Якщо аналізувати, то найважливішою спортивною подією 2016 року в області, мабуть, стало відродження футбольної команди майстрів в Івано-Франківську. Після довгих дискусій, пошуків і поневірянь у другій лізі почав грати «Тепловик». Про його становлення і про те, як пройшло перше коло чемпіонату, — наша розмова з головним тренером команди Володимиром Ковалюком.
— Пане Володимире, перш ніж розпочати розмову про «Тепловик», будь ласка, розкажіть трохи про себе. Як-не-як, у вас цікава футбольна біографія, і читачі, дещо взнавши, можливо, краще сприйматимуть те, що твориться сьогодні.
— Це довга історія. Мені довелося поміняти багато команд. Так склалося, що кар’єру футболіста розпочав ще за часів Радянського Союзу. Тоді вчився у Львівському спортінтернаті й нас, кількох здібних до футболу, запросили місцеві «Карпати». Після оглядин залишили в команді, яка виступала в буферній зоні, між першою і другою лігами чемпіонату СРСР. Таким чином, у 17 років розпочав футбольне життя на високому рівні. Невдовзі опинився в «Карпатах» з Кам’янки-Бузької. Згодом цю команду було перейменовано на «Скалу» і вона переїхала до Стрия.
У 1992-му, уже в незалежному чемпіонаті України, знову повернувся до львівських «Карпат». Перший чемпіонат у вищій лізі проходив у двох зонах, і «Карпати» в одній із них не дуже добре себе виявили, просто боролися за виживання. і в тих умовах вижили. Зі Львова повернувся у стрийську «Скалу». Якщо пригадуєте, цей клуб на одному з етапів Кубка України зіграв з київським «Динамо», і після нічиєї флагман радянського футболу лишень у другому протистоянні у додатковий час з рахунком 2:1 заледве здолав стриян. Згодом молоду амбіційну команду «розібрали» — хтось потрапив до львівських «Карпат», хтось в інші клуби вищої ліги, а мене запросили до івано-Франківська в «Прикарпаття». Перед тодішнім тренером ігорем Юрченком поставили завдання вийти у вищу лігу. Перемігши у першій лізі, ми туди потрапили. Після сезону найвищого рівня мене запросили в дніпропетровський «Дніпро». Тут виходив на поле в першому колі, а на друге — передали в російський чемпіонат в команду «Уралан» Калмикії. Крім мене, колишній півзахисник київського «Динамо» Павло Яковенко запросив ще сімох футболістів з України. Завдання одне — вихід у вищу лігу чемпіонату Росії. Перший сезон виступили невдало (п’яте чи шосте місце), а наступного свого домоглися.
Між цими двома сезонами в «Уралані» надійшло запрошення з київського «Динамо», яке, повернувшись з-за кордону, очолив Валерій Лобановський. Порадившись з Яковенком, вирішив, що мені зарано грати в «Динамо», тому попросив киян, щоб дали ще рік на роздуми. Про це домовився з Григорієм Суркісом. і коли в 1997-му «Уралан» виграв першу лігу чемпіонату Росії, зателефонував Суркіс і запитав щодо моєї готовності. Я відразу погодився. і донині в пам’яті 1998 рік, коли під керівництвом Валерія Лобановського «Динамо» потрапило у півфінал Ліги чемпіонів, і вважаю, що тільки примхи фортуни завадили киянам завоювати найпрестижніший європейський кубок.
Мені дуже хотілося закріпитися в основному складі (кілька разів виходив на заміну), а більшість матчів грав за «Динамо-2». і щоб мати більшу ігрову практику, попросив Лобановського віддати мене кудись в оренду. Таким чином, півроку перебував в «Шахтарі». У першому колі донеччани йшли на першому місці, й лише в останній грі поразка від «Динамо» дозволила киянам очолити турнірну таблицю. Якраз тоді президент клубу Рінат Ахметов вирішив створити конкуренцію «динамівцям». І йому через кілька років це вдалося зробити.
