Деякі дитячі переживання можуть позначитися на стосунках з іншими людьми, на здоров'ї і на умінні справлятися з труднощами.
Дитинство — це дуже важливий етап розвитку психіки будь-якої людини, і проблеми, з якими нам довелося зіткнутися в цей час, можуть вплинути на все подальше життя. Більш того, вони можуть визначити те, як ми будемо спілкуватися з власними дітьми, і наскільки добре будемо справлятися з труднощами, інформує Ukr.Media.
Як вважає відомий письменник і психолог Ліз Бурбо, серед всіх психологічних травм дитинства можна виділити 5 найбільш поширених і найбільш сильно впливаючих на формування особистості дитини:
Страх самотності
Самотність є найлютішим ворогом будь-якої людини, яка в дитинстві відчувала себе обділеною батьківською увагою. Люди, що бояться самотності, як це не дивно, у багатьох випадках є ініціаторами розлучення з партнерами, боячись, що ті кинуть їх першими. Або, навпаки, з усіх сил чіпляються за відносини з токсичними людьми, дотримуючись принципу «краще бути хоч з кимось, ніж одному».
Голови людей, що бояться самотності, часто повні думок на кшталт «краще вже я кину тебе першим, ніж постійно буду чекати, що ти покинеш мене», «Я нікому не потрібен, мені ніхто не допомагає і я не готовий брати на себе відповідальність за когось ще», «Якщо ти підеш, ти вже не повернешся, і я спробую втримати тебе поруч будь-якою ціною, навіть поступившись власними інтересами»...
Людям, що зазнавали недолік батьківської уваги в дитинстві або зіткнулися з розлученням батьків, у дорослому віці доводиться постійно боротися зі своїм страхом самотності, страхом, що близькі люди їх кинуть і з власними невидимими бар'єрами, що заважає фізичним контактам.
Душевні рани, викликані недоліком уваги і наплювацьким ставленням з боку батьків, залікувати досить складно. Але після того, як люди з такими психічними травмами самостійно або за допомогою фахівців позбуваються своїх глибинних страхів, їх стан, як правило, істотно поліпшується, бо страх самотності заміщається позитивними емоціями і внутрішнім діалогом. В результаті їх взаємини з іншими людьми стають куди менш нездоровими.
Знедоленість
Це дуже серйозна психологічна травма, яка, як правило, викликається випробуваним в дитинстві почуттям самотності, відчуття того, що дитина — ізгой, що займає чуже місце. Почуття непотрібності стає основою, на якій дитина будує свою особистість, і воно отруює всі його думки і вчинки.
Виникнення страху стати ізгоєм сприяє безлічі чинників — наприклад, неприйняття в дитинстві власними батьками, сім'єю або однолітками. Цей страх викликає думки про непотрібність, з якими дитина згодом входить і в доросле життя.
Люди, які страждають від цієї травми, відчувають себе негідними любові, прихильності і навіть уваги. Вони йдуть у себе, приховуючи справжню особистість за ретельно створеною непроникною маскою, боячись, що оточуючі їх викриють, як самозванців, у яких немає права навіть перебувати в пристойному суспільстві. Ті, хто в дитинстві відчували себе ізгоями, часто стають дорослими-невидимками, намагаються якомога рідше привертати до себе увагу. У повсякденному житті їм доводиться постійно боротися зі своїм страхом соціальної ізоляції і уникати ситуацій, які викликають в них тривогу.
Якщо ви страждаєте від травми саме цього типу, знайте, що якщо ви хочете від неї звільнитися, то насамперед потрібно навчитися йти на розумний ризик і приймати власні рішення. Якщо це вийде, то з часом вас буде все менше і менше турбувати, що про вас думають оточуючі, ви перестанете сприймати як свідчення власної неповноцінності, ті випадки, коли ви комусь не сподобаєтеся.
