Привид «автономізації» ніколи остаточно не зникав з українських просторів. На початку 90-их його було видно політично неозброєним оком, пізніше для його матеріалізації різні сили закликали різних шаманів.
Більшість експертів вважає, що політичний розрив між Сходом і Заходом України за останні місяці поглибився, в першу чергу завдяки радикалізації протестних настроїв в Галичині (згадаймо хоча б сепаратистські заяви Юрія Андруховича). Вони переконані, що тенденція посилення цих сепаратистських тенденцій на Заході України триватиме, і що вона вже у найближчому майбутньому може загрожувати стабільному розвиткові України.
Вони вважають, що в теперішньому оточенні президента В.Януковича існує впливова група політиків, які симпатизують ідеї «м’якої політичної ізоляції» Галичини шляхом створення з трьох «галицьких» областей більш або менш виразного автономного утворення, в якому існуватиме відносно самостійна політична еліта та специфічний «політичний клімат», відмінний від політичних настроїв решти України.
На думку експертів «Фіртки-Магус», теперішня київська влада була б зацікавлена у тому, щоби на чолі західноукраїнської політичної еліти стояли дві ворогуючі (та приблизно однакові за впливом і ресурсами) політичні групи, які умовно можна окреслити як «радикальна група» і «націонал-ліберальна група». Ці групи замкнулись би в межах Галичини у взаємному протистоянні, і були б неспроможні відправляти десанти на київські акції та майдани.
На думку деяких аналітиків, лідери «радикальної групи» вже визначилися в особі О.Тягнибока та його оточення (І.Фаріон, О.Сич та інші), а лідером західноукраїнських «націонал-лібералів» Київ не проти бачити когось з діячів «Нашої України» або «Фронту Змін», такого, який має на Заході України політичних союзників в органах місцевої влади і симпатизуючий йому електорат.
Якби А.Яценюк або Б.Тарасюк були «природними галичанами», вони могли би претендувати на таку роль, але, з огляду на кланово-етнічну природу української влади, таким лідером радше зміг би стати хтось із львівської «націонал-ліберальної команди». На заваді цьому проектові стоять як відсутність яскравих нескомпроментованих політиків з ліберального табору, так і їхня «генетична» розсвареність та межова взаємна недовіра.
З іншого боку, «віддавати» Західну Україну на повну волю радикальним націоналістам (навіть керованим) Київ навряд чи ризикне. Адже в політиці все швидко змінюється і набравший політичної ваги «дресирований монстр» завтра з радістю спробує загризти свого «творця і дресирувальника». Теперішні правителі України далеко не наївні люди і все це чудово розуміють.
Якби Ю.Тимошенко була б більш гнучким та далекоглядним політиком, вона могла б отримати від діючої влади своєрідний «карт-бланш» на владу (або напіввладу) у Галичині. Ситуація, коли «національно зафарбований» БЮТ в західних областях надовго б зайнявся перетягуванням політичного канату з ВО «Свободою», влаштувала би чиновницько-олігархічний Київ. Але Тимошенко, зрозуміло, не бачить себе ані на посаді голови Львівської ОДА (з перспективою стати «політмамою» трьох областей), ані в якості «карпатської валькірії», що звиває собі неприступне гніздечко у гірському краї. Відповідно, західноукраїнські перспективи БЮТу наразі виглядають непевними, якщо не сказати гірше.
Таким чином, Західна Україна для центральної української влади продовжує залишатись таким собі «скорпіоном під каменем», який лише чекає політичних присмерків, щоби вийти на полювання. І плани деяких політиків посадити цього «скорпіона» в «автономну банку» залишаються поки що тільки планами.
Привид залишається привидом.
Аналітична група «Фіртка-Магус»