Піврічна «шахтарська» оренда завершилася важкою травмою. У Києві зробили операцію, три місяці відновлювався, і від Анатолія Ревуцького надійшла пропозиція повернутися в «Прикарпаття», яке на той час виступало у вищій лізі. Розуміючи, що після травми і в «Шахтарі», і в «Динамо» грітиму лавку запасних, я швидко погодився. Провів один чи два сезони, а потім — виліт з вищої ліги. Погравши півроку в першій лізі, відбув до «Кубані», котра, маючи потужних спонсорів, ставила собі за мету потрапити до російської вищої ліги. У Краснодарі перебував тільки три місяці, бо не зійшовся характером з тренером Долматовим. Отож — назад до івано-Франківська, а звідти — в «Кривбас». Відпрацювавши контракт у Кривому Розі, перейшов у бориспільський «Борисфен», який, здобувши путівку у вищу лігу, шукав досвідчених футболістів. Виходив тут на поле два сезони, однак настала фінансова скрута, грошей не платили, і хлопці почали розбігатися хто куди.
І раптом мені зателефонував головний тренер вищолігової «Волині» Віталій Кварцяний з відповідною пропозицією. Зрештою, у Луцьку я провів найдовшу футбольну кар’єру; п’ять років грав за «Волинь». і коли сповнилося 39, нарешті усвідомив, що треба завершувати мандри. Повернувшись до «Прикарпаття», заодно вирішив вчитися на професійного тренера. Незабаром з першої ліги команда опустилася до другої без фінансування і надій. У другій лізі я допомагав Петрові Кушлику в ролі граючого тренера, а організаційна лихоманка завершилася тим, що в 2012 році «Прикарпаття» просто зняли з чемпіонату, не давши йому ліцензії на наступний сезон. і на цьому моя професійна футбольна кар’єра закінчилася.
— Пане Володимире, звідки ви родом і яка у вас освіта?
— Родом з Косова. Львівський спортінтернат закінчив із золотою медаллю. У Львові закінчив й інститут фізичного виховання, а у Києві — тренерську школу, що дає ліцензійне право тренувати професійні футбольні команди. Грав у півзахисті.
— Пройшло перше коло чемпіонату України серед команд другої ліги, в якому виступає івано-франківський «Тепловик». Протягом цього часу дії команди на полі, її результати немало залежали від вас як головного тренера. Чому саме ви очолили колектив, і як проходило його формування?
— Ми чотири роки чекали на відродження в області професійної команди. Отримавши тренерську ліцензію, мріяв стати тренером саме в івано-Франківську. Як би команда не називалася — «Тепловик», «Карпати» чи ще якось. Я підходив до керівників міста і твердив, що нам потрібна друга ліга, щоб діти бачили якесь своє майбутнє, мали де грати на високому рівні. Скажімо, школа закінчується і футболіст пропадає. Жодних перспектив. Талановитих дітей забирали «Карпати», «Динамо» і т. д. Минулої зими не знайшли спільної мови, бо в місті помінялася влада. А щоб утримувати професійний футбол, потрібні великі кошти. Я коли озвучив відповідні цифри — виник переляк у нашого керівництва. Згодом мер Івано-Франківська Руслан Марцінків, керівники обласної ради й ОДА погодилися з моїми аргументами і дійшли нарешті висновку, що футбол в обласному центрі все-таки потрібен. Улітку нинішнього року мені запропонували очолити команду. Я до цього тренував «Ніку—Івано-Франківськ» — команду з місцевих молодих перспективних гравців 1995-1996 років народження. І ось я — головний тренер.
Коли організаційні питання було вирішено, залишилося всього 20 днів до старту другої ліги. Бракувало часу і на ефективне формування команди, і на її підготовку до ігор, не було ще й фінансування. Поспіхом зібрали тих хлопців, хто хотів грати у професійний футбол. А це всі представники з чемпіонату області. Причому добре розуміли, що футболісти щодня не тренувалися: хто — двічі на тиждень, хто — раз. і грали у вихідні. За таких умов формування команда була фізично не готова, розбалансована. Спробуйте за 20 днів все підтягнути і вивести гравців на відповідний рівень?! Дуже переживав. Можна було відразу потрапити в «яму». А тут ще зі старту — три матчі на виїзді. Якби відразу зазнали трьох поразок, то тепер були би в таблиці там, де Хмельницький і Запоріжжя. Старт вдався. Чотири очки у трьох іграх на виїзді.
