- Минулі вибори Президента України. Чому ви були так «проти всіх», що аж прізвище змінили? Проти кого взагалі ви були? Проти України, українців, проти влади, опозиції? Ви породили навіть такий збірний образ «противсіхів», який більше несе негативний підтекст. Ви стали дуже популярною людиною. Чи так ви зробили як хотіли? Чи вас зрозуміли люди?
Треба відверто сказати, що я не якийсь там бунтар чи герой. Але от ні перед якою владою не стояв на колінах. Я маю свою думку, так мене навчили батьки. Я реаліст і дивлюся на це все реально. Я маю певний досвід, маю своє бачення розвитку України. Я не проти «всіх українців», я тоді говорив, що я проти всіх, хто тоді рвався до влади з корисливих мотивів. Я за характером сміливий чоловік і не можу миритися із тим, що навколо.
- Вам закидають зараз, що ви тоді змінили своє прізвище…
Я знаю… Навіть друзі закидали. Чому я тоді висунувся саме як Противсіх? Для того, щоб бути почутим. Це був такий креатив... Мене почув цілий світ, десятки ведучих світових ЗМІ брали в мене інтерв'ю, газети, інформаційні агенції, ведучі світові телеканали... Я ще раз кажу, я по характеру небоязливий чоловік і я не можу мовчки миритися з тими недоліками, які є. А ми зараз живемо в такий час, що на фоні того інформаційного шуму, тріскотні, якщо доля тебе не закинула на найвищі посади, бути почутим є майже не можливо.
- Це була ваша ідея з «Противсіх»? Чи може ви виконували чиєсь завдання, що також вам закидають?
Нічиє завдання я не виконував. Моїми консультантами були мої давні друзі – і в мене їх дуже багато, від простих людей, до колишніх прем’єр-міністрів. Ніякі завдання я не виконував, просто консультувався. Це вже зараз так кажуть, що от він привів до влади Януковича і так дальше. Нікого до влади я не приводив.
Виборець український був ніби зазомбований, що потрібно вибирати лише Януковича або Юлю. Вони сьогодні в опозиції, а завтра при владі… Та давайте покладемо цьому всьому край і виберемо нормальних незіпсованих людей, які здатні зробити з України нормальну державу. Не хочете мене – оберіть Яценюка чи Супрун. Я саме це хотів тоді сказати.
Я був і є проти всіх, хто розікрав Україну, хто не працює, а лише вміє рвати на собі вишиванку і кричати, що він найбільший патріот. Чи проти тих, хто перетворив Україну з потужної ядерної держави майже на світовий смітник…
- До речі, про сміття. Зараз є наочна проблема, що у Франківській області є стихійні накопичення сміття. Це і символ і реальна проблема. За Австрії, за Польщі, чи навіть за радянських часів такого не було. Чому люди настільки не цінять свою землю, чому вони настільки байдужі до екології, до власного здоров’я, що вони за 20 метрів від своєї хати роблять смітник. Звідки така байдужість, неповага до себе? Що з цим робити?
Така ситуація пояснюється у двох площинах.
По-перше, ми зуміли за роки незалежності сформувати теорію загального благоденства «для обраних». Людям стає все байдуже. Так і на виборах часто байдуже, хто візьме гречку, хто цукор, хто гроші. Люди зневірилися, що може бути щось краще в принципі. Зневіра повна. Немає проектного мислення, немає думок про майбутнє, про якісь стратегії… «Після нас – хоч потоп».
По-друге, абсолютно не ведеться робота не тільки в плані екології щодо навколишнього середовища, але й, так би мовити, по вихованню, по самовдосконаленню, по роботі над чистотою своєї душі.
Нам треба виховувати загальну культуру в людей. Безумовно, що вона має виховуватись повчальним способом, але деколи потрібно і примусовим методам – на когось це краще діє.
Я не ставлю в абсолюті за приклад радянські часи, але були тоді і позитивні практики, були інші цікаві і корисні речі, які варто згадати. При радянській владі, скажімо, був єдиний санітарний день. Всі займалися прибиранням. Це була не просто показуха. От ми в Яремче раз у квартал робили обхід всього міста – від Дори до Ямної. Прибирали, думали як змінити вигляд міста на краще. Я завжди говорив, що хоч раз у тиждень на роботу потрібно заходити не через центральний вхід, а з тильної сторони.
