Україна запропонувала росіянам свою інтерпретацію плану Мореля, яка вигідна нам. Тепер ми будемо максимально тягнути час, пробуючи підвищувати ставки. Одним словом, ми спробуємо вести себе так, як досі вів себе Путін
Сьогодні в парламенті Ляшко і компанія будуть качати ситуацію по переговорах в Парижі. Ми будемо чути про зраду і здачу національних інтересів. Інша сторона буде говорити про велику перемогу, і частина цих заяв ніяк не співпадатиме з тим, що говорили Олланд і Меркель. І все це відбуватиметься на тлі різнонаправлених заяв росіян і американців про Сирію.
Отже, що насправді треба знати про переговори в Парижі і про війну в Сирії (історії про те, що треба воювати до останнього чи про те, що треба вводити імпічмент за зраду ми відкидаємо відразу – це політична тріскотня).
1. Зараз перед Путіним стоїть передвиборча вилка. Провести вибори 18 жовтня і 2 листопада в "ДНР" та "ЛНР" – означає зірвати домовленості. Але в той же час Україна не збирається міняти ані закон про амністію (прийнятий 1996 року і не передбачає ніякої амністії для моторол і інших покидьків), ані закон про особливий статус Донбасу. Тому перенос виборів на лютий 2016 року – це єдиний вихід для нього.
При цьому, можна не сумніватися, що вся риторика росіян в найближчі місяці буде будуватися на трьох китах:
- Україна зриває паризькі домовленості (наш контраргумент – нема паризьких домовленостей, є лише Мінські угоди, які ми виконуємо в повному обсязі).
- Україна зриває поставки газу в ЄС і є ненадійним транзитером (в ЗМІ РФ вже з’явилися публікації про те, що Україна не поспішає підписувати газові домовленості, щоб потім виторговувати більші скидки і подачки від європейців).
- В Україні процвітає корупція, непотизм і фальсифікації на виборах.
2. Варто особливо відзначити, що Україна вперше в останні місяці перейшла в контрнаступ. Заяви про те, що спочатку треба вивести з Донбасу російські війська, а вже потім про щось говорити – це абсолютна несподіванка для Росії. Звичайно, у Путіна є один аргумент – росіян там немає, а тому і виводити нікого не треба. Але так само, як Путін весь цей час працював на свого виборця, вперше за багато місяців українська влада почала продукувати месиджі, направлені винятково на внутрішнього споживача. Єдина проблема влади – дещо запізніла реакція (по суті, були втрачені субота і неділя, коли йшов масовий негатив, особливо в соцмережах) і відсутність єдиного великого фронту донесення тез про те, що ніхто не збирається сідати за стіл переговорів із захарченками і плотницькими.
3. Чи вдасться Україні нав’язати саме такий формат діалогу (виведення російських військ, проведення виборів без фейкових сепаратистських партій і т.д.)? Зараз неможливо відповісти на це питання, хоча, як я вже говорив, у нас є три шляхи розвитку подій: створення Придністров’я, утворення квазіавтономії на наших умовах і зачистка цих територій від російських спецслужбістів або продовження ситуації ні війни ні миру з можливим подальшим вторгненням росіян. Головна проблема - як ми спрацюємо на Заході. Якщо Меркель, Олланд і Обама сприймуть нашу інтерпретацію плану Мореля - значить ми перемогли. Якщо ні - нам будуть викручувати руки.
4. Для всіх тих, хто кричить про зраду, потрібно пам’ятати, що Париж – це черговий раунд довгих переговорів, які триватимуть не один місяць. Наша задача, як і після Мінська, тягнути час, нарощувати сили армії і готуватися до можливої ескалації конфлікту.
5. Тепер щодо Сирії. Які завдання там ставить перед собою Путін?
- Утворити дві Сирії, одна з яких буде підконтрольна РФ.
- Спробувати розколоти близький Схід на два воюючі (не ворогуючі, а воюючі) табори – сунітський та шиїтський.
- Повернутися в велику вісімку.
Станом на зараз Путін зміг лише застовбити за собою право говорити від імені Асада і справді рухається до того, щоб утворити дві Сирії (хто керуватиме російською Сирією – Асад чи хтось інший, не має жодного значення). Американці, судячи з усього, можуть розпочати сухопутну операцію проти Ісламської держави, але не збираються заходити на територію, яку контролює Асад і Путін. Тому найближчим часом дві коаліції (проамериканська і Путін з Асадом) будуть вести локальні бойові дії, які спричинять утворення двох Сирій. При цьому і Іран, і Ірак будуть грати свої ігри, шукаючи ринки збуту для своїх енергоносіїв. Чи зможе РФ запропонувати їм щось таке, що може перебити пропозиції Заходу? Питання риторичне. А значить, тріумфальне повернення Путіна в велику політику – це міф, такий же, як і зняття санкцій. Зняти санкції набагато тяжче, ніж їх встановити.
Підсумовуючи, треба зазначити одну важливу річ – Україна вперше має шанс зіграти в свою геополітичну гру. Це неймовірно тонка гра, гра на лезі ножа. Але її можна виграти.
