Однак для того, щоб таке сталося, необхідна критична маса депутатів, зацікавлених у дострокових виборах. Цілий ряд парламентаріїв публічно стверджує, що вона вже є. Засумніваємося. За нашими даними, кількість нардепів, які закликають до якнайшвидшого переобрання ВР, набагато перевищує кількість тих, хто справді цього хоче. До того ж чимало керівників фракцій і партій (а їхня думка значною мірою ключова) ще не до кінця визначилися зі своїм ставленням до зазначеної проблеми.
Щонайменше, половина обранців зацікавлена у продовженні життя ВР VII скликання до 2016-го або й до 2017-го. Хтось при цьому виходить із державних міркувань, хтось — із суто меркантильних (але про це згодом).
Як можливий привід для дострокового припинення повноважень називали порушення, нібито допущені під час формування коаліції в лютому поточного року. Припустімо, це так. У такому разі ставиться під сумнів правомочність Кабміну (відповідно, і правомочність рішень, ним прийнятих), склад якого був внесений новоявленою більшістю. Чи зацікавлена влада в цьому? Не впевнений.
Є ще одна "зачіпка". Нинішня Рада обиралася при одній редакціїКонституції, а "живе" при іншій, що істотно розширила її повноваження. Чи є це приводом до звернення в Конституційний суд? І чи може КС на цій підставі рекомендувати розпустити ВР? Більшість опитаних юристів вважають такий варіант сумнівним із правової точки зору і небезпечним — із політичної. Але при цьому не виключають, що таке можливе.
У КС можна звернутися і з іншим запитанням: чи вважати нинішню більшість коаліцією з погляду букви і духу Конституції?
Пояснимо, про що мова. Коаліція — це не просто спілка фракцій, у якій налічується не менше 226 депутатів. Це спільнота, створена "на основі узгодження політичних позицій". У цієї структури є обов'язки, яких вона має дотримуватись. Багато голосувань коаліції можуть свідчити про відсутність узгоджених політичних позицій усередині формалізованої більшості. Якщо КС доведе, що коаліція не відповідає своєму конституційному призначенню і зі своїми конституційними обов'язками не впорюється, можна буде порушувати питання про її фактичну відсутність. Теж силуваний варіант. І теж можливий. У нашій політиці можливо все.
Люди, близькі до оточення нового президента, вважають: якщо він прийме політичне рішення про дострокові вибори, за юридичні формальності чіплятися не буде. Оголосить про розпуск — і все. Не станемо поки що ні погоджуватися, ні сперечатися. Відзначимо лише, що близький до Петра Порошенка екс-міністр юстиції Роман Зварич, за нашим даними, вважає використання правового механізму необхідним.
Якщо глава держави вирішить знехтувати правовими умовностями, як до цього поставиться більшість населення? Мабуть (на жаль), зі схваленням. Однак із боку Заходу такого схвалення не буде.
Важлива деталь. І прибічники, і противники дострокових виборів, схоже, однаково бояться силового, фізичного розгону парламенту. Якщо розгніваний натовп видворить парламентаріїв із будівлі під куполом і в ультимативній формі вимагатиме позачергової кампанії, проблема вирішиться сама собою. Але хто тоді дасть гарантію, що натовп, розсмакувавши, не опиниться наступного дня під Кабміном, а через місяць під АП?
Хто й чому зацікавлений (не зацікавлений) у дострокових виборах парламенту
Почнемо з президента. По-перше, його думка може виявитися визначальною. По-друге, його інтерес у позачерговій парламентській кампанії видається очевидним. Чи так це?
Будемо розбиратися.
Порошенко не має "своєї" фракції у ВР. Він, природно, в її появі зацікавлений. Якщо вибори будуть — він її отримає. Якщо вибори пройдуть, наприклад, у вересні найближчим часом (поки його рейтинг надзвичайно високий) — вона виявиться чималенькою. За нашими даними, новий глава держави хоче ініціювати прийняття закону, який дозволятиме формування блоків. Прогнозований успіх блоку "Солідарності" й УДАРу (в якому Петро Олексійович, кажуть, хоче мати не обумовлені з партнером 50%, а до 70% акцій) здатний забезпечити президентові "власну" більшість.
