Відкликати свого депутата
Народний контроль, як спосіб врятувати країну
Чим ближче день виборів, тим запеклішою стає боротьба між представниками політичних партій. Вони з екранів телевізорів та сторінок газет кричать про зраду українських інтересів та двадцятирічний занепад України. Вказують пальцем один на одного і звинувачують своїх опонентів у всіх бідах сьогодення. Їм всюди ввижаються так звані «тушки», які при першій же нагоді перебіжать з одного політичного табору в інший. При чому, всю відповідальність за «перевертнів» перекладають виключно на партію влади. Приховують, що проблема криється набагато глибше і побороти її суто гаслами вже не вийде.
Діагноз – «тушка»
Політичне звання «тушка» з’явилося ще задовго до цьогорічних виборів. Поняття набуло розголосу одразу після президентських перегонів 2010 року. Саме тоді, після перемоги на виборах Віктора Януковича, до лав Партії регіонів «повалили» представники опозиції. Тому появі цього явища ми завдячуємо депутатам ВО «Батьківщина». Тієї політичної сили, яка сьогодні намагається «монополізувати» право на опозиційність. Депутати від «Батьківщини» сьогодні голосно кричать про «злочинну владу». Але згадаємо, що напередодні президентських виборів 2010 року саме вони вели перемовини з Партією регіонів про створення так званої «широкої коаліції», влучно охарактеризованої в народі «ширкою». Метою цієї «ширки» було продовження депутатських повноважень та перенесення виборів голови держави до Верховної Ради.
Отже, традиція «тушкування» з’явилася в середовищі парламенту, який сформувався у 2007 році. У тому парламенті, де 45% депутатів становили, на превеликий жаль і сором, представники БЮТ та НУНС.
І коли «тушки» почали масово перебігати з «помаранчевого» табору в біло-синій, керівники політичних сил навіть не вибачилися за те, що вони пригріли в своїх списках зрадників. Вони навіть не вважали за потрібне щось пояснювати своїм виборцям.
Так само парламентська опозиція лишалася бездіяльною під час прийняття антиукраїнських «Харківських угод» та «мовного закону». Під Верховну Раду та Український дім приходили протестувати люди. Але самі опозиційні партії обмежилися переважно заявами в засобах масової інформації.
Якби така ситуація сталася в якій-небудь європейській країні, скажімо в Німеччині або в сусідній Польщі, то там парламентські партії склали би свої повноваження, домоглися розпуску парламенту і перевиборів. Інакше вони просто би не змогли дивитися у вічі тим людям, які за них проголосували.
Чи спостерігали ми щось подібне в Україні? Ні! Чому? Тому, що для партійних керівників, які отримали депутатські мандати, власна вигода є важливішою за інтереси України.
Вибрані серед «єдиних»?
Те саме відбувається і зараз. Об’єднана опозиція, просуваючи своїх «єдиних кандидатів», мовчить про головне. Про те, що вона не має механізму контролю своїх депутатів. І якщо на першому ж пленарному засіданні у новообраній Верховній Раді ці депутати знову «побіжать» до лав Партії регіонів, лідери опозиційних сил зможуть лише знизати плечима. Мовляв, вони – не винні.
У нашій політиці прижилося правило заперечувати всі свої помилки і відхрещуватися від нездатності впливати на політичну ситуацію.
Днями телебачення та газети заговорили про те, що партія «Удар» та ВО «Батьківщина ведуть переговори про об’єднання і висування в мажоритарних округах єдиних кандидатів. Начебто всі «непрохідні» кандидати, відповідно до останніх даних соціологічних досліджень, будуть просто зняті з передвиборної гонки.
Цікаве в цій ситуації те, що партійні провідники знову не беруть до уваги думку громад, які кілька місяців визначалися з тим, кого підтримати і кому віддати свій голос. Що сьогодні в округах балотуються люди, які не користуються особливою підтримкою місцевого населення, прізвища яких часто вперше виринули саме в час перегонів за депутатським мандатом. Сили, які називають себе «демократичними», продовжують діяти за методом КПРС, «спускаючи згори» своїх призначенців…
Люди розсудять
Проте, сьогодні є політики, які можуть запропонувати альтернативу діючій системі. Все більшої популярності набуває ідея створення та узаконення народного контролю за діями народних обранців, коли громада буде сама вирішувати, наскільки ефективно депутат виконує поставлені перед ним завдання. У разі порушення передвиборчих обіцянок або зміни політичної приналежності, виборці зможуть самі позбавити недобросовісного політика депутатського мандату.
«Тушки» породила партійна безвідповідальність, – підкреслює кандидат у народні депутати Володимир Грабовецький. – Сьогодні виборці не мають жодного впливу на депутата, за якого голосували і який не виправдав їхніх сподівань. Україні потрібен прямий народний контроль за діяльністю депутатів. Незадоволені роботою своїх обранців, громади повинні мати змогу ініціювати та домогтися дострокового зняття депутатських повноважень зі свого представника. В таких умовах політики працювали би набагато ефективніше, бо були змушені постійно звітувати перед громадою. Така система народного контролю є значно дієвішою від партійної. Саме це і є демократією, владою народу».
Зараз нардепа, що ховається за своїм мандатом, неможливо притягнути до відповідальності за порушені обіцянки. Незалежно від того, як виконує свої обов’язки, він просидить у Верховній Раді весь термін. Зняти з депутата його привілеї та ініціювати відкликання можуть тільки такі ж, як і він, народні обранці. Але такий сценарій майже нереальний, бо в парламенті діє справжня «кругова порука», якою пов’язані і опозиційні, і провладні партії. І за всю історію існування Верховної Ради, депутати всього лише п’ять разів голосували за дострокове зняття зі своїх колег депутатських повноважень.
Така ситуація буде повторюватися неодноразово, допоки ми не зрозуміємо, що країною керує народ. Саме народ обирає своїх представників у Верховній Раді і він повинен вирішувати добре чи погано вони там працюють. Досвід країн із розвиненою демократичною системою правління показує, що народний контроль за діяльністю політиків здатний вивести Україну з економічного та політичного піке. Тільки після змін у діючій системі політичного представництва ми зможемо змусити політиків і чиновників, які є членами політичних партій, відповідати за свої вчинки.
«Логічним продовженням моєї програми стосовно очищення влади є створення механізму відкликання депутатів усіх рівнів, – від сільської ради до Верховної, – які не виконують своїх зобов’язань та наказів виборців, – наголошує Володимир Грабовецький. – Тільки так запрацює система справжнього народовладдя, в якій не буде місця ні ганебному явищу «тушкування», ні депутатам, які дбають про власну кишеню».
Ольга СТЕФАНИК
