Статистичні дані свідчать, що у середньому одна людина з десяти принаймні раз переживала напад паніки. Зазвичай впродовж життя трапляється один або два панічні напади, які, найімовірніше, припиняються, коли зникає стресова ситуація.
Сьогодні, у час пандемії й війни, люди стали особливо вразливими до панічних атак. Водночас їх часто плутають з серцевим нападом й інфарктом міокарда, тому на прикладі життєвої історії розповідаємо простими словами про особливості нападів паніки.
У матеріалі пояснюємо, що таке панічна атака, які її причини, як з нею впоратись, як її лікувати, чи можна від неї померти і як допомогти людині, у якої напад паніки. Пам’ятайте: хто поінформований, той озброєний.
Довідково: панічні атаки – безпричинні неконтрольовані напади інтенсивної тривоги й страху. Виникають раптово й тривають від 5 до 30 хвилин. Вони не є смертельними, але можуть зробити життя пацієнта нестерпним й часто ведуть до невротичних та депресивних розладів. Важливо: якщо своєчасно звернутись за допомогою до фахівця, то панічні атаки ефективно піддаються лікуванню.
«Потрібно знати, що в психіатрії розрізняють психічні атаки та панічний розлад. Психічні атаки – це явище неспецифічне, яке може виникнути як при інших психічних розладах, наприклад при тривожному розладі чи депресії, так і бути симптомом соматичних хвороб, наприклад, гіпертиреозу (надмірної активності щитоподібної залози). Відповідно причини явищ різноманітні. Тривога зазвичай пов'язана з чимось, що сприймається як загроза чи стрес. Найчастіше атаки проявляються нестачею повітря, сильним серцебиттям, пітливістю та тремором, стисненням у грудях, страхом смерті тощо», – пояснює лікар-психіатр Тарас Матіяш.
Згідно з дослідженнями, генетика, стрес, важка травма або ж темперамент, чутливий до стресу чи схильний до негативних емоцій можуть бути причинами, які викликають панічні атаки чи розлади. Якщо ж говорити про симптоми, то їх зазвичай буває мінімум чотири з нижчеперелічених:
- прискорений серцевий ритм;
- пітливість;
- задуха чи ком у горлі;
- тремтіння й гарячка;
- страх небезпеки, втрати контролю або смерті;
- запаморочення, слабкість й нудота;
- біль у грудях, животі чи головний біль;
- дезорієнтація або навіть деперсоналізація.
.jpg)
Історія Анастасії
Жінці за тридцять. Вона заміжня, але поки що не має дітей. Анастасія сором’язлива й стримана, довго роздумує перед тим, як висловити свою думку й дуже турбується, аби не сказати зайвого. Перша панічна атака у неї трапилась у 29 років. Згодом вона повторювалася знову й знову, а потім переросла у панічний розлад. Героїня лікувала його близько півтора року.
Анастасія: Мій перший напад паніки стався у ліфті. Ліфт раптово зупинився, і я зрозуміла, що застрягла. Я настільки злякалась, що мені здалось, що я сходжу з розуму. Погодьтесь, нечасто у вас без очевидної причини починають тремтіти більшість частин тіла, а серце шалено калатати. Мені бракувало повітря і я не могла себе до кінця контролювати. Не знаю як, але мені вдалось зателефонувати до чоловіка, який зорієнтувався, намагався заспокоїти мене й не клав слухавки, доки мене не визволили зі злощасного ліфта. Увесь цей процес тривав близько двадцяти хвилин.
Я намагалась спокійно дихати й мене почало по трохи відпускати, тривога зменшилась. Але, вибравшись з ліфта, я почала перейматись тим, що якщо я і не з’їхала з глузду, то мій чоловік точно таки подумав, що я божевільна. Проте, він не нагадував про ту історію, а навпаки всіляко підтримував мене і намагався не залишати мене саму. Я теж дуже хотіла її забути, але панічні атаки не збирались так швидко йти з мого життя.
