Ще не так давно тішився симпатичним блоком марок з портретами руських князівень, що їх випустила Укрпошта. А минулої суботи вже мав задоволення відкрити у Фортечній галереї «Бастіон» виставку, присвячену знаменитій київській княжні ХІ століття, що стала дружиною одного з французьких королів та матір’ю іншого.
Експонати, надані для виставки Національним заповідником «Софія Київська» дали привід та змогу повернутися до теми, яку намагався помістити у фокус суспільного обговорення ще років десять тому. Тоді вона не знайшла розуміння в нашому специфічному соціумі, але нині дещо зрушилося в зашкарублих нетрях суспільної свідомості.
Може вже тепер, після феєричних провалів кількох «месій» з хлопоманським закосом, ми нарешті зрозуміємо, що впроваджене комуністичною (а за нею і націонал-комуніс
Що ігнорування монарших постатей, оголошених реакційними, та паплюження родової аристократії веде до шабашу беспам’ятства. До карикатурної дійсності, де біля замку Потоцьких замість пам’ятника засновнику міста ставлять погруддя пасічника на догоду моді, запровадженій ефемерним «народним кумиром».
Наше спотворене пропагандою минуле виглядає перекошеним від заздрості і ненависті. Його заповнюють роздуті до вселенських масштабів історії бандюганів, з яких комуністи поробили легенди «народних месників», «революціонерів» та «борців з експлуататорами»
Бандитський пантеон органічно доповнюють постаті жабовдавлених сільських утопістів, котрих, за російським взірцем, прираховано до інтелігенції. І вся ця версія минулого аж виє від кріпацької злоби до заможних та успішних, до власників замків і земель.
Маєстатні володарі, дідичі, засновники міст, ктитори соборів, щедрі меценати запхані до темної ляди невдячності, бо ж вони, кляті, дерли шкуру з нещасних рільників та робили байстрюків кріпачкам. Одне слово – мир хатам та війна палацам. А разом з палацами війна оголошена всьому, що виходить за межі примітивної естетики мешканців хат.
Саме тому ми живемо, оточені архітектурним несмаком, літературною графоманією та безкінечним етнічним фестивалем. Саме тому пересічним українцям практично невідомі такі історичні постаті як королева Анна Київська (Французька). Зрештою, давньоруські літописи також промовчали про неї. Може тих несторів також душила плебейська «жаба»?
Зате Європа, що праматір’ю її династів стала донька Ярослава Мудрого, прославила красу та мудрість нашої краянки. Що й довели виставка та лекції, прочитані в нашому місті Нелею Куковальською, директором «Софії Київської» та її заступником професором В’ячеславом Корнієнком.
А в нашій історії була ж не лише Анна Київська. Ще чекають на літераторів і популяризаторів і Анна Візантійська, яка привезла до Києва царську корону і монаршу легітимність, і польська королева Вишеслава, і Малфрідь Норвезька, і Добродія-Ірина, дружина імператора Олексія Комніна.
Ще перебувають у темряві забуття Предслава, дружина герцога Алмоша і королеви Угорщини Агмунда, Єфимія та Фрузіна, а також дружина Казиміра Першого Доброніга та дружина Болеслава Кривоустого Збислава.
Вони не менш «наші», аніж солодкі дарусі та покритки катерини. Й тоді, коли ми це усвідомимо, станемо мудрішими. Й краще зможемо відділяти світло від темряви, а головне від другорядного.
Володимир Єшкілєв