Спокусливо? Безумовно. Але є ризики. Проводити вибори в умовах, коли значна частина території країни не контрольована владою? З одного боку, зрив голосування на Донбасі збільшує шанси провладного блоку на переконливу перемогу. З іншого — знижує рівень легітимності нової ВР. Що зле для влади. Крім того, чергові "усічені" вибори ще більше знизять рівень впливу центру на ці регіони, рівень довіри регіонів до центру, рівень залучення регіонів у життя країни. Величезна кількість виборців не отримає шансу обрати своїх ставлеників, їх нікому буде представляти в Києві. Якщо збережеться змішана модель — тим більше. Що дає додаткові козирі в руки сепаратистам і Росії. Главі держави важливо зрозуміти, наскільки ефективною буде АТО, чи зможуть силовики не просто визволити величезну територію від бандитів та диверсантів, а й (що не менш, а можливо — і більш складно) взяти її під контроль.
Крім того, дострокова кампанія фактично паралізує законодавчу діяльність Ради. А країна потребує законів. Двомісячний простій може дорого коштувати країні, передусім її економіці. Порошенко це розуміє. І не виключає: доведеться домовлятися з тими, хто є. Кажуть, він випромінює впевненість, що домовиться. Досить імовірно, що нинішня коаліція буде переформатована. Чутки про те, що "Батьківщина" не ввійде до нової провладної більшості, на наш погляд, перебільшені. Увійде. Але співпрацювати з Юлією Володимирівною Петру Олексійовичу буде ой як непросто. З олігархами — теж. Не тільки з Коломойським, який набрав ваги, а й з деморалізованим Ахметовим. Обидва ніби позначили готовність до тісної співпраці з новим очільником держави, але нелюбов обох до Порошенка загальновідома.
Отож варіант із достроковими виборами для президента актуальності не втратив. Але визначитися з термінами він поки що не готовий. Кінець нинішнього року? Початок наступного?
Показовою є та обставина, що (відповідно до інформації з наших джерел) Порошенко віддав неофіційне розпорядження не згортати передвиборчі штаби.
Ще однією перепоною для президента може виявитися позиція Заходу, насамперед США. Їм ідея дострокового припинення повноважень ВР не до душі. Чому?
Формальні аргументи такі.
Перший. Вибори проводити нерозумно, доки влада не може забезпечити волевиявлення на Донбасі. Другий. Вибори в Раду логічно поєднати з місцевими виборами. "Суміщені" вибори доцільно провести після того, як буде прийнято нову редакцію Конституції, що уточнить повноваження ВР і (головне) яка дасть ширші права органам місцевої влади та місцевого самоврядування.
Від себе додамо — погана ідея. Конституцію в умовах нестабільності, їй-Богу, краще не чіпати, це по-перше. Процес оновлення Основного закону здатний затягнутися на роки, — то що, місцевих виборів взагалі не проводити? Це по-друге. І по-третє: децентралізація необхідна, але з нинішніми масштабами некерованості регіонів вона не зміцнить країну, а швидше — розколе. Згоден, небезспірна думка, але висловити її вважаю за свій обов'язок.
Тепер про неформальні приводи. У Заходу є й інші причини для стурбованості у зв'язку з можливими достроковими виборами в Раду, але вони воліють не говорити про них уголос.
По-перше, обрання нового парламенту передбачає формування нового уряду. І не факт, що на чолі оновленого КМ знову опиниться Яценюк. А в ньому (і в ряді та безвідмовних ключових міністрів) США, ЄС, МВФ, принаймні поки що, зацікавлені. Цей прем'єр і цей Кабмін — запорука більш-менш ефективної взаємодії України та Заходу в економічній сфері.
По-друге (і про це західні політики й дипломати точно воліють мовчати), у Брюсселі та Вашингтоні, здається, побоюються теоретичного перетворення Порошенка в Януковича. У разі успіху на швидких виборах президент може отримати контроль і над ВР, і над КМ. Як саме він розпорядиться такими суперповноваженнями, ніхто не знає.
Чи буде думка Заходу для президента визначальною? Те, що він муситиме до неї дослухатися, — факт.
Хто з великих гравців, крім Порошенка, може бути зацікавлений у якнайшвидших виборах до Ради? Передусім Тимошенко. Юлія Володимирівна хоче повернутися в парламент. І навіть, кажуть, мріє про крісло спікера (у що важко віриться). Для екс-ув'язненої вибори — не тільки можливість забути про поразку в президентській кампанії, а й шанс почистити партійні ряди, позбувшись тих, у кому вона почала сумніватися. Тимошенко хоче виборів, однак їх не хоче добра половина фракції. Надто багато таких, хто розуміє, що в нове скликання може й не потрапити. Чи зуміє ЮВТ нав'язати свою волю партії та її парламентському гнізду? Швидше, так.
