З історії українізації. Наслідки радянської окупації, порівняння 1926 року з 2001 роком.

Початок дивись тут:


З історії українізації. Початок українізації.

З історії українізації. М.Скрипник. Гра у незалежність…

З історії українізації. Донецько-Криворізька республіка, Сєвєродонецький з’їзд, і мовний закон.


За першим Всесоюзним переписом населення 1926 року в Радянському Союзі проживало 31,2 млн. українців, з них українську мову рідною визнавали 27,5 млн. (88,1%) осіб.

В Українській Соціалістичній Радянській Республіці (УСРР) на той час проживало 29 млн. населення, з них українців 23,2 млн. (80%). Національні меншини становили 5,8 млн. осіб. або 20% населення. З них росіян було 2,6 млн. (9,2%), а російську мову рідною назвало 4,4 млн. осіб. 

У 2001 році в Україні було 48,45 млн. населення, з них 37,54 млн. (78%) - етнічні українці, 8,3 млн. (17%) - етнічні росіяни, а російську мову рідною назвало 14,2 млн. осіб. 

До речі, за переписом населення у 1926 році сільські мешканці становили 81,5% від усього населення України (а нині тільки 31%), тобто тільки 5,3 млн. (18,5%) жили у містах. (Після Голодомору в 1939 році частка сільського населення України зменшилася на 17,7% і  становила вже 63,8%). 

Слід зазначити, що етнічні росіяни в Україні, як тоді так і тепер, проживали переважно у великих містах та Сході України. Особливо відрізнявся гірничо-промисловий Донбас (південь сучасних Донецької і Луганської області, схід Дніпропетровської). Тут у 1926 році сільське населення становило близько 55%, етнічні українці - 60%, росіяни – 31%. До речі, на Донбасі, як і нині, проживало близько 35% усіх етнічних росіян України. 

За відносно короткий час українізації у шкільництві, установах культури, пресі тощо і завдяки напливові українського населення з села, міста УСРР почали набирати українського характеру. Особливо помітні зміни у національному складі населення і вживанні української мови відбулися у великих промислових центрах.

Ось перелік найбільших міст України на той час: Київ - 494 тис. осіб., Харків - 410 тис., Одеса - 411 тис, Дніпропетровськ (Катеринослав) - 188 тис., Сталіно (Юзівка) - 106 тис., Миколаїв - 101 тис. 

У 2001 році перелік найбільших міст України став таким: Київ - 2,611 млн.; Харків - 1,470 млн.; Одеса – 1,029 млн.; Дніпропетровськ – 1,080 млн.; Донецьк – 1,016; Запоріжжя – 817 тис.; Львів – 732 тис.; Кривий Ріг – 709 тис.; Миколаїв – 514 тис.; Маріуполь – 492 тис.; Луганськ – 463 тис. осіб.

Від 1923 до 1933 року кількість етнічних українців у Харкові зросла з 38% до 50%, у Києві з 27,1% до 42,1%, у Дніпропетровську з 16% до 48%, в Одесі з 6,6% до 17,4%, в Луганську з 7% до 31%. 

Станом на 1926 рік значна кількість росіян УСРР – 892 тис. з 2,6 млн., народилася за межами республіки, а саме 780 тис. в РРФСР, а 112 тис. в інших республіках, тобто були мігрантами. З них  271 тис. осіб оселилося на Донбасі. 

У 1926 році з 23,2 млн. етнічних українців українську мову рідною вважали 21,8 млн. осіб (94,1%). Через 75 років, у 2001 році стан з володінням українською і визнанням її рідною українцями значно погіршився, тільки 85,2% етнічних українців України назвало українську мову рідною. 

Порівняємо з етнічними росіянами України. У 1926 році з загальної кількості росіян України (2,67 млн. осіб), російську мову визнали рідною 2,62 млн. осіб (98,1%), перейшли на українську—37,1 тис. осіб (1,4%). У 2001 році 96% етнічних росіян України визнали російську мову рідною, а перейшли на українську 320 тис. осіб (3,9%). 

