Наближається світлий день Воскресіння Христового. Для більшості Івано-Франківців Великдень є кульмінацією, вершинною точкою молитовного сходження українців на «духовну Говерлу» Христового служіння.
Усі дні Великого посту ми просили Господа вибачити нам наші провини, каялись за те, що часто-густо були неуважними до численних знамень і грізних знаків, які посилав нам Отець Небесний. Каялись за те, що йшли дорогою заповідей Божих без належних завзятості і старання, твердості і любові.
Ми шепотіли слова, що у великій надії єднають нас з предками і нащадками в одну невмирущу націю, в один вічно сущий народ: «Христос воскрес, воскресне й Україна!»
Ніколи ще міська громада Івано-Франківська не сходила на духовну вершину року у такій єдності та одностайності, як тепер. Нас єднають дух Майдану й подвиг Небесної сотні, ворожа тінь, що лягла на українську землю й тверде рішення повернутись до європейської родини.
Громада сповнена рішучості здійснити радикальне очищення влади від корупціонерів та посіпак злочинного режиму Януковича. Якщо ми назвали наше звершення Революцією Гідності, то маємо довести справу до логічного кінця. Інакше на землі наших славних предків знову, як у найчорніші часи, тріумфуватиме кривава «Реставрація Негідників».
Про що ми молимось нині? Про мир для України, про добробут наших родин, безпеку дітей та порядок у нашому спільному домі. Про збереження наших, українських, вікових славних традицій.
Великдень – це завжди етап, певна риска під минулим та намагання відродження в новій, світлішій якості для майбутнього. З духовної Великодньої вершини відкриваються неозорі обрії майбутнього. Я вдивляюсь у горизонти ХХІ століття з тривогою і надією. Я молюсь і дослухаюсь до відзвуків у власному серці. До християнської совісті і християнського духовного світогляду. Вони кажуть мені: примножуються небезпеки, але й відкриваються небачені досі можливості як у тому великому домі, що зветься Україною, так і в малому домі, яким ми вважаємо наш Івано-Франківськ.
Ми знаємо, що в нашому місті далеко не все гаразд. Що ми стоїмо перед викликами, на які ще не знайдено відповідей. Що нам потрібно врешті решт визначити: якої долі для Івано-Франківська у строкатій мозаїці європейського життя ми прагнемо?
Чи хочемо ми, щоби місто загубилось на шляхах глобальних транзитів та міграційних потоків? Чи розуміємо ми, що вже сьогодні потрібно визначити роль міста у тому дійстві, яке відбувається на арені з назвою «Європа»?
Чи зможе Франківськ стати заможним європейським містом? – питаю я себе. І кажу у відповідь: так, зможе!
Це тверде переконання базується не лише на інтуїції. Мій досвід підприємця і господарника дозволяє чітко бачити невикористані перспективні ресурси Франківська, на яких він може будувати своє майбуття. Свій шлях до втраченого дому. До Європи.
Перший стратегічний ресурс – рекреаційна зона. Місто розташоване в центрі мальовничого й (поки що!) екологічно не зіпсованого краю, де зійшлися в одне ціле і безцінної краси Карпатські гори, і унікальний Дністровський каньйон і цілющі джерела Поділля, Опілля, Покуття.
Другий стратегічний ресурс – люди. Містяни Франківська, галичани, прикарпатці. Напевне, найпрацьовитіші та найпобожніші з сучасних українців. Нас не потрібно вчити як стати європейцями, ми самі будь кого навчимо. Франківчани роботою і молитвами подолали біди війн та окупацій, та вперто йдуть до своє споконвічної мети – бути заможними та вільними господарями у власній хаті.
Третій стратегічний ресурс – географічна близькість міста до земель Старої Європи, до її розвинених транспортних комунікацій та налагодженого континентального господарства.
Ці три ресурси створюють таку собі «стартову платформу». А для самого старту місту необхідно визначитись з простими питаннями: що, власне, воно може дати сучасній Європі? Яку роль воно може грати в сценаріях всеєвропейського поступу?
Карпатський край є ідеальним місцем для сімейного та спортивного відпочинку представників європейського середнього класу. Вже тепер у Карпатах полюбляє відпочивати молодь з країн Центральної Європи.
Маючи неабиякий досвід в туристичній сфері, переконаний, що Івано-Франківськ вже є природнім транспортно-комунікаційним центром карпатського туризму. Розвиток аеропорту, його націленість на обслуговування чартерних туристичних рейсів з Європи – запорука участі міста у залученні до карпатського відпочинку сотень тисяч мешканців континенту.
Місту також необхідні добрі дороги, сучасні готелі, харчові і розважальні заклади. Разом з туристами до нас прийдуть гроші, до нас прийде добробут, прийде впевненість у майбутньому.
Для того щоб місто отримало поштовх у розвитку потрібно стимулювати та спрямовувати Франківській бізнес в напрямку реконструкції європейського обличчя міста. Для цього посол у Верховній Раді повинен працювати над програмою залучення інвестицій.
Для успіху нам потрібні скоординовані зусилля міської, обласної і центральної влади. Бачу своє завдання у тому, щоби забезпечити таку координацію. Прагматизм та економічний патріотизм повинні запанувати над партійними і клановими чварами, які на разі роз’єднюють франківську громаду.
До соборності та єдності закликає нас Великодня літургія. Ми повинні стати вище за дрібні суперечки, заздрощі та забобони, згуртуватись для важкої праці, зібрати до купи все найкраще, що залишили нам мешканці міста з попередніх епох.
Й ще одну Христову науку ми повинні засвоїти. Христос вчив нас не боятись.
Не боятися ворогів, бо вони не подолають тих, з ким Господь.
Не боятись труднощів, бо вони долаються молитвою та завзятою працею.
Не боятись минулого, спиратись на нього.
Не боятись майбутнього, бо в ньому більше можливостей, аніж нам здається.
Не боятись відкритись світові, бо вселенська правда Божа перемагає тих, хто встає на шляху нового. «Се, творю все нове!» - каже нам Голос з Неба.
Ми чуємо цей Голос і йдемо до Великоднего Світла, щомиті пам’ятаючи: Христос посеред нас!
Христос Воскрес!
Олександр Шевченко,
директор ТК Буковель