Пригадую, що мені ставало недобре навіть від того, що я просто бачила двері ліфта чи чула його звуки. Мій організм настільки запам’ятав ту тривогу й стрес, що коли я вирішила побороти страх й все-таки скористатись ліфтом знову, у мене вдруге почалась панічна атака. Це дуже дивні відчуття: ти ніби розумієш, що все добре, але тобою трясе так, що здається начебто ти зараз помреш. Я живу на восьмому поверсі, але досі ходжу тільки пішки.
«Як я й казав, у психіатрії існує панічний розлад – тривожний стан з не до кінця зрозумілими причинами, коли панічні атаки постійно повторюються, а людина старається уникати тригеру, який їх провокує. Тригер часто ірраціональний, наприклад, атаки виникають у ліжку – особа починає уникати ліжка, спати в кріслі, думаючи, що таким чином поборе напади тривоги», – стверджує психіатр.
Часто пацієнти із панічними атаками переживають й агорафобію – страх відкритого простору й натовпу, тому намагаються якнайчастіше перебувати дома й уникають будь-яких подорожей.
Анастасія: Моя робота дозволяла мені працювати дистанційно, тому після кількох панічних нападів я почала більше часу проводити вдома, бо боялась перебувати у натовпі, адже була переконана, що якщо напад повториться, а хтось побачить мене у такому стані, мене вважатимуть божевільною. Та й навряд хтось з перехожих зміг би надати мені потрібну допомогу.
Але це все ще квіточки: я настільки накрутила себе, що сильний страх супроводжував мене скрізь й завжди – мені ставало зле навіть дома. Напади могло спровокувати будь-що: чашка чаю, холодна вода, брудний одяг чи сильний стук у двері. І такі панічні атаки могли повторюватись раз на три-чотири дні й тривати понад сорок хвилин.
«Допомога собі чи іншій людині різнитиметься в залежності від того, чи виникла атака вперше, і від того, чи знаєте ви людину. Якщо стан дає про себе знати вперше, то основна допомога – виклик швидкої медичної допомоги чи доїзд до лікарні своїм транспортом, адже симптоми, подібні на симптоми панічної атаки, можуть виникати й при серйозних станах – інфаркті міокарду, дебюті астми, гіпертонічній кризі.
У тому випадку, коли атаки не вперше і ви знаєте людину – то дуже часто вистачить закликати людину спокійно дихати, сконцентруватися на якомусь об'єкті, бути поруч з нею та говорити короткими й нескладними реченнями, проте, така тактика діє не завжди. Важливо розуміти, що краще не робити припущень щодо потреб людини, запитати про них у неї. Не зайвим буде й зателефонувати психіатру чи психотерапевту, якщо атака інтенсивніша, та попросити поради щодо дій», – розповідає Тарас Матіяш.
Анастасія: Часто мене питають, що я відчуваю під час панічних атак. Кожного разу відповідь майже однакова: серце вискакує з грудей, у голові паморочиться, у грудях болить, а руки дуже пітніють. Мені важко дихати, здається, що у мене інфаркт і я ось-ось помру. Проте, напад закінчується, а я зі страхом чекаю, що він повториться, й тоді я вже точно помру.
За словами лікаря-психіатра, у 99,9% панічна атака не може стати причиною смерті, хоча особі й здається, наче вона помирає.
«Звичайно, що інколи трапляються випадки з травматизмом, які можуть бути небезпечними для життя. Наприклад, для панічної атаки нетипові втрати свідомості (тривога підвищує артеріальний тиск, відповідно до мозку надходить більше крові), але часом вони трапляються. Під час втрати свідомості та падіння можна вдаритися головою і травмуватися. Проте, такі випадки надзвичайно рідкісні».
Анастасія: Мене накривав потік тривожних думок, а я старалась боротись з ними: перелічувала предмети, які мене оточували, приміром, називала побутові предмети: телевізор, люстра, подушка тощо. Також мені ставало легше, коли я відчиняла вікно й лягала в ліжко. Окрім того, мій лікар порекомендував мені дихати в паперовий пакет, щоб справитись з панічною атакою.