Якщо у 1926 році російську мову рідною вважали 1,28 млн. (5,6%) етнічних українців. То у 2001 році російську мову рідною вважали вже 5,5 млн. (14,8%) етнічних українців. 

Станом на 1926 рік процес мовної русифікації зачепив насамперед українців міст, тому майже всі 1,28 млн. зрусифікованих українців, - це жителі міст. Серед етнічних українців мешканців міст, фактично кожен четвертий (24,4%) вважав російську мову рідною. 

Отож, українізація мала дві складові: мовну і національну. 

Незважаючи на крайній націоналізм (шовінізм), (та у зв’язку з цим шалений опір), з боку етнічних росіян або зрусифікованих елементів, за кілька років мовна українізація досягла значних успіхів. Наприклад, у 1929 році понад 80% загальноосвітніх шкіл вели навчання винятково українською мовою. Українізація середнього (фахового) шкільництва і вищих навчальних закладів відбувалася повільніше: від 19% на 1923 рік до 28,5% у 1926 році і 69% у 1929 році. До речі за період з 1918 до 1933 року було видано 83 фахові термінологічні словники і т.д.

У за 10-ліття українізації (1923 — 1933 рр.) українська література, мистецтво, театр (1931 на всіх 88 театрів 66 було українських, 12 єврейських, 9 російських), кіно, попри ідеологічні гальма, зазнали значного розвитку, і цей період часто називають добою культурного відродження.

До українізації зрусифікованих міст багато спричинилися українська преса й видавництва: якщо на 1922 рік українських газет майже не було, то на 1933 рік їх було 373 (з усіх 426) з накладом 3,6 млн. примірників, 89% від загальної кількості часописів в Україні (у 1926 році преса була українізована на 60%); на 1933 рік українських журналів було 89 на всіх 118; книжкова продукція була українізована на 83%.

Швидкими темпами відбувалась і національна українізація, тобто приведення національного складу студентства, робітництва, державного апарату, центральних апаратів міністерств (комісаріатів), особового складу КП(б)У і комсомолу, центрального апарату КП(б)У (зокрема ЦК КП(б)У) і т.д. у пропорційне співвідношення до національного складу населення України.

Усі належним чином сприймали відмітку в документах про національність, і нікому не спадало на думку приховувати свою національну належність. Усі погоджувалися, що якщо етнічних українців в Україні налічується 80%, то і буде природно і логічно, що етнічних українців серед студентства, робітництва, державного апарату, центральних апаратів міністерств (комісаріатів), особового складу КП(б)У також має бути приблизно 80%.

Народ (нація) розглядався комуністами як стійка спільність людей, що історично склалася, виникла на основі спільності мови, території, економічного життя і психічного складу, який проявляється у спільності культури. Як титульна нація України розглядалися винятково українці. Всі решта відносилися до представників національних меншин.

З 30—40 тис. студентів, котрі навчалися в інститутах України наприкінці 1920-х років, близько 53 % складали українці, 20 % — росіяни і 22 % — євреї. Українці переважно зосереджувалися в галузі агрономії та педагогіки, росіяни — в управлінні й точних науках, а євреї — в медицині й торгівлі.

Українізація робітництва і міського населення у зв'язку з індустріалізацією й колективізацією (від якої селянство втікало до міст) зазнала прискорення в 1927 — 1933 pp.

На 1931 кількість робітників в Україні зросла до 1,9 млн., з них українців було вже 58,6% (у тому ч. українською мовою володіло приблизно 32%), росіян 24,6%, євреїв 12,2%. На 1933 рік українці серед робітництва становили вже 60% (у важкій промисловості 53%, серед шахтарів 46%, у металургії 45%, у хімічній промисловості 51%, у видобутку залізної руди 77%, на залізницях 77%, у сільському-господарстві машинобудуванні 60%, у виробництві будівельних матеріалів 68%). Вживання української мови серед робітництва, наприклад, у металургії, зросло в середньому з 18% у 1927 році до 42% у 1930 році. Дещо кращий стан був на залізницях, де українців було 77%, з яких половина володіла українською мовою (у промисловості тільки 30%).