Найголовнішою ланкою у моїй комунальній службі в Яремче був двірник. Я їх навчив, щоб прибирати не тоді коли люди йдуть на роботу, а до 8 години потрібно прибрати місто. Я ще в ті часи вирішив питання оплати. Двірник отримував на той час 60 гривень, а у Яремче – 120.
- А де ви брали гроші? Свої доплачували? В радянські часи ж були жорсткі планові нормативи, які порушувати було не можна?
Можна різні шляхи найти. Якщо ви хочете – я вам відповім. Одна з можливостей - голова мав тоді право раз у півроку дати людині 100 рублів допомоги. У Яремче було 12 двірників. Я створював графік – хто коли отримує. І інші вишукував варіанти. «Якщо захочеться пса вдарити, то і бук найдеться». Найлегше відсторонитися і казати: «Це не можливо…»
А знаєте, чому у нас ще так багато смітять? Та тому, що представники влади їздять на роботу виключно на машинах, а треба, щоб вони йшли пішки. Голова сільської, міської влади сьогодні пішов по одній вулиці, а завтра по другій. Так колись було. Це входило в обов’язки.
Потрібен новий погляд на Україну, на українця. Ми живемо в час спільнот. Я ініціював створення "Антимусорської ліги", яка матиме за мету дві складові, а саме - екологічну складову, тобто - очищення держави від сміття, та морально-духовну складову - очищення українців від сміття в своїх мотиваціях, від сміття в спілкуванні, від сміття в наших душах. Я ініціюю "Антимусорську лігу" для того, щоб очистити наші душі, наші території, наші садиби, наші села і міста від фізичного і ментального сміття, в якому ми живемо, і до якого ми звикли. Від сміття, яке нанесено політиками, брехунами і балакунами. «Чисто на подвір'ї – чисто на душі. А якщо чисто на душі, то чисто на подвір’ї».
І зразу хочу заспокоїти філологів, бо я коли проголосив про створення «Антимусорської ліги», то мені одна відома дама з «Свободи» зателефонувала і почала говорити, що, мовляв, в українській мові немає слова «мусор», на що я їй відповів, що «якби я так не назвав Лігу, а якось «дуже правильно» і звично, то ви би мені не зателефонували, і ніхто би на це не звернув уваги…»
- Ви знову балотуєтесь на виборах до ВРУ по івано-Франківському виборчому округу. Це у вас таке «хобі» - участь у виборах?
Ні, це не хобі. Я ще на початку сказав, що є люди байдужі, яким все-рівно кого обирати, а мені не байдуже. Я не відношуся до крикунів, до тих, хто відпустив вуса, одягнув вишиту сорочку і тільки на цій підставі вважає себе патріотом.
Я дійсно реаліст. Я вважаю, «якщо не я – то хто інший». Велика кількість людей вважає, що вибори – це шлях заробляння грошей. Я вам відверто скажу – я все маю, я виборов свою пенсію. Маю нормальну зарплату. Пережив всі гоніння, рейдерство, виселення Торгово-промислової палати, яку очолюю, за роки незалежності проти мене незаконно порушували 4 кримінальні спарви. Їх закривали. Я не із злості йду на вибори, а через те, що не можу терпіти цей безпорядок, цю некваліфікованість, цей всеь крик, шум, гам.
22-й рік пішов, а у нас немає результату…
- Чому, на вашу думку, адже були різні люди у владі, різні стилі керівництва, був Майдан, чому нічого не змінюється?
Причина відома – поганий менеджмент державою. Неправильні мотивації чиновників, політиків.
Приведу приклад… Я з Віктором Ющенком знайомий ще з 1982 року... Нас познайомив покійний Вадим Гетьман. Віктор Андрійович був тоді якимось ще заступником начальника відділу в банку "Україна", здається.
І от запросив він мене два місяці тому в свій маєток в Татарові, показував - "це вулики, це колиба...", і в розмові запитав мою думку про те, яка була його найбільша помилка як президента. Я йому і відповів образно, але відверто: "Вікторе Андрійовичу, головна ваша помилка була в тому, що ви намагалися українцям національну ідею приклеїти до голої задниці...
