Чому в Україні вже навіть нині є цілі «регіони-зони» без української мови, - Крим, Донецька, Луганська область, міста мільйонники? Чому такий стан у нас називають двомовністю? Відповідь одна, - українці постколоніальна нація і держава.
Нині, законом Колєснічєнка-Ківалова, в Україні пропонують запровадити білінгвізм постколоніального зразка, який передбачає боротьбу, конкуренцію між мовою корінного населення і мовою колишніх колонізаторів. Що це означає? Науковці не приховують, що білінгвізм не передбачає абсолютно вільного володіння обома мовами, що білінгвізм - це перехідний етап до одномовності. Був україномовний, став російськомовний. Та мова, котрою людина володіє краще і використовує частіше, називається домінантною. І це не обов'язково рідна, чи перша за часом засвоєння мова. В залежності від умов взаємодії, стан мови може змінюватися: одна з конкуруючих мов може частково деградувати, спотворюватися, перетворитися у суржик і перестати розвиватися. Впізнаєте про кого мова? Спочатку мова витискається з ужитку у частини населення, а потім і повністю перестати вживатися як у суспільному житті так і в побуті, тоді настає смерть мови. І навпаки, мова може відроджуватися, підтримуватися, доводиться до рівня офіційного визнання і починати широко вживатися. Не важко визначити по якому шляху йде українська мова у себе вдома в Україні, на своїй етнічній території. Хіба нам потрібен такий білінгвізм?
Скажіть, будьте ласкаві, що робитиме україномовний етнічний українець з своєю українською мовою в тому ж Луганську чи Донецьку, і в 13 інших регіонах, якщо запрацює закон «Ківалова – Колєснічєнка»? Що йому «емігрувати до Кіровограда чи Житомира», які не попали в «мертву зону», регіони без української мови? - У нас держава дбає за всіх, тільки не за етнічних українців! У нас країна не розрахована на нормальне, повнокровне життя україномовного українця! Парадокс? - Ні, закономірність.
Ще один суттєвий момент. У законопроекті термін «регіон» означає не тільки область України, а під терміном регіон «законотворці» вони мають на увазі, - область, район, місто, селище, село. Отож, у числі тих де регіональною мовою буде оголошена російська будуть майже всі обласні центри, міста обласного підпорядкування, міста і містечка, села і селища по всій Україні, де російськомовних більше 10%. Ми закріпимо здобутки русифікаторів! Цікаво, що згідно результатів перепису населення 2001 року, наприклад, у Львові - 725 тис. населення, з них етнічних росіян 8,8%, а російськомовних більше 10%. Тому навіть у місті Львові російська мова також буде мати статус регіональної!
Хто це все так мутить? Всі території України, в тій чи іншій мірі, зазнали русифікації. В шістьох областях сходу і півдня України етнічні росіяни становлять більше від 20%, але менше 40% населення, а відсоток «русскоязычных» там ще вищий. Але є в Україні два найбільш зденаціоналізовані регіони, можна сказати «російськомовні анклави», - Крим і Донбас. Саме представники цих регіонів нині прийшли до влади в Україні. Подивіться на персональний склад провладної більшості у Верховній Раді, тих, хто приймає в Україні закони, місце їх народження, - це Донецька, Луганська області, і Росія… http://tyzhden.ua/Gallery/52424/ Закономірно, що за таких обставин «русский чєловєк» М.Азаров у нас керує українським урядом http://www.segodnya.ua/news/14400687.html Саме вони фактично хочуть запровадити в Україні другу державну мову…
Чому в Україні таке засилля російськомовного продукту? Мушу повторитися, - відразу впадає у вічі, що Україна не розрахована на проживання етнічних українців, у нас жодним чином ніхто не дбає за задоволення національно-мовних потреб україномовних. У нас гине українська мова, а захищають російську. Парадокс? - Ні, закономірність.
Нині і так в Україні російська мова домінує усіх сферах громадського життя, крім освіти, реклами та кіно-театрального прокату. У багатьох сферах присутність української є загрозливо низькою, наприклад, на ринку газет, журналів, книжок близько 90% річного накладу виходить російською мовою. Те ж саме можна сказати про телебачення, радіо, Інтернет, бізнес-спільноту, індустрію розваг і т.д. Ситуація настільки критична, що потрібно не говорити, а вживати рішучих заходів на захист української. Та такої диспропорції, такої несправедливості, причому створеної штучно за принципом «жуй, що дають і не скавчи», проросійські політики нібито не помічають. І роблять висновок, - треба рятувати російську мову «від зникнення і вмирання». Залишилося ще не багато, ще трохи, «єщо немножко, єщо чуть-чуть» щоб остаточно добити українську.
І при цьому у нас нібито своя держава, ми українці корінна державотворча нація, більшість населення. А враження складається що не національних меншин, а українців по країні меншість, якраз отих 10%, а на сході України, у Криму і великих містах нас взагалі немає. Такого безправ’я корінної нації немає в жодній країні Європи, крім хіба-що Білорусі.
