Василь МЕЛЬНИК: Почуймо голос Церкви

 

 

Його вирізняє серед загалу спокійна й тверда позиція зрілого мужа, який став гідним своїх славних предків — борців за волю України. Свідомий противник комуністичної системи та її новітніх проявів, що нищать наше суспільство. Добрий газда-господарник, має організаторський хист і вміння працювати з людьми, яких завжди шанує і вміє належно поцінувати чужу працю.

А ще, на відміну від сотні-другої депутатів Верховної Ради, наш земляк Василь Мельник має блискучу юридичну освіту та відповідний досвід її застосування на державному й міжнародному рівнях…

 

Сьогодні модно говорити про національні інтереси, ОУН-УПА, про люстрацію. Кожен депутат-західняк і кожен кандидат у депутати за це готовий вишиванку порвати собі на грудях... Розкажіть про своє коріння.

— Я не маю потреби рвати вишиванку. Дід по татовій лінії був у партизанах, як і старший його брат Петро Мельник — в ОУН-УПА. Діда вивезли на Сибір, де він 15 років карався у Воркуті на шахтах — приїхав до Тисмениці зі сталінських таборів у 58 році. Батько після того, як його мама померла при родах, залишився коло маминої сестри і від 14 літ гарував у колгоспі фірманом. А моя матір Михайлина на власні очі бачила, як її батько Михайло Яцура, псевдо «Дуб», підірвався гранатою в бункері разом з молодим партизаном на псевдо «Ісусик», щоб не здатись у полон, коли енкаведисти разом з «яструбками» обступили наше подвір’я. Коли моя мама побачила через шибку, як «яструбок» розбив прикладом голову моїй бабці і збив її на землю, швидко загорнула в коц восьмимісячного братика, викинула його через інше вікно, сама вискочила з хати і втекла з ним у ліс. Там переховувалась три дні і три ночі. Уявіть п’ятирічну дитину, яка залишилася з восьмимісячною, — можете припустити, що вони дадуть собі раду хоч на короткий час?!

Як сотні тисяч безіменних героїв з нашого народу, як весь наш народ, так мої діди й моя мама заплатили велику ціну за Вітчизну — мене болить, що їхню пам’ять використовують для власного збагачення перекинчики-«тушки» та різного роду горе-депутатиѕ

А про люстрацію потрібно думати більшій частині депутатів усіх рівнів — особисто я ніколи в Комуністичній партії не перебував.

 

Знаю, що КДБ «не забував» про сім’ї репресованих й особливо «піклувався» ними. На собі відчули їх «опіку»?

— Постійно приходив секретар сільради з «невідомим» чоловіком, який ніколи не представлявся, проводили з батьками «роз’яснювальні бесіди», розпитували. Словом, завжди нагадували, щоб не забували, хто ми є. Одного разу знайшли привід: на другий день прийшов дільничний і тата закрили на 15 діб. Словом, вся родина була на спец¬обліку КДБ. Це по-особливому я відчув, коли вже навчався у шостому класі в школі в Марківцях, де організував перший вертеп. Собі до чести записую те, що в ньому брали участь і хлопці, які вже відслужили в армії. Ще змалку сам ви¬вчив весь текст напам‘ять, бо я то любив, та й у нас, у Хом’яківці, ходили з вертепом, а в Марківцях його не було. Отож на другий день після того, як гарно походив селом вертеп, викликала мене з класу вчителька української мови, притиснула до стіни і каже: «Ану кажи, хто був у вертепі з тобою? Бо зараз зуби повибиваю!». Нічого вона від мене не почула. Ну а після неї вже приїхав до школи більший «поцінувач» народного мистецтва, ніж учителька — сам начальник Тисменицького районного КДБ Пантус. Він професіонально став цікавитися: «Хто тебе на це спрямовував? Хто тобі це підказав?», але також марно. Ще півроку по Різдву він часто «відвідував» малого школяра і не давав мені спокою. Не забували про мене й деякі вчителі, тиснули заниженими оцінками. Але я був упертий — робив їм все наперекір, хоч потім мені за це перепадалоѕ Правда, мене більше гріла повага старших людей і поважних раздів з Марківців та їхня підтримка. Ніколи не забуду, як ми з вертепом заходили до хат і як нас приймали. Особливо коли ми зайшли до оселі Яворського, де збиралася церковна «двадцятка» і куди приходив священик — всі люди плакали, як малі діти.

 

Вам змалку довелося заробляти на хліб. Як «вийшов у люди»?

