«Український Комітет» у долі кубанської козачки

 

/data/blog/121829/d367f12db3190433eff2a809d7ab5086.jpg

 

Катаклізми XX століття, передусім антилюдяність націонал-соціалізму та комунізму, призвели до особистих трагедій тисяч громадян різних національностей, що проживали на заході України. Частина з них безслідно пропала, частина пережила численні нещастя й біди. 

 

До останніх належала і росіянка, уродженка міста Єйськ Азово-Чорноморського краю Кубанської області Марія Менабде. У 16 років вона закінчила жіночу гімназію у місті Краснодарі, згодом здобула спеціальності бухгалтера і стенографістки. Працювала діловодом, секретаркою-стенографісткою.

 

Двічі була заміжня і двічі розлучена (перший чоловік – росіянин Володимир Охотський, другий – грузин Олександр Менабде). Жила у Краснодарі, Батумі, Сухумі, Мінську, Тифлісі (нині – Тбілісі), Баку, Ростові-на-Дону, Туапсе, у Вірменії. Від шлюбу з першим чоловіком мала сина Юрія – лейтенанта Червоної армії, який під час радянсько-німецької війни воював за звільнення СРСР від німецько-фашистських загарбників.

 

Попри це Марія Марківна була налаштована до радянської влади вельми вороже. На початку 40-х років доля закинула родину Менабде у село Москалівку, яке нині у складі міста Косова. Тут жінка заприятелювала з доктором Михайлом Фіглюсом, який жив у Косові і працював у Жаб’єму (нині – Верховина). Він, власне, і відмовив жінку від евакуації на схід України напередодні війни. Незабаром поширилася чутка, нібито 22 червня 1941 року органи НКВС заарештували М. Фіглюса за членство в ОУН за доносом колишнього чоловіка Марії Менабде. Насправді ж зрадником виявився інший чоловік – Петро Волощук, котрий незабаром емігрував до Польщі.

 

Упродовж червня 1941 – квітня 1944 років Марія входила до складу «Українського Комітету», який проводив антирадянську агітацію і користувався певними привілеями від німецької влади. Вона сплачувала членські внески, відвідувала збори і гурток з вивчення німецької мови.

 

Вже після німецької окупації Марія через жительку Косова Юлію Бегарій вийшла на керівника СБ Коломийського надрайонного проводу Дмитра Ящука на псевдо «Херсон». Розповіла йому, що ні вона, ні її колишній чоловік не причетні до арешту Михайла Фіглюса. На її думку, найкраще про її ставлення до радянської влади мала б свідчити написана нею власноруч ще під час окупації стаття. Копію цієї статті вона віддала розвідниці СБ «Чайці» – керівникові мережі розвідників у складі близько 15 осіб.

 

Стаття, про яку йдеться, показувала справжнє обличчя комуністичного режиму СРСР. Марія Марківна, відверто називаючи Сталіна тираном, писала: «Союз форсованим маршем пішов до занепаду, люди відчули петлю на шиї, яка затягувалась усе сильніше. Так він нарешті докотився до історичного 1933 року, коли занепад у країні досяг крайньої межі. У Радянському Союзі був справжній голод із високим відсотком смертності.

 

Радянське будівництво у своїй гігантоманії надто сильно розмахнулось і збанкрутувало. За це народ розплачувався дуже дорогою ціною – ціною свого життя і здоров’я. Більшовики йшли до своєї заповітної мети, ні з чим не рахуючись, не жаліючи нікого на шляху до досягнення цієї мети. Люди, які вціліли в цей жахливий, страшний час, – це вже були напівтрупи, з яких мало хто міг стати повноцінною людиною. І чим більше люди впадали у злидні, тим шаленіше і частіше по радіо і в пресі говорили про те, що добробут народу неухильно зростає, за що люди вдячні «рідному батькові любимому» Сталіну за «щасливе радісне» життя».

 

На 15 сторінках жінка виклала свої роздуми з приводу політики правлячої у Радянському Союзі комуністичної партії, яка знищила інтелігенцію як клас, а робітників і селян перетворила на слухняних рабів своєї волі. За її словами, комуністи «мріяли про володарювання над усім світом, про захоплення світових багатств». «Як виглядав би світ, якби їм вдалася ця безумна афера, – важко сказати. Навряд чи найбагатша фантазія змогла б зобразити щось подібне до цього неймовірно страшного світу», – так закінчувалася остання сторінка статті.