Українці, де ви? Але ми не піднімаємося на боротьбу, питаємося, «а для чого», «а яка різниця якою мовою розмовляти» і т.д.? Ми «загартовані», ми готові перетерпіти ще сто років окупації, пристосовуватися, «наш народ сильний, наш народ мудрий», якось виживемо.. Якщо так себе у критичній ситуації веде сильний і мудрий народ, то у нас немає народу, а лише «зброд», і ми не Україна, а країна дураків…
Немає жодних правових підстав щоб у адміністративно-територіальних одиницях (областях, районах, містах, селах і селищах), де етнічні українці становлять більше двох третин населення, домінувала російська мова. Що ми маємо на практиці? У нас російська там не тільки домінує, а її представники ще кричать, що їх «переслідують і пригнічують», і при цьому добивають українську де тільки можна, знищують всі паростки національного відродження… І ми розбігаємося від цього крику хто в кущі, а хто у хату, ту що скраю.
Поміркуйте самі. Для чого людині, обивателю який живе в незалежній державі Україна, припустимо навіть не де-небудь, а в суцільно україномовному регіоні, (де етнічні українці становлять 90-98% і більше населення, - Львівщина, Вінниччина, Чернігівщина і т.д.), має бути потрібна російська мова? Здавалося б на нього є проста відповідь. - Вона не потрібна, вона в цих областях ні до чого. А у нас навпаки, російська потрібна всюди, від Львова до Донецька, а українська, - ні. Хіба не помітно, що така ситуація створюється штучно, цілеспрямовано. І це ж не так просто зробити, але сусідня країна, певні організації і бізнесмени «стараються». Нинішня влада їм не те що не протидіє, навіть сприяє…
У нас десятки мільйонів україномовних, і існує шалений попит на україномовне, а нам вперто не дають україномовний продукт і ми змушено купуємо російськомовне? А що робити, якщо немає вибору, - українською мовою немає… «Беріть російською, ви ж її прекрасно розумієте, хіба вам не однаково якою мовою?» – У більшості випадків у відповідь лунає - «розуміємо, та однаково». Отож, якщо ми і надалі будемо так себе вести, не подамо голос, не займемо безкомпромісну позицію, не заявимо про себе, про свої мовні потреби і права, нам україномовного продукту ніколи і не дадуть…
Так ми себе поводимо у відповідь на штучно створений дефіцит україномовної продукції. У російськомовних Донецьку і Криму мова, - це справа принципу, україномовне не продається, вимагають російськомовного. Навіть депутати Верховної Ради беручи участь у телевізійних передачах кажуть, «я буду разгаварівать на русском, потому что так разговарівают моі ізбєратєлі». А у україномовних Львові, Вінниці і Полтаві і т.д. навпаки, російськомовне нарозхват, а на те якою мовою розмовляють їхні виборці деяким депутатам наплювати (О.Голуб, І.Зварич, А.Мартинюк і т.д.)
Пора вже людям зрозуміти, що ми не Франція чи Німеччина, у нас не та ситуація, що можна розслабитись і сказати, що «я великий демократ, і ліберал», «…мені байдуже якою це мовою», «…я беру те, що дешевше», чи «…я беру те, що швидше вийшло у світ» і т.д. Франція і Німеччина – країни, що відбулись, у них подібні проблеми не стоять, вони вже давно і однозначно вирішені на користь титульної нації. Нам треба рівнятися на постколоніальні Болівію, Габон, Філіппіни і т.д. вивчати їх досвід і робити висновки.
Русифікатори прикладають тетанічні зусилля щоб російська була потрібна, щоб не вийшла з вжитку і ми українці також їм у цьому сприяємо. Яким чином? А для чого ми, україномовні споживаємо російськомовний продукт? Де наша національна гідність, принциповість? Але звідки вона візьметься, якщо у нас не виховується українська національна гідність. І знову про «якісний склад нації», - у нас мало національно свідомих, у нас майже немає націоналістів… Зате у нас багато «демократів, толерастів, і ліберастів».
У всіх націй є космополіти, зрадники і відступники. У нашій постколоніальній нації таких зрадників, виродків і холуїв-яничар особливо багато. Ми маємо очиститися від них, якщо хочете назвемо це модним словом - люстрація. Мають бути поіменно названі всі зрадники-тушки» у Верховній Раді, всі чиновники українофоби різних рангів, всі керівники правоохоронних органів причетні до політичних переслідувань та порушення законів і т.д. Треба назвати речі своїми іменами і номінувати їх, наприклад, такими званнями: «Виродок України», «Заслужений хохол республіки», «Народний запроданець України». Нам крім списку героїв дуже необхідний символічний чорний список виродків і запроданців, холуїв і наймитів. У нації мають бути відомі не тільки її герої, але й антигерої. Так історично склалося, що антигероїв у нас багато, і їх кількість постійно зростає, особливо після доленосних голосувань у Верховній Раді. Отож давайте назвемо їх поіменно. Назвемо заради молодого покоління, якщо не ми, то хоча б наша молодь повинна знати, хто є хто, розрізняти чорне і біле, запроданців і героїв.
З нас насміхаються і звинувачують у українізації України!!!, у міфічній насильницькій українізації етнічних росіян, а самі у той час проводять реальну русифікацію українців. Нашій нації навіть не дають отямитися від столітньої окупації, не дають зробити мінімум, - українізувати мільйони денаціоналізованих українців… Нас знову на кілька десятиліть, а може вже і назавжди, хочуть послати в нокаут. Вдарити так, щоб у нас назавжди відключились рештки національної свідомості…
Є прописна істина, - у ката і жертви не може бути компромісу. Зрештою ми з своїми компромісами можемо догратись до того, що нашій мові виділять окремий стенд у музеї мертвих мов, а країна розвалиться на шматки і жоден з них навіть не буде називатися Україна…
Сергій Стефанко,
депутат Івано-Франківської міської ради,
ВО «Свобода»