В свій час крикуни, брехуни і пристосуванці витіснили з влади фахівців, і це одна з головних проблем сучасної України. Наслідки ми пожинаємо вже два десятиліття.
- Ви маєте план як зробити краще?
Якщо говрорити про механізм, то перше треба почати з ВРУ, яка є законодавчим органом. ЇЇ треба скоротити десь до 300 лепутатів. Їм не треба видавати квартири, а тільки службові. Місяць після закінченя каденції її треба звільнити. Зарплата депутата повинан залежити від середнього заробітку на мажоритарному окрузі. Навіть не по країні, а на окрузі. Не бути такою ж злиденною, але залежати напряму. Я прихильник того, що вибори мають бути лише на мажоритарній основі. Всі мене звинувачують, я зустрічався з Литвином, два рази говорив з Ющенком, кажуть, що у Галич прийдуть з Донецька і там оберуться. А чому ми не можемо чітко прописати в законі, що в окрузі має балотувтаися тільки той, хто тут народився або пропарцював 15 років.
Верховна Рада тоді буде виразником місцевих інтересів.
- Добре, ВРУ – пункт перший, який треба змінити, а що ще треба?
ВРУ пише правила гри як для президента, так і для двірника. І якщо ці правила будуть правильні, то з цієї гри будуть випадати непрофесіонали, неуки, крикуни і так далі.
- Що ще треба, щоб Україна раптом стала "економічним тигром"?
"Раптом" вона ним не може стати. Як сказав мені екс-прем’єр міністр України Віталій Масол, «при мені випускали 9 пар шкарпеток на душу населення в рік, а сьогодні напевно не випускають і двох». Ось свідчення розвитку нашої промисловості.
Треба від крику перейти до економіки, бо вона первинна. А в даному випадку, політика – це концентрований вираз економіки. Якщо ми підемо таким шляхом, то тоді буде результат. Чому потрібно скоротити ВРУ – чим менше там ротів, тим менше буде крику, тим менше там буде бійок, боксерів, тим більше будуть займатися ділом. Але туди мають попасти не спортсмени, не артисти, не політикани, а професіонали.
Я б навіть встановив ценз «хто може балотуватися у народні депуати». Той, хто має відповідний рівень практичної і теоретичної підготовки.
- Досвід державотворення – це добре. Але ось у Грузії всі міністри 30-річні, у них немає такого досвіду, а економічний прорив от який зробили. У них є просто нормальна американська чи британська освіта і все. І ще немає «хапальних рефлексів» і мотивів.
Можна завжди знайти критерії. А то у нас що виходить – хто голосніше крикунв «Я за Україну» - той вже у Верховній Раді. А приходить туди і не знає, що робити. Тільки роз’їзджає. Потрібно обмежити ці роз’їзди. Тільки на округ і з округу, а то катаються куди їм заманеться – в Крим і так далі. А це все наші податки. А подивіться скільики у них помічників, обслуги, цілий інститут законотворчості є у ВРУ, там чоловік 300 працює.
У нас треба приймати закони професійні і нам треба розробити механізм реалізації законів. У нас його немає.
- З ВРУ все зрозуміло. З економікою також. Але ж є проблема професіоналізму на нижчих ланках, проблеми інвестицій, дешевих кредитів. Як в економіці подолати руїну? Чи ви також вважаєте, що її вже подолано?
Я би не сказав, що руїну подолано. Гаслами це не робиться. Все якраз треба починати із законодавства і підготовки моральних і патріотичних, фахових кадрів. Буде все це відповідати реаліям життя – можливе покращення. В іншому випадку може так статися, що те, що ми назвали «руїною» - то ще не остаточна руїна…
- Що з корупцією робити?
Нам треба уряд сформувати високих професіоналів. Далі - вниз по вертикалі. До влади повинні прийти професіонали, патріоти. От два підходи: професіонал і патріот, чоловік слова і діла.
А то все решта, чи в партії чи такій чи такій. При владі мають бути безпартійні. В нас у владу приходять працювати на себе, на свою партію, а же потім на державу. А повинно бути все навпаки – в зворотньому порядку. Ми повинні служити людям, а не партіям, ми уже дослужилися «на себе-кума-брата-свта».
- Але де нам взяти інший народ? Майже ні один українець не пропустить, те, що нібито «саме пливе йому в рот». От що з цим робити? Законодавство не виконується, мораль відсутня, мотивації перекошені...
Я ж відповідаю. Коротко і ясно. Ми намалювали систему, закони, правила гри, цю сторінку перегорнули. Сформували професійний уряд – не за партійним принципом, а за фаховим, моральним.
Я вам зразу відповідаю на прикладі депутата Верховної Ради. Він державний службовець найвищої категорії. Першої категорії. Ми говоримо і з пустого в порожнє переливаємо, говорячи про мораль, поки депутати голосують чужими картками. Є така проблема? Є механізм її вирішення – встановити кримінальну відповідальність за голосування чужими карточками. І так всі питання можна вирішити, крок за кроком.
- Влада повинна сама проти себе працювати? Не буде так.
Буде. Якщо оберуть зовсім нових людей. Верховній Раді потрібно давно уже прийняти: тільки два скликання можна бути депутатом. А то сидять такі як Ліля Григорович, моя землячка, дванадцять чи п’ятнадцять років… Для чого це? Ходить і красується. Успішно просиділа у парламенті. Родичів пролобіювала на посади.. . Які ще «здобутки»? Краще була б доброю лікаркою дитячою, вона землячка моя. Кажу так як воно є. Не треба кохатися у цих посадах і повноваженнях.
Варто проаналізувати, спростити систему відкликання депутата. Тобто законодавчо це закріпити: що ти зробив за рік, що ти зробив за два, скільки ти вніс законопроектів, скільки поправок. А скільки механізмів реалізації. Може тоді буде якийсь взаємозв’язок і відповідальність. А у нас що? Виграв вибори і «па-па». На телебаченні тільки його і побачиш.
- Наші влада і опозиція – це дві гілки, які ростуть з одного кореня. Вони, фактично, закорінені в цю комуністичну систему. Хто вийшов прямо з неї, а хто просто не подолав той славнозвісний комплекс «совка». На ваших очах відбувалося зростання цього «дерева». Як би ви окреслили процес зростання цих гілок, як ця система формувалася? Які були вузлові моменти у формуванні цієї системи?
До влади прийшли на хвилі національно-визвольних гасел. Але прийшли неуки, випадкові люди. Я це можу говорити від низу до обласної влади. Ще з тих часів на першому плані було гасло «Слава Україні», тобто політичний крик і шум, а матеріалізації, якогось професіоналізму абсолютно не було.
Друга помилка була – всі, хто був при владі, всі, хто був керівником пішли геть, тому що вони були «комуняками». Хоча, до слова вам скажу, що в Яремче, з усіх керівників 9 було безпартійними. Сич, Дзвінчук – свідки цього.
- А Сич був комуністом?
Сич був направленим після закінчення історичного факультету в Яремче вчителем історії. Не впевнений чи він був комуністом, але дуже активним комсомольцем – точно був.
Знаю, що дуже хотів бути членом партії Дмитро Дзвінчук. Він ходив по людях, просив рекомендацій…
Найбільша помилка – ми прийшли до суверенної держави і при формуванні органів влади ми віднеслись до цього непрофесійно, керуючись гаслами, що все відкинемо і робитимемо самі, а ми не знали як це робити.
Для того, щоб швидко реформувати все не потрібно було, щоби влада сама для себе писала законодавство. Бо вже таке написали, що розробили лише ситуацію «загального блаженства» лише для владних структур, депутатів і найвищих чиновників.
Потрібно було скликати щось на кшталт Генеральної асамблеї чи Установчих зборів. Зібрати з кожного регіону людей, науковців, фахівців, консультантів, закрити їх у тій же Конча-Заспі і не випускати до тих пір, поки вони не написали б Конституцію, закони про владний устрій. Не для себе, а для майбутнього держави.
- Василю Васильовичу, якщо все таки згадати початок 90-х років минулого століття, початки Незалежності, чи можна так сказати, що Микола Яковина, фактично перший пострадянський «рухівський» керівник області, був одним із тих, хто розвалив економіку області на початку 90-х років минулого століття? Чи цей процес йшов незалежно від персоналій?
Та ні, Микола Яковина не того рівня людина, щоби щось бути в змозі розвалити… Яковина – художник, якому я давав місце для торгівлі в Яремче на базарчику на водоспаді, він не здатний був розвалити економіку. Цей процес пішов сам по собі. На економіці, на її пульсі потрібно постійно тримати руку. А ми пустили все на самоплин, думали,що криком все зробимо.
- А яка роль Волковецького в руйнації економіки Прикарпаття на початку 90-х років минулого століття?
Одна з найбільших помилок і Яковини, і потім Волковецького, Мелінишина в тому, що вони повністю розгромили сільське господарство. Я тоді ще підходив до них і казав – давайте змінимо форму власності, змінимо методи, але не будемо повністю розвалювати те, що працює. А вони: «Ні – ми колгоспи ліквідуємо! Ми все змінимо!». Розвалили колгоспи, а в замін нічого не створили. Це якраз закономірний результат того, як за справу беруться нефахівці.
Щоби це не виглядало, що я хочу «підспівувати» Михайлові Вишиванюку, але на той час він в спротив загальним тенденціям зумів зробити досить прогресивний крок по лінії планування і втримання ситуації у своєму господарстві. Він колгосп не розвалив, в той час, коли в області загалом все зникло. І те господарство і до тепер є успішним агропідприємством.
Руйнація по всій Україні сталася. Кожен колгоспник отримав пай. Ці паї зараз скупили невідомо хто. Говорю навіть на прикладі свого села.
І хто займається зараз технологіями, науково обгрунтованим підходом до обробітку землі? Хто займається сівозмінами, хто дбає про родючість землі? Все це діло «похоронили». Замість колгоспів треба було робити спілку, а хто не хотів об’єднуваися, то треба було йому виділити окремо землю, чи кошти. Коли було колективне господарство, то хтось займався і дорогами, в колгоспах були механізми, ремонтувалися школи, садки, було соціальне спрямування роботи.
Але тоді під патріотичними і націоналістичними гаслами все робилося якраз по комуністичній методі - «Розрушить до основанія, - а затєм...» Зруйнувати – зруйнували, а щось нове збудувати не вистачило досвіду, знань, ресурсів, професіоналізму. І так у всій економіці, не тільки на селі. Результати – сумні, за двадцять років Україна скотилася в прірву.
- Ви знали Дмитра Шлемка. Як він переродився з секретаря обкому КПУ з питань ідеології в найбільшого «патріота України», борця за мову?
Дмитро Васильович був викладачем суспільно-політчних дисциплін, здається на кафедрі наукового комунізму в Інституті нафти і газу. Потім він став секретарем обкому з питань ідеології. «Найнебезпечнішими» (сміється) в партії були у партії саме ідеологічні працівники, які не відповідали ні за виробницутво, нічого доброго не робили, а тільки каламутили воду. Я вам відверто це кажу.
Але в руйнації економіки України можна звинувачувати і окремих осіб, але я би сказав, що на той час це було «цунамі», обставини непереборної сили, коли фахівців з влади витіснили балаболи і "болтуни", які вчасно вловили тенденції та скористалися модними на той час гаслами….
- І що робити?
Формула успіху, яку я виношу як головне гасло своєї передвиборчої кампаній така: "Не криками і обіцянками будується держава, а мудрою головою і мозолястими руками". Це гасло можна наповнювати змістами, розшифровувати, включати науку, повертати до влади фахівців та патріотів, створювати умови для підготовки нового покоління державних менеджерів. Це все не зробиться в один момент, але починати треба, якщо велика, потужна Соборна Україна для нас є цінністю.
- Так сталося в Україні, що до влади часто приходять ті, хто її найменше заслуговує. Влада, депутатство – це дуже швидке рішення своїх меркантильних проблем. Якщо ти не здатний вибудувати якийсь бізнес, якщо ти поганий нікому не потрібний фахівець – то влада стає самоціллю…
Ваше запитання дуже правильне. Якраз ті, що себе не реалізували в силу різних обставин, і шукали щось нове. А тут ця хвиля і вони вирішили тут себе проявити. Завчили модні гасла, і - кричати по мітингах, сорочки рвати…
Я згадую ті часи, як на сесії ці турки кричали, що моя дружина «москалька». Я кажу: «Люди, схаменіться! Я вибирав собі дружину, а не національність».
Мене, уродженця багатодітної сімї, снятинського хлопця обзивати "комунякою", що нібито я не зняв пам'ятник Леніну. Рішення про демонтаж було, але я пояснював їм, що я не робітник, не крановщик з комунальної служби. Хоча перший запис у мене в трудовій книжчі якраз є "грузчик"... Беріть - знімайте. Але людям потрібні були "вороги"...
А ще закидали, що я приймав в Яремчі першого секретаря ЦК КПУ з дружиною…
Тоді коли вже почалися демократичні перетворення Щербицького вже не було, був Гуренко. Я його знав, знав його батька. Батько був доцентом, завкафедрою Донецької політехніки. Ми з ним подружилися. Він мені робив на заводі Кірова зажими для лижного витягу на Пятихатках.
Він захотів щоб я йому показав колядки у Микуличині. Я тоді ці колядки організував, випили ми з ним по чарці, а він і каже «Василю, ну не бачив я такого. Нема у нас в Донецьку такого. Ти мені очі відкрив». Я йому показував традиції. Йому було дуже цікаво. У 1991 році ще не дуже-то й колядували. Це зараз вже всі герої. «Легко бути сміливим, коли все дозволено».
Я пригадаю такий випадок, коли у Львівському університеті я був головою профкому університету, членом парткому, депутатом міської ради.
І одного разу мені дали готовий текст, щоби я виступив з засудженням викладачів, яких звинувачували в націоналізмі… Мені дають виступ затверджений першим секретарем міськкому партії, Юрієм Кураповим. Він ще живий. Я повинен засудити трьох націоналістів. Виступають з біологічного факультету, з історичного, один профессор, два доценти. Всі "засуджують". Дають мені слово. Є свідок Андріяшко, Пилип’юк, відомий фотокореспондент, фотограф, вони вчилися на факультеті журналістики. І я виступаю. Мені не дозволили моя селянська вдача, мій характер брехати те, що мені написали.
Я сказав: «Шановні професори, я прийшов у Львівський університет щоб навчитися, зокрема і розбиратися у життєвих позиціях. І я ще занадто зелений щоб давати оцінку своїм вчителям». В актовому залі університету шум, гам, крик. Збори на цьому закінчилися. Мене визивають у партком, все, думаю, приїхав…
Ректор присилає шофера. Приїзжаю, сидять вони – письменник Роман Федорів, голова комісії у справах молоді міської ради, редактор журналу, викладачка Марія Кіх сидить, відома легендарна розвідниця у загоні Медведєва, ректор Максимович Микола Григорович. Налили мені грам 70 і він мені каже: «…Синок. Я мусів би тебе викинути з університету з «вовчим білетом»… Але я цією рукою ніколи не підпишу наказ, щоб тебе відрахувати з університету. Їдь додому. Побудь там тиждень-два, все перемелеться…»
Ви уявляєте собі ті часи, що це було? Всі були заложниками ситуації, системи. Але це були Люди з великої букви. Що прийшло їм на зміну? Дрібнота.
І я завжди повторюю нинішнім "балаболам" слова, які колись прочитав в газеті: «Легко быть смелым, когда тебе разрешили»…
-----------------------------------------------------------------
І ще добра новина для читачів «Фіртки». Василь Гуменюк погодився створити на «Фіртці» свій блог. І, враховуючи те, що його досвід і знання про епоху краху СРСР та становлення незалежної України є унікальним, безперечно блоги його будуть цікавими. Про його контакти в статусі керівника «всесоюзного курорту» міста Яремчі з топовими радянськими та українськими політиками, про те, як відпочивали вони в Яремчі, про досвід спілкування в статусі офіційного представника України в СНД, про те, що залишилося поза кадром в зустрічах на найвищому рівні часів Єльцина-Кравчука… на «Фіртці» незабаром…
ДО ТЕМИ:
Василь Гуменюк (Противсіх) ініціює створення "Антимусорської ліги"
Василь Гуменюк (Противсіх): Я сказав Ющенкові, яка була його головна помилка
Василь Гуменюк (Противсіх) про те, хто розвалив господарку Івано-Франківщини на початку 90-х
