Чомусь так люди дивно створені, що завжди нам здається, наче в нашому житті щось не так, постійно потрібно старатись скочити вище себе, показати з себе того, ким ти не являєшся, проте хочеш здаватись таким для людей.
Мабуть, саме це Іван Карпенко-Карий хотів показати у своїй трагікомедії "Мартин Боруля", головний герой якої - заможний селянин, проте цього йому мало, і він щосили намагається показати, що не позбавлений дворянської крові. Мартин намагається перескочити себе, і це виходить в нього дуже смішно і награно.
Він навіть своїх дітей вчить говорити "по-дворянському" : "Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи так по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-своєму... Ти цими словами, мов батогом, по уху мене хльоскаєш. - Ну, а як же? Я забуваю. - Он, як Степан каже: папінька, мамінька..." Хоча Мартин Боруля щосили рвався в вищий світ, його діти - заможні, проте просто - щиро не могли зрозуміти, що ж це трапилось з батьком: "І що ж це з батьком сталось, все переіначує! Папінька... Мамінька... Аж чудно! Папаша... Мамаша... Ще чудніше! Ха-ха-ха! Не можу я так балакать."
Мартин Боруля також людина, і образи пам'ятає. Слова Красовського, які зачепили і принизили його гідність, кардинально поміняли селянина, змусили його говорити пихаті слова: "От як трісну тебе в пику твою репану, то ти не тілько Степана Мартиновича будеш паничем величать, та й мене не хазяїном, а паном зватимеш." та "Наш панич, Степан Мартинович! Степан Мартинович - такий самий панич!".
Дивакуватись новий світогляд Мартина в п'єсі ми спостерігаємо майже в кожній його фразі, в його поведінці, в речах, які раніше були для нього нормальними: "Повезеш у город канцелярського - і в постолах!" , "Не базікай! Надінь, кажу тобі, чоботи!".
Потрохи з простих кумедних ситуацій це вже переходить в те, що Боруля приймає жорстокі рішення по відношенню до своєї доньки через нові придумані упередження: "Дочка моя дворянка... а твій син... ні дворянин, ні чиновник... так не приходиться дворянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій лінії".
Зрештою, навіть його товариші і оточення починають розуміти, наскільки помінявся головний герой і звичайно ж сприймають це негативно.
Мартин Боруля - не жадібна та розумна людина. Ситуація, яка трапилась з ним, мабуть, в подальшому житті зробила його чуйним, навчила цінувати і любити те, що в нього є. Манія дворянства перейшла, а сім'я і вірні товариші залишись.
Ми всі просто люди, і кожен з нас чинив в житті чимало помилок, на які ми маємо повне право. Зрештою, Боруля дає своє батьківське благословення на одруження доньки з хліборобом Миколою: "Ідіть, діти, сюди. Нехай вас Бог благословить, та вчіть, вчіть дітей своїх, щоб мої онуки були дворянами".
Мартин усвідомив свої помилки - адже вони роблять нас кращими, міняють нас. Цей життєвий урок, я впевнена, дворянин запам'ятав надовго: "Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала".
Туся Луцик
Школа професійної журналістики