Показники українізації державного апарату були досить строкаті: На 1934 у ВУЦВК (аналог Верховної Ради) було 50,3% українців, 25,4% росіян і 14,7% євреїв, приблизно те саме співвідношення було й по областях; у районних виконавчих комітетах відповідно — 68,8%, 13,6% і 10%; у міських радах — 56,1%, 23,2%, 15,2%; у сільських радах — 86,1%, 5,7%, 2,2%.

Службовці центральних апаратів народних комісаріатів були українізовані на 70 — 85%; обл. апарат на 50%, районний на 64%; народні суди на 62%; міліція на 58%; кооперація на 70%. Найповільніше відбувалася українізація в самій КП(б)У, яка за перших pоків радянської влади була у великій більшості чужонаціональною. Зміну національного складу її видно з табл.:

Роки члени і кандидати КП(б)У                          Укр.      Рос.      Євреї

1922 р.       54818                                           23,3%   53,6%   23,3%

1924 р.       57016                                           33,3%   45,1%   14,0%

1925 р.     101852                                           36,9%   43,4%   19,7%

1927 р.     168087                                           51,9%   30,0%   18,1%

1930 р.     270698                                           52,9%   29,3%   17,8%

1933 р.     468793                                           60,0%   23,0%   17,0%

 

Ще повільніше українізувався ЦК КП(б)У. У 1924 році українців було в ньому лише 16%, 1925 — 25%, 1930 — 43%. Значно успішніше українізувався комсомол, що пояснюється масовістю цієї організації, яка зростала значною мірою за рахунок селянства: 1925 році у ньому було 58,7% українців, 1932 році — 72%, але на 1929 рік тільки 33% у ЦК ЛКСМУ. 

Отож, активне адміністративне впровадження української мови, що відбувалось одночасно з індустріалізацією та швидким зростанням промислових центрів, куди масово стікалося сільське населення, відкривало перспективу швидкої українізації зросійщених міст. Такі великі, наскрізь зрусифіковані, міста як Харків, Катеринослав, Київ буквально затопила хвиля україномовних переселенців з села. Якщо раніше україномовні мешканці сіл були приречені в українських містах на третьосортість і швидку русифікацію, то активне адміністративне сприяння у використанні української мови у всіх сферах життя створило їм умови для того щоб відчути себе повноцінними людьми. Міста заговорили по-українськи. З'явилися реальні можливості подолання мовно-культурного відчуження українського міста від села. 

Фактично більшовиками було визнано факт столітньої русифікації українців та представників національних меншин. Всі погоджувалися, що це незаперечний факт і оцінювали, що це погано. Треба було вживати невідкладних заходів. Яких? Рішення було дуже просте: провести зворотній процес. Було поставлено завдання повернути українську мову зрусифікованим українцям, навчити рідної національної мови представників інших національностей. 

Ще раз порівняємо показники українців і росіян. 

Чисельність. В Україні у 1926 році час проживало 29 млн. населення, з них українців 23,2 млн. (80%). У 2001 році в Україні було 48,45 млн. населення, українців 37,54 млн. (78%). 

У 1926 році етнічних  росіян в Україні було 2,6 млн. (9,2%) населення, а у 2001 році 8,3 млн. (17%). 

Рідна мова. У 1926 році з 23,2 млн. етнічних українців українську мову рідною вважали 21,8 млн. осіб (94,1%), у 2001 році тільки 85,2%. 

У 1926 році з 2,67 млн. етнічних росіян російську мову визнали рідною 2,62 млн. осіб (98,1%), у 2001 році 96%. 

Русифікація. 1926 рік. Етнічних  росіян в Україні було 2,6 млн. (9,2%) населення, а російську мову рідною назвало 4,4 млн. осіб.

2001 рік. Етнічні росіяни становлять 8,3 млн. (17%), а російську мову рідною назвало 14,2 млн. осіб. Звідки така різниця в цифрах на користь російської мови? 

