Американський дефолт відклали. Світ полегшено зітхнув. Але фондові ринки на своїх діаграмах не відобразили ані оптимізму, ані впевненості у майбутньому. Передчуття наближення глобального краху вперто не відпускає експертів, аналітиків і прогнозистів. З верховин експертного товариства це передчуття «сповзає» на творчих персон і пересічну людність. І Ларс фон Трієр з фільмом «Меланхолія» і базарна перекупка з бурмотінням «Біда буде!» - кожний по своєму відчувають, що існуючий світовий порядок вичерпав резерви свого існування.
Можливо, кінець звичного нам світу наступить не 21 грудня 2012 року, але до нього аж ніяк не «сім кілометрів» зі старого радянського анекдоту.
Аналітики стверджують, що в так званому «Першому світі», там, де живе щасливий «золотий мільярд», стрімко змінюється світоглядно-мотиваційна парадигма. Вірус постмодернізму залишив філософський Олімп і «пішов у маси». Він заражає всі структури, реплікує себе на всіх «поверхах» соціальної піраміди. Система несправжнього (симулякрів), мережеве суспільство, економіка віртуальних вартостей тепер активно розвиваються на рівнях корпоративного менеджменту, військово-промислового комплексу, масової культури.
Стара модерністська парадигма (глобальна імперія США, базована на балансі ліберальних і консервативних цінностей) під дією цього вірусу перероджується на радикальний постмодерн – світове відкрите суспільство де немає чітко вираженого стабільного центру влади (й де саме поняття «центр» віднесене до переліку старосвітських забобонів). Там, де в даний момент реалізуються фінансові потоки, там і те, що тимчасово виконує роль центру.
Сучасні технології дозволяють не прив’язувати контрольно-командну функцію до такої морально і технологічно застарілої структури як держава. Відповідно, стає непотрібною класична ліберальна ідеологія, яка стримує розростання мережевих структур певними настановами легітимності. Для кожного конкретного випадку постмодерн виробляє нову легітимність. Як у випадку з Лівією. Що потрібно, те й законно.
Україна в цій новій реальності виглядає (й насправді є) дрімучою провінцією. В Україні не виникає нових (конструктивних для нової доби) ідей і концептів. Українські еліти (політичні, економічні, культурні) не мислять парадигмами радикального постмодернізму. Тому Україні призначено пасивну роль в новій схемі світопорядку. Вона може стати хіба що одним із «детонаторів світового хаосу», того хаосу, із якого, немов фенікс із попелу, має постати новий світ.
Тому всі спроби у середовищі політологів фахово обговорити, скажімо, «доктрину Бжезінського», наштовхуються на погано приховану іронію. «Яка там доктрина!» - відмахуються корифеї експертного світу. Ще трохи, і від того світу, визначеностями якого мислить Бжезинський, не лишиться майже нічого. Можемо додати: і від тої України, яку ми звикли собі уявляти і мислити як певне геополітичне явище, також НІЧОГО НЕ ЛИШИТЬСЯ. Україна вже почала мутувати і цей процес йтиме з шалено наростаючим прискоренням.
Перша ознака мутації під дією вірусу постмодернізму – припинення «вирощування нової еліти». Якщо десять років тому спільними зусиллями політичного Заходу, міжнародних фондів та місцевого націонал-ліберального політикуму йшов активний процес створення «політичного некст-покоління», то тепер цей процес зійшов на нуль.
Ті політики, з яких (за немалі гроші) робили «ікони майбутньої демократичної України» - Ющенко, Тимошенко, Катеринчук, Яценюк, Каськів та інші – виглядають карикатурами і відпрацьованим матеріалом.
Натомість при владі «реальні пацани», які також не мають власної «школи», де б готувалися майбутні генерації політиків з не совковим пострадянським мисленням.
На найближчих виборах нові списки діючих політиків будуть сформовані за примітивним феодальним принципом кланового васалітету. Десять років тому це б викликало обурення світових мережевих центрів. Тепер не викличе.
Яка тепер різниця – феодалізм чи республіканізм? Нові технології управління світом даватимуть собі раду з будь-яким типом здійснення влади на території. Якщо для населення України ближчими і органічнішими виявилися керівники типу «смотрящих», то майбутня глобальна мережа працюватиме зі «смотрящими». Використовуючи певні технології контролю і впливу. Яка, зрештою, різниця?
Друга ознака мутації – відступ від парадигми «громадянського суспільства». Вже ніхто серйозно не педалює цю тему. Всім зрозуміло – патронатно-патріархальна психологія залежних людей міняється дуже повільно. Особливо, якщо майбутнє цього суспільства – бути аграрно-сировинним придатком глобальної фінансово-економічної «ризоми». Навіщо патріархальним аграріям ліберальні цінності? Особливо у той період, коли земля повинна швидко і непомітно перейти від дрібних власників до великих. А потім до дуже великих і «нетутешніх». Ліберальні цінності у цьому процесі лише заважатимуть.
Тому архітектори нового світового порядку не наполягають на побудові в Україні громадянського суспільства, як на актуальному завданні. І вступ України в ЄС теж не на часі. Спочатку аграрна резервація має визріти структурно (визначитися під чиїм патронатом вона буде мутувати), а потім вже її примкнуть до певної структури. Не факт, що це буде ЄС. І не факт, що ЄС тоді «ще буде».
Третя ознака мутації – новий етап деіндустріалізації країни. Ще у 90-их у глобалізаторів були плани знищення в Україні важкої промисловості. Саме тоді була фактично знищена створена за радянських часів індустрія на Заході України. Тепер почався другий етап деіндустріалізації – заводи закриваються навіть у традиційно промислових регіонах. Останні острівці високих технологій і прикладної науки стають неактуальними. В майбутній Україні залишаться лише аграрна і сервісні галузі. Можливо трішки екологічно сумнівної «хімії» та металургії. А ще, можливо, галузь переробки відходів, які звозитимуть сюди.
Аграрна резервація «Україна» буде органічно вписуватися в майбутній посткризовий світ. Це буде країна гігантських аграрних латифундій, вмираючих криміналізованих міст та туристичних заповідників з розвинутою сферою медицинських і сексуальних послуг. Реальна влада концентруватиметься в руках глобальних (й здебільшого анонімних) фінансових структур, яким слугуватимуть місцеві феодали-«смотрящі». Президентська влада скоріше за все буде скасована, а парламент залишиться місцем змагань кількох великих «феодальних» лобістських груп. Різні частини неофеодальної України будуть мати різний рівень життя і різну культурну спрямованість. Об’єднувати різні частини аграрної резервації будуть інтереси сусідів (яким така резервація буде вигідною), фінансові потоки, мережеві системи комунікацій та електронні системи стеження, якими оперуватимуть спецслужби транснаціональних корпорацій.
А ще в майбутній Україні триватимуть музикальні і танцювальні конкурси:)) (((
