Ухвалення нового закону «Про приватизацію державного майна» досить важливе для більш ефективного управління процесами приватизації. Незважаючи на раніше внесені численні зміни, чинний закон вже давно застарів і не відповідає сьогоднішнім реаліям.
Серед важливих ключових моментів проекту слід відзначити введення процедури електронного аукціону і її детальне регулювання. Ціла низка позитивних змін стосується розділу, який регулює вміст договорів купівлі-продажу. Зокрема, чітко виписаний перелік зобов’язань, які можуть бути встановлені для покупця, перелік підстав для розірвання договору.
Разом з тим, проект містить і суперечливі положення. Серед найбільш критичних – питання переходу прав на землю. Не секрет, що в Україні оформлення прав оренди або власності на земельну ділянку – складний і дорогий процес. Тому автоматичне вилучення землі зі складу об’єкта приватизації ніяк не сприятиме залученню інвесторів.
Підхід законодавця частково виправданий, адже сьогодні більшість державних підприємств розпоряджаються землею на правах постійного користування. Передавати таке право «у спадок» приватній компанії – це пряме протиріччя Земельному кодексу України. Разом з тим, незрозуміло, чому уряд не врегулював питання земельних відносин. Наприклад, можна було б передбачити спрощену процедуру оформлення оренди на земельну ділянку в тих же межах, що і раніше, на підставі підписаного договору купівлі-продажу об’єкта приватизації.
Мало уваги приділено і питанню дотримання права про конкуренцію. Проект містить лише одну статтю, яка зобов’язує покупця звертатися в Антимонопольний комітет при необхідності. Разом з тим, очевидно, що при приватизації процес розгляду заяв комітетом має свої особливості, а тому логічно було б врегулювати їх. Як мінімум, закріпити зобов’язання Фонду держмайна (або самого об’єкта) самостійно підготувати і подавати в АМКУ пакет необхідних документів та інформації по об’єкту приватизації.
Дуже суперечливою є норма, яка передбачає при розірванні договору повернення сплачених покупцем коштів тільки після повторного продажу об’єкта. Законопроект не відповідає на питання, що робити, якщо об’єкт не виставляється на продаж повторно (наприклад, з політичних причин – що досить часто відбувається з великими підприємствами). Фактично, законопроект говорить про те, що покупець у такому випадку «подарував» гроші державі. Такі умови для більшості інвесторів будуть неприйнятними.
В цілому, незважаючи на окремі недоліки, законопроект слід оцінювати позитивно. Зазначені недоліки в основному пов’язані з пробілами у регулюванні. Їх можна усунути, доопрацювавши законопроект.