Відповідь не доводиться довго шукати, - різниця покривається за рахунок зрусифікованих етнічних українців. Маємо зворотній кореляційний зв'язок, чим більше в Україні розвивається і поширюється російська мова, тим більше занепадає і звужується вживання української, - кількість російськомовних зростає за рахунок русифікації україномовних етнічних українців. 

Якщо у 1926 році російську мову рідною вважали 1,28 млн. (5,6%) етнічних українців. То у 2001 році таких вже 5,5 млн. (14,8%). 

До речі у 30-роки ніхто своїм яничарством чи перешиванством не хизувався. До людей, які з тих чи інших причин втратили рідну мову (мову своєї національності), ставилися зі співчуттям і розумінням. Тут дійсно немає чим гордитися чи вихвалятися. Це біда особиста, і народу в цілому. 

Захищати «права зрусифікованих» на право бути «худобою у стійлі», людиною без мови, без історичної пам’яті, тоді нікому навіть не спадало на думку. Такої «національності», як «російськомовне населення», права якого нині так активно захищають, тоді ще не придумали. Всі були одностайні у тому, що рідна мова в природних умовах має співпадати з національністю. 

Стосовно існування у документах графи «національність». А як проводити національну політику не знаючи хто якої національності? Як можна забезпечувати права людини на рідну мову і культуру, якщо немає документа, що посвідчують національність індивідуума, тобто право претендувати на забезпечення тих самих прав? Мова хоча і визначальна, проте лише одна з ознак національності людини, - а немає національності, немає природного носія мови, то і мова стає нікому не потрібною. 

Нікому в голову не могла прийти думка, що колись може бути навпаки, - будуть захищати права мовних груп (мовних меншин), а на права представників певних національностей на рідну мову не звертатимуть увагу. А запис у документах про національну належність, який, як виявляється, декого дискримінує і лякає, стане дискусійним питанням. Щонайменше дивно виглядають нинішні заклики зберегти результати русифікації, захистити не право етнічних росіян на рідну російську мову, а право зрусифікованих, - так званої російськомовної групи, тобто «право етнічних українців бути зрусифікованими».

Далі буде.

Стефанко С.Л.

 


09.01.2013 Сергій Стефанко 2060 0
26.11.2021
Ігор Марковський

Окрім партійних тем Фіртка також обговорила скандал навколо зриву операції по захопленню вагнерівців, як впливає ситуація на білорусько-польському кордоні на Україну та чого очікувати місцевим громадам від бюджету 2022 року.

332
22.11.2021
Уляна Мокринчук

Фіртка підготувала ТОП-10 місць, де можна не лише поплавати в басейні, чи спуститись на лижах, а ще й помилувати водоспадом, напитись справжньої мінеральної води, а також створити керамічний виріб своїми руками.  

1059
19.11.2021
Сергій Білий

Україна – яка вона? Таке питання поставив собі Іван Марк – хлопець з нині окупованого українського селища Чорнухине, що на Луганщині.  Для того, щоб дізнатися відповідь, чоловік пройшов пішки всю нашу країну від крайньої точки на сході до її кордонів на заході. Заходив і до Івано-Франківська, де з ним вдалося поспілкуватись кореспонденту Фіртки.

2579
18.11.2021
Дмитро Сінченко

Руслану Марцінківу не випадає нарікати на попередників чи скидати відповідальність на «парламент», адже рік тому він вдруге здобув посаду міського голови Івано-Франківська, а заразом і монобільшість у міській раді. То ж немає й об’єктивних перешкод для виконання передвиборчих обіцянок. «Фіртка» спробувала з’ясувати, якою мірою очільник міста втілює у життя передвиборчі обіцянки.

2555
17.11.2021
Мар'яна Цимбалюк

Фіртка розпиталася Ігоря Бабинюка, директора Івано-Франківського міжнародного аеропорту, які нові компанії здійснюватимуть авіарейси в Івано-Франківськ, чи будуть літати іноземні лоукости, що сталося з МАУ, яким чином влада та концесіонери перезавантажать роботу летовища.