Я концентрувалася на диханні, і це, справді, заспокоювало мене. Саме тому кожного разу, коли я виходила з дому, то носила його з собою. Виявляється, усе дуже просто: під час нападів паніки людський організм перенасичений киснем, а часте дихання в пакет допомагає знизити рівень кисню й відповідно заспокоїти нерви.
Нерідко люди, яких турбують панічні атаки, спершу звертаються до лікарів, бо їх лякають вегетативні симптоми, що з’являються на тлі тривоги й страху, а вже потім йдуть на консультації до психіатрів чи психотерапевтів.
Анастасія: За півтора року таких періодичних панічних атак я викликала швидку допомогу близько чотирьох-шести разів. Зазвичай лікарі просто кололи мені укол і їхали геть. Одного разу лікар швидкої обурювався, мовляв, чим мені може допомогти швидка медична допомога, якщо фізично я здорова.
Згодом я вже сама пішла до лікаря на обстеження, бо бували випадки панічних атак, коли у мене була така сильна задуха, що я майже непритомніла. Я вже не кажу про те, що мене мучили болі в животі й тахікардія, а моє обличчя червоніло й руки тремтіли.
Та як з’ясувалось, фізично я, справді, повністю здорова: і це мене тішило й дивувало одночасно. Я пішла до іншого лікаря, бо складно було повірити, що у мене немає ніяких соматичних порушень. Потім ще до іншого – й знову почула підтвердження того, що моє фізичне здоров’я у нормі. Тому все ж таки вирішила перевіритись ще й у психіатра.
Сьогодні лікування панічного розладу може бути цілком ефективним. Воно включає медикаменти й спрямовану психотерапію. Водночас самолікування може призвести до небажаних та небезпечних наслідків.
«Лікування панічних атак йде від найпростіших не фармакологічних заходів та закінчується використанням психофармакології. Часто інтенсивність атак зменшується після звичайної едукації, тобто пояснення, що це таке, чому виникає, що напади не смертельні тощо. І досить часто такого інформування вже вистачає, аби кількість випадків панічних атак зменшилась й вони не перейшли в панічний розлад.
Існують також різні варіанти самодопомоги. У тих випадках, коли самодопомоги недостатньо, то ефективною є психотерапія, яка й допомагає левовій частині пацієнтів. Чимало пацієнтів не реагують на цей метод або від самого початку мають дуже важкий перебіг. Для таких пацієнтів існують антидепресанти та протитривожні засоби, зрідка навіть антипсихотики, які виписує психіатр», – уточнює Тарас Матіяш.
Анастасія: Мій лікар не виписував мені жодного медикаментозного лікування, я пила лише заспокійливі засоби та трав’яні чаї. Також ми практикували техніку «Mindfulness», яку ще називають медитацією усвідомленості. Вона допомагала мені заспокоїтись й бути в моменті.
Окрім того, я досі не дивлюсь жодних фільмів жахів й трилерів і не читаю книг у такому жанрі. Я почала вишивати бісером, бо зрозуміла, що завдяки цьому можу фокусуватись на позитивних думках й забувати про все тривожне.
І як наслідок, у мене не було панічних атак вже більше як рік.
Я не зарікаюсь, але радію, що навчилась контролювати своє тіло й вчусь до кінця керувати своїми думками та емоціями, не піддаючись їм. Так, я зрозуміла, що не можу запобігти появі різноманітних тригерів, але у моїх силах реагувати на них зовсім по-іншому. Й водночас дуже важливо не ігнорувати цю проблему, вдаючи, що все добре, бо навряд чи вона зникне сама по собі.
Моя порада усім, хто принаймні раз стикався з панічною атакою й переживає, що вона повториться знову, – не бійтесь говорити про свої проблеми з рідними людьми та фахівцями бо, знайте, що ви не єдині, хто стикнувся з такою проблемою, а божевільними вас будуть вважати тільки далекі від цього питання люди. І наостанок, не лякайтесь, що помрете від нападу паніки, це майже неможливо.
