«Чому відмінники працюють на трійочників, а хорошиcти на державу?» - так називається світовий бест-селер Роберта Кійосакі, який нещодавно потрапив до наших рук. Школи та університети здебільшого вчать жадності, а не щедрості, вмінню прилаштовуватися, а не створювати, вмінню зайняти своє місце гвинтика в системі, а не свободі думки та дії… - це головні тези книги. Відмінники – здебільшого пасивні мудрагелі, хорошиcти – сірі бюрократи, трійочники ж (по життю) – креативні та дієві, не зациклені на хронічних рефлексіях.
Цілісні синтетичні особистості, які є одночасно і «трійочниками», і «відмінниками» – рідкість. Павло Федорук був саме таким, «здібним до всього». Цілісним. Саме тому все, за що він брався мало успіх. Науковець і поет, скрипаль і спортсмен, світовий авторитет в галузі штучного інтелекту та меценат, організатор та «старт-апер», метафізик та філософ, …«відмінник» та «трійочник»...
Павлові сьогодні виповнилось би сорок два роки. У двадцять першому столітті це не вік для соціально успішного мешканця європейської країни. Але ми говоримо про вшанування його пам'яті. І питаємо: чому так завчасно? Дехто припускає, що в нашій країні за успіх треба дорого платити. Мовляв, відсоток людей з недобрим оком, людей містично талановитих на заздрість та зло у нас не порівняти з іншими краями...
Павло Федорук був мужем строгої науки. Математиком. Кібернетиком. Він би не потішився таким міркуванням. Він вірив, що у світі все побудовано ієрархічно. Що явища нижчого порядку нездатні впливати на вище. Що шепіт з темного кутка не здатен зупинити людини, що виконує своє покликання.
Він йшов за своїм покликанням напрочуд впевнено. Чітко бачив перспективу. Вмів концентруватись на головному, акуратно відсторонюючи другорядне. Вмів долати життєві перешкоди без трагедійно-напружених поз. Як кажуть китайці: вмів танцювати в одязі з довгими рукавами. Іронічно ставився до тих, хто, забуваючи пораду Оккама, примножував сутності без потреби.
Відповідно, не нарікав на обставини й намагався скласти з хворобою пакт про ненапад. На жаль, хвороба виявилась впертішою й підступнішою. Вона напала як той нічний злодій, про якого згадує у посланнях той Апостол, в ім’я якого його хрестили. Й не знайшлось засобів від того нападу.
Як і кожний мудрець, Павло мав свої таємниці. Він бачив далеко і передчував темряву, яка підповзає до світу. Проте, те, що темрява перейде йому шлях на сорок першому році життя, він не сподівався. Ніхто не сподівався.
Багато зі свого знання він лишив за собою. Напевне тому він дивиться на нас з портретів з ледь помітною посмішкою. Немов каже нам: «Знаю більше за вас…»
Omnes una manet nox.
Друзі Павла
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Меморіал Павла Федорука з мікс-файту відбувся в Івано-Франківську (фоторепортаж)