Приниженість
Люди, яких постійно ображали і принижували в дитинстві, часто бояться, що вони зовсім не подобаються оточуючим, і що ті критикують і обговорюють їх між собою, варто їм тільки відвернутися. Батьки самі старанно вирощують цей страх у своїх дітях, раз за разом кажучи їм, що вони погані, незграбні, нічого не знають і не можуть — особливо якщо роблять це в присутності інших людей. Це відмінний спосіб знищити самооцінку дитини ще до того, як вона сформувалася.
Така психологічна травма часто призводить до формування особистості, повністю залежної від думки оточуючих і болісно прагне заслужити їх схвалення. Проте можлива й абсолютно протилежна реакція: дорослі, які піддавалися приниженню в дитинстві, можуть вирости в домашніх тиранів, що принижують тих, хто слабкіше їх, підсвідомо прагнучи компенсувати таким чином придбаний в дитинстві комплекс неповноцінності.
Людям, які часто піддавалися в дитинстві приниженням, варто наполегливо працювати над власною незалежністю, відчуттям свободи, пріоритетами, а також постаратися самостійно або за допомогою фахівця краще зрозуміти свої потреби та страхи.
Зрада
Якщо дитина часто відчуває почуття зради (наприклад, з боку батьків, які не звикли виконувати свої обіцянки), у багатьох випадках це призводить до появи хворобливої недовіри до інших людей у дорослому віці. Ця недовіра часто виявляється настільки сильною, що породжує заздрість та інші негативні почуття — так, приміром, людина може підсвідомо вважати себе негідною чужих обіцянок, і одночасно заздрити тому, що є в інших.
Діти, виховані батьками, які не звикли тримати власні обіцянки, можуть вирости у дорослих, схильних до надмірного контролю й відчувають себе незатишно, якщо все відбувається не так, як їм того хочеться. Швидше за все, вони відчувають необхідність у більшій чи меншій мірі контролювати життя всіх людей зі свого найближчого кола спілкування, що виправдовують своїм нібито «сильним» характером.
Поведінка цих людей часто виявляється втіленням їх найгірших страхів, що викликає відповідну реакцію оточуючих, створюючи негативний зворотний зв'язок. Тому їм варто зайнятися вихованням в собі терпіння, співчуття та розуміння оточуючих, усвідомити, що люди, які не тримають обіцянки, становлять не більшість, а меншість, і що на них зовсім не ополчився весь світ. А ще їм варто відмовитися від звички контролювати всіх і вся, замість цього навчившись правильно розподіляти пріоритети і делегувати відповідальність.
Несправедливість
Цей страх найчастіше з'являється у дітей, вихованих холодними і авторитарними батьками. Надмірні вимоги в дитячому віці, виходять за межі можливостей дитини та невідповідні того, що вимагають від однолітків, можуть призвести до того, що дитина, що прагне догодити батькам, починає почуватися марною і негідною. Їй починає здаватися, що доля до неї абсолютно несправедлива. Ці почуття вона, як правило, приносить із собою в доросле життя.
Прямим наслідком, якщо було в дитинстві почуття несправедливості є надмірна консервативність і скутість. Такі люди, як правило, прагнуть пробитися на самий верх суспільства і зосередити у своїх руках максимально доступну їм владу. Також їм властиво практично фанатичне прагнення до порядку і перфекціонізм, а також нездатність йти на ризик, якщо в них немає докладного плану, що передбачає всі варіанти розвитку подій.
Людям, які зіткнулися в дитинстві з явною несправедливістю щодо себе, варто попрацювати над зниженням рівня недовіри до навколишнього світу і підвищенню відкритості розуму і ментальної гнучкості, щоб їм було легше довіритися іншим людям. Також їм варто позбутися прагнення зосередити всю владу в тих чи інших обставинах цілком у своїх руках — якої б високої думки вони ні були самі про себе, напевно знайдеться хтось, хто хоча б в чомусь розбирається краще, ніж вони.
Знання про найбільш поширені психологічні травми та вміння розпізнавати їх основні ознаки вкрай позитивно позначається на нашому щасті, душевному здоров'ї і здатності до саморозвитку — це знання здатне допомогти близьким людям і нам самим, якщо ми в цьому маємо потребу.