Чи зацікавлений у виборах Кличко? Так. Але, не в образу лідеру УДАРу, рішення за нього прийматиме Порошенко. Так уже вийшло.
Яценюк? Швидше, ні. Його нині все влаштовує. Вибори — ризик залишитися без крісла. Пов'язувати свою долю з "Батьківщиною" йому, цілком очевидно, не хочеться, а реанімувати "Фронт змін" чи розкручувати новий бренд — немає ні часу, ні грошей, ні бажання.
Противники виборів? Олігархи. Передусім розгублений і принижений Ахметов, який втратив деяку вагу та частину грошей. Проте й Коломойський, котрий додав впливу, від цієї ідеї не в захопленні. Немає флагманів, здатних провести в нову ВР підконтрольні багатіям партійні загони. Нових героїв не знайти, старі — за крок до вимушеної політичної пенсії. Результат Тігіпка засмутив Ігоря Валерійовича не менше, ніж результат Добкіна — Ріната Леонідовича. Розставляти своїх людей у чужих партійних списках вони, звісно, зможуть. Але тепер це коштуватиме дорожче, ніж раніше. І ефект не той.
Не хочуть виборів регіонали, як колишні, так і нинішні. Перших взагалі все влаштовує. У разі виборів багато хто може замінити депутатські крісла на лаву підсудних. Обратися в Раду зможуть деякі з перебіжчиків. Особливо якщо буде прийнято пропорційний виборчий закон. Але й при збереженні мажоритарної складової завдання не дуже спрощується. Де звикла обиратися більшість їх? На Донбасі. У Криму. Отож бо й воно.
Можна сперечатися, чи будуть зараз на Луганщині голосувати за Єфремова. Але для цього треба, як мінімум, добитися того, щоб на Луганщині вибори відбулися.
Частина ситуативних союзників влади намагається переконати нового президента в необхідності прийняття нової виборчої моделі. Пропорційної, з нульовим "порогом" і регіональними списками. Може, я чогось не розумію, але, по-моєму, це "мажоритарка", тільки вигляд збоку. Навіщо це Порошенку? Тимошенко? Комуністам і "Свободі"?
КПУ, наскільки відомо, готова пограти в дострокові вибори, але за умови прийняття жорсткого виборчого закону із закритими списками. Тоді вони, за їхніми розрахунками, долають 3% бар'єр. Але є й побоювання. Вони бояться, що хаос розповсюдиться не тільки Донбас, а й інші регіони Сходу та Півдня, що зробить вибори неможливими. У такому разі їхня електоральна база неабияк зменшиться.
Не визначила свого ставлення до дострокової кампанії й "Свобода". Результати президентських виборів серйозно засмутили Олега Тягнибока. Низький відсоток підтримки на Заході — особливо. Але втішив Київ. У "Свободі" поки що не виключають, що низький бар'єр, пропорційна модель та закриті списки дозволять їм зберегти представництво в новій Раді. За рахунок інерції. Якщо вибори відбудуться наприкінці 2014-го — на початку 2015-го. А якщо у 2016-му чи 2017-му — хто знає…
На якій моделі виборів зупиняться — неясно. Можна лише стверджувати, що прибічників "пропорціоналки" з відкритими списками — поки що негусто. На словах — так, а так — ні. Та й під відкритими списками кожен розуміє що хоче. Досягти консенсусу чи хоча б відшукати компроміс буде непросто. На сьогодні ймовірність збереження змішаної моделі так само висока, як і ймовірність впровадження "пропорціоналки" з закритими списками.
Твердження, що чинна Конституція зобов'язує проводити вибори виключно за партійними списками, не відповідає дійсності. Це бажано, але не обов'язково. Неправда й те, що коаліція — лише спілка фракцій, а індивідуальне членство, скажімо позафракційних, у ній не передбачене. Конституційний суд (як би ми до нього не ставилися) у 2010-му таке судження спростував.
Імовірність того, що ВР не доживе до 2017-го, висока. Коли саме це станеться, судити важко, надто багато обставин здатні вплинути на долю цього парламенту. Який свого часу не зумів узяти на себе відповідальність за долю нашої країни.
Сергій Рахманін,