 

За цими словами стояли розчарування людини, яка щиро переймалася долею своїх співвітчизників, і біль за власну долю, за свої нереалізовані мрії і сподівання.

 

Розвідниця «Чайка» – Марія Павлій, якій Марія Менабде передала копію статті, – заслуговує на те, щоб згадати про неї хоча б побіжно. Заарештували цю відважну 28-річну жінку у березні 1946 року, ув’язнили у станіславську тюрму і в жовтні того ж року за ст. 54-1 «а» (зрада батьківщини) засудили до розстрілу з конфіскацією майна. Надзвичайний цинізм кадебістів: коли Марії Павлій зачитували вирок, все це чув її неповнолітній син Ігор, який тоді перебував у залі суду. Можна собі уявити, яким стресом це було для дитини.

 

Місце поховання «Чайки» невідоме. Її матір, брата й сина вивезли у Середню Азію. Чоловіка Миколу, як вояка дивізії «Галичина», засудили на 25 років. В ув’язненні він і загинув. Померли на засланні мати й брат. Син під прізвищем Срібнак (дівочим прізвищем матері) виховувався у дитбудинку.

 

Президія Івано-Франківського обласного суду 10 січня 1992 року (вже в незалежній Україні!) розглянула питання про реабілітацію і постановила: «Павлій обґрунтовано засуджена і реабілітації не підлягає». Такий ось парадокс: мужня жінка була знищена комуністичним режимом, відтак це знищення затвердила влада держави, за яку загинули майже всі члени родини Павліїв.

 

/data/blog/121829/5931a76c567be5cee8b5e33024cefd10.jpg

 

А Марію Менабде видала інша родина – Бегаріїв: Юлія, про яку згадувалося вище, її брат Степан і їхня матір Наталія. Вдосвіта 11 листопада 1945 року за доносом цієї сім’ї Марію Марківну було заарештовано. Під час обшуку в її будинку у письмовому столі було знайдено і вилучено довідку з печаткою у вигляді тризуба, підписану полковником УНР Копцюхом. У ній підтверджувалася сплата 30 карбованців на користь УПА. А в підвалі будинку енкаведисти знайшли штамп у вигляді тризуба. На їхню думку, це були докази про причетність підозрюваної до ОУН.

 

З обвинувального висновку НКВС по Станіславській області від 7 лютого 1946 року: «У листопаді 1941 р. Менабде М. М. з метою показати німецьким окупантам, що вона справді віддана фашизму, написала антирадянську статтю-наклеп на адресу радянського ладу на користь фашизму та українських націоналістів, яку передала в Коломию у редакцію видавництва. ... Менабде зрадила батьківщину, тим самим вчинила злочин, передбачений статтями 54-1 «а» і 54-11 КК УРСР».

 

23 березня розпочався суд. Свідки – сімейство Бегаріїв, – ясна річ, у судове засідання не з’явилися. Марія Менабде визнала себе винною лише частково. Вона підтвердила, що справді була членом «Українського Комітету», який в часи фашистської окупації діяв цілком легально, працювала в редакції української націоналістичної газети «Убий» і матеріально допомагала УПА, проте заперечила свою причетність до ОУН і тим паче свою діяльність в СБ як розвідниці.

 

Військовий трибунал виправдав Марію Марківну за ст. 54-11 КК УРСР (участь у контрреволюційній організації), проте визнав винною за статтями 54-1 «а» та 54-10 ч. 2 (пропаганда або агітація, яка полягає в заклику до повалення, підриву або послаблення радянської влади) і засудив до 10 років позбавлення волі та 5 років позбавлення прав з конфіскацією майна.

 

У вересні 1954 року, після смерті «батька всіх народів», комісія з перегляду архівно-слідчих справ винесла вердикт: «Вважати вирок військового трибуналу від 23.03.1946 року, яким Менабде М. М. засуджена до 10 років виправно-трудових таборів, винесений відповідно до матеріалів справи, правильним». Відтак Марію Марківну було звільнено аж через рік – у кінці серпня 1955-го.

 

І лише 11 квітня 1994 року згідно з висновком прокуратури Івано-Франківської області росіянку було реабілітовано «у зв’язку з відсутністю доказів, що підтверджують обґрунтованість засудження».

 

Та невідомо, чи дожила жінка до того часу, бо після відбуття покарання на попереднє місце проживання не повернулася.