2520
16.11.2021
Тіна Любчик

Останні роки цікавість іноземних туристів до України зумовлена, насамперед, введенням безвізового режиму та відкриттям нових прямих авіарейсів. Фіртка пропонує розглянути, де саме на Прикарпатті зафіксували найбільші надходження.

1837

Доля фільму «Дім Gucci» така ж карколомна, як його сюжет. Він відображає життя своїх головних героїв, які не завжди знали, чи вони у даний момент на верхів’ї ними ж майстерно створеної хвилі, чи їх випадково винесло на гребіть цунамі? Яс

364

Як показує жорстока реальність, жодна будівля не гарантована від знесення під новітню забудову чи руйнівної радикальної «реконструкції». Тому як тільки почув, що будівля за адресою Чорновола, 122 загрожена потенційною новобудовою, одразу ж вирішив описати її «поки не пізно».

14227 2

Каденюка я тоді ще не знав і не міг припустити, що колись з ним познайомлюся. Але мене пройняла немислима гордість, коли на екрані телевізора човник набирав висоту. Зараз навіть не можу повісти, що мене так розпирало. Мабуть, відчуття, що українці теж сучасні та серед них є люди, які готові заради своєї держави на звитягу. Політ у космос на ту пору ще нагадував лотерею.    

1436

Добрий шматок нашого життя минув у системі переконань, що посуду має бути два види. Перший, то звичайні горнята і банячки, якими ми послуговувалися у щоденному побуті. А в паралельній радянській реальності ще існував посуд з серванта у вітальні.

2481
23.11.2021

Для хорошої роботи мозку потрібно правильно харчуватися, а саме – регулярно вживати продукти, які живлять мозок всіма необхідними речовинами. 

663
11.10.2021

Напередодні зими чимало господинь заморожують сезонні овочі та фрукти, щоб завжди мати під рукою необхідні інгредієнти для приготування страв, а особливо десертів. І якщо деякі продукти та після заморозки не втрачають свій звичний смак і вітаміни, як, наприклад, малина або полуниця, то інші, навпаки, стають непридатними до вживання. 

6348
29.07.2021

Що краще: консервувати, сушити чи морозити? Відповідь на це питання залежить від типу й кількості сировини та ваших ресурсів, як-от часу, грошей, та місця в морозилці та коморі.

15317
19.10.2021

Понад 200 учасників із 12 парафій Івано-Франківської Архієпархії відвідали обласний з'їзд спільнот "Українська Молодь - Христові", який відбувся у суботу 16 жовтня, на парафії Введення в Храм Пресвятої Богородиці, що в с. Боднарів Боднарівського деканату. Цьогоріч подія присвячена 88-річниці від дня заснування спільноти.

4992
17.10.2021

Церква у Новій Липівці – це реставрована дерев’яна німецька кірха, яку збудували у 1904 році. До 1939 року тут жили німці у тодішньому присілку Сітауеріка.  

6449 1
04.10.2021

Розпочалася зустріч із Божественної Літургії, яку очолив Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин у співслужінні ректора семінарії прот. Олексія Данилюка та численного духовенства.    

6793
19.07.2021

Предстоятель Православної церкви України Блаженніший Епіфаній освятив розписи кафедрального собору Преображення Господнього Коломийської єпархії.

15971
10.11.2021

Палац культури імені Гната Хоткевича у Львові, як і район, у якому він розташований, переживає період змін і оновлення. З 2018 року тут почалась ревіталізація та пошук нової концепції культурного центру.  Палац, що побудували спільнокоштом майже 100

2304
16.11.2021

Відповідне рішення ухвалив 15 листопада з’їзд політсили.

1541
11.11.2021

Кабінет Міністрів України затвердив склад Комісії з проведення незалежної оцінки ефективності діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції.  

2181
08.11.2021

Зі слів речниці, чинний голова партії Олександр Корнієнко прагне цілковито зосередитись на роботі першого заступника голови Верховної Ради України, а відтак вирішив скласти повноваження голови партії.

2508
03.11.2021

Відповідні постанови народні депутати України ухвалили сьогодні на пленарному засіданні парламенту.

3158