Ліля Шматенкова — колишня франківчанка, нині мешкає в Маямі (США). За океаном вона більше року керує спільнотою, яка допомагає дітям українських військових.
Через багато років Ліля приїхала до Франківська, але перед тим побувала в АТО, аби побачити все на власні очі та зробити свої висновки, пише Фіртка з посиланням на Репортер.
Ліля Шматенкова у Флориді керує спільнотою «Toy Drive for kids of fallen Ukrainian heroes» (Допомога дітям українських героїв).
Ліля народилась і виросла в Івано-Франківську. За фахом — юрист. Ще в радянські часи її родина вирішила не підлаштовуватися під тодішню систему, а просто виїхати в Америку. Останній раз у Франківську Шматенкова була понад 20 років тому. Сміється, що в місті її знали як єдину дівчину, яка гасала дорогами на мотоциклі «Ява». Каже, перед поїздкою в Україну три ночі поспіль бачила один і той самий сон — що стоїть посеред поля то в пшениці, а то в маках. У Маямі Ліля займається нерухомістю, виховує двоє дітей.
Коли в Україні почався Майдан, на його підтримку збиралися й українці штату Флорида. Туди приходила й Ліля, знайшла однодумців. Пізніше вона та ще дев’ять місцевих організували спільноту — допомагають українським дітям, які постраждали від нинішньої війни.
«Хочу сказати, що ця біда об’єднала українців за кордоном, — говорить Ліля Шматенкова. — Коли це все сталося, я почала шукати українців. Знайшла у Маямі дві українські церкви, про які не знала».
Нині в їхній спільноті «Toy Drive for kids of fallen Ukrainian heroes» (Допомога дітям українських героїв) близько тисячі учасників. І це не лише українців, але й американців та навіть росіян, бо дітям готові допомагати всі. Спільнота діє у кількох штатах, Флориду курує Ліля.
Через знайомих чи інших волонтерів активісти знаходять сім’ї військових, контактують з ними, розпитують про потреби. Інформацію вивішують на своєму сайті й завжди знаходяться люди, які готові скласти посилку. Цих людей закріплюють за конкретною родиною. Шматенкова каже, що грошей вони не дають — усе необхідне купують самі, а потім надсилають.
«Першу свою посилку я зібрала рівно рік тому, надіслала її в Крихівці, — згадує Ліля. — Всередину завжди кладу листа, в якому розповідаю про себе, а також фото зі своїми дітьми. Люди на листи відповідають, надсилають подяки, але величезне задоволення я отримую саме від того, що вже допомагаю. Мені досить знати, що все отримали, все підійшло».
За словами Лілі, найважче у цій роботі — спілкуватися з вдовами. Вона сама обдзвонювала всіх, кого знаходили, аби дізнатися потреби та й просто підтримати. Каже, півгодини налаштовувалася перед дзвінком, плакала над тою трубкою, а потім ще плакала разом з тими жінками, коли додзвонилася…
Поїхала в АТО, аби побачити все на власні очі
Хоча спільнота займається лише дітьми, але їхня робота перетинається і з забезпеченням військових, допомагають і пораненим. Ще Ліля розповідає, що багато її знайомих «полишали свої мерседеси в Америці, познімали ролекси і взяли до рук зброю». Нині вони воюють на Донбасі. Багато про них говорити не може, бо розвідники.
На початку липня Ліля сама їхала в АТО. Хотіла побачити все на власні очі, аби зробити свої висновки. Рідним нічого про це не говорила. Каже, було страшно, особливо тоді, коли сказали, що взяли для неї каску та бронежилет.
Їхала жінка в селище Новоайдар (Луганська область). Там її спільнота опікується будинком-інтернатом, де живуть понад 200 дітей.
«У мене досі у вухах дзвенять слова: «Не дивіться, що ми говоримо російською, ми — українці. Не лишайте нас».
«Страшно чути, як стріляють, — розповідає Ліля. — Всюди написано, де бомбосховище, діти вже чітко знають, що робити, куди бігти. І це жахливо! У них три корпуси. У двох навчаються і сплять діти, а третій віддали солдатам. Вони дружать між собою, допомагають одні одним. Мене це вразило».
У Новоайдарі Ліля познайомилася з багатьма людьми — і військовими, і місцевими.
«Мене дивує позиція деяких людей, особливо тих, які кажуть, що Донбас треба відділити, поставити стінку, кордон, — говорить волонтерка. — Я з цим не згідна. Я сама бачила тих людей, тих дітей. У мене досі у вухах дзвенять слова: «Не дивіться, що ми говоримо російською, ми — українці. Не лишайте нас».
Ще американка не розуміє, чому представники військкоматів мобілізують тих, хто не хоче і не вміє воювати, а добровольців держава не визнає і не допомагає їм…
Уже рік Ліля співпрацює з франківською волонтеркою Наталією Перцович і фондом «Майбутнє Прикарпаття». Зараз у них спільна акція — зібрати дітей українських вояків до школи, забезпечити портфелями та всім школярським начинням.
Коли закінчиться цей проект, готуватимуть інший — до різдвяних свят, Миколая.
«Будемо здійснювати дитячі мрії, — каже Ліля. — Багато батьків не можуть собі дозволити дати дитині те, що вона хоче, а ми спробуємо. І в нас усе буде добре, бо наше майбутнє — за цими дітьми. Зараз найбільше маємо вкладати саме в них, розвивати їхні таланти. Українські діти дуже мудрі — вони сприймають ситуацію правильно й не настільки розчаровані, як їхні батьки».