— Так. З п’яти років тягав плуга-«лемика» за конем, пас коней, худобу. З другого класу початкової школи в Хом’яківці став працювати щороку по два місяці в колгоспі помічником комбайнера, а як жнива затягувалися, то, бувало, й довше, так що зі школи втікав. Я отримував тоді 36 рублів на місяць, і то була підтримка родині. По закінченні восьмирічки в Марківцях пішов у Тисменицьку десятирічку, яку закінчив і де одночасно отримав права водія. Зрозуміло, що як онук оунівця, я не мав можливості отримати вищу освіту. А в військкоматі на папці з моєю особовою справою було написано три букви «ДРА» — мене записали до військкоматівської навчальної команди шоферів, яких готували до служби в Афганістані. Лише нещасний випадок на роботі перед самим призовом врятував мене від служби в «обмеженому контингенті». Коротка відстрочка, і мене беруть в армію, служив під Мінськом. і там мені добряче пощастило. Під час однієї з планових перевірок «учебок» начальником політвідділу внутрішніх військ Білорусії наш земляк зі Снятина Василь Захарук, який був тоді його особистим водієм, забрав мене прямо з поста на своє місце. Начальник-росіянин виявився добрим чоловіком. Хоча про мене як «сина ворога народу» знав геть усе, а його статус не дозволяв навіть знатися з таким, як я, але залишив мене при собі й пропонував залишитись у Білорусії, гарантував навчання і роботу. Саме він, генерал-полковник Холодов, по закінченні військової служби організував мені направлення до Київської сільськогосподарської академії.

 

Як прийняв столичний ВНЗ радянської України сина бандерівця з направленням від політвідділу армії?

— Я приїхав до Києва, вступив до академії. А там вся гуртожитська обслуга складалася зі студентів. Після армії нас було троє, тож мене призначили комендантом гуртожитку на вул. Ломоносова, в якому проживало 70% студентів-іноземців. і вже згодом мене викликали в другий відділ КДБ, де зустрів мене полковник Повхан з криком і матюками. Але в мене документи в порядку, студент справляється зі своїми обов’язками, добре навчається і працює. Між іншим, африканці, які тоді жили в гуртожитку, не виносили за собою сміття аж до того часу, поки я не став комендантом. Ні, не подумайте поганого — я нікого не бив, не сварився, лише попросив проректора з «іноземців» підписувати їм папери на канікули лише після того, коли підпише комендант гуртожиткуѕ Тож згодом вони самі всі прибігали й запитували мене, коли мають прибиратиѕ А через півроку, коли я приїхав додому, викликають мене в КДБ в Тисмениці. Начальник Пантус зустрічає тут ще «тепліше»ѕ Але його слова я вже сприймав спокійно, бо на той час добре вчився, мав авторитет серед студентів і викладачів, пристойну платню — із зарплатнею в академії й підробітком на розвантажуванні вагонів на залізниці отримував тоді 250—300 рублів. На той час це були великі гроші. Словом, коли я приїхав перший раз додому з навчання в новому вельветовому костюмі, подарунків навіз, ще й при грошах, на мене тоді всі дивилися, як на «вуйка з Канади».

 

При такому старті ви могли залишитися в академії, принаймні в господарському відділі. Чи ні? і куди далі вас повела життєва дорога?

— Сміливо. Мене хотіли залишити саме в господарській частині, ще й тепер підтримую дружні стосунки з ректором Мельничуком. Я добре закінчив навчання, за п’ять років керівництва гуртожитком став добрим господарником, тоді це цінували, також незле співав в ансамблі академії «Червоні маки» й одночасно виступав у народному хорі нашої альма-матер. Та мене все одно тягнуло додому, куди й повернувся по закінченні ВНЗ й пішов працювати в колгосп. Через деякий час викликав мене голова колгоспу і каже: «Василю, не можуть дві однакові голови працювати в одному кабінеті. Тобі і так нічого не світить — ти не в партії. Даю тобі стару конюшню, доведеш до ладу її, продам тобі пару голів молодняка, ну, ще можу тобі віддати старий списаний трактор МТЗ, поремонтуєш, буде ще їхати — займайся фермерством». Беру я тоді 50 га землі, за рік у мене у стайні стоїть 60 биків. Я, тато і моя дружина самі ту господарку обходимо: самі годуємо худібку, самі викидаємо гній, ну а в селі підсміюються: «То траба скінчити академію, аби биків годувати і гній кидати! Без академії то ніяк не мож втєти!». Я на те не зважав, робив свою справу. Їздив до Польщі на заробітки, сам побудував хату в Чорнолізцях, купив машину — «дев’ятку». Але те важливо, що все своїми руками зробив, а не отримав готове. Люди тоді оцінили мою працю й обрали мене головою колгоспу. Зі шести серйозних претендентів я набрав 80% голосів, хоч упирався руками й ногами. За шість років підняв господарку колгоспу, який об‘єднував тоді землі Слобідки, Одаїв і Марківців. Не забував про людей, про їх платню й відпочинок. У нас тоді виступали і Зінкевич, і Кудлай, ми їздили до Києва на матч «Баварія» — «Динамо». З того часу є вельми цікава історія: ніхто не міг повірити, що наше колективне господарство заклало за два дні 1200 тонн силосу — як правило, на це йшло два-три тижні.

