Зокрема і заснування першого монастиря в урочищі «Чорний Ділок» площею орієнтовно 1 кв. км, що притулилося з півдня до підніжжя Ясної Гори. Урочище має понад два десятки різноманітних кутків зі своїми назвами і приховує чимало таємниць, пише газета Галичина.
В одному з місць «Чорного Ділка» — у Березині торік Карпатська історико-археологічна експедиція ПНУ ім. В. Стефаника під керівництвом професора Миколи Кугутяка і за наукового супроводу доцента Богдана Томенчука спільно з дочірнім підприємством «Культурна спадщина Прикарпаття» охоронної археологічної служби України інституту археології НАН України в області на чолі з директором Василем Романцем та місцевими краєзнавцями за організацією ігоря Сеньківа провела археологічне обстеження й охоронні розкопки на території першого осідку Гошівського монастиря. Дослідники виявили оборонні стіни, вежі та залишки кам’яних фундаментів двох дерев’яних церков ХVI—XVII ст.
Відтак минає рік, а місце розкопок, свого часу дбайливо означене металевим хрестом ігуменом Гошівського василіянського монастиря Преображення Господнього УГКЦ о. Вінкентієм Слободяном, поволі засувається і замулюється стічними водами. У колективній статті «Охоронні археологічні дослідження Гошівського монастиря в «Чорному Ділку», яку 2016 року в журналі «Карпати: людина, етнос, цивілізація» опублікували Микола Кугутяк, Василь Романець, Богдан Романець, Богдан Томенчук, Володимир Гавадзин та Ігор Сеньків, йшлося про задум відновити дерев’яну ротонду, а фундаменти музеєфікувати. Що буде далі — час покаже. Сьогодні — про версії краєзнавчі.
Знаки Неба
Саме гошівські краєзнавці ігор Сеньків та ігор Сметаняк, які переймаються долею розкопаних фундаментів — ротондальної дерев’яної монастирської церкви і ще давнішої споруди, розповіли нам кілька містичних історій на підтвердження того, що «Чорний Ділок», який колись називався «Красний Ділок», береже і не хоче відпускати свої таємниці.
Ще до початку розкопок в цьому урочищі з одним із місцевих краєзнавців, який просив його ім’я не називати, бо не хоче насміхань, сталося кілька дивних історій. Одного дня чоловік прямував «Чорним Ділком» до місця, де свого часу була дерев’яна монастирська церква. Тиха і безвітряна погода не віщувала несподіванок. Враз смерекова гілка так сильно хльоснула його по оці, що чоловік перестав бачити на те око і вимушений був повернутися. Зір відновився лише через тиждень. іншого разу він їхав лісовою дорогою до того загадкового місця вже на велосипеді. Поспішав, бо наближалася гроза. Раптом велосипед зіпсувався — з’ясувалося, що злетів ланц. і тієї ж миті, як чоловік зупинився, щоб полагодити двоколісного помічника, блискавка як мечем відчахнула півдерева попереду нього. А небеса щось невдоволено прогуркотіли. і чоловік знову вимушений був повернутися додому. Й донині переконаний, що то були знаки Неба.
Від початку розкопок у «Чорному Ділку» сталася й інша загадкова подія — науковець, який, образно кажучи, днював і ночував на місці археологічних досліджень, враз втратив інтерес до теми, якою аж горів, і місцеві краєзнавці й досі не можуть точно відповісти, де він перебуває.
Закопана історія
Гошівські краєзнавці ігор Сеньків та Ігор Сметаняк, які торік брали активну участь в археологічних розкопках, провадять нас в урочище «Чорний Ділок», щоб поділитися роздумами і водночас привернути увагу до незавершеності процесу дослідження розкопаних давніх монастирських фундаментів та їх музеєфікації.
Ігор СЕНЬКІВ, краєзнавець, с. Гошів:
— Влітку буде рік від часу розкопок у «Чорному Ділку», які провели згадувані Карпатська історико-археологічна експедиція та дочірнє підприємство «Культурна спадщина Прикарпаття» інституту археології НАН України. Роботи виконували студенти ПНУ ім. В. Стефаника під керівництвом методиста Володимира Гавадзина та краєзнавці — іван Матіїв, Степан Барабаш, ігор Сметаняк, Дмитро Матіїв, Михайло Данилишин, Микола, Володимир та Андрій Щеглюки й ін. — на чолі з ігорем Сеньківим. ігумен Гошівського монастиря о. Вінкентій Слободян забезпечував усім необхідним для провадження розкопок, а також направляв монастирських працівників — Валерія Топольського, Василя Сеніва, Юрія Бойцуна.
У результаті розкопок виявили кам’яні фундаменти унікальної церкви-ротонди шириною 8 м і довжиною 10 м. Церква була розташована на південно-західному куті монастиря розмірами 35х35 м. З одного боку залишилися сліди вежі, а з другого — рів і вал. Сьогодні долею фундаментів займається згадане підприємство під керівництвом Василя Романця, звісно, у співпраці з настоятелем монастиря о. Вінкентієм Слободяном. Тож що буде далі — побачимо.
Але маю свою точку зору. Монастир є пам’яткою архітектури національного значення ХVI—XVII ст., тож місце розкопок повинно бути або законсервоване, або відбудоване. Я більше схиляюся до варіанту відбудови. Але він має деякі нюанси. Передусім — пам’ятка досліджена лише частково, зокрема її давніший фундамент. На мою думку, ми маємо справу зі зменшеною копією церкви Святого іллі, що в селі Крилосі біля Галича, яка датується ХII ст. і не має аналогів в архітектурі давньої Русі. Припускаю, що згодом до церкви вже добудували бокові приділи. Єпископ Йосип Шумлянський вважав церкву Святого іллі найдавнішою з-поміж усіх і у своєму заповіті 1707 року виділив 600 золотих для її ремонту. Схожих церков у ті часи не було. Якщо порівняти план церкви у Крилосі, який подає Юрій Лукомський у своїй книжці, і розкопаний фундамент у Гошеві, то вони збігаються. Науковці ж відстоюють точку зору, що розкопана церква була тридільна. і ще одне. У Гошівському літописі зазначено, що засновник монастиря пан Євстафій Шумлянський, який згодом став ченцем, був похований під головним вівтарем. Тому що всі ротонди мають такі усипальниці. Але торішні дослідження це не підтвердили. У жодних інших місцях урочища, де проводили розкопки, не знайшли ані шматочка давньої кераміки чи іншого побутового начиння. Це, на мою думку, означає: у «Чорному Ділку» монастир був в іншому місці — північніше, метрів за 200 від розкопаних фундаментів церкви. Можливо, там був згадуваний у літописах Григорів монастир. Тож ще потрібно провести завершальні археологічні розкопки. То моє основне бажання.
...А гошівський краєзнавець Ігор СМЕТАНЯК додав таке:
— На місці розкопок нам також вдалося знайти кілька металевих предметів. Зокрема шість монет-«боратинок» — мідних польських солідів 1659—1666 років, які карбував італійський майстер Боратіні. Також віднайшли предмет, схожий на наконечник стріли чи на писало, яким писали на восковій поверхні. Знайшли ми і три ковані цвяхи. Буде монастирський музей — знахідки знайдуть там своє місце. А ще було чимало слідів Першої і Другої світових воєн. Деякі предмети ще не ідентифіковано.
— Розкопані фундаменти вже майже рік перебувають відкритими і доступні всім природним стихіям. Чи не може це вплинути на їх подальший стан чи автентичність?
— Те, що ми у «Чорному Ділку» є сьогодні з вами — журналістами «Галичини», може згадану проблему вирішити, бодай урухомити. Бо, на мій погляд, роботи трохи затяглися. Якщо був би інший ррунт на місці розкопок, то води вже давно розмили б фундаменти і все заплило б. Розумієте, рід Шумлянських — другий за значущістю після роду Шептицьких у Галичині. Але пам’ять про нього й досі належно не відновлено. Тож значна частина великої історії і правди досі закопана десь у «Чорному Ділку», — переконані гошівські краєзнавці-подвижники ігор Сеньків та Ігор Сметаняк.