— Крім посади головного тренера, ви ще є і директором центрального стадіону «Рух». Пане Володимире, таке поєднання посад допомагає тренерській роботі чи навпаки?
— Поєднання не заважає, а навпаки, допомагає. Я майже весь час проводжу на стадіоні. Як головний тренер і директор стадіону ще виконую обов’язки і адміністратора, і начальника команди. Підготовка поля, підготовка тренувань. У мене все під руками. Прийшов на роботу і сказав: нам треба води нагріти, поле підстригтиѕ і ми нікуди не ходимо і нікого не просимо. А така команда, як, наприклад, білоцерківський «Арсенал», стадіон орендує. Водночас не можуть знайти спільної мови з директором стадіону. Весь час ходять і просять. То дають стадіон, то не дають, то можна тренуватися, то не можна. Коли я ще був футболістом, таке саме було і на «Русі» — не дозволяли тренуватися. А тепер я вже вибираю. Гарна погода, загріло сонечко — тренуймося! Адже полю нічого не зашкодить.
У всьому цьому є великі плюси. Стадіон — немов база команди. Збираємося у конференц-залі, де проводимо аналіз ігор, збори. Є більярд у роздягальні. Багато вільного часу футболісти проводять саме на території стадіону, який, до певної міри, замінює їм домашню обстановку. Деякі скептики кажуть, що дві посади — це зле. Наразі я стверджую протилежне. У нас усе пов’язане.
— Хоч ви і задоволені стартом, та перше коло «Тепловика», на мою думку, проходило стрибкоподібно, тобто нестабільно, — перемоги, нічиї, поразки. Ваша версія такої картини подій?
— Ми всі хотіли бачити команду і всі хотіли бачити хороший результат. Як тренер я максималіст. Але при цьому усвідомлював, за яких обставин і яких футболістів ми набрали. Не передбачав, що буде так багато травм. Гравці з чемпіонату області не витримали великих навантажень — кожен день тренування, поїздки туди й назад на матчі за тисячі кілометрів. Крім травм, пішли картки порушень. Тому кілька ігор «провалили», в яких мали б обігрувати своїх суперників. Все відгукнулося. Хоча я був готовий до цього, а в міжколовий період матимемо час згаяне виправити.
— Кого ви могли б відзначити в команді, а від кого чекали більшого?
— Ігор Худоб’як — один із лідерів другої ліги, другий її бомбардир за результативністю. Проте вважаю, що себе він реалізував лишень наполовину: забив 12 м’ячів, а міг — ще стільки ж. Досвідчений футболіст високого рівня, але розчаровує реалізація. Можна відзначити і досвідченого капітана Володимира Боришкевича — одного з найкращих організаторів голів ліги. Зіграв стабільно Ярослав Приймак, котрий шість разів потрапляв у збірну туру другої ліги. Відкриття сезону — це Артур Комар. Непогано себе зарекомендував і воротар Остап Вульчин. Є ще й інші футболісти, про яких можна говорити позитивно, однак над майстерністю їм треба ще багато працювати. А від кого чекав більшого? Зважаючи на обставини формування клубу, я б не хотів називати прізвищ.
— Щоб далі грав «Тепловик», потрібні гроші. Ви мали би знати, чи обласна і міська ради виділили на утримання команди, як планувалося, по мільйону гривень. Наших читачів цікавить, яка місячна зарплатня у футболістів. Є інформація, що вони хочуть підвищення, бо, мовляв, в деяких клубах чемпіонату області більше заробляють. Що можете з цього приводу сказати?