 

Що необхідно, щоб змінити ситуацію в сільському господарстві? Землю потрібно продавати?

— Те, що до нас завозять модифіковану сільгосппродукцію, — не вихід. Скажімо, в нашій області 18 тисяч гектарів засіяно модифікованою кукурудзою, її переробляють на спирт. Але що з того виграє село, адже цю кукурудзу навіть свині не хочуть їсти, бо вона недоброякісна. Це те ж саме, що польські ковбаси — вигляд гарний, а смаку ніякого. Отож є три важливі моменти, які потребують нагального вирішення. Перший — поки в нашому сільському господарстві не буде дотацій, як в усьому світі, — ніхто й нічого нового не придумає. Другий — звільнити від податків сільськогосподарських товаровиробників. і останній — однозначно, потрібно робити акцент на сортах вітчизняної продукції. А наразі єдиний шлях виживання для дрібних господарств, фермерів малої й середньої руки — кооперація. Саме тому допоки не буде виписано реальний юридичний механізм, який би захищав інтереси простих селян і фермерів, а не лише великих землевласників, і який би був зрозумілий усім, — я категорично проти продажу землі. Більше того: коли ситуацію не змінити кардинально і швидко, то станеться так, що ті селяни-господарі, які віддали в оренду свою землю на 10 — 50 років, через доволі короткий час з подивом побачать, що вони давно вже не є власниками своєї землі.

 

Навіщо успішному господарникові друга вища — юридична — освіта, ще й у найпрестижнішому Харківському юридичному інституті? і що, на вашу думку як юриста, гальмує розвиток нашої держави?

— Я усвідомив головну проблему, яка й сьогодні залишається над¬звичайно актуальною для загалу: люди не знають законів та їх правозастосування. Саме брак юридичних знань і погнав мене на суддівсько-прокурорський факультет, який я закінчив без жодної трійки. Щодо другого питання, то два моменти юриспруденції найбільш проблемні в законодавчій сфері. Перший — підписуюся під словами відомого прикарпатського науковця професора Валентини Васильєвої, яка головну перешкоду для нашого законодавства бачить у наявності Господарського кодексу. і, що найважливіше — законотворчість Верховної Ради й діяльність народних депутатів усіх кольорів політичної веселки в своїй основі кон’юнктурні, тобто обслуговують будь-які інтереси, що приносять їм особисто дивіденди, — саме їм, а народні інтереси їм десьѕ в іншому місці. Зауважте, що це не тільки моє переконання, але й фаховий аналіз науковців. Але я бачу, що їх тверезого голосу ніхто з майбутніх кандидатів у депутати не слухає, більше того — не чує навіть голосу Церкви, коли вона говорить про вибори.

 

Так, сьогодні всі кандидати розповідають народові, що без них Церква пропадеѕ А що ви маєте на увазі?

— На відміну від усіх, я маю серйозний досвід роботи з Церквою, зокрема як юрисконсульт предстоятеля однієї з церков Київської традиції. і як християнин, зобов’язаний пам’ятати про правду Божу і людську. Тому хочу звернути увагу всіх на слова собору єпископів УГКЦ. Хочу, щоб послухали голосу Церкви щодо виборів: «Роблячи свій вибір, ми повинні дивитися найперше на діла тих, хто претендує на нашу довіру і на наш голос. Не можна дати себе звабити різного роду передвиборчими обіцянками та гаслами, які в устах нечесних політиків стають засобом маніпуляції, підступу та введення в оману». На мою скромну думку, це стосується усіх без винятку. і далі єпископи застерігають: «Вже апостол Яків, підкреслюючи небезпеку порожніх слів та потребу виявлення ділами своєї віри, каже: «Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру» (Як. 2, 18). Так маємо зробити і ми. Чи то безпосередньо спілкуючись з кандидатами, чи аналізуючи їхні програми, запропонуймо їм відповісти на кілька простих, але суттєвих для кожної порядної людини запитань: що доброго ти вже зробив для свого народу? Які суспільно значимі ініціативи ти дотепер запропонував і реалізував? Якщо ти дотепер був депутатом, чи належно виконував свій обов’язок перед народом, тобто чи робив свій вибір не за помахом видимої чи невидимої «руки», але згідно із власним сумлінням? Чи ретельно відвідував засідання, чи голосував сам, особисто? Чи не обманював своїх виборців, змінюючи свою політичну позицію, і таким чином спотворював їхнє волевиявлення і зловживав їхньою довірою? Чи ти не був причетний до корупційних дій? Чи ти своїми тезами не пропагуєш ненависті, екстремізму, а навпаки — пропонуєш шляхи зміцнення української державності та консолідованості нашого суспільства?».