 

Зіновій БОЙЧУК


11.12.2016 Зіновій Бойчук 1555 1
Коментарі (1)

Michal Wituszynski 2016.12.13, 14:52
Чудова стаття! Написано гарною мовою і цікаві підібрані факти.
30.06.2025
Тетяна Ткаченко

Про актуальність проблеми больового синдрому в периопераційному періоді журналістці Фіртки розповів завідувач кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Івано-Франківського національного медичного університету, професор Іван Тітов.  

1408
26.06.2025
Олег Головенський

Фіртка вже проаналізувала декларації нардепів, керівників рад, ОВА та голів громад Прикарпаття за 2024 рік. Сьогодні — фінальна частина: декларації керівників правоохоронних органів області.

2974
24.06.2025
Павло Мінка

19 червня 2025 року Івано-Франківська обласна прокуратура повідомила: судитимуть організатора злочинної групи торговців бурштином.

1033
21.06.2025
Діана Струк

Нікіта Тітов — художник, плакатист, ілюстратор. Ще кілька десятиліть тому він називав себе «ватніком», а сьогодні його роботи — символи українського спротиву. Його плакати надихають, підтримують і попереджають: Україна — сильна, і вона не зламається.

1090
19.06.2025
Катерина Гришко

На початку червня 2025 року провели тендерні конкурси на роботи в навчальних закладах на суму майже 40 мільйонів гривень. Фірми відомі та мають кримінальні справи.  

1107 3
16.06.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалася з керівником Івано-Франківського театру Ростиславом Держипільським, щоб дізнатися, як театр живе і працює під час війни, як народжуються нові вистави, які міжнародні проєкти підтримують українське мистецтво, а також про виклики сучасності і непересічну силу мистецтва в непростий час.

3277 4

Тема про заборону абортів, яку вчора запустила Івано-Франківська міськрада, не «від добра» і, звісно, «для піару». Якщо «піаром» вважати висловлення консервативної правої традиціоналістської політичної позиції.

1001

Ніколи ідіотизм не стає більш очевидним, як у момент, коли починають його зводити у абсолют великі писарі сентиментально-переконливих текстів у редакційних кімнатах центрів, які «творять думки».

837

Глибше за інших пірнули гностики перших століть християнської ери. Вони дійшли принципового висновку: таємниця часу сусідить з таємницею Бога. Сусідить так близько, так щільно й невіддільно, що її пізнання майже напевно відкриває браму Творця, як найбільшої з таємниць.

378

Світ змінився до невпізнаваності зі стрімким розвитком технологій ми наче живемо у майбутньому. І водночас існують традиції, яким сотні років. Одна з таких  релігійних традицій — це шанування мощей святих у християнстві.

1122
30.06.2025

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

209
26.06.2025

Мер зазначив, що це приватний бізнес, а тому місто не видає земельні ділянки чи майно для таких закладів.

2400
19.06.2025

Станом на 1 червня 2025 року на Івано-Франківщині зареєстрували 901 фермерське господарство. Загальна площа сільськогосподарських угідь у їх власності та користуванні становить 40 тисяч гектарів.  

1182
27.06.2025

Сьогодні, 27 червня, віряни відзначають свято Найсолодшого Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа – Людинолюбця.  

490
24.06.2025

Один чоловік ходив по окрузі, проклинаючи священика та розповсюджуючи про нього по всій парафії брехливі, злісні чутки.

15109
20.06.2025

Священник розповів про ставлення Церкви до дошлюбних статевих стосунків. 

7416
16.06.2025

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

848
26.06.2025

Роботи Нікіти Тітова стали символами українського спротиву. Його плакати підтримують, надихають і говорять мовою, яка зрозуміла кожному. Та попри публічне визнання, автор часто стикається з піратством власних робіт.  

412
26.06.2025

Рішення саміту НАТО, ухвалене у Гаазі за підтримки президента США Дональда Трампа, підтверджує статус росії як спільної загрози для всього Альянсу.  

321
23.06.2025

Прем’єр-міністр Британії Кір Стармер заявив, що ядерна програма Ірану — серйозна загроза, а США вжили заходів для усунення цієї загрози.  

410
19.06.2025

Депутати Верховної ради України 18 червня 2025 року підтримали в цілому законопроєкт № 11469 про множинне громадянство.   

695
18.06.2025

Україна готується до виборів після завершення воєнного стану, але це будуть не звичайні, а унікальні вибори, які потребуватимуть окремого закону.  

1152