Януковичу до Путіна далеко. Донбас визначив долю всієї України, в тому числі й Галичини, хоча насправді між окремими частинами держави мало спільного. Однак про поділ в Україні говорять неохоче, оскільки територіальна цілісність країни – священна корова, стверджує письменник Юрій Андрухович в інтерв‘ю німецькому виданню Frankfurter Rundschau. А Віктор Янукович, хоч як би він не намагався копіювати ідеї і методи Владіміра Путіна, є лише жалюгідною пародією на російського прем‘єра.
Український письменник Юрій Андрухович у розмові з Frankfurter Rundschau критикує наміри президента України Віктора Януковича вихолостити демократію та знову утвердити російсько-царистську історіографію.
Frankfurter Rundschau: Пане Андрухович, Ви народилися в західноукраїнському місті Івано-Франківську, колишньому Станіславі. Недалеко від нього розташований Дрогобич, де жив письменник Бруно Шульц (1892-1942). Що Вас поєднує з ним?
Юрій Андрухович: Я не можу порівнювати себе напряму з Бруно Шульцем. Шульц був дуже особливою особистістю, для якої вкрай важливим був її прихисток. Напевне, він ненавидів провінцію і водночас не міг без неї жити. Мій випадок – інший. Я весь час мандрую. Прихисток – це не для мене. Що нас сьогодні об‘єднує: я дав згоду зробити новий український переклад Бруно Шульца, який має з‘явитися в ювілейному 2012 році. Це стане для мене літературним викликом. Я спробую трохи бути Бруно Шульцем.
Коли і як ви відкрили для себе Шульца?
Серед львівських андеґраундних митців ім‘я Шульца завжди було присутнє. Мої вірші наприкінці 80-х років виникли під впливом легенди Шульца, якого я, однак, тоді ще не читав. Цей міф був для мене втіленням давньогалицького світу з гротескними фігурами, які з‘являються в моїх віршах. У моєму музичному проекті «Цинамон» та у співпраці з гуртом «Карбідо» знову проступає вплив Шульца. Адже його найбільш відомий твір називається «Цинамонові крамниці». Пісні, які базуються на моїх віршах, є також присвятою Шульцу.
Сучасна Галичина, на Вашу думку, позначена «пост-мультикультурністю». Однак єврейське населення під час Голокосту майже повністю було знищене, Бруно Шульц теж був убитий есесівцем у 1942 році. Історик Омер Бартов критикує, що в сучасній Україні Голокост та український колабораціонізм повністю замовчуються. Коли Ваше суспільство визнає, що поряд з мільйонами жертв були також і злочинці?
Бартов не бере до уваги те, що український колабораціонізм був значним елементом масивної радянської пропаганди з метою дискредитувати український – і тим самим критичний до радянської влади – націоналізм. Український націоналізм поставили в одну шеренгу з націонал-соціалізмом. Звісно, була певна історична ненависть багатьох українців до євреїв, а також до поляків. Мультикультурність Австро-Угорської імперії не була ідилією, а радше недружнім співіснуванням багатьох народів. Але Австро-Угорська імперія була стабілізуючою системою, яка в 1918-му зломилася. Відтоді тут біли тільки різанини.
У Станіславі в жовтні 1941-го лише одного дня було вбито понад 10 тисяч євреїв. Ви знали про це раніше?
На Голокост в Радянському Союзі було накладено табу. Але від своїх батьків я знав про місце, де було вбито євреїв. На цьому місці стояв радянський пам‘ятник жертвам фашизму. Про євреїв, звісно, не згадували. Лише згодом за підтримки Ізраїлю було зведено справжній пам‘ятний знак. Цього мало та все ж – це крок у правильному напрямку. Я свідомий того, що Україна є антисемітською країною. Але потрібно також згадувати українців, а їх немало, які під час Другої світової переховували і рятували євреїв.
Для багатьох в Західній Європі Україна є справжньою «терра інкоґніта». Як Ви визначаєте місцерозташування своєї країни?
З політичної точки зору, Україна сьогодні не є європейською країною. Ми знову десь у Євразії. Перспективи кепські. Урядовці повторюють мантру про єввроінтеграцію, але в реальності вони роблять цілком інше. ЄС не хоче руйнувати мости з Україною. Але він повинен використовувати риторику правлячої групи, щоб чинити тиск. Власне, ЄС повинен би поводитися з Україною так само, як з Білоруссю.
Чи є президент України українським Путіним (як Ви казали ще в 2003-му), який намагається «стабілізувати» Україну за російським зразком?
Путін елегантний, хитрий, спортивний, сексуальний. Янукович ж є пародією на Путіна. Але він хоче скопіювати ідеї владної вертикалі і так званої суверенної демократії. Свобода слова, як і в Росії, існує тільки в Інтернеті. Правосуддя вже повністю пристосувалося до нового режиму.
Що змінилося з часу приходу «блакитних» до влади на початку 2010-го?
Часом у мене відчуття, ніби я – в іншій країні. Можливо, я параноїк, але моє місто Івано-Франківськ видається мені сумнішим і бруднішим, аніж рік тому. Я є свідком розпаду. Влада стає все більш цинічною і корумпованою. Тиск, що чинився у зв‘язку з місцевими виборами на тутешню виборчу комісію, був дуже грубим. Я побоююся, що Україна на шляху, аби стати «державою, що не відбулася», яка не зможе більше виконувати свої функції.
Вас здивувала швидкість реставрації режиму?
Так, я очікував режиму а-ля Кучма. Але вийшло гірше. Янукович і його соратники не мають жодного зв‘язку з Україною. Для них країна є лише інструментом, щоб стати ще багатшими та могутнішими. Мене також вразили грубі напади на українську культуру, мову та ідентичність. Тиск на місцеві органи чиниться колосальний, засоби при цьому – брутальні.
Але Януковича обрали президентом все-таки демократичним шляхом?
Справді небезпечним є, коли постаті, які приходять до влади демократичним шляхом, вихолощують демократію. Вони хочуть убезпечити свою владу назавжди, не допускаючи в майбутньому більше жодних вільних виборів. Один політичний аналітик сказав так: раніше при владі були крадії та шахраї, а тепер – кілери. Єдина надія – що для можновладців важливою залишається західна перспектива. Вони мають на Заході банківські рахунки і хочуть проводити відпустки на Сардинії. Саме тут треба тиснути.
Чи може радикальний крок, наприклад, приєднання Східної України до Росії, бути вирішенням теперішнього поділу країни?
Декілька місяців тому я висловився з цього приводу і був підданий масованій критиці. Але такими є реалії: без Донбасу і Криму Янукович отримав би 38 відсотків голосів, а Тимошенко – 55. Але територіальна цілісність України є священною коровою. Мої критики кажуть, що я нібито виступаю за незалежну Галичину, за якісь австро-угорські заповідники. Це абсурд. Галичина сама по собі не має сенсу. Вона належить до великої України. Але велика Україна сьогодні надто велика.
У 2007 році Ви передбачали, що невдовзі вся Україна буде переконана в тому, що «ніколи не було Майдану» – масових протестів на київському майдані Незалежності наприкінці 2004 року. Також Голодомор, масовий голод 1932-33 років, новий уряд тлумачить по-іншому. Чим закінчиться ця боротьба за історію?
У школах тенденція зводиться до того, що українська історична міфологія витісняється російською. Уряд збирається писати нові підручники разом з росіянами. Повертається царистсько-російська історіографія. Що вивчатиме моя онука через чотири, п‘ять років? І все це наслідки того, що в Донбасі переважна більшість проголосувала за Януковича. Але що в мене спільного з цими людьми? Я не відчуваю ненависті, але вони визначили долю моїх дітей та онуки.
Як Ваше особисте самопочуття? Ви боїтеся?
До цього часу я не отримував жодних погроз. Я вважаю, що можновладці достатньо розумні, аби не робити з мене мученика чи національного героя. Вони взяли на озброєння кращий метод і час від часу малюють з мене карикатуру емігранта, який більше не має жодного зв‘язку з Україною, який все життя жив на західні гроші і є багатим. Оскільки можновладці мають доступ до ЗМІ, а я ні, то цей метод, власне, працює досконало.
До особи:
Юрій Андрухович, 1960 року народження, вважається одним з найвизначніших сучасних українських письменників. У 2006-му отримав Лейпцизьку літературну премію «За європейське взаєморозуміння».