І якщо на ці прості запитання дадуть чесні відповіді всі партії разом зі своїми депутатами, як і всі кандидати в депутати по мажоритарці, — тоді наш народ побачить у Верховній Раді нові обличчя. Саме тоді прийде зміна посткомуністичної системи і псевдоеліт від політики відповідальною перед народом владою. Все залежить від активної громадянської позиції кожного виборця і кожний з нас не має права на зневіру у власних силах, а має зробити вибір.

 

Григорій КОЗАК,

Галичина


07.09.2012 1077 0
Коментарі (0)

26.03.2024
Вікторія Матіїв

Під час війни людина відчуває цілий спектр емоцій. Як українським родинам впоратись з такими випробуваннями — журналістка Фіртки розпитала у лікаря-психіатра, психолога та консультанта в напрямку когнітивно-поведінкової терапії Миколи Демківа.

636
21.03.2024
Тетяна Дармограй

Що робити та куди звертатися рідним зниклих військовослужбовців,  як відбувається процес пошуку та чому не варто поширювати у соцмережах персональну інформацію зниклого, розповіла представниця Уповноваженого з питань осіб, безвісти зниклих за особливих обставин в Івано-Франківській області Наталя Пасічник.

1848 6
19.03.2024
Тіна Любчик

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки активно працює над поданими правками щодо нового законопроєкту про мобілізацію. Журналістка Фіртки поспілкувалася з політтехнологом, військовим юристом, Володимиром Бондаренком щодо актуальних питань призову.

1115 2
19.03.2024

Сьогодні й роботодавці, й експерти звертаються до абітурієнтів: зважайте на ті спеціальності, які будуть потрібні Україні під час відбудови, адже велике відновлення почнеться одразу після Перемоги.

540
24.02.2024
Вікторія Матіїв

Спроби створити музей у Долині виникали ще у 60-х роках. Проте тільки 23 грудня 1997 року Долинська районна рада прийняла остаточне рішення щодо нього. Журналістка Фіртки поспілкувалася з директоркою закладу Ксенею Циганюк. 

6891 61
01.02.2024
Вікторія Косович

Івано-Франківськ є градом безлічі упереджень і масок: для перших — фортеця, заснована поляками, для других — відголос австрійського «золотого віку» з його залізницями, для третіх — серце гуцульської культури, плач трембіт.  

11360 6

Піст – невід’ємна частина християнського  життя, встановлена Богом.

320

Друзі путіна зустрілись у резиденції рудого Донні у Флориді, де обговорили план путіна по капітуляції України, і після цієї поїздки Орбан розкрив – як за 24 год Трамп планує припинити війну.

1054

Чим ближче до виборів в США, тим більше трампісти вдаються до маніпуляцій у своїй пропаганді. У контексті України вони, переставивши все з ніг на голову, намагаються переконувати, ніби це демократи, а не республіканці, заблокували допомогу Україні.

1099

Кожен із нас не раз потрапляв у ситуацію, коли ми замислювались давати, чи ні милостиню людині, яка звертається про допомогу біля церкви, на вулиці чи в інших громадських місцях.  

1095
24.03.2024

Нутриціологиня пояснила, чому не можна забороняти собі фастфуд та солодощі. А також порадила, як їх вписати у свій раціон.

264
18.03.2024

Сьогодні, 18 березня 2024 року, в УГКЦ в Україні розпочинається період Великого посту. Пригадуємо канони партикулярного права УГКЦ, в яких ідеться про те, коли і як треба постити.  

1067
12.03.2024

Популярний дієтолог Майкл Мослі назвав п'ять груп продуктів, які варто включити до свого раціону для схуднення.

834
26.03.2024

Йдеться про зміни в молитвах «Вірую» («Символ віри»), «Царю Небесний» та митаревій молитві.

727
25.03.2024

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

649
21.03.2024

Релігійна громада отримала всі дозвільні документи та незабаром розпочне будівництво поруч з Садовим товариством та міським озером.

2932
15.03.2024

Отець каже: виконайте заповідь Божу – вшануйте свято Боже молитвою у храмі, а житейське на цей день відкладіть.

4423
25.03.2024

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

18425
26.03.2024

У Верховній Раді зареєстрували проєкт закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за привласнення державних функцій.   

295
22.03.2024

На початку лютого 2024 року замість Валерія Залужного Збройні сили України очолив Олександр Сирський, який до цього командував Сухопутними військами.  

340
17.03.2024

Продовжує зменшуватися кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов'язання перед ветеранами російсько-української війни.  

650
12.03.2024

Президент Володимир Зеленський 7 березня погодив кандидатуру ексголовнокомандувача Збройних Сил Валерія Залужного на посаду посла України у Великій Британії.   

755