Завтра, 22 березня, в залах Івано-Франківського краєзнавчого музею в рамках реставраційного проекту «Врятуймо скарби разом!» відбудеться виставка реставрованих сакральних творів ХVI-XX ст. «Повернення сакральних реліквій».
Виставка, стане історичною подією в християнському житті, як Івано-Франківська так і цілої України. Оскільки на ній вперше за багато років, громаді міста буде представлена сенсаційна знахідка - частина срібної ризи чудотворної зарваницької ікони «Розп’яття».
Ікона була найбільшою святинею Зарваниці і її головного храму «Свято-Троїцької церкви». Оригінал ікони, який за свідченнями був доправлений митрополиту Андрею Шептицькому до Львова 17 червня 1944 року не знайдено. Відвідувачі події зможуть ознайомитись з дослідженням цієї святині, яке провів Віктор Чернов, котрий знайшов пам’ятку ще будучи хлопчиком в 1997 році.
Реставраційним відділом ІФКМ до експозиції підготовлено ряд інших унікальних реставрованих творів галицького іконопису ХVI-XX ст., як з музейної так і приватних колекцій, багато з яких будуть виставлені вперше.
Також на виставці будуть представлені дві унікальні та найцінніші реліквії з колекції Івано-Франківського Архикатедрального собору Святого Воскресіння.
Перша реліквія - це наріжний камінь, першої української церкви, яка була закладена 1670 року у Заболотівському передмісті. Як стало відомо з інформації на наріжному камені, святиня мала два титули – Воскресіння та Введення. Знайшли його під час реконструкції престолу в Архикатедральному соборі Воскресіння Христового. За написами на іншому боці каменя зазначено, що сюди його вмурували на початку ХХ століття. На передній грані каменя викарбувано імена жертводавців.
Друга реліквія - це твір 1935 року Осипа Сорохтея «Зняття з хреста». «Зняття з хреста» – значний поступ у створенні нового стилю українського церковного малярства, абсолютно протилежний псевдоакадемічному і неовізантійському напрямах, що опанували в той період храмові інтер'єри.
За новизною і силою образного втілення, твір Осипа-Романа Сорохтея є одного рівня з вищими досягненнями школи «нового монументалізму» Михайла Бойчука (1882–1939 рр.). Тепер, з дистанцiї десятилiть, невiдома досi робота визначного галицького митця має всi пiдстави увiйти до золотого фонду українського та свiтового мистецтва ХХ ст. як приклад глибокого, духовно-інтелектуального переживання всевічних істин людського життя, спостережених через призму Писання.
