Часто через засоби масової інформації чуємо про проблему залучення інвестицій для підняття нашої економіки. Можновладці акцентують увагу на залученні зовнішніх інвестицій, оскільки своїх, внутрішніх, явно не вистачає. Ситуація з цим, як відомо, непроста. Тому чиновники в справі вкладання коштів у розвиток економіки готові йти на будь-які поступки задля залучення інвесторів.
Коли є позитивні зрушення, то, звітуючись перед своїми виборцями, посадовці активно показують зростання валового внутрішнього продукту, заробітної плати, підвищення добробуту населення, розвитку соціальної інфраструктури тощо. З одного боку все це добре. А з другого?
В історії становлення та розвитку держав чітко виокремлюються три етапи інвестування.
Перший етап: є не якість, а кількість залучених інвестицій. Не звертається особливої уваги на їх негативні наслідки для суспільства. Основна мотивація — накопичення капіталу будь-яким чином.
Другий етап: беруться до уваги лише ті інвестиції, які збігаються зі стратегічним курсом держави.
Третій етап: звертається увага на інвестиційні проекти, які чітко контролюють органи влади, вони привабливі з будь-яких позицій і не створюють жодної загрози для суспільства, а також впливають позитивно на добробут громадян і довкілля.
Ми, на жаль, перебуваємо на першому етапі — етапі дикого капіталізму. Аналізуючи інвесторів, можна побачити, що може очікувати наш край у майбутньому, оскільки є тенденція до перенесення іноземними компаніями шкідливого виробництва зі своїх держав на територію України.
Візьмімо, наприклад, данську фірму «Даноша» та інших подібних до неї інвесторів. Праведними та неправедними шляхами вони активно вкорінюються у нашому краї. Чиновники теж їх підтримують, мотивуючи тим, що буде створено нові робочі місця, буде поповнюватися місцевий бюджет. Але якщо вникнути в суть справи, то нескладно зрозуміти, що при сучасній автоматизації й механізації виробництва кількість робочих місць буде обмежена. У більшості працівників заробітна плата теж буде далеко не європейська. Орендна плата за землекористування — мізерна.
А які наслідки нас очікують? Що б вони там не говорили, але забруднення довкілля буде очевидним.
За час господарювання цієї фірми було виявлено факти порушень щодо забруднення території. Скажімо, влітку минулого року підприємство здійснило дії, які призвели до загибелі риби у потічку Буркачі на території сільської ради Сівки Войнилівської Калуського району. Про це на засіданні колегії Івано-Франківської ОДА повідомив перший заступник державного управління охорони навколишнього природного середовища області Василь Головчак. У вересні в невеличкому потічку Велипунці біля села Вилків теж загинула риба (посилання на інтернет). Відповідальність за завдані збитки взяла на себе данська фірма «Даноша». У листі жителів сіл Сівки Калуської та Мошківців до органів влади наголошується, що ТзОВ «Даноша» дозволено щороку виливати 35 000 тонн гноївки на паї. А у гноївці є шкідливі речовини: аміак, залишки біостимуляторів, антибіотиків, шерсть тварин, яка не розкладається протягом 100 років, різноманітні інфекції-мутанти, що можуть викликати спалахи хвороб як у людей, так і у тварин, котрі є в підсобних селянських господарствах.
А у повітря щороку викидається зі свиноферми та лагун гноєсховища ТзОВ «Даноша» (с. Лука) 244,9 тонни смердючих шкідливих газів, із них — 110 т аміаку, 133 т метану, інші гази. Лагуни збудовано глибоко в землі, стінки яких зсередини вкриті плівкою (не вічною, гарантії міцності якій на 50 років не може дати ніхто), котра з часом, а в деяких місцях і сьогодні дає можливість просочуватися гноївці в глибокі шари ррунту. Решту гноївки як «цінне органічне добриво» четвертого класу небезпеки буде вивезено на паї або при нагоді спущено в Дністер (як це вже було). Очевидно, для інвесторів це велика економія, мінімальні затрати...
Як бачимо, Калуський район уже має проблеми.
Щодо Галицького району, то в Тустані, Медусі та інших прилеглих селах через функціонування на цій території свинокомплексу витає неприємний запах. Після введення в дію свинокомплексу в селі Ланах Галицького району і будівництва на території Деліївської сільської ради ще трьох комплексів (а загалом на території району їх має бути сім) можна зрозуміти проблеми краю. Концентрація виробництва є очевидною. Адже доведено, що свинокомплекс на 100 тис. голів свиней дає стільки забруднень, скільки місто з 400-тисячним населенням.
Тож землі, які з покоління в покоління давали добрий урожай, переведено під будівництво свинокомплексів. Чудовий край, де формуються річки, що переростають у ріки, буде забрудненим. І це все так легко зробилося одним розчерком пера.
Діди, прадіди, котрі боролися за незалежність і гордилися своїм краєм, точно обурились би, побачивши, як їх діти й онуки легко віддали свої землі в користування на тривалий час іноземним інвесторам.
Отже, з цього можна зробити висновок, що з таким підходом до господарської діяльності в нашому краї прийдешнім поколінням залишимо одне свинство.
Омелян Левандівський,
