Впоратися із власними емоціями - непросто, часом нас душить відчуття злості, ріже відчуття страху та повільно вбиває депресія. Під час карантину вдвічі важче, адже на нас тисне тонна негативної інформації та страх заразитися смертельною хворобою.
Ми поговорили з Олександром Фотуймою - практикуючим психологом з 18-річним стажем та дізналися про те, як жити із негативом, що оточує і не зійти з розуму.
Паніка
Ситуацію із панічними страхами населення можна назвати зовсім плачевною і я думаю, що це в більшості через роздмухування паніки в ЗМІ.
Це такий собі суспільно-інформаційний невроз, і хочеш брати участь в тому чи ні, кожен є учасником, адже інформація долинає до всіх. Багато новин про те, скільки людей захворіло, померло, заразилося, але дуже мало розмов із експертами, психологами, тому це і спричиняє такий стан суспільної паніки. Факт вірусу є, але його неправильно подають і в чомусь навіть перебільшують, то природно, що у людей така реакція. Глобально знижується рівень психологічного імунітету, відповідно зменшується стійкість до негативних новин.
Наразі, я раджу брати себе в руки і вигадувати собі заняття - читати книжки, вчитися, проводити час з дітьми, займатися коханням, врешті-решт. Це приємні заняття, які допоможуть трохи відволіктися від негативу у телевізорі чи стрічці фейсбука.
Нехай ця порада прозвучить банально, але просто відключіть сповіщення у телефоні і не оновлюйте постійно стрічку у соцмережах, відпишіться від тривожних каналів комунікації, просто відволічіться від поганих новин і проведіть час із сім'єю, або тими людьми, котрі вам приємні.
Страх
Якщо люди відчувають страх - необхідно проговорювати все, що турбує, наприклад “Я боюся, що захворіє хтось із моїх близьких” чи “Я боюся втратити роботу”, або “Мені страшно, що мені не вистачить заощаджень”.
У такому випадку дуже доречне жваве обговорення того, що хвилює. Спробуйте написати пост про свої страхи і побачите, що знайдуться люди зі схожим мисленням.
Допомагає вміння посміятися із себе, така собі іронія - наприклад, зі свого страху, що завтра я заражуся хворобою і помру, але всі ми помремо коли-небудь, чи є сенс прямо зараз сидіти і боятися, не маючи при цьому серйозних причин?
Інша справа, коли йдеться про фобії, тоді вже варто звертатися до психіатра, котрий допоможе це пропрацювати.
Старші люди зараз найчастіше піддаються страхам, адже з усіх телеканалів нас лякають поганими новинами, а вони якраз мають низький рівень психологічного імунітету. Тому, якщо ви маєте бабусю, дідуся вдома обов'язково розмовляйте з ними, розповідайте, що не все так погано, що ви допоможете в разі чого: така підтримка має допомогти їм.
Злість
Часом у людей, котрі закриті у чотирьох стінах з'являється злість, і здебільшого це спрямовано на дружину/чоловіка/дітей або співмешканців. Чому відбувається така ситуація? Перед карантином партнери між собою розмовляли про роботу, друзів чи спільні плани, зараз люди заточені в одному приміщенні, вони не мають про що розмовляти і не вміють вибудовувати правильну комунікацію. Хтось не може впоратися зі стресовою ситуацією самостійно і як результат маємо велику кількість розлучень та щоденні конфлікти у сім'ях.
Тут має відбутися “ефект катарсису” - так називається у психології очищення душі. Простими словами - пара, у якої виникло багато конфліктів мають сісти і почати нарешті розмовляти, щоб очиститися, промовляти чітко “Мене дратує, коли ти…” чи “Я злюся на тебе тому що…”. І в жодному разі не накопичувати в собі злість, щось не подобається - однозначно говорити про це, шукати спільні цінності, згадати, що вас двох об'єднало тоді, коли ви тільки почали жити разом, впевнений, знайдуться і спільні інтереси, хобі.
Якщо злість виникає через те, що вас звільнили або бракує грошей - треба говорити про це. Спілкування з рідними, друзями має допомогти, якщо немає цього - можна у соцмережах розповісти про свою злість, про відчуття несправедливості, про те, що викликає у вас це почуття.
Через те, що люди не вміють висловлювати свої емоції, я не виключаю можливість великого спалаху суїцидів після закінчення карантину. І це дійсно біда й велике поле роботи психотерапевтів.
Депресивний стан
Може й бути таке, що люди можуть відчувати стан, близький до депресії, у такому випадку тільки вивільнення емоції не допомагає і людина вже не в змозі впоратися самостійно. Депресія - це трохи серйозніше, аніж заведено вважати в нашому суспільстві й це, однозначно, потребує допомоги спеціаліста. Шукайте психотерапевтів, розмовляйте з ними, спробуйте попрацювати онлайн.
Зараз є велика кількість організацій - громадських і благодійних, які надають психологічну допомогу, можна до них звернутися по допомогу.
При депресивному стані, я однозначно рекомендую звернутися до спеціаліста.
Є те, що може покращити загальний стан, наприклад, музика або гра на музичних інструментах, малювання - вже науково доведено, що коли людина зображує будь-якими способами те, що її болить, то це дає лікувальний ефект, співати теж допомагає, різноманітні настільні ігри, як варіант. Дуже хороша ідея - знімати себе на відео: як ви куховарите, для жінок відео, як робите собі макіяж або займаєтеся фізичними вправами, як граєтесь із дитиною.
Це може трохи покращити ситуацію, але однозначно, якщо в людини - депресивний стан, то допоможе тільки психотерапевт.
Безпорадність
Часом люди відчувають безпорадність, в них опускаються руки і не хочеться нічого робити. В такому випадку, ми говоримо про переддепресивний стан. Тоді варто прослідкувати за тим, що саме провокує це. Тут однозначно питання в самій людині: чому вона відчуває себе так. В такому стані людина перестає аналізувати ситуацію критично і занурюється в себе, часом є невміння допомогти собі. В такому випадку я також раджу звернутися до спеціаліста.
Самотність
Тут варто розрізняти самотність, яку відчуває старенька людина, особливо, якщо живе сама і самотність у людей, спричинена карантином.
Якщо брати поважного віку людей, то це справді жахливо: якщо до карантину бабуся могла ще вийти в магазин, або прогулятися і поспілкуватися на вулиці і це покращувало їй настрій, то зараз з обмеженням пересування - слабне душа. Люди не мають з ким комунікувати і це послаблює їхнє психологічне здоров'я і зменшує стійкість до хвороб.
І тут мали б активізуватися громадські організації, щоб допомогти самотнім стареньким пережити кризу, принести пакет із продуктами до дверей, вигадати якусь гру з обговореннями, а поки що виходить, що людина залишається наодинці із собою і єдина розвага - телевізор, де лунають тільки погані новини. В такому випадку я дуже співчуваю їм, але це поле роботи державних органів та волонтерських чи благодійних організацій.
Якщо ми говоримо про людей, котрі не досягнули пенсійного віку, але відчувають самотність, то варто детальніше проаналізувати свої зацікавлення, можливо виявиться, що тій людині колись подобався футбол, тоді можна поспілкуватись про це або почати обговорювати в соцмережах новий фільм чи серіал.
Важливо шукати те, що приносить задоволення і займати себе чимось приємним, тоді і час буде йти швидше і самотність не буде так гостро відчуватись.
Ростислава Мартинюк