— І область, і місто свої зобов’язання виконують. Звісно, на бюджетних коштах далеко не заїдеш. Так ось, щоб команда мала добре майбутнє, їй потрібні спонсори. Що стосується матеріального життя футболістів, то їхні зарплати невеликі: отримують від 3 до 6 тис. гривень. Власне, ми взяли такий напрям, щоб тут не гроші заробляли, а любили і хотіли грати у футбол. Сьогодні — 3-4 тисячі, а завтра завдяки старанням, приміром, у першій лізі — 10-15 тисяч. Варто любити футбол, а не себе у футболі. Таке і в моїй кар’єрі було, не відразу були великі гроші. Насамперед хотів грати у футбол, чогось домогтися і потрапити у вищу лігу — київське «Динамо».
Є, звичайно, проблеми з деякими командами чемпіонату області, де гравці отримують більше, зокрема, ще раз так — у підгірському «Оскарі», котрий виступає в аматорському чемпіонаті України. Я, звичайно, прагну мати в команді найсильніших футболістів, але важко з ними домовлятися про умови. Зрозуміло, в людей — сім’ї, їх треба годувати, але поки що нині ми не спроможні платити більше. Якщо прийдуть спонсори, захочуть, щоб ми платили більше, — будь ласка. Гроші — грошима, а футбол має бути в серці. Я завжди кажу: коли в серці б’ється м’ячик, гравець не звертатиме уваги на одну чи дві тисячі гривень. Він захоче грати у футбол. Щоправда, тепер, на жаль, дуже мало футболістів-патріотів не лише на Прикарпатті, а й у всій Україні. Звикли підписувати контракти: чим вони більші, то думають, що грають краще. Спочатку гроші, а потім — грати у футбол. Та це нам не по дорозі.
— 3-6 тис. гривень зарплатні, а преміальні за перемогу?
— 1 тисяча — вдома і 2 тисячі — на виїзді...
— 11-те турнірне місце, хоч і для новачка, є не дуже добрим результатом. Тим паче, що може статися так, що в другій лізі, за підсумками сезону, дві останні команди «вилетять» і їх можуть позбавити професіонального статусу. Яким чином будете підсилювати «Тепловик» у зимовий період?
— Скажу одне: за грою 11-те місце — це не місце «Тепловика». Ніде ми не зазнали жодної поразки стовідсотково. Один матч принаймні «провалили» у Херсоні з командою «Кристал». За нашими умовами, за підбором гравців «Тепловик» повинен би перебувати на шостому-восьмому місці. Кілька очок загубили вдома — десь не так зірки зійшлися. Безумовно, 11-та турнірна позиція нас не влаштовує.
А щодо підсилення, то вже зробили висновки, кого залишимо в команді, кого виставимо на трансфер, а кого будемо відраховувати. У моїх планах — підсилення трьома-чотирма досвідченими футболістами і двома-трьома молодими гравцями. У другій половині чемпіонату нам потрібно не формувати команду, а нарешті змагатися на результат.
— Досвідчені футболісти з-за меж області?
— Аж ніяк. Ведемо перемовини з уродженцями Прикарпаття. Вони йдуть, на жаль, важко, бо в командах, де вони виступають, у два-три рази зарплата вища, ніж у нас.
— Пане Володимире, що все-таки будемо мати в підсумку?
— Якщо зважити на те, що стартували досить непогано, ставилося завдання потрапити в першу п’ятірку. Але реально, як я вже сказав, — шосте-восьме місце. Ви бачили: є від нашої команди потужніші суперники, які приїжджали до Івано-Франківська, — це «Рух», «Жемчужина», «Балкани», «Кремінь».
— Хто вам допомагає у тренерській роботі?
— Зіновій Василів (виступав за «Прикарпаття» і вінницьку «Ниву»), Олег Рипан («Прикарпаття») працює з воротарями, і взяли недавно ігоря Гогіля («Прикарпаття»), бо треба комусь займатися селекційною роботою.
Згідно з рішенням ради ПФЛ, «Тепловик» у другому колі виступатиме під назвою «Тепловик-Прикарпаття». А наступного сезону на поле, мабуть, уже вийде команда, яка називатиметься «Прикарпаття».
