Ісус, як відомо, в земному житті був теслею. Не хочу, звісно, порівнювати, але Микола Тесленко, товмачицький майсер, також тесля. Чоловік розміняв вже майже восьмий десяток літ, впродовж яких побудував понад п’ятнадцять каплиць і церков по всій Україні.
Працював завклубом, будівельним бригадиром у колгоспі, оператором котельні на коломийському «Сільмаші». Та найкращою школою життя для нього стала участь у бандерівському русі.
… Миколка подорослішав рано – у своїх 13 років, коли точилася боротьба між партизанами та більшовиками, носив «штахети» для вояків. Колись у народі так іменували невеличкі, але довгі шматки паперу, скручені в трубочку і засмолені для надійності. Ця почесна місія випадала не кожному. Хлопців ретельно перевіряли, адже надійність була чи не найосновнішим критерієм. Миколу ж порекомендував сусід, який був довіреною особою відомого на теренах Коломийщини Спартана. Спартан тоді очолював загін із трьохсот вояків. Звичайно, виникла потреба в хлопчаку, який би вів агітацію і розносив засекречені доручення. Так вибір впав на тоді ще юного Миколу Тесленка.
Записки він отримував з рук тих же довірених осіб. Сотник не мав права відкривати своє обличчя стороннім. Однак побачити Спартана хлопцеві все ж вдалося. Брат його батька був добрим швецем, а Микола вчився в нього цієї справи. Одного разу прийшов до них із замовленням чоловік. Одягнений абияк, простий, нічим не помітний. Микола бачив його ще кілька разів, коли той приходив на примірку чобіт. Але тільки потім дізнався, що то був Спартан, або як його ще називали, Старий. Через декілька років хлопець познайомився зі своїм керівником особисто. Тоді ж почув від нього слова, які пам’ятає дотепер: «Миколко, треба помагати, чим можеш. Ми всі загинемо за незалежну Україну, а ви будете при ній жити». Так і сталося.
Невдовзі в селі почалася велика облава під назвою «червона мітла». НКВД шукав Спартана. Три дні вороги перевертали село догори дном. Прийшли і до Миколи. В нього вони зробили особливий обшук. Група озброєних чоловік зі шпагами достеменно знала, що знайде компромат. І знайшли. Це був карабін, захований у стогу сіна. Зі словами «Пацан, трі шага впєрьод» його арештували. А це могло означати лише одне – чекає тюрма.
Шістнадцятирічного хлопця врятувало лише диво. У камері він провів 10 днів, а потім його мали кудись вивезти. Щодня за ув’язненими приїжджала машина. Так сталося, що його залишили насамкінець одного. Час пік: до Миколи підходить сержант і дає вказівку збиратися. Хлопець склав у торбинку свої речі і вже йшов до виходу. Але тут вийшов старший лейтенант опергрупи Кокорін. Микола дав дорогу. А старший лейтенант запитує: «Куди його ведете?». Почувши, що до машини, Кокорін сказав, що розбиратися з Миколою буде він. Завів хлопця у кабінет, посадив на ящик і каже: «Слухай добре, що я пишу, і запам’ятовуй. Інакше нічого нікому не смій говорити». І відпустив додому.
Через два роки Кокоріна заарештував НКВД за співпрацю зі Спартаном. Микола ж пішов до армії, служив у авіаційних військах. Згодом оженився, пішли діти. І хоча ті часи давно пройшли, пан Микола дотепер із вдячністю згадує свого рятівника.
Оксана Романенчук, для ФІРТКИ